Ухвала

від 29.07.2014 по справі 826/2046/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2046/14 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

29 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Чаку Є.В.

Мєзєнцева Є.І.

При секретарі: Ковтун І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень -задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «АСТІ (Україна)» (зареєстроване Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією 21 серпня 1999 року. ТОВ «АСТІ (Україна)» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 09 вересня 1999 року. Згідно свідоцтва № 100331135 від 04 квітня 2011 року позивач станом на момент виникнення спірних правовідносин мав статус платника податку на додану вартість.

Міжрегіональним Головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ «АСТІ (Україна)» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень 2013 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 20 грудня 2013 року № 1487/4050/37-20/20027449, яким встановлено порушення позивачем п. 185.1 статті 185. п. 198.3, п. 198.6 статті 198, п. 200.1, п. 200.3 статті 200, п. 201.10. статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту та від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду за серпень 2013 року на суму ПДВ 507 459, 00 грн., за вересень 2013 року на суму ПДВ 125 975, 00 грн.; п. 14.1.18 п. 14.1 статті 14, п. 200.4, статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення бюджетного відшкодування ПДВ за вересень 2013 року на суму ПДВ 4 478 355, 00 грн., яке підлягає зменшенню.

На підставі складеного акту перевірки, 20 січня 2014 року Міжрегіональним Головним управлінням Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників винесено податкові повідомлення-рішення № 0000053720, яким ТОВ «АСТІ (Україна)» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2013 року у розмірі 4 478 355, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 2 239 177, 50 грн.; № 0000063720, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2013 року у розмірі 125 975, 00 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що в періоді, який перевірявся податковим органом, позивач мав господарські правовідносини з ФГ «Оксана».

Суми податку на додану вартість, сплачені позивачем по взаємовідносинах з зазначеним контрагентом, були включені ним до сум податкового кредиту за відповідний звітний період.

Основною діяльністю позивача є неспеціалізована оптова торгівля, виробництво олії та тваринних жирів, діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами, оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, оптова торгівля хімічними продуктами.

Згідно договорів та первинних документів, що надані до перевірки між позивачем та вказаним контрагентом було укладено ряд договорів, за умовами яких постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити соняшник нестандартний, урожаю 2013 pоку, українського походження насипом на умовах DAP згідно ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року.

На виконання вказаних договорів було здійснено поставку соняшника нестандартного, на підтвердження чого позивачем надано до суду копії первинних документів.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно п. 138.1 статті 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, контрагенти позивача мали статус платників ПДВ на момент здійснення описаних в Акті перевірки господарських операцій, як того вимагає ПКУ при здійснені оподатковуваних операцій та були зареєстровані в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі наступних первинних документів.

По договору № 505/1-088340 від 17 серпня 2013 року: рахунку-фактури, видаткової накладної, податкової накладної, Реєстру прийнятого зерна на зерновий склад ТОВ «ЗПК «Інтерагротранс», товарно-транспортних накладних, картки аналізу зерна та складської квитанції.

На виконання договору № 505/1-088395 від 18 серпня 2013 року позивачем надано: рахунок-фактуру №СФ-0000002, видатку накладну №РН-0000087, податкову накладну №87/2, Реєстр прийнятого зерна №0062 на зерновий склад ТОВ «ЗПК «Інтерагротранс», товарно-транспортні накладні: БЗС №582437, БЗС №582380, БЗС №582402, БЗС Ч>582401, БЗС №582385, БЗС №582384, БЗС № 582386, БЗС №582387, картку аналізу зерна №210 та складську квитанцію АФ №857056.

На виконання договору №505/1-089813 від 23 вересня 2013 року позивачем надано: рахунок-фактуру №СФ-0000069, видаткову накладну №РН-0000481, податкову накладну №481/2, Реєстр прийнятого зерна №0244 на зерновий склад ТОВ «ЗПК «Інтерагротранс», товарно-транспортні накладні БЗС №583812, картку аналізу зерна №867, та складську квитанцію АФ №905191.

На виконання договору №505/1-089788 від 21 вересня 2013 року позивачем надано: рахунок-фактуру №СФ-0000067, видаткову накладну №РН-0000132, податкову накладну №132/2, Реєстр прийнятого зерна №0241 на зерновий склад ТОВ «ЗПК «Інтерагротранс», товарно-транспортні накладні БЗС №584553, картку аналізу зерна №864 та складську квитанцію АФ №905183.

На виконання договору №505/1-089182 від 04 вересня 2013 року позивачем надано: рахунок-фактури №СФ-0000043, видаткову накладну №РН-0000128, податкову накладну №128/2, Реєстр прийнятого зерна №0191 на зерновий склад ТОВ «ЗПК «Інтерагротранс», товарно-транспортні накладні АСМ №18946, АСМ №18943, АСМ №18941, картку аналізу зерна №697, складську квитанцію АФ №897848.

