Постанова

від 22.07.2014 по справі 815/2816/14

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/2816/14

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2014 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Токмілової Л.М.

за участю: секретаря - Музики А.О.

представника позивача - Павицкої Т.Б. (за довіреністю),

представника відповідача - Смірнової А.В. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дар" до Саратської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дар" (далі - ТОВ "Агро-Дар", товариство або Позивач) до Саратської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - Саратська МДПІ, або Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.12.2013 року № 0000272200, №0000282200, №0000292200.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що Саратською МДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Агро-Дар" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам із ПП "Агроресурс-Південь" (код за ЄДРПОУ 37222505) за період з 01.09.2010 року по 31.12.2010 року. За результатами даної перевірки відповідачем складено акт перевірки від 31.10.2013 року №00247/2200/32272111, яким встановлено порушення позивачем: п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Агро-Дар" занижено податок на прибуток на суму 1 529 869,00 грн., у т.ч. по періодах: за 3 квартал 2010 року - в розмірі 440666 ,00 грн., за 4 квартал 2010 року - в розмірі 1 089 203,00 грн., а також п.п.7.4.5 п.7.4, п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на суму 154974,00 грн., у т.ч. по періодах: вересень 2010 року - в розмірі 149791,00 грн., листопад 2010 року - в розмірі 5183,00 грн. та завищення залишку від'ємного значення ПДВ (ряд.26 Декларації) в розмірі 1068921,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення: від 20.12.2013 року №0000272200 (т.1а.с.42), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1 361504,00 грн., у т.ч. за основним платежем - у розмірі 1 089203,00 грн. та на 272301,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; від 20.12.2013 року №0000282200 (т.1а.с.43), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 6479,00 грн., у т.ч. за основним платежем у розмірі 5183,00 грн. та на 1296,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; від 20.12.2013 року №0000292200 (т.1а.с.44), яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Позивач вважає прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення незаконними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, з наступних підстав.

Так, з приводу встановлених перевіркою порушень позивач зазначив, що висновки про встановлені з його боку порушення, зроблені відповідачем на підставі того, що позивач мав взаємовідносини з підприємством - постачальником ПП "Агроресурс-Південь", у якого згідно висновків акту ДПІ у Приморському районі від 06.04.2011 року №499/23-513/37170557 "Про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "Агроресурс-Південь", код ЄДРПОУ 37222505, щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року" відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, у зв'язку з чим вони не мають реального характеру вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання та відповідно до ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України мають ознаки нікчемності.

Крім того, в акті зазначено, що в провадженні слідчого відділу ПМ ДПА в Одеській області знаходиться кримінальна справа №201201100058, яка порушена відносно невстановлених осіб по факту організації фіктивного підприємництва та навмисного ухилення від сплати податків з використанням ПП "Софітек Плюс" за ознаками складу злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ч.2 ст.205, ч.3 ст.212 КК України. Під час досудового слідства встановлена участь ПП "Агроресурс-Південь" в організації здійснення фіктивного підприємництва, у зв'язку із чим відповідачем зазначено, що всі господарсько-фінансові операції позивача із ПП "Агроресурс-Південь" мають ознаки фіктивності.

В обґрунтування неправомірності прийняття оскаржуваних рішень позивач вказує на відсутність в його діях порушень, викладених в акті перевірки, посилаючись на те, що ним при включенні до податкового кредиту та до валових витрат відповідних спірних сум дотримано вимоги податкового законодавства, а реальність та фактичність здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом ПП "Агроресурс-Південь" підтверджується первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, в тому числі, господарським договором, податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами списання придбаних з договором матеріалів, платіжні доручення та іншими супутніми документами.

Позивач також зазначає, що на момент здійснення господарських операцій між ним і ПП "Агроресурс-Південь", останній був зареєстрований в ЄДР як юридична особа та відносно нього не вносилось жодних записів щодо відсутності вказаної юридичної особи за її місцезнаходженням.

Отже, враховуючи вищевикладене позивач просив суд задовольнити його позов.

