Рішення

від 17.07.2014 по справі 916/2130/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2014 р.Справа № 916/2130/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

при секретарі Комендатенко Н.В.

за участю представників:

від позивача - Коновал А.М.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства „Істок" до Приватного підприємства „Лорен-Агроекспорт" про стягнення 67285,41 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне сільськогосподарське підприємство „Істок" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства „Лорен-Агроекспорт" про стягнення заборгованості за договором поставки № 5 від 27.02.2012 р. у загальному розмірі 67285,41 грн., у т.ч. 48720,00 грн. - основного боргу, 15381,41 грн. - пені, 3184,00 грн. - 3% річних, посилаючись на наступне.

Між Приватним сільськогосподарським підприємством „Істок" (постачальник) та ПП „Лорен- Агроекспорт" (покупець) 27.02.2014 року був укладений договір постачання товару № 5, у відповідності до п.п. 1.1., 1.2., 2.1. якого позивач зобов'язався виконати поставку сорго у кількості 100 тон за ціною 1400,00 грн. за одну тону на загальну вартість 140000,00 грн., а відповідач зобов'язався прийняти товар належної якості та оплатити його вартість згідно умов договору.

Як передбачено п. 3.2. договору поставки, моментом поставки товару постачальником вважається фактично його передача покупцю в заліковій вазі на автотранспорті, зазначеному покупцем.

Згідно п. 4.1, 4.2. договору постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару покупцеві у строк включно. При цьому покупець мав здійснити передоплату товару в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника згідно встановленого рахунку постачальником протягом 5-х банківських днів після підписання цього договору.

Як вказує позивач, відповідачем було належним чином виконано покладене на нього п. 4.2. договору поставки грошове зобов'язання по сплаті авансового платежу в рахунок поставки товару, а саме 27 лютого 2012 року перераховано на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти у розмірі 42000,00 грн. та 28 лютого 2012 року - у розмірі 21000,00 грн., що становить 56% від загальної вартості договору поставки.

Так, позивач стверджує, що на виконання своїх зобов'язань, передбачених п. 2.1. договору, 01 березня 2012 року без перерахування відповідачем авансового платежу позивачем здійснено поставку товарів в кількості 79,8 тон, про що 01.03.2012 року позивачем була видана видаткова накладна № 1 на поставку товарів згідно договору поставки від 27.02.2012 року № 5 сорго в кількості 79,8 тон на загальну вартість 111720,00 грн., що була підписана уповноваженою особою відповідача - Здаврадинською Т.М., яка діяла на момент підписання на підставі наказу про затвердження її на посаді директора ПП „Лорен-Агроекспорт".

Відтак, позивач вказує, що відповідач, підписавши договір поставки і перерахувавши предоплату за товар в безготівковій формі, тим самим підтвердив, що не має жодних претензій до позивача з приводу кількості та якості поставленого товару - сорго, тому відповідач у відповідності до п. 4.2. договору поставки зобов'язаний сплатити позивачу остаточний платіж в розмірі 44 % - суму у розмірі 48720,00 грн. як залишок недоплаченого товару на загальну суму 111720,00 грн. згідно видаткової накладної № 1 від 01 березня 2012 року.

У зв'язку несплатою позивачу остаточного платежу сума боргу відповідача становить 48720,00 грн. При цьому позивач вказує, що неодноразово звертався до відповідача з претензіями в усній та письмовій формі про наявність у нього заборгованості у розмірі 48720,00 грн. внаслідок невиконання грошового зобов'язання по оплаті за поставлений товар, проте відповіді на претензії не надано та обґрунтовані вимоги позивача щодо сплати боргу за поставлений товар не задоволені.

Крім того, позивач посилається на те, що у відповідності до п. 7.1. договору поставки у випадку несвоєчасної оплати згідно договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення оплати.

Відтак, позивач пояснив, що загальна сума пені у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання з оплати за поставлений товар згідно договору поставки, починаючи з 06.03.2012 року по 16.05.2014 року, яку повинен сплатити відповідач, складає за загальним підрахунком 15381,41 грн.

Також позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено нарахування 3% річних за період з 06.03.2012 року по 16.05.2014 року, що складають 3184,00 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.06.2014 р. позовну Приватного сільськогосподарського підприємства „Істок" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2130/14, при цьому розгляд справи в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений судом належним чином за адресою, що значиться в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвал суду (а.с. 40, 41).

У зв'язку з вказаним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

27 лютого 2012 р. між Приватним сільськогосподарським підприємством „Істок" (постачальник) та Приватним підприємством „Лорен-Агроекспорт" (покупець) був укладений договір поставки № 5, відповідно до п.п. 1.1., 2.1. якого позивач як постачальник зобов'язується поставити, а відповідач як покупець прийняти та оплатити зерно врожаю 2011 року (товар), яким є сорго у кількості 100 тон за ціною 1400,00 грн. за 1 тону, загальною вартістю 140000,00 грн., у строки та на умовах цього договору. Остаточна сума договору визначається відповідно до даних, які зазначені у видаткових накладних.

В п. 3.2. договору поставки передбачено, що моментом поставки товару постачальником вважається фактично його передача покупцю в заліковій вазі на автотранспорті, зазначеному покупцем.

Згідно п. 4.1. договору постачальник зобов'язується здійснити поставку товару покупцеві у строк включно.

Відповідно до п. 4.2. договору покупець здійснює передоплату товару в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника згідно встановленого рахунку постачальником протягом 5-х банківських днів після підписання цього договору.

