Постанова

від 29.05.2014 по справі 810/2328/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2014 року 810/2328/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом дочірнього підприємства «Ейвон Косметікс Юкрейн» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ДП «Ейвон Косметікс Юкрейн» звернулось до суду з позовом до Бориспільської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.01.2014 №0000582200 та №0000612200.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства є необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення - протиправними.

До судового засідання сторони, належно повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не з'явились.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

Відповідач, належно повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, явку свого представника до судового засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався.

На підставі ч. 4 ст. 122 та ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Посадовими особами Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП «Ейвон Косметікс Юкрейн» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Олмакс Сістемс» за грудень 2012 та ТОВ «Статус Код» за період листопад-грудень 2011 року, січень-березень 2012 року.

За результатами перевірки складено Акт від 23.12.2013 № 372/22-1/24924140 (далі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення позивачем:

- п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження зобов'язань з ПДВ у сумі 67 688,20 грн., а саме: за листопад-грудень 2011р. у сумі 6 860,40 грн., січень-березень 2012р. у сумі 9 824,82 грн., за грудень 2012р. - у сумі 51 002,98 грн.;

- п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження зобов'язань з податку на прибуток у сумі 82 075,00 грн., а саме: за 2-4 кв. 2011р. на суму 7 890,00 грн., за 1 кв. 2012р. на суму 10 316,00 грн., за рік 2012 на суму 122 612,00грн.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем було прийнято податкові-повідомлення рішення від 21.01.2014: № 0000582200 (форма «Р»), яким позивачу нараховано грошові зобов'язання з ПДВ у сумі 101 532,30 грн., з яких 67 688,20 грн. - за основним платежем та 33 844,10 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000612200 (форма «Р»), яким позивачу нараховано грошові зобов'язання з податку на прибуток у сумі 100 621,25 грн., з яких 82 075,00 грн. - за основним платежем та 18 546,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Як встановлено судом, у перевіряємий період ДП «Ейвон Косметікс Юкрейн» мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Олмакс Сістемс» та ТОВ «Статус Код».

Щодо фінансово-господарських відносин між позивачем і ТОВ «Олмакс Сістемс», суд зазначає наступне.

Так, відповідно до Договору поставки № АО-1211 від 12.10.2012 ТОВ «Олмакс Сістемс» поставляло Позивачу мобільні термінали виробництва Blackberry. Здійснення операцій підтверджується видатковою накладною № 900 від 29.12.2012, податковою накладною № 1155 від 29.12.2012, рахунком на оплату № 1085 від 29.12.2012 та платіжним дорученням № 109 від 17.01.2013, копії яких містяться в матеріалах справи.

Також згідно Договору поставки № 2504/12 від 04.05.2012 ТОВ «Олмакс Сістемс» поставляло позивачу розхідні матеріали (картриджі та ремонтні вузли). Здійснення операцій підтверджується видатковою накладною № 1034 від 11.12.2012 (на поставку тонерів та картриджів), податковою накладною № 1057 від 11.12.2012, рахунком на оплату № 1186 від 05.12.2012 та платіжним дорученням № 5204 від 17.01.2013, копії яких містяться в матеріалах справи.

На підставі Договору поставку № АВ-2509 від 03.10.2012 ТОВ «Олмакс Сістемс» поставляло Позивачу комп'ютерну техніку та/або витратні матеріали, що підтверджується видатковою накладною № 839 від 25.12.2012 (на поставку колонок та навушників), податковою накладною № 1105 від 25.12.2012, рахунком на оплату № 1261 від 21.12.2012 та платіжним дорученням № 5499 від 05.02.2013, копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно висновків податкового органу угоди, укладені між позивачем та вказаним підприємством, суперечать інтересам держави і суспільства й вважаються такими, що порушують публічний порядок, а отже, є нікчемними згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України.

Такі висновки ґрунтуються на обставинах, відображених в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 15.04.2013 № 362/22-4/37100998 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Олмакс Сістемс» (код ЄДРПОУ 37100998) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських відносин з платником податків ТОВ «СВ-ЗАП» (код ЄДРПОУ 38315438) за грудень 2012 року» (далі - Акт перевірки ТОВ «Олмакс Сістемс»), в якому вказано про відсутність об'єктів оподаткування у ТОВ «Олмакс Сістемс» по операціях з придбання робіт (послуг) в ТОВ «СВ-ЗАП» та по операціях з їх подальшого продажу контрагентам-покупцям у розумінні ст.ст. 22, 185 ПК України.

На цій підставі правочини між ТОВ «Олмакс Сістемс» та його контрагентами-покупцями були визнані нікчемними, а діяльність ТОВ «Олмакс Сістемс» такою, що спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди.

