Рішення

від 25.07.2014 по справі 910/10204/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10204/14 25.07.14 За позовом Приватного підприємства "Лідер"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Фреш Технолоджі Україна"

Про стягнення 256 059,00 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Представники сторін:

від позивача Ковальчук В.М. - представник (дов. № б/н від 02.01.2013 р.)

від відповідача Сергієнко В.В. - директор (Наказ № 1-к від 15.10.2008 р.)

Асипенко Т.О. - представник (дов. № б/н від 08.07.2014 р.)

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство «Лідер» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фреш Технолоджі Україна» про стягнення 256 059,00 грн. коштів, сплачених на підставі укладеного у спрощений спосіб договору купівлі-продажу щебеневої продукції (щебеню гранітного фракції 20/40).

Позовні вимоги обґрунтовані неповним поверненням сплачених позивачем на користь відповідача грошових коштів (у сумі 400 059, 00 грн.) на підставі рахунку-фактури № СФ-0000001 від 04.02.2013 р. відповідно до укладеного у спрощений спосіб договору купівлі-продажу щебеневої продукції (щебеню гранітного фракції 20/40), що вважається розірваним, внаслідок чого позивач просить суд стягнути з відповідача суму не повернутих останнім коштів у розмірі 256 059, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.05.2014 р. порушено провадження у справі №910/10204/14, розгляд справи призначено на 16.06.2014 р.

У судове засідання 16.06.2014 р. представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Натомість 16.06.2014 р. відділом діловодства суду отримано від відповідача клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням єдиного представника по справі на лікарняному. Дане клопотання судом задоволено.

За таких обставин, а також, у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представника відповідача, суд відповідно до ст. 77 ГПК України, відклав розгляд справи на 14.07.2014р., про що виніс відповідну ухвалу від 16.06.2014р.

11.07.2014р. відділом діловодства суду від представника відповідача одержано клопотання про відкладення розгляду справи, згідно якого просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, після 30 липня 2014р.

Суд, розглянувши у судовому засіданні 14.07.2014р. зазначене вище клопотання, відмовив в його задоволенні, з підстав його необґрунтованості.

Представник відповідача у судовому засіданні 14.07.2014р. усно заявив клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання часу для ознайомлення з матеріалами справи.

Дане клопотання судом задоволено та оголошено у судовому засіданні 14.07.2014р. перерву до 25.07.2014р.

24.07.2014р. відділом діловодства суду від представника відповідача отримано відзив на позовну заяву. Згідно даного відзиву, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі з наступних підстав.

За твердженням відповідача між сторонами у справі був укладений у спрощений спосіб договір поставки. Згідно досягнутих між сторонами домовленостей з приводу поставки щебеню в кількості 4041,000 кг (далі - товар), відповідачем 04 лютого 2013 року виставлено Позивачеві рахунок-фактура № СФ-0000001 на оплату товару в сумі 400 059,00 грн. Згідно домовленостей сторін Позивач зобов'язувався прийняти Товар та вивезти його само вивозом з місця, вказаного Відповідачем.

Крім того, між сторонами були досягнуті домовленості, що Відповідач надає послуги з пошуку товару. Тому, Відповідачем також був виставлений Позивачу рахунок-фактура № СФ-0000006 на оплату послуг за пошук щебеню гранітного фр.20/40 в сумі 30 000,00 грн.

Позивач, на підставі виставлених рахунків перерахував на користь Відповідача лише грошові кошти за рахунком-фактури № СФ-0000001 в сумі 400 059,00 грн. Грошові кошти за рахунком-фактури № СФ-0000006 від 05 лютого 2013 року не перерахував.

Не дивлячись на це, Відповідач з метою належного виконання своїх зобов'язань почав здійснювати послуги з пошуку товару. Відшукавши належний товар, Відповідач усно повідомив про це Позивача та нагадав, про не сплачений рахунок-фактури № СФ-0000006 від 05 лютого 2013 року в розмірі 30000,00 грн.

Проте, Позивач в односторонньому порядку, відмовився від виконання взятих на себе зобов'язань та повідомив, що відмовляється від прийняття само вивозом товару та відмовляється оплати рахунок-фактури № СФ-0000006 від 05 лютого 2013 року в розмірі 30000,00 грн.

Не дивлячись на таку односторонню відмову Позивача від виконання взятих на себе зобов'язань, між сторонами були досягнуті домовленості про часткове повернення грошових коштів в сумі 144 000, 00 грн. та про зміну кількості поставленого в майбутньому товару, а саме в розмірі 2586,454 кг. Про що Відповідач повідомив Позивача листом б/н від 24.05.2013 року.

Крім того, відповідач зазначає, що він у будь-який момент може виконати свої зобов'язання, про що неодноразово повідомлялось Позивачу. Проте, Позивач, ухилявся та продовжує ухилятися під будь-яким приводом від отримання товару. За таких обставин, відповідач вважає, що насамперед Позивач, а не Відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання своїх зобов'язань.

Враховуючи зазначене, Відповідач вважає, що позов поданий передчасно, а предмет спору відсутній, за таких обстави просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, в судовому засіданні 25.07.2014 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі усної домовленості між представниками Приватного підприємства "Лідер" (Позивач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фреш Технолоджі Україна" (Відповідач) сторони домовились про купівлю позивачем щебеневої продукції у відповідача.

На підставі даної домовленості відповідачем надано позивачу рахунок - фактуру №СФ-0000001 від 04.02.2013р. на оплату товару, що є предметом домовленості.

Згідно даного рахунку, предметом останнього є оплата приватним підприємством «Лідер» за Щебінь гранітний фр.20/40 у кількості 4041.000 кг на загальну суму 400059,00 грн. Згідно рахунку, останній дійсний до сплати до 06.02.2013р.

На виконання домовленості між сторонами про купівлю щебеневої продукції, позивачем 04.02.2013р. проведено оплату за рахунком - фактурою №СФ-0000001 від 04.02.2013р. наданого відповідачем у розмірі 400059,00 грн., що підтверджується Випискою по рахунку підприємства позивача №26008203164.

Позивач, 24.05.2013р. згідно листа Вих. № б/н від 24.05.2013р. звернувся до останнього з вимогою про те, що у зв'язку з неможливістю відвантаження продукції підприємством відповідача на адресу позивача, просив повернути грошові кошти на зазначений у листі рахунок позивача.

Згідно виписок по рахунку підприємства позивача №26008203164, вбачається наступне:

- відповідачем 24.05.2013р. перераховано грошові кошти в розмірі 15000,00грн., з призначенням платежу: «повернення коштів згідно листа №б/н від 24.05.2013р.»;

- 28.08.2013р. перераховано грошові кошти в розмірі 30000,00грн., з призначенням платежу: «повернення коштів згідно листа №б/н від 24.05.2013р.»;

- 29.08.2013р перераховано грошові кошти в розмірі 99000,00грн., з призначенням платежу: «повернення коштів згідно листа №б/н від 24.05.2013р.»;

Таким чином, відповідачем на виконання вимог, що зазначено у листі Вих. № б/н від 24.05.2013р. повернуто позивачу грошові кошти в загальній сумі 144000,00 грн., чим, фактично, відповідач підтвердив факт неможливості відвантаження продукції, що є предметом домовленості між сторонами, та здійснив часткове повернення сплаченої позивачем на свою користь грошової суми. Тим самим, підтверджується факт отримання підприємством відповідача листа Вих. № б/н від 24.05.2013р.

Надалі, позивачем на адресу місцезнаходження підприємства відповідача 27.03.2014р. направлено Претензію Вих. №1П від 26 березня 2014р. на суму 400059,00 грн.

Згідно даної претензії, позивач зазначає, що у зв'язку із односторонньою відмовою підприємства відповідача від договору, останній вважається розірваним. За таких обставин, позивач просив відповідача в семиденний строк перерахувати на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 400059,00 грн.

Також, 03.04.2014р. позивачем на адресу місцезнаходження підприємства відповідача направлено уточнення до претензії Вих. №1П від 26 березня 2014р., згідно яких, позивач просив відповідача повернути грошові кошти в загальній сумі 256 059,00 грн., з урахуванням частково повернутих коштів у сумі 144000,00 грн.

Проте, відповіді на дану претензію та уточнення до неї, від відповідача не отримав. Залишок суми заборгованості відповідач не сплатив.

Зважаючи на те, що відповідачем не здійснено у повному обсязі виконання обов'язку щодо сплати заборгованості в розмірі 256059,00 грн. позивач звернувся з даним позовом до суду.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем станом на день подання позову становить 256059,00 грн., яку і просить стягнути позивач.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зокрема, згідно ч. 1-5 вказаної статті, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

З ч 2 ст. 206 ЦК України випливає, що юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами у даному випадку вчинений правочин, який за своєю формою є усним. Зокрема, про це свідчить виставлення відповідачем позивачу рахунку - фактури №СФ-0000001 від 04.02.2013р. на оплату товару, що був предметом домовленості між сторонами, та оплата грошових коштів позивачем, що підтверджується Випискою по рахунку підприємства позивача №26008203164.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, вказаний правочин ґрунтувався на вільному волевиявленні осіб, відповідав їх внутрішній волі та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, внаслідок укладення зазначеного правочину між сторонами виникли цивільні права та обов'язки.

Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку, що укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором, а саме договором купівлі-продажу.

За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1. статті 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).

В процесі розгляду справи судом встановлено, що свої зобов'язання за Договором про купівлю щебеневої продукції позивач виконав належним чином, провівши оплату за рахунком - фактурою №СФ-0000001 від 04.02.2013р. наданого відповідачем у розмірі 400059,00 грн., що підтверджується Випискою по рахунку підприємства позивача №26008203164.

В свою чергу, відповідач свій обов'язок щодо передання у власність позивачу товару, що є предметом договору, не виконано у повному обсязі. Вказаний товар позивачу не передано. Доказів іншого суду не надано.

Більше того, на виконання вимог, що зазначені у листі позивача Вих. № б/н від 24.05.2013р., де останній, у зв'язку з неможливістю відвантаження продукції підприємством відповідача на адресу позивача, просив повернути грошові кошти, відповідачем повернуто грошові кошти в загальній сумі 144000,00 грн., чим, фактично, відповідачем підтверджено факт неможливості відвантаження продукції, що є предметом домовленості між сторонами.

Станом на день розгляду справи, відповідачем не здійснено у повному обсязі повернення суми грошових коштів сплачених позивачем на виконання умов укладеного між сторонами договору. Заборгованість відповідача перед позивачем становить 256059,00 грн.

Як встановлено ч. 1 статті 665 ЦК України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Частиною третьою статті 651 ЦК України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Судом встановлено, що заборгованість Відповідача за не переданий у власність позивача товар складає 256059,00 грн. Натомість жодного доказу виконання свого обов'язку за Договором відповідачем суду не надано.

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За таких обставин, у зв'язку з припиненням зобов'язань сторін за Договором з підстав зазначених вище, правова підстава для набуття вказаних коштів у розмірі 256059,00 грн. перестала існувати, тобто відпала у розумінні ст. 1212 ЦК України, що є підставою для повернення даної суми коштів на користь позивача.

За таких обставин, позовна вимога про стягнення з відповідача сплаченої позивачем суми коштів у розмірі 256059,00 грн. є обґрунтованою, такою, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами, а тому підлягає задоволенню.

Заперечення відповідача не приймаються судом до уваги, оскільки є необґрунтованими, та такими, що спростовуються наявними в матеріалах доказами, та зазначеними вище положеннями чинного законодавства.

Зокрема, факт укладення між сторонами договору купівлі-продажу судом встановлено. Посилання відповідача на укладення договору поставки є необґрунтованим. Право позивача на відмову від договору та вимагати від відповідача повернення сплачених грошових коштів за не отриманий товар прямо випливає із положень чинного законодавства.

Надані відповідачем докази, зокрема, копія рахунку-фактури № СФ-0000006 від 05 лютого 2013 року, копія листа № б/н від 24/05/2013р., копія листа №б/н від 20/07/2014р. з додатками, суд не може розцінювати як належні докази, оскільки як вбачається з матеріалів справи та підтверджується самим відповідачем, дані документи позивачу були направлені лише 22.07.2014р., тобто вже після порушення провадження у даній справі. Зважаючи також на те, що факт існування, а також передання у минулому даних документів позивачем заперечується. Інших доказів надсилання чи отримання відповідачем даних документів, а отже існування останніх у спірний період, відповідачем не надано.

Інших належних доказів, що підтверджують відсутність вини Відповідача у порушенні зобов'язання останнім суду не надано.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 5121,18 грн. відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фреш Технолоджі Україна" (02068, м. Київ, вул. Драгоманова, буд. 19, ідентифікаційний код 36214514) на користь Приватного підприємства "Лідер" (77300, Івано-Франківська обл. м. Калуш, вул. Пушкіна, будинок 5, квартира 16, ідентифікаційний код 31563452) суму коштів в розмірі 256059 (двісті п'ятдесят шість тисяч п'ятдесят дев'ять) грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 5121 (п'ять тисяч сто двадцять одну) грн. 18 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення

складено 29.07.2014 р.

Суддя Ю.В. Картавцева