Постанова

від 22.09.2014 по справі 910/10204/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2014 р. Справа№ 910/10204/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Ковальчук В.М. - представник, дов. б/н від 02.01.2013;

від відповідача: Сергієнко В.В. - генеральний директор;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фреш Технолоджі Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2014

у справі № 910/10204/14 (суддя Картавцева Ю.В.)

за позовом Приватного підприємства "Лідер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фреш Технолоджі Україна"

про стягнення 256 059,00 грн.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 склад колегії суддів у справі № 910/10204/14 змінено.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2014 у справі № 910/10204/14 позов задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума коштів у розмірі 256 059,00 грн. та судовий збір в розмірі 5 121,18 грн.

Рішення мотивовано тим, що, проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин є договором купівлі-продажу; свої зобов'язання за договором про купівлю щебеневої продукції позивач виконав належним чином, в свою чергу відповідач свій обов'язок щодо передання у власність позивачу товару, що є предметом договору, не виконав у повному обсязі; у зв'язку з припиненням зобов'язань сторін за договором, правова підстава для набуття коштів у розмірі 256 059,00 грн. перестала існувати, тобто відпала у розумінні ст.1212 ЦК України., що є підставою для повернення даної суми коштів на користь позивача.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2014 у справі № 910/10204/14 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник наполягає на тому, що між сторонами у спрощений спосіб був укладений двосторонній договір поставки продукції виробничо-технічного призначення, а саме: поставки щебеневої продукції, при цьому позивач зобов'язувався прийняти і забрати самовивозом товар та здійснити оплату як за товар, так і за послуги з його пошуку, згідно із рахунками-фактурами, виставленими відповідачем.; саме договір поставки відображений в електронній податковій звітності, в податкових накладних та розрахунках-коригуваннях до податкових накладних.

На думку скаржника, судом першої інстанції безпідставно не було взято до уваги посилання відповідача на рахунок-фактуру № 0000006 від 05.02.2013 на пошук товару.

Як стверджує скаржник, через односторонню відмову позивача від свого зобов'язання, як покупця, щодо забирання (приймання) товару самовивозом та відмову позивача від здійснення оплати за пошук товару, відповідач не зміг та був позбавлений можливості передати товар позивачу; між сторонами були досягнуті домовленості про часткове повернення грошових коштів у розмірі 144 000,00 грн. та про кількість поставленого у майбутньому товару, а саме, в розмірі 2 586,454 кг, про що відповідач повідомив позивача листом № б/н від 24.05.2013 і саме на підставі цього листа відповідач здійснював часткове повернення коштів.

Скаржник стверджує про те, що виконує та готовий виконати свої зобов'язання щодо поставки товару в розмірі 2 586,454 кг.

У письмовому поясненні до апеляційної скарги скаржник, зокрема, вказує на те, що судом першої інстанції порушено вимоги ч.1 ст.4-7, ч.1 ст.43 ГПК України; що будь-якої домовленості щодо строків поставки щебеню між сторонами не існувало, позивач не звертався з вимогою до відповідача про передачу (поставку) оплаченого щебеню, отже, зі сторони відповідача не вбачається прострочення виконання зобов'язань з поставки щебеню; що у позивача не було підстав для відмови від договору, чого останній і не робив; що відповідач листом № б/н від 24.05.2013 відмовився від договору в частині, чим в силу ч.3 ст.651 ЦК України змінив договір, зменшивши його загальну суму на 144 000,00 грн.; скаржник вважає, що договір, станом на теперішній час, не є припиненим.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, посилаючись, зокрема, на те, що правочин (договір), на який посилається відповідач у своєму листі № б/н від 24.05.2013, в тому числі й про надання позивачу послуг щодо пошуку щебеневої продукції та розміру оплати таких послуг, не обговорювався і не укладався; насправді повернення коштів здійснювалося на підставі листа позивача від 24.05.2013 № б/н, у зв'язку з тим, що після отримання 05.02.2013 від позивача коштів в розмірі 400 000,00 грн., відповідач так і не передав товар; лист за № б/н від 24.05.2013 був створений відповідачем вже під час судового розгляду даної справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, враховуючи доводи письмового пояснення відповідача, відзиву позивача, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем подано до суду першої інстанції позов про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 256 059,00 грн. та судового збору, керуючись ст.ст.509, 530, 612 ЦК України, ч.1 ст.175, ч.1 ст.222 ГК України.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000001 від 04.02.2013 на сплату всього з ПДВ суми 400 059,00 грн. за 4041,000 кг щебеню гранітного фр.20/40.

Згідно із витягом із особового рахунку позивача за 04.02.2013, позивачем сплачено відповідачу суму 400 059,00 грн. із зазначенням призначення платежу: "Оплата по рах. фактурі № 0000001 від 04.02.13р.за щебінь гранітний 20/40 у т.ч. ПДВ 20% - 66 676,50 грн."

В ч.1 ст.181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення такого виду договорів.

Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Отже, шляхом виставлення відповідачем позивачу рахунку-фактури № СФ-0000001 від 04.02.2013 та оплати цього рахунку позивачем 05.02.2013 сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Згідно із ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст.663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Позивачем до матеріалів справи надано копію листа від 24.05.2013 № б/н, адресованого відповідачу, у якому позивач просив, у зв'язку з неможливістю відвантаження щебеню, повернути кошти, перераховані 05.02.2013, у розмірі 400 059,00 грн.

Зазначений лист направлено відповідачу електронною поштою 24.05.2013, про що свідчить роздруківка із адреси сайту "mail.google.com/mail/u/0=sent/p25".

Як свідчать витяги із особового рахунку позивача, відповідачем було повернуто грошові кошти позивачу, частково, у тому числі: 24.05.2013 - 15 000,00 грн., 28.08.2013 - 30 000,00 грн., 29.08.2013 - 99 000,00 грн., із зазначенням призначення платежу: "Повернення коштів згідно із листом № б/н від 24.05.2013."

Позивачем пред'явлено відповідачу претензію від 26.03.2014 № 1П, у якій зазначено, що станом на 26.03.2014 відповідачем не виконано свої зобов'язання в частині передачі щебеневої продукції і такі дії відповідача позивач розцінює як односторонню відмову від договору (правочину) у повному обсязі, який, відповідно, вважається розірваним, посилаючись, зокрема, на положення ст.612, ч.2 ст.530 ЦК України, позивач просив протягом семи днів перерахувати позивачу кошти у розмірі 400 059,00 грн.

Відповідно до опису вкладення у лист та фіскального чеку від 27.03.2014 № 7737, претензія надіслана відповідачу 27.03.2014.

03.04.2014, згідно із описом вкладення та фіскальним чеком № 8162, позивачем надіслано відповідачу уточнення від 01.04.2014 № 1П-1 до вищезазначеної претензії, у якому вказано про часткове повернення відповідачем коштів позивачу, у зв'язку з чим позивач просив відповідача протягом семи днів перерахувати кошти у розмірі 256 059,00 грн.

Як вбачається із копій поштових відправлень, зазначені поштові відправлення були повернуті поштовим відділенням 14.04.2014 та 12.05.2014 без вручення адресату, у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Ухилення боржника від виконання грошового зобов'язання (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа), не дає підстав вважати вимогу непред'явленою (п.3 оглядового листа Вищого Господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства за порушення грошових зобов'язань").

Таким чином, претензією від 26.03.2014 та уточненням від 01.04.2014 до претензії, позивач повідомив відповідача про те, що вважає договір розірваним через невиконання відповідачем своїх зобов'язань по постачанню товару та пред'явив вимогу про перерахування позивачеві грошових коштів у розмірі 256 059,00 грн. протягом семи днів від дня отримання претензії.

Отже, позовні вимоги про стягнення суми не повернутої попередньої оплати, у зв'язку із невиконанням зобов'язання поставити товар, є такими, що ґрунтуються на нормах матеріального права і підтверджені матеріалами справи.

Твердження відповідача про те, що грошові кошти були повернуті позивачу 24.05.2013, 28.08.2013, 29.08.2013 не на підставі листа позивача від 24.05.2013 № б/н, а на підставі листа відповідача від 24.05.2013 № б/н, є голослівним та не відповідає матеріалам справи, адже, за наявності твердження позивача про неодержання зазначеного листа відповідача, відповідач не довів належними доказами факту надсилання вищезгаданого листа на адресу позивача до часу повернення відповідачем грошових коштів у період з 24.05.2013 по 29.08.2013, а у справі є копії опису вкладення у поштові відправлення за 22.07.2014 та фіскальних чеків №№ 6524, 6525, які свідчать про направлення відповідачем позивачу листа від 24.05.2013 фактично 22.07.2014, тобто після порушення провадження у справі № 910/10204/14.

Таким чином, відповідач матеріалами справи не довів того, що лист відповідача від 24.05.2013 був складений до 22.07.2014.

Крім того, згідно із його змістом, лист відповідача, на який останній посилається, від 24.05.2013 № б/н, носить односторонній характер і не може мати юридичних наслідків для правовідносин сторін, оскільки викладені у цьому листі умови: про здійснення відповідачем пошуку товарів, про одержання позивачем товару самовивозом, про оплату послуг по пошуку товару, про здійснення відповідачем пошуку товару у кількості 2 586,455 кг щебеню та відвантаження цієї кількості у подальшому, не погоджені із позивачем, як стороною за договором, укладеним у спрощений спосіб.

При цьому у зазначеному листі відповідачем не вказано строк поставки щебеню. Також і у подальшому відповідачем не повідомлено позивачу про строк виконання обов'язку по постачанню щебеню та не надіслано заперечень проти вимог позивача повернути суму попередньої оплати.

Лист відповідача від 21.07.2014 № б/н, направлений позивачу 23.07.2014 (а.с.94, 101), також не свідчить про згоду відповідача поставити позивачу продукцію, оскільки зазначений лист направлено позивачу вже після пред'явлення позову та порушення провадження у справі № 910/10204/14, крім того, у першому абзаці цього листа зазначено про умови, які не погоджені сторонами та не вказано про конкретну дату поставки продукції.

Твердження скаржника про те, що позивач зобов'язався забрати самовивозом товар та здійснити оплату за послуги по його розшуку згідно із рахунками-фактурами, виставленими відповідачем, є голослівними.

Як вже зазначалось, із укладеного сторонами договору у спрощений спосіб не вбачається погодженого сторонами моменту виконання обов'язку відповідача передати товар.

В ч.2 ст.664 ЦК України встановлено, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Також в матеріалах справи відсутні докази погодження сторонами умови про обов'язок позивача оплатити послуги відповідача по розшуку товару згідно із рахунками-фактурами.

Щодо того, що між сторонами у спрощений спосіб укладений договір постачання продукції виробничо-технічного постачання, то у матеріалах справи відсутні докази погодження сторонами усіх умов, передбачених договором поставки згідно із ст.ст.265 - 267 ГК України.

Згідно із п.19 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 № 888, у договорі повинні обов'язково визначатись номенклатура (асортимент), кількість і якість продукції, строки поставки і ціна; при відсутності цих умов у договорі він вважається неукладеним.

У договорі, укладеному сторонами у спрощений спосіб, відсутні умови про якість продукції, строки поставки.

Зазначення згаданого договору, як договору поставки, у податковій звітності, не визначає його належність до договору поставки, адже належність договору до конкретного виду визначається змістом договору, а не даними податкової звітності.

Отже, твердження про те, що укладений сторонами договір є договором про виробничо-технічне постачання не відповідає матеріалам справи.

При цьому слід зазначити, що згідно із ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Оскільки матеріалами справи не підтверджено наявність обов'язку позивача щодо рахунку-фактури відповідача № 0000006 від 05.02.2013 на пошук товару, то у суду першої інстанції не було підстав враховувати його в оцінці правовідносин між сторонами за договором, укладеним у спрощений спосіб.

Згідно із ч.3 ст.651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Однак, ані законом, ані договором не надано продавцю, який одержав попередню оплату за товар, право на односторонню зміну договору, отже, часткове повернення коштів, сплачених позивачем у якості попередньої оплати, немає підстав вважати діями відповідача, спрямованими на виконання договору.

Наявні у справі копії договорів, укладених відповідачем із своїми контрагентами, не свідчать про намір відповідача виконати зобов'язання поставити товар згідно із укладеним із позивачем договором у спрощений спосіб.

Колегією суддів не встановлено наявності порушення норм процесуального права, які відповідно до ст.104 ГПК України є підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обставин, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2014 у справі № 910/10204/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фреш Технолоджі Україна" без задоволення.

2. Справу № 910/10204/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Н.Ф. Калатай

В.І. Рябуха