Постанова

від 29.07.2014 по справі 826/9141/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 липня 2014 року 09:57 № 826/9141/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі Новик В.М, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства «Домен-Агро» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0003602203 та № 0003612203 від 14.03.2014 року ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Приватне підприємство «Домен-Агро» (надалі - позивач або ПП «Домен-Агро») з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 0003602203 та № 0003612203 від 14.03.2014 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 17.07.2014 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача підлягають скасуванню, оскільки ПП «Домен-Агро» не порушувало вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 та п.138.1., п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які засвідчують належне виконання позивачем вимог податкового законодавства України в частині підтвердження права на податковий кредит та віднесення до складу валових витрат відповідних витрат по взаємовідносинам з контрагентом.

У судове засідання 17.07.2014 року з'явився представник позивача, який заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання 17.07.2014 року не з'явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що у відповідності до положень ст.35 Кодексу адміністративного судочинства України підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення. При цьому, судом відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з необґрунтованістю останнього.

В свою чергу, від представника відповідача через канцелярію суду надійшли письмові заперечення проти позову, в яких зазначено про законність та обґрунтованість прийнятих ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з підстав встановлення під час перевірки позивача факту нереальності проведення господарських операцій між позивачем та контрагентом, що за правилами діючого податкового законодавства позбавляє платника податків права на формування валових витрат та податкового кредиту по таким операціям.

Суд у судовому засіданні 17.07.2014 року на підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи неприбуття належним чином повідомленого відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» (код ЄДРПОУ 30523272) за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки позивача, відповідачем було складено акт від 26.02.2014 року № 187/26-54-22-03/32379763, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на суму 121782,00 грн., у тому числі: за вересень 2011 року в сумі 20470,00 грн., за жовтень 2011 року в сумі 21491,00 грн., за листопад 2011 року в сумі 12624,00 грн., за грудень 2011 року в сумі 5014,00 грн., за січень 2012 року в сумі 12265,00 грн., за лютий 2012 року в сумі 32692,00 грн., за жовтень 2012 року в сумі 17226,00 грн.;

п.138.1., п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на суму 133 831,00 грн., у тому числі за 3 квартал 2011 року в сумі 23541,00 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 44998,00 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 47205,00 грн., за 4 квартал 2012 року в сумі 18087,00 грн.

Вищезазначені порушення обґрунтовані з боку відповідача наступним.

В ході перевірки позивача відповідачем від Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області отримано акт від 24.07.2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ «Мілан» (код ЄДРПОУ 30523272) щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Фруком» (код ЄДРПОУ 38256383), ТОВ «Імортель груп» (код ЄДРПОУ 31663229), ТОВ «Еко-Сервіс» (код ЄДРПОУ 34751286), ТОВ «Скомп» (код ЄДРПОУ 38256357), ТОВ «Прімум Компані» (код ЄДРПОУ 37779105), ТОВ «Саміро Холдинг» (код ЄДРПОУ 37563814), ТОВ «Рекламна агенція Принцепс» (код ЄДРПОУ 36827126), ТОВ «Нашира» (код ЄДРПОУ 37474667), ТОВ «Детемо» (код ЄДРПОУ 37563821), ТОВ «Автобудсервіс-7» (код ЄДРПОУ 35063331), ТОВ «Новий градь» (код ЄДРПОУ 37779084) за період з 01.01.2011 року по 30.06.2013 року», в якому зазначено, що в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «ВКФ «Мілан» до підприємств-покупців, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів, а, отже, ТОВ «ВКФ «Мілан» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Відповідно до бази даних ДПС, податкової звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході проведення звірки, встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Перевіркою ТОВ «ВКФ «Мілан» не встановлено реальності здійснення господарських відносин з підприємствами-покупцями за період з 01.01.2011 року по 30.06.2013 року.

Також, відповідачем отримано лист ОУ ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 01.11.2013 року № 1117/7/26-58-07-03, в якому зазначено, що у провадженні СУ ВР ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві розслідується кримінальне провадження № 320131002000000033 від 28.02.2013 року за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205, ч.3 ст.212 КК України, в рамках якого встановлено місцезнаходження та допитано посадових осіб ФСПД, які входили до «конвертаційного» центру, відкритого 03.04.2013 року.

Надавши оцінку викладеному, відповідач дійшов висновку, що встановити мету, з якою були витрачені кошти позивача є неможливим, отже, такі витрати не пов'язані з його господарською діяльністю. Крім того, оскільки реальність вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ВКФ «Мілан» відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, у позивача не було підстав для податкового обліку вказаних операцій. Отже, складені по таким операціям первинні документи є такими, що складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій та засвідчити право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту по таким господарським операціям.

У зв'язку з виявленими порушеннями та на підставі акта перевірки позивача від 26.02.2014 року № 187/26-54-22-03/32379763, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 14.03.2014 року:

№ 0003602203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 133 831,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 16 323,00 грн.;

№ 0003612203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 121 782,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 30 445,50 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення відповідача за правилами ст.56 Податкового кодексу України оскаржувались позивачем в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України, за результатом чого оскаржувані податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Відповідно до п.56.1. ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 14.03.2014 року № 0003602203 та № 0003612203 протиправними, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (надалі - Кодекс), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп. «а» п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1. ст.201 Кодексу, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Приписами п.201.4 ст.201 Кодексу передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст. 201 Кодексу).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (п. 201.7 ст. 201 Кодексу).

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 Кодексу).

Так, наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379 на виконання положень ст.201 Кодексу затверджено Порядок заповнення податкової накладної, який набрав чинності 16.12.2011 року та втратив чинність 01.03.2014 року, тобто діяв на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Порядок № 1379).

Відповідно до п.5 Порядку №1379, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п.6.2 Порядку №1379).

Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, зокрема: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду (п.6.3 Порядку №1379).

Крім зазначеного, відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4, п.2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

З аналізу п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення встановлено, що забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Системний аналіз викладених законодавчих норм свідчить про те, що до складу валових витрат підприємства та податкового кредиту не відносяться витрати і суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни з придбані товари (роботи, послуги), які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами (податковими накладними), складеними у відповідності до вимог чинного законодавства, у тому числі, Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач мав взаємовідносини з контрагентом - ТОВ «ВКФ «Мілан», - які ґрунтувалися на наступних договорах:

договорі купівлі-продажу від 16.09.2011 року № 0115 (з урахуванням додаткової угоди від 30.12.2011 року № 1), за умовами якого продавець (ТОВ «ВКФ «Мілан») зобов'язується передати у власність покупця (позивача), а покупець зобов'язується прийняти у свою власність та оплатити товар в кількості та за ціною, що наводяться в рахунках-фактурах. Загальна вартість товару за цим договором визначається в рахунках-фактурах.

договорі виконання робіт від 29.09.2011 року № 0129, за умовами якого виконавець (ТОВ «ВКФ «Мілан») зобов'язується виконати розкрійні, кромкувальні та швейні роботи з матеріалів замовника (позивача). Загальна вартість робіт визначається в актах прийняття-передачі виконаних робіт.

На підтвердження реальності зазначених господарських операцій, виконання умов договорів купівлі-продажу та виконання робіт, включення витрат на оплату товарів/робіт до складу валових витрат підприємства, а також сплати податку на додану вартість у складі ціни за придбані у контрагента товари/роботи, позивачем надані суду копії наступних первинних документів:

до договору купівлі-продажу від 16.09.2011 року № 0115:

накладних на нетканий матеріал «Лутрасин-100 Л-КС» від 20.09.2011 року № 0115-1 на суму 112680,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 18780,00 грн.), від 30.09.2011 року № 0115-2 на суму 10141,20 грн. (у т.ч. ПДВ - 1690,20 грн.);

видаткових накладних на нетканий матеріал 4200-90-с-УФС та нитки 3000м (Біла У1702) від 22.12.2011 року № 168 на суму 30087,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 5014,50 грн.), від 18.01.2012 року № 80 на суму 25176,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 4196,10 грн.), від 24.01.2012 року № 104 на суму 48415,80 грн. (у т.ч. ПДВ - 8069,30 грн.), від 20.02.2012 року № 38 на суму 58737,06 грн. (у т.ч. ПДВ - 9789,51 грн.), від 23.02.2012 року № 47 на суму 50103,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 8350,60 грн.), від 24.02.2012 року № 49 на суму 53016,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 8836,10 грн.), від 27.02.2012 року № 53 на суму 34291,84 грн. (у т.ч. ПДВ - 5715,31 грн.), від 30.10.2012 року № 1568 на суму 20236,80 грн. (у т.ч. ПДВ - 3372,80 грн.), від 31.10.2012 року № 1601 на суму 23212,80 грн. (у т.ч. ПДВ - 3868,80 грн.);