У той же час, як встановлено судом, станом на час укладання позивачем вказаних договорів з ТОВ «Олмакс Сістемс» та їх виконання останнє було належним чином зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності та як платник ПДВ, що не заперечувалось податковим органом.

Щодо фінансово-господарських відносин між позивачем і та ТОВ «Статус Код», суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, ДП «Ейвон Косметікс Юкрейн»і ТОВ «Статус Код» мали господарські взаємовідносини, предметом яких було надання останнім охоронних послуг, а саме - послуг щодо питань забезпечення безпеки господарської діяльності, її перевірки та контролю; розробки рекомендацій щодо ефективної діяльності позивача у с. Щасливе (Київська область, Бориспільський район) за Договором про надання послуг № 186 від 04.08.2011.

Надання послуг підтверджується первинною та іншою документацією, а саме - актом виконаних робіт від 30.12.2011 за Договором № 186 від 04.08.2011, податковою накладною № 28 від 30.12.2011, рахунком-фактурою № СФ-0000213 від 20.12.2011, платіжним дорученням № 6264 від 22.12.2011, копії яких містяться в матеріалах справи.

Також вказаним підприємством позивачу за Договорами № 185 від 01.06.2011 та №220 від 25.01.2012 надавались послуги з організації та забезпечення охорони будівель та приміщень, розташованих м. Донецьку, м. Одесі та м. Сімферополі.

Графік надання таких послуг на кожному з об'єктів погоджено сторонами в п. 4.1 вказаних договорів, а надання послуг підтверджується первинною та іншою документацією: актом виконаних робіт від 30.11.2011 за Договором № 185 від 01.06.2011, податковою накладною № 5 від 30.11.2011, рахунком-фактурою № СФ-0000171 від 22.11.2011, платіжним дорученням № 5660 від 24.11.2011; актом виконаних робіт від 31.01.2012 за Договором №220 від 25.01.2012, податковою накладною № 18 від 31.01.2012, рахунком-фактурою №СФ-0000024 від 31.01.2012, платіжним дорученням №500 від 07.02.2012, копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно висновків податкового органу угоди, укладені між позивачем та вказаним підприємством, також суперечать інтересам держави і суспільства й вважаються такими, що порушують публічний порядок, а отже, є нікчемними згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України.

Такі висновки ґрунтуються на обставинах, відображених в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 05.04.2013 № 1285/22.2/33743777 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Статус Код» (код за ЄДРПОУ 33743777) щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за листопад-грудень 2011 та січень-березень 2012 року» (далі - Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Статус Код»), в якому вказано, що операції даного підприємства не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

В зв'язку з цим ТОВ «Статус Код» не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Також, в ході проведення перевірки не встановлено факт отримання товарів (послуг) ТОВ «Статус Код» від контрагентів-продавців у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

У зв'язку з відсутністю основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів здійснення основного виду діяльності не є можливим.

На цій підставі правочини між ТОВ «Статус Код» та його контрагентами-покупцями були визнані нікчемними, а діяльність підприємства такою, що спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди.

У той же час, як встановлено судом, станом на час укладання позивачем вказаних договорів з ТОВ «Статус Код» та їх виконання останнє було належним чином зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності та як платник ПДВ, що не заперечувалось податковим органом.

Також судом встановлено, що ТОВ «Статус Код» має відповідну Ліцензію МВС України серії АГ № 505277 про надання послуг з охорони власності та громадян, копія якої міститься в матеріалах справи.

У той же час суд, дослідивши перелічені документи, оформлені сторонами вказаних правочинів, дійшов висновку, що вони містять повний перелік всіх обов'язкових реквізитів, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення № 88).

Разом з тим, податковим органом не вказано жодних зауважень щодо форми, правильності заповнення чи наявності обов'язкових реквізитів зазначених документів.

Також вказані господарські операції відображені і у податковій звітності позивача, що не заперечувалось податковим органом та підтверджується відомостями Акту перевірки.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів робіт/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України).

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріпленою печаткою (за наявності) податкову накладну.

З викладеного слідує, що законодавством визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця, фіктивність операцій/відсутність поставки (нездійснення оподатковуваної операції) та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів, податкових накладних або видача їх юридичною особою, яка не є платником ПДВ. У свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за №233/2037 визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Водночас статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 2 цієї статті та пунктів 2.4., 2.5., 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

Відтак, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою операцією.

При дослідженні факту здійснення господарських операцій оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тих операцій, на підставі яких сформовані дані податкового обліку.