За умовами п. 5.3 договору постачальник несе відповідальність за фактичну наявність кількості товару, що постачається за договором та підтверджує його передачу в заліковій вазі наступними документами: рахунок на оплату, видаткову накладну, виписану проти довіреності покупця; податкову накладну, оригінали яких надаються в момент здійснення поставки товару.

Вказаний договір набрав чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, передбачених цим договором (п. 10.1).

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір, який за своєю правовою природою відноситься до договору поставки, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як з'ясовано судом, на виконання умов договору поставки № 5 позивачем згідно п. 4.2. цього договору було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 2 від 27.02.2014 р. на попередню оплату товару. Так, відповідачем за вказаним рахунком було перераховано позивачу в якості попередньої оплати 27 лютого 2012 року грошові кошти у розмірі 42000,00 грн. та 28 лютого 2012 року - у розмірі 21000,00 грн., що становить 56% від загальної вартості договору поставки. Факт перерахування коштів підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" по рахунку позивача (а.с. 14).

Також судом встановлено, що позивачем без перерахування відповідачем решти суми попередньої оплати було здійснено поставку обумовленого договором товару - сорго у кількості 79,8 тон на загальну суму 111720,00 грн., про що свідчить накладна № 1 від 01.03.2012 р., на якій міститься підпис уповноваженої особи відповідача, що скріплено печаткою відповідача.

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки товару перед відповідачем згідно вищевказаної накладної.

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи зазначені положення ЦК та виходячи з умов договору поставки, в момент прийняття відповідачем товару від позивача у покупця виникло зобов'язання оплатити решту частину вартості поставленого товару, з огляду на здійснення попередньої оплати в розмірі 56%.

Отже, судом встановлено, що на момент розгляду справи відповідачем всього було сплачено на користь позивача за поставлений по договору № 5 товар 63000,00 грн., що не спростовано відповідачем.

Відтак, суд доходить до висновку про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором щодо оплати всієї вартості поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 48720,00 грн. (111720,00 грн. - 63000,00 грн.).

Так, докази, які б підтверджували факт сплати відповідачем всієї вартості поставленого товару або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин, в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Між тим несплатою позивачу вказаної суми заборгованості за спірним договором відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання відповідно до умов п. 1.1, 4.2 цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем всієї вартості поставленої продукції) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості в розмірі 48720,00 грн.

З огляду на те, що за умовами договору поставки № 5 відповідач мав здійснити попередню оплату за товар протягом 5-ти банківських днів після підписання договору (до 06.03.2012 р.), відповідно суд доходить до висновку про прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем всієї вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, в п. 7.2 договору поставки № 4 передбачено, що у разі затримки оплати товару від термінів, зазначених у п 4.2 цього договору покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. При цьому з огляду на викладене, правильним є нарахування пені за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України.

Як вбачається з змісту позовної заяви, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором поставки щодо здійснення оплати за поставлений товар позивачем нараховано відповідачу пеню за період з 06.03.2012 р. по 16.05.2014 року в загальній сумі 15381,41 грн. Дослідивши та перевіривши наведений позивачем у позові розрахунок вказаної суми пені на підставі п. 7.2 договору, суд вважає його частково обґрунтованим, оскільки нарахування санкцій за ст. 232 ГК України та умовами договору може здійснюватись за шість місяців, починаючи з 09.03.2012 р. (після 5-ти банківських днів з моменту поставки за накладною № 1 від 01.03.2012 р., якою визначено остаточну суму договору).

У зв'язку з цим судом самостійно здійснено розрахунок пені:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 48720 09.03.2012 - 22.03.2012 14 7.7500 % 0,042 % 288.86 48720 23.03.2012 - 09.09.2012 171 7.5000 % 0.041 % 3414.39

Таким чином, загальна сума пені за договором, що підлягає стягненню з відповідача складає 3703,25 грн.

Крім того, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі № 5 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати за поставлений товар, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на існуючу суму боргу. При цьому згідно наведеного позивачем у позові розрахунку 3% річних за період з 06.03.2012 р. по 16.05.2014 р. (796 дн.) сума 3% річних складає 3184,00 грн. Проте, враховуючи, що прострочка оплата мала місце з 09.03.2012 р., а не з 06.03.2012 р., судом здійснено перерахунок річних за період з 09.03.2012 р. по 16.05.2014 р., що складають 3199,50 грн. (48720,00 грн. /100% х 3%/365 дн. х 799 дн.). В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума 3% річних є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума 3% річних, яка заявлена позивачем в розмірі 3184,00 грн . Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 55607,25 грн. (48720,00 грн. основного боргу + 3703,25 грн. пені + 3184,00 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства „Істок" частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, тому підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем за подачу позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Приватного сільськогосподарського підприємства „Істок" до Приватного підприємства „Лорен-Агроекспорт" про стягнення 67285,41 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Лорен-Агроекспорт" (66300, Одеська область, м. Котовськ, пров. 2-й Український, буд. 4; код ЄДРПОУ 36610501) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства „Істок" (62520, Харківська область, Вовчанський район, с. Караїчне; код ЄДРПОУ 30773133; р/р 2600957527 в АТ „Раффайзен Банк Аваль" м. Київ, МФО 380805) заборгованість в сумі 48720/сорок вісім тисяч сімсот двадцять/грн. 00 коп., пеню в сумі 3703/три тисячі сімсот три/грн. 25 коп., 3% річних в сумі 3184/три тисячі сто вісімдесят чотири/грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1509/одна тисяча п'ятсот дев'ять/грн. 90 коп.

3. В задоволенні решти частини вимог Приватного сільськогосподарського підприємства „Істок" до Приватного підприємства „Лорен-Агроекспорт" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 22.07.2014 р.

Суддя Петров В.С.