На виконання договору №505/1-089137 від 03 вересня 2013 року позивачем надано: рахунок-фактуру №СФ-0000042, видаткову накладну №РН-0000127, податкову накладну №127/2, Реєстр прийнятого зерна №0184 на зерновий склад ТОВ «ЗПК «Інтерагротранс», товарно-транспортні накладні БЗС №582392, АСМ №18938, АСМ №18944, картку аналізу зерна №687 та складську квитанцію АФ №897841.

На виконання договору №505/1-089083 від 02 вересня 2013 року позивачем надано: рахунок-фактуру №СФ-0000040, видаткову накладну №РН-0000125, податкову накладну №125/2, Реєстр прийнятого зерна №0176 на зерновий склад ТОВ «ЗПК «Інтерагротранс», товарно-транспортні накладні АСМ №18940, АСМ №18960, БЗС №582389, БЗС №582390, БЗС №584116, БЗС №584117, картку аналізу зерна №669, складську квитанцію АФ №897826.

На виконання договору №505/1-089023 від 30 серпня 2013 року позивачем надано: рахунки-фактури №СФ-0000036, №СФ-0000035, видаткові накладні №РН-0000121, №РН-0000120, податкові накладні №121/2, №120/2, Реєстри прийнятого зерна №0168, №0161, товарно-транспортні накладні БЗС №584124, БЗС №584121, БЗС №584118, картку аналізу зерна №634, складські квитанції АФ №897829, АФ №897828.

На виконання договору №505/1-088976 від 29 серпня 2013 року позивачем надано: рахунок-фактуру №СФ-0000032, видаткову накладну №РН-0000117, податкову накладну №117/2, Реєстр прийнятого зерна №0157, товарно-транспортні накладні БЗС №584113, БЗС №, БЗС №582409, картку аналізу зерна №590, та складську квитанцію АФ №897835.

На виконання договору №505/1-088911 від 28 серпня 2013 року позивачем надано: рахунок-фактури №СФ-0000030, видаткову накладну №РН-0000115, податкову накладну №115/2, Реєстр прийнятого зерна №0152, товарно-транспортні накладні: 01АА №769977, 01АА №769978, картку аналізу зерна №576, складську квитанцію АФ №897802.

Договір №505/1-088883 від 27 серпня 2013 року, та рахунку-фактури №СФ-0000026 підтверджується видатковою накладною №РН-0000111, податковою накладною №111/2, Реєстром прийнятого зерна №0144 (типова форма №ЗСХ-3) на зерновий склад ТОВ «ЗПК «Інтерагротранс», товарно-транспортними накладними: 01АА №769976, РКП №296761, що підтверджується карткою аналізу зерна №509 та складською квитанцією АФ №587136.

Договір №505/1-088817 від 26 серпня 2013 року підтверджують: рахунок-фактури №СФ-0000021, видаткова накладна №РН-0000106, податкова накладна №106/2, Реєстр прийнятого зерна №484, товарно-транспортні накладні: РКП №296760, БЗС №581527, що підтверджується карткою аналізу зерна №484, та складську квитанцію АФ №587118.

На виконання договору №505/1-088432 від 19 серпня 2013 року позивачем надано: рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, Реєстри прийнятого зерна, товарно-транспортні накладні, картки аналізу зерна, складські квитанції.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Слід зазначити, що відповідачем було здійснено посилання на Акт Чаплинського відділення Скадовської ОДПІ від 05 грудня 2013 року № 181/220/21288505 «Про неможливість проведення зустрічної звірки фермерського господарства «Оксана» (код за ЄДРПОУ 21288502) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків та постачальниками за період з 01 січня 2013 року по 31 жовтня 2013 року», що стало підставою для висновків про безтоварність операцій, не направленість дій на реальне настання наслідків та нікчемність правочинів, здійснених позивачем з контрагентом, що призвело до незаконного податкового навантаження TOB «АСТІ (Україна)»» сформованого перевіряючими в Акті перевірки.

Проте, посилання відповідача на вказаний акт судом не береться до уваги з огляду на таке. В акті встановлено, що вказаний суб'єкт на момент проведення перевірки за вказаною в реєстраційних документах адресою не знаходився. Однак, незнаходження даних підприємств за їх зареєстрованим місцезнаходженням не доказує відсутності у них господарської діяльності.

Опираючись на інформацію, наведену в Акті про неможливість проведення зустрічної звірки, податковий орган оскаржуваним Актом перевірки визнав нікчемними правочини, укладені позивачем з контрагентом, такими, що не здійснювалися, а лише оформлювалися.

Проте, з аналізу норм цивільного законодавства, зокрема, статей 219, 220, 221, 224, 228, 234 ЦК України, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення. В матеріалах справи жодних допустимих доказів на підтвердження недійсності право чинів не міститься.

Отже позивачем правомірно було сформовано податковий кредит, оскільки наведена вище первинна документація чітко відображає операції які були здійсненні між позивачем та його контрагентами.

Також необхідно зазначити, що невиконання контрагентом зобов'язання по сплаті податку до бюджету не являється підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість.

Крім цього, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Враховуючи зазначене, та оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства

А як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача.

Таким чином обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Отже суд першої інстанції при винесенні постанови було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Мєзєнцев Є.І.