Відповідачем не надано будь-яких доказів, у т.ч. визначених у Акті перевірки, на підтвердження висновків про безтоварність вказаних господарських операцій, які покладено у основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Також при прийнятті рішення в даній адміністративній справі судом враховується, що предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, на що вказує аналіз операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

У той же час в Акті перевірки податковим органом підтверджено належне документальне оформлення вказаних господарських операцій та їх відображення позивачем у податковій звітності.

Контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій були належним чином зареєстрованій як юридичні особи та мали статус платників податку на додану вартість, що не заперечувалось податковим органом, отже мали право видавати податкові накладні.

Вказані податкові накладні містять належну деталізацію товарів, видані контрагентами позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20%, що відповідає вимогам закону стосовно порядку їх оформлення та підстав видачі, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з даними первинних документів. При цьому, первинні документи відповідають наведеним вище вимогам щодо форми і змісту.

Станом на час перевірки дебіторська та кредиторська заборгованість у розрахунках між сторонами відсутні, що не заперечувалось податковим органом у ході перевірки при дослідженні платіжних документів.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вказані правочин між позивачем та його контрагентами є реальним, товарним, взаємними, оплатними, такими, що відбулись та потягли за собою реальні зміни у майновому стані їх учасників.

Крім того, правочини належним чином задокументовано і оформлено з дотриманням вимог бухгалтерського законодавства, що відображено у податковій звітності позивача.

Отже, позивачем виконало покладені на нього законом обов'язки з декларування та відображення у звітності (в т.ч. у розділах «Валові витрати» та «Податковий кредит» відповідних декларацій) господарських операцій з вказаними контрагентами.

У той же час суд звертає увагу на те, що податковим органом у Акті перевірки не вказано жодного об'єктивного та документально підтвердженого доказу недійсності первинних документів, складених між позивачем і його контрагентами на виконання правочинів, а саме - відповідного судового рішення, висновків судово-почеркознавчої експертизи, призначеної та проведеної у встановленому законом порядку, тощо.

Натомість, зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог законодавства по вказаних вище операціях ґрунтуються виключно на обставинах, встановлених при проведенні перевірок його контрагентів.

Відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору; належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина перша статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі відповідачем, який посилається на нікчемність укладеного між позивачем та його контрагентом договору, повинно бути надано належні докази на обґрунтування нікчемності такого правочину.

Крім того, для визнання правочину нікчемним на тій підставі, що його укладено з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд досліджує в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Під наявністю умислу у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання.

Проте, відповідачем на підтвердження висновку про нікчемність правочинів або доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку із занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності, суду не надано.

Наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського обліку, податкового обліку та договір містять усі дані стосовно змісту операцій. Вказані документи містять назву замовника та виконавця, перелік виконаних робіт, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Всі наявні в матеріалах справи документи дають змогу визначити, які саме товари були поставлені, за якою ціною, між якими контрагентами.

Відповідачем не доведено того факту, що зазначені правочини були укладені не з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, а з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що вони спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, спрямований на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, її надрами, іншими природними ресурсами, укладені щодо відчуження викраденого майна або порушує правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Згідно ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

На момент укладення правочинів, які відповідач вважає нікчемними, та здійснення господарських операцій, їх сторони були правоздатними і перебували в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Оскільки зобов'язання за договором мали реальний характер (товар та послуги було поставлено, оплачено та використано у власній господарській діяльності), відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення правочинів відповідало волі сторін.

Враховуючи викладене, суд вважає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1 та 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України щодо вчинення правочинів, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Зі змісту Акту перевірки слідує, що жодних правопорушень в діях саме позивача відповідачем не виявлено, проаналізовані документи податкового обліку позивача не суперечать вимогам законодавства, а єдиною підставою для висновку про завищення задекларованих позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість є відомості, отримані інших органів ДПС щодо контрагентів позивача.

Суд вважає такий висновок формальним і не об'єктивним, оскільки він ґрунтується не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як це передбачено п. 73.5 ПК України та Порядком проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1232, а на неможливості проведення самої звірки та інших обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, висновок про нікчемність всіх угод не підкріплено фактами і доказами, з якими законодавець пов'язує нікчемність правочинів.

Також, Верховним Судом України 31.01.2011 винесено ухвалу у справі № 21-47а10, прийняту за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач здійснив визначення сум податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних відповідно до чинного законодавства України, а висновки Акту перевірки є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про нікчемність вказаних правочинів є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 404,32 грн. (платіжне доручення від 30.01.2014 № 452), які підлягають стягненню з Державного бюджету України на його користь.

Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 94, 98, 122, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів України в Київській області від 21.01.2014 №0000582200 та №0000612200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь дочірнього підприємства «Ейвон Косметікс Юкрейн» сплачений згідно платіжного доручення від 30.01.2014 № 452 судовий збір у сумі 404 (чотириста чотири) грн. 32 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.