податкових накладних від 20.09.2011 року № 198 на суму 112680,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 18780,00 грн.), від 30.09.2011 року № 291 на суму 10141,20 грн. (у т.ч. ПДВ - 1690,20 грн.), від 22.12.2011 року № 168 на суму 30087,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 5014,50 грн.), від 18.01.2012 року № 80 на суму 25176,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 4196,10 грн.), від 24.01.2012 року № 104 на суму 48415,80 грн. (у т.ч. ПДВ - 8069,30 грн.), від 20.02.2012 року № 38 на суму 58737,06 грн. (у т.ч. ПДВ - 9789,51 грн.), від 23.02.2012 року № 47 на суму 50103,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 8350,60 грн.), від 24.02.2012 року № 49 на суму 53016,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 8836,10 грн.), від 27.02.2012 року № 53 на суму 34291,84 грн. (у т.ч. ПДВ - 5715,31 грн.), від 30.10.2012 року № 1568 на суму 20236,80 грн. (у т.ч. ПДВ - 3372,80 грн.), від 31.10.2012 року № 195 на суму 23212,80 грн. (у т.ч. ПДВ - 3868,80 грн.);

платіжних доручень від 20.09.2011 року № 223 на суму 45600,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 7600,00 грн.), від 27.09.2011 року № 229 на суму 67080,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 11180,00 грн.), від 30.09.2011 року № 235 на суму 10141,20 грн. (у т.ч. ПДВ - 1690,20 грн.).

до договору виконання робіт від 29.09.2011 року № 0129:

актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.10.2011 року № 0129/1 на суму 128945,34 грн. (у т.ч. ПДВ - 21490,89 грн.), від 30.11.2011 року № 0129/2 на суму 75 741,12 грн. (у т.ч. ПДВ - 12623,52 грн.), від 29.10.2011 року № 0129/3 на суму 59906,88 грн. (у т.ч. ПДВ - 9984,48 грн.);

податкових накладних від 25.10.2011 року № 228 на суму 38500,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6416,67 грн.), від 28.10.2011 року № 264 на суму 38500,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6416,67 грн.), від 31.10.2011 року № 298 на суму 51945,34 грн. (у т.ч. ПДВ - 8657,56 грн.), від 30.11.2011 року № 255 на суму 75741,12 грн. (у т.ч. ПДВ - 12623,52 грн.), від 29.10.2012 року № 140 на суму 59906,88 грн. (у т.ч. ПДВ - 9984,48 грн.);

платіжних доручень від 25.10.2011 року № 256 на суму 38500,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6416,67 грн.), від 28.10.2011 року № 265 на суму 38500,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6416,67 грн.), від 31.10.2011 року № 268 на суму 15300,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 2550,00 грн.), від 09.11.2011 року № 274 на суму 36645,34 грн. (у т.ч. ПДВ - 6107,56 грн.), від 08.12.2011 року № 313 на суму 36741,12 грн. (у т.ч. ПДВ - 6123,52 грн.), від 13.12.2011 року № 317 на суму 39000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6500,00 грн.), від 22.12.2011 року № 325 на суму 26100,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 4350,00 грн.), від 11.01.2012 року № 337 на суму 3987,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 664,50 грн.), від 18.01.2012 року № 342 на суму 18600,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 3100,00 грн.), від 21.01.2012 року № 359 на суму 6576,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 1096,10 грн.), від 27.01.2012 року № 360 на суму 48415,80 грн. (у т.ч. ПДВ - 8069,30 грн.), від 20.02.2012 року № 373 на суму 45780,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 7630,00 грн.), від 23.02.2012 року № 377 на суму 12957,06 грн. (у т.ч. ПДВ - 2159,51 грн.), від 23.02.2012 року № 379 на суму 38700,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 6450,00 грн.), від 14.03.2012 року № 394 на суму 11403,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 1900,60 грн.), від 14.03.2012 року № 395 на суму 3540,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 5900,00 грн.), від 21.032012 року № 398 на суму 17616,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 2936,10 грн.), від 21.03.2012 року № 399 на суму 34291,84 грн. (у т.ч. ПДВ - 5715,31 грн.), від 05.11.2012 року № 518 на суму 59906,88 грн. (у т.ч. ПДВ - 9984,48 грн.), від 13.11.2012 року № 524 на суму 43449,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 7241,60 грн.).

Також, позивачем подана суду довідка банку № 206/0-53-12/БТ від 16.06.2014 року, якою підтверджено здійснення переказу коштів позивачем на користь ТОВ «ВКФ «Мілан» за вищевказаними платіжними дорученнями.

Крім того, на підтвердження реальності проведення зазначених господарських операцій позивачем надані суду докази (первинні документи) подальшої реалізації відповідних товарів/робіт іншим суб'єктам господарювання, а також докази наявності у нього можливостей для здійснення відповідних господарських операцій.

В ході розгляду даної справи, судом також встановлено, що на момент укладання вищезазначених договорів та здійснення господарських операцій, позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ, установчі документи позивача або його контрагентів не визнані в судовому порядку недійсними та відсутні вироки судів щодо можливих зловживань з боку їх посадових осіб, у тому числі, й укладання нікчемних правочинів чи здійснення нереальних господарських операцій.

При цьому, слід зазначити, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість та до складу валових витрат відповідних витрат по взаємовідносинам з постачальниками, вони були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платник податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність, ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховуються положення ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якою закріплено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Як підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «ВКФ «Мілана» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платник податку на додану вартість.

При цьому, доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

В той же час, податковим органом не заперечується, що позивачем, як платником податків, у податковому та бухгалтерському обліку відображені операції по взаємовідносинам з ТОВ «ВКФ «Мілан» на підставі первинних документів, перелік яких наведено вище.

Крім того, під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентом - ТОВ «ВКФ «Мілан» - судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, а, отже, такі первинні документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій позивача.

Суд вважає необгрунтованими доводи відповідача, сформовані на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ «Мілан», оскільки інформація, викладена в ньому, фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, складеним по взаємовідносинам позивача з контрагентом, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог Податкового кодексу України, податковими органами складений акт, а не довідка, як це передбачено вимогами податкового законодавства.

Зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу та, згідно її віднесення законодавцем до глави 7 Податкового кодексу України «Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби».

Згідно п.4.4., п.5.1. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України від 22.04.2011 року № 236, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (далі - Акт) (додаток 3), реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) (далі - Журнал реєстрації довідок/актів) (додаток 4) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

У разі неможливості проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання разом із Актом органу ДПС - ініціатору надсилаються належним чином засвідчені копії наявних матеріалів, що підтверджують цей факт, матеріалів щодо вжитих заходів з метою проведення зустрічної звірки, а також інших наявних в органі ДПС матеріалів, що мають або можуть мати відношення до питань запиту і не підтверджують дані платника податків, наведені у такому запиті.

Відповідачем не подані суду докази, які б підтверджували неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, в той же час, в акті про неможливість проведення зустрічної звірки викладені висновки, незважаючи на те, що фактично за даними податкового органу зустрічна звірка не відбулась.

Таким чином, висновки акту перевірки позивача, сформовані, крім іншого, на підставі акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача є безпідставними.

Крім того, відсутні жодні докази (вироки суду), які б встановлювали вину посадових осіб контрагента та позивача щодо будь-яких зловживань, зокрема, укладання нікчемних правочинів, здійснення фіктивної діяльності чи здійснення нереальних господарських операцій.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом оформлені належним чином укладеними договорами, які не визнані недійсними в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентом відповідними, належним чином оформленими первинними документами. Також, зазначені господарські операції належним чином відображено у податковому та бухгалтерському обліку позивача, що цілком підтверджує реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом - ТОВ «ВКФ «Мілан».

З огляду на викладене вище, операції позивача з ТОВ «ВКФ «Мілан» здійснені в межах його господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами (у тому числі податковими накладними), що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Враховуючи зазначене, позивачем виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом - ТОВ «ВКФ «Мілан».

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, податковий орган не подав жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний характер здійснених операцій, а тому позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом - ТОВ «ВКФ «Мілан».

Крім вищенаведеного, суд звертає увагу на правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на податковий кредит за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням податкового кредиту, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість і застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями № 0003602203 та № 0003612203 від 14.03.2014 року.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішення суб'єкта владних повноважень, встановлених ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться прийняття рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0003602203 та № 0003612203 від 14.03.2014 року з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, враховуючи пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, ч.6 ст.128, ст.ст. 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0003602203 та № 0003612203 від 14.03.2014 року.

3. Стягнути судові витрати у розмірі 487,20 грн. (чотирьохсот вісімдесяти семи грн. 20 копійок) з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві (ідентифікаційний код: 38765858, адреса: 04213, м.Київ, проспект Героїв Сталінграду, будинок 58).

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок