Рішення

від 21.07.2014 по справі 910/22503/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22503/13 21.07.14

За позовом Першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави

в особі Міністерства інфраструктури України та Приватного акціонерного товариства "Київ- Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

до 1. Приватного підприємства "Вест-К"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікра"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння

Судді: Васильченко Т.В. (головуючий),

Босий В.П.,

Сташків Р.Б.

в присутності представників сторін:

від прокуратури Янківський С.В., посвідчення №019586 від 13.08.2013; від позивача 1 Дудченко С.М. довіреність №132 від 25.12.2012; від позивача 2 не з'явилися; від відповідача 1 не з'явилися; від відповідача 2 Герасимова О.А. довіреність №125 від 14.03.2014.

Суть спору: Перший заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Вест-К" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікра" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" та Приватним підприємством "Вест-К" та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікра".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент укладення спірного договору, продавець не набув цивільної дієздатності та не мав права на укладення угод, що свідчить про суперечність оскаржуваної угоди вимогам чинного на час її укладення цивільного законодавства та є підставою для визнання вказаної угоди недійсною згідно ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР та витребування спірного нерухомого майна від відповідача-2 з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.11.2013 порушено провадження у справі №910/22503/13 та призначено її до розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.01.2014 зупинено провадження у справі №910/22503/13 до вирішення справи №30/419 за позовом Приватного підприємства "Вест-К" до Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" про визнання права власності.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.02.2014 провадження у справі № 910/22503/13 поновлено та призначено справу до розгляду.

28.02.2014 позивач-2 через відділ діловодства суду подав заяву про уточнення позовних вимог, шляхом заявлення додаткової позовної вимоги, а саме визнання договору купівлі- продажу нежитлової будівлі по вул. Новокостянтинівська,9 у м.Києві від 26.06.2001, укладеного ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» та ПП «Вест-К» недійсним та витребування цього майна з незаконного чужого володіння.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.02.2014 продовжено процесуальний строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд справи.

17.03.2014 через відділ діловодства суду, відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив позовні вимоги прокурора та просив відмовити у їх задоволенні, оскільки в порядку ст. 388 ЦК України тільки власник має право на витребування майна від добросовісного набувача, в разі придбання майна в особи, яка не мала права його відчужувати, в той час, як матеріали справи не містять доказів на підтвердження права власності на спірне майно у позивачів.

В судовому засіданні 17.03.2014, в зв'язку зі складністю справи, суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду даної справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 17.03.2014 призначено колегіальний розгляд справи №910/22503/13 в наступному складі суду: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Грєхова О.А., Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.03.2014 справу № 910/22503/13 прийнято до провадження колегією суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Грєхова О.А., Любченко М.О. та призначено до розгляду.

09.04.2014 через відділ діловодства суду Міністерство інфраструктури України подало пояснення, в яких зазначило, що не надавало згоди на відчуження майна з державної власності, а оспорюваний договір від 27.07.2001 був укладений неправоздатною особою, у зв'язку з чим він порушує публічний порядок та суперечить вимогам законодавства.

Розпорядженням В.о. Голови господарського суду міста Києва від 09.04.2014 справу №910/22503/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Грєхова О.А., Босий В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.04.2014 справу № 910/22503/13 прийнято до провадження колегією суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Грєхова О.А., Босий В.П. та призначено до розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 20.05.2014 справу №910/22503/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Сташків Р.Б., Босий В.П. у зв'язку з відпусткою судді Грєхової О.А.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.05.2014 справу № 910/22503/13 прийнято до провадження колегією суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Сташків Р.Б., Босий В.П. та призначено до розгляду.

12.06.2014 через відділ діловодства суду позивач -2 подав пояснення, в яких зазначив, що спірна будівля передавалась до статутного фонду ВАТ згідно акту передачі нерухомого майна у власність, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 30.10.2001 № 746 та рахується на балансі Київ-Петрівської філії (інвентарний № 10002) за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівска, 9А, дільниця № 1. При цьому, об'єкти нерухомості передавались до статутного фонду за юридичними адресами філій підприємства, що також підтверджено листом Мінтрансу від 05.06.2008 № 4121/16/14-08.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання позивача-2 про уточнення позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки фактично позивач-2 заявляє додатковий позов, що не передбачено вимогами Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 21.07.2014 прокурор та представник позивача-1 підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 21.07.2014 заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Позивач-2 та відповідач-1 в судове засідання 21.07.2014 своїх представників не направили, про причини неявки суду не повідомили, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача-2 та відповідача-1 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 21.07.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, які приймали участь під час розгляду справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Наказом Міністерства транспорту України, правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України (позивач-1), від 30.10.2001 № 746 перетворено Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту у Відкрите акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", затверджено статут ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" та затверджено акт передачі нерухомого майна до статутного фонду ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ".

16.11.2001 Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією було зареєстровано Статут Відкритого акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" за № 03365.

Відповідно до п.п. 1.1, 3.3 Статуту, Відкрите акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" засновано відповідно до наказу Міністерства транспорту України від 30.10.2001 № 746 шляхом перетворення державного підприємства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" у відкрите акціонерне товариство в порядку, передбаченому Указом Президента України від 15.06.1993 № 210 "Про корпоратизацію підприємств" та є правонаступником державного підприємства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту".

За Актом передачі нерухомого майна у власність від 30.10.2001 (додаток до наказу Міністерства транспорту України від 30.10.2001 № 746) Міністерство транспорту України передало, а ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" прийнято у власність, зокрема, таке нерухоме майно: Адмінбудівля: інвентарний № 10002, вартістю на момент оцінки (станом на 31.08.2001) 63147 грн.

В подальшому, вказане нерухоме майно (адмінбудівля: інвентарний № 10002, вартістю на момент оцінки (станом на 31.08.2001) 63147 грн.), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 9А, було передано Відкритим акціонерним товариством "Київ-Дніпровське МППЗТ" на баланс Київ-Петрівської філії ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" за Актом приймання-передачі майна, яке є власністю ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", у користування Київ-Петрівській філії від 14.09.2002.

Разом з тим, як з'ясувалось в ході проведення прокурорської перевірки, 27.07.2001 між Приватним підприємством "Вест-К" (покупець) та Відкритим акціонерним товариством "Київ-Дніпровське МППЗТ" (продавець) укладено договір купівлі-продажу (надалі - оспорюваний договір), за умовами якого продавець передає у власність покупцю адміністративну будівлю, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 9А, загальна площа будівлі 122,54 кв. м, будівлю побудовано у 1973 році, інвентарний № 10002, станом на 31.03.2001 залишковою вартістю 6315 грн. (п. 1, 2 договору).

Згідно п. 4 оспорюваного договору, продавець передає об'єкт покупцеві під час підписання цього договору, а покупець зобов'язується прийняти об'єкт одночасно з отриманням ключів від об'єкта від продавця. Продавець на момент укладання цього договору отримав повну оплату за об'єкт в розмірі 12800 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2007 у справі № 30/419 визнано право власності Приватного підприємства "Вест-К" на нежитлову будівлю загальною площею 122,5 кв. м, що заходиться за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 9А та зобов'язано Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" зареєструвати право власності Приватного підприємства "Вест-К" на об'єкт нерухомого майна загальною площею 122,5 кв. м, що заходиться за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 9А.

03.12.2008 Приватне підприємство "Вест-К" (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Лікра" (покупець) уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований у реєстрі за № 953, за умовами якого продавець продає (передає у власність), а покупець купує (приймає у власність) нерухоме майно, а саме нежитлова будівля (літ. А) загальною площею 123,50 кв. м, що знаходиться в місті Києві по вул. Новокостянтинівська, 9А і сплачує за нього ціну, визначену цим договором.

Згідно п. 2.1 договору ціна нерухомого майна, що купується покупцем за цим договором становить 303240 грн., які покупець перерахував на рахунок продавця до підписання цього договору.

На виконання умов даного договору відповідач-2 перерахував на користь відповідача-1 грошові кошти в сумі 303240,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 65 від 26.12.2007.

Вважаючи, що спірне нерухоме майно вибуло з державної власності на підставі договору, який суперечить Цивільному кодексу Української РСР, за умов відсутності у позивача-2 цивільної дієздатності та за відсутності дозволу та погодження позивача-1, прокурор звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 41 Цивільного кодексу Української РСР (ЦК УРСР, чинного на час укладення оспорюваного договору) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Згідно статті 42 ЦК УРСР угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей (ст. 48 ЦК УРСР).

Угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення (ст. 59 ЦК УРСР).

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 26 ЦК УРСР визначено, що юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а у випадках, коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організації даного виду, - з моменту видання компетентним органом постанови про її утворення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.

Відповідно до ст. 29 ЦК УРСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається її статутом (положенням).

Статтею 6 Закону України "Про господарські товариства" також визначено, що товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація товариств проводиться у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Таким чином законодавством чітко регламентовано, що саме з моменту реєстрації юридична особа набуває цивільну правоздатність та дієздатність.

Відкрите акціонерне товариство "Київ-Дніпровське МППЗТ", як встановлено вище, було засновано відповідно до наказу Міністерства транспорту України від 30.10.2001 № 746 шляхом перетворення державного підприємства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" у відкрите акціонерне товариство та зареєстроване 16.11.2001 Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією.

З встановлених обставин вбачається, що на момент укладення оспорюваного договору (27.07.2001) Відкрите акціонерне товариство "Київ-Дніпровське МППЗТ" не було зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому не набуло цивільної правоздатності та дієздатності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 10.10.2007 у справі №39/446-06 (34/49) та постанові Верховного Суду України від 27.05.2002 у справі №5/123.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договір від 27.07.2001 укладений з порушенням вимог Закону, а саме ст. ст. 26, 29, 41 ЦК УРСР, ст. 6 Закону України "Про підприємства в Україні", ст. 6 Закону України "Про господарські товариства", тобто неправоздатною особою - ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", а отже відповідно до вимог ст. 48 ЦК УРСР є недійсним.

Нормами статті 8 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством.

При цьому, товариство в особі своїх органів управління має вчинити юридично значимі дії, спрямовані на схвалення спірного договору, як то надати згоду на відчуження майна, отримати оплату, фактично передати майно тощо.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження схвалення товариством договору від 27.07.2001, а саме позивачем-1, враховуючи, що згідно п. 8.2.1 Статуту управління товариством здійснюють загальні збори акціонерів, а акціонером товариства є держава в особі Міністерства транспорту України, яка у відповідності до п. 3.6 погоджує відчуження засобів виробництва та інших матеріальних цінностей.

Аналогічні положення містяться і в новій редакції статуту Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське МППЗТ" (п. 4.10, 5.1, 9.1 статуту).

Не надано під час розгляду справи і доказів на підтвердження оплати придбаного за оспорюваним договором нерухомого майна, як і не надано доказів на підтвердження фактичної передачі продавцем покупцеві об'єкту нерухомості згідно акту приймання-передачі, а зазначення сторонами оспорюваного договору у тексті угоди про сплату грошових коштів на момент передачі об'єкту купівлі-продажу (підписання договору) не може свідчити про вчинення таких дій сторонами угоди в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки умови договору становлять його зміст та не засвідчують фактичні обставини його виконання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин норм статті 8 Закону України "Про господарські товариства".

При цьому, судом враховано, що до моменту передачі спірного майна до статутного фонду ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" воно залишалося в державній власності і його відчуження на користь відповідача-1 у відповідності до ч.3 ст. 10 Закону України «Про підприємства в України» могло відбутися лише на конкурентних засадах, у порядку, що визначається Фондом державного майна України, доказів чого суду не надано.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про наявність встановлених законом підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27.07.2001, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" та Приватним підприємством "Вест-К".

Відповідно до ст. 86 Цивільного кодексу Української PCP (ЦК УРСР, чинного на час виникнення у позивача-2 права власності на спірне майно) право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Судом встановлено, що спірне майно - адмінбудівля: інвентарний № 10002, вартістю на момент оцінки (станом на 31.08.2001) 63147 грн., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 9А було передано ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", правонаступником якого є позивач-2, до статутного фонду при його перетворенні у відкрите акціонерне товариство згідно наказу Міністерства транспорту України від 30.10.2001 № 746 за Актом передачі від 30.10.2001.

При цьому, згідно листа Міністерства транспорту та зв'язку України від 05.06.2008 №4121/16/14-08 у процесі створення ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" Міністерством транспорту України до статутного фонду були передані об'єкти нерухомості за юридичними адресами філій, які розташовані в адміністративних межах міста Києва, зокрема, адмінбудівля (інвентарний № 10002) адреса об'єкта згідно акту передачі: м. Київ, Полярна, 12-а; фактичне місцезнаходження об'єкта: м. Київ, Новокостянтинівська, 9А (п. 22 листа). При цьому, Міністерство транспорту України підтверджує, що адміністративна будівля (інвентарний № 10002), яка передана до статутного фонду ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" знаходиться у м. Київ, по вул. Новокостянтинівська, 9А.