Відповідач надав до суду 10.07.2014 року письмові заперечення на адміністративний позов (т.2а.с.108-111), в яких зазначив про безпідставність позовних вимог, посилаючись на те, що Саратською МДПІ в ході проведення перевірки ТОВ "Агро-Дар" було встановлено, що згідно наданих до перевірки документів ТОВ "Агро-Дар" у перевіряємому періоді мало фінансово-господарські взаємовідносини з ПП "Агроресурс-Південь". При цьому, згідно акту ДПІ у Приморському районі від 06.04.2011 року №499/23-513/37170557 "Про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "Агроресурс-Південь", код ЄДРПОУ 37222505, щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року", матеріалів кримінальної справи №201201100058, яка порушена відносно невстановлених осіб по факту організації фіктивного підприємництва та навмисного ухилення від сплати податків з використанням ПП "Софітек Плюс" за ознаками складу злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ч.2 ст.205, ч.3 ст.212 КК України, встановлено причетність ПП "Агроресурс-Південь" до організації здійснення фіктивного підприємництва. Фактично вказані товари (роботи, послуги) ПП "Софітек Плюс" від зазначених підприємств, у тому числі від ПП "Агроресурс-Південь", не отримувало, а операції оформлялись між ними на підставі первинних документів, які не відповідали дійсності та були підроблені. Таким чином, правочин між позивачем і ПП "Агроресурс-Південь" не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. З урахуванням зазначеного, відповідач зазначає, що актом перевірки від 31.10.2013 року №00247/2200/32272111 правомірно встановлено, що позивачем по взаємовідносинах з ПП "Агроресурс-Південь" завищено валові витрати на загальну суму 6119475,00 грн., в т.ч. у 3 кварталі 2010 року у сумі 1762662,00 грн., у 4 кварталі 2010 року у сумі 4356813,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1529869,00 грн., в т.ч. у в 3 кварталі 2010 року в розмірі 440666,00 грн., в 4 кварталі 2010 року в розмірі 1089203,00 грн., а також завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 1223895,00 грн., в т.ч. у вересні 2010 року - у розмірі 352533,00 грн., у жовтні 2010 року - у розмірі 765976,00 грн., у листопаді 2010 року - у розмірі 105386,00 грн., що призвело до заниження ПДВ до сплати до бюджету - у розмірі 154974,00 грн., у т.ч. по періодах: вересень 2010 року - в розмірі 149791,00 грн., листопад 2010 року - в розмірі 5183,00 грн.

Отже, відповідач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням вимог чинного податкового законодавства, є правомірними, а отже скасуванню не підлягають.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, додаткових поясненнях та наявних в матеріалах справи доказів.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлений адміністративний позов не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях на адміністративний позов.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, ознайомившись із запереченнями відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Дар" зареєстровано як юридична особа Татарбунарською райдержадміністрацією Одеської області 18.12.2002 року із подальшою перереєстрацію 18.12.2012 року за №15491070011000137, що підтверджується довідкою АБ № 786479 з ЄДРПОУ, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ №886362, копії яких наявні в матеріалах справи (т.2а.с.91-92, 93-95).

Судом встановлено, що позивач станом на момент проведення перевірки перебував на обліку в Саратській ОДПІ ГУ Міндоходів в Одеській області. У періоді, за який проводилась перевірка, ТОВ "Агро-Дар" зареєстровано, зокрема, платником податку на додану вартість згідно свідоцтва від 21.03.2003 №22022860 про реєстрацію платника податку на додану вартість, що підтверджується п. 2.4. акту перевірки, і не заперечувалось сторонами по справі.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі виданих Саратською ОДПІ наказів від 11.10.2013 року, 17.10.2013 року № 146, 157 (т.2а.с.171,172), направлення від 11.10.2013 року № 98 (т.2,а.с.173) головним державним ревізор-інспектором відділу податкового аудиту Саратської ОДПІ Чумаченько Галиною Василівною згідно із абз.4 п.п. 75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового Кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дар" (код ЄДРПОУ 32272111) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам із ПП "Агроресурс-Південь" (код ЄДРПОУ 37222505) за період з 01.09.2010 року по 31.12.2010 року.