Згідно із ст. 20, 25 Закону України "Про власність" акціонерне товариство є суб'єктом права колективної власності. Об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на момент передачі спірного майна до статутного капіталу позивача-2) товариство є власником майна, переданого йому засновниками й учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм права, позивач-2 як правонаступник ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" є власником нежитлової будівлі - адмінбудівлі, інвентарний №10002, вартістю на момент оцінки (станом на 31.08.2001) 63147 грн., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 9А, у зв'язку з передачею цього майна його засновником в статутний капітал.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (ЦК України), Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

У відповідності до ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 ЦК України).

Частиною 2 ст. 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Зокрема, відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

Як встановлено під час розгляду справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лікра" є добросовісним набувачем в силу частини 1 статі 388 ЦК України, оскільки належних доказів того, що товариство є особою, яка знала чи не могла не знати про те, що особа, у якої річ придбано, не має права її відчужувати суду позивачем не надано.

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, статтею 388 ЦК України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, втім такі випадки обмежені та можуть мати місце лише за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

Як вбачається з матеріалів справи, укладаючи договір купівлі-продажу від 03.12.2008 з відповідачем-2, відповідач-1 діяв як власник спірного майна на підставі договору купівлі-продажу від 27.07.2001, а також рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2007 у справі №30/419 про визнання за ним права власності.

Проте, як підтверджено матеріалами справи, рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2007 у справі №30/419 скасовано постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2014, а договір купівлі-продажу від 27.07.2001 є недійсним як такий, що укладений всупереч Закону, оскільки укладений ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" до моменту реєстрації (набуття цивільної правоздатності та дієздатності) та за відсутності подальшого схвалення цього договору товариством у встановленому законом порядку, що свідчить про вибуття спірного майна з володіння позивача-2 поза його волею на підставі недійсного правочину.

Тобто, договір купівлі-продажу від 03.12.2008, на підставі якого ТОВ "Лікра" набула право власності на спірне нерухоме майно був укладений відповідачами на підставі недійсної угоди.

При цьому, як зазначає Верховний суд України у постанові від 11 жовтня 2011 р. у справі №5002-8/5447-2010 у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

П. 2.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 також визначено, що наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відтак, враховуючи, що під час розгляду справи встановлено, що спірне майно належить на праві власності позивачу-2, вибуло з його володіння на підставі недійсного договору, тобто поза його волею та в подальшому було передано відповідачу-2, прокурор правомірно звернувся за захистом права позивача-2 шляхом витребування від відповідача-2 спірного нерухомого майна в порядку ст. 388 ЦК України.

Разом з тим, як вбачається з інвентарної картки № 10002 обліку основних засобів, яка була складена станом на дату прийняття в експлуатацію адміністративної будівлі по вул. Новокостянтинівська, 9А у місті Києві та предмету договору купівлі-продажу від 27.07.2001, загальна корисна площа будівлі складає 122,54 кв. м, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог прокурора про витребування майна.

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачами під час розгляду справи не спростовано заявлені позовні вимоги, а доводи, викладені в запереченнях на позовну заяву спростовуються вищевикладеним.

З урахуванням вищевикладеного, позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27.07.2001, укладеного між ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" та ПП "Вест-К" та витребування у ТОВ "Лікра" на користь ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" нерухомого майна, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 9А, а саме: адміністративна будівля, інв. № 10002, загальною площею 122,54 кв. м.

Судовий збір, що підлягає стягненню в дохід державного бюджету в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідачів пропорційно.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 27.07.2001, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" та Приватним підприємством "Вест-К".

3. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікра" (03150, м. Київ, вул. Боженка, 86, ідентифікаційний код 33097828) на користь Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (02092, м. Київ, вул. Алта-Атинська, 37, ідентифікаційний код 04737111) нерухоме майно, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 9А, а саме: адміністративна будівля, інв. № 10002, загальною площею 122,54 кв. м.

4. Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

5. Стягнути з Приватного підприємства "Вест-К" (03040, м. Київ, вул. Васильківська/Стельмаха, 11/11, ідентифікаційний код 30857197) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1433 (одна тисяча чотириста тридцять три) грн. 75 коп.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікра" (03150, м. Київ, вул. Боженка, 86, ідентифікаційний код 33097828) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1433 (одна тисяча чотириста тридцять три) грн. 75 коп.

7. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.07.2014.

Головуючий суддя Т.В. Васильченко

Судді В.П.Босий

Р.Б. Сташків