За результатами вказаної перевірки Саратською ОДПІ складено акт від 31.10.2013 року №00247/2200/32272111 (т.1а.с.20-41), яким встановлено порушення позивачем: п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Агро-Дар" занижено податок на прибуток на суму 1 529 869,00 грн., у т.ч. по періодах: за 3 квартал 2010 року - в розмірі 440666 ,00 грн., за 4 квартал 2010 року - в розмірі 1 089 203,00 грн., а також п.п.7.4.5 п.7.4, п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на суму 154974,00 грн., у т.ч. по періодах: вересень 2010 року - в розмірі 149791,00 грн., листопад 2010 року - в розмірі 5183,00 грн. та завищення залишку від'ємного значення ПДВ (ряд.26 Декларації) в розмірі 1068921,00 грн.

Разом з цим, як додаток до акту перевірки, перевіряючими складено розрахунок застосування штрафних санкцій (т.1а.с.45).

Як зазначено в акті перевірки та вбачається з матеріалів справи, копії наказів про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, про продовження позапланової виїзної перевірки ТОВ "Агро-Дар" від 11.10.2013 року, 17.10.2013 року № 146, 157 відповідно та копія направлення від 11.10.2013 р. №98 вручені позивачу 11.10.2013 року, 18.10.2013 року відповідно, про що свідчить відповідні відмітки.

Досліджуючи наявність підстав для проведення вищезгаданої позапланової перевірки, суд враховує, що відповідно до пп. 75.1.2 п. 75 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

В свою чергу, ст. 78 Податкового кодексу України визначений порядок проведення документальних позапланових перевірок, пунктом 78.1. якого перелічені підстави, за наявності яких допускається проведення позапланової перевірки. При цьому п. 78.2. цієї статі встановлено, що обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах порушеної кримінальної справи.

Отже, виходячи з положень наведених норм права, проведення позапланової документальної перевірки допускається лише з підстав, визначених ст. 78 Податкового кодексу України.

Як вбачається з наданого до суду наказу про проведення виїзної позапланової перевірки ТОВ "Агро-Дар", підставами для проведення відповідної перевірки визначені абз.4 пп. 75.1.2. п. 75.1. ст. 75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України. Втім, у згаданому наказі відсутні будь-які посилання на правову норму, що стала підставою для призначення цієї перевірки.

Так, ст. 78 однією з підстав для проведення позапланової документальної перевірки визначено такі обставини, при яких за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

З акта перевірки вбачається, що для висновків податковим органом використовувались дані, викладені в акті, складеному за результатами перевірки контрагента позивача. Однак, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про направлення позивачеві запиту щодо надання пояснень та їх документальних підтверджень по взаємовідносинах із відповідним контрагентом, тоді як відповідно до наведених норм права призначенню перевірки обов'язково повинно передувати надіслання відповідного запиту та можливість надання платником податку відповіді на нього протягом 10 робочих днів.

Про існування інших підстав для проведення перевірки відповідачем не зазначено.

Таким чином, судом встановлено, що вищезгадана позапланова перевірка ТОВ "Агро-Дар" проведена без наявності на то відповідних правових підстав.

Судом встановлено, що 15.10.2013 року, тобто вже під час проведення перевірки, за №3268 відповідачем на підставі п.85.8 ст.85 ПК України направлено запит на адресу ТОВ "Агро-Дар" про надання документів щодо взаємовідносин з ПП "Агроресурс-Південь" за період вересень-листопад 2010 року (т.1а.с.166). Вказаний запит отримано позивачем 15.10.2013 року, про що свідчить відповідна відмітка на ньому.

На вказаний запит ТОВ "Агро-Дар" 28.10.2013 року за №47 надано відповідь (т.1а.с.167-168).

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення: від 20.12.2013 року №0000272200 (т.1а.с.42), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1 361504,00 грн., у т.ч. за основним платежем - у розмірі 1 089203,00 грн. та на 272301,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; від 20.12.2013 року №0000282200 (т.1а.с.43), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 6479,00 грн., у т.ч. за основним платежем у розмірі 5183,00 грн. та на 1296,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; від 20.12.2013 року №0000292200 (т.1а.с.44), яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся із скаргою до Головного управління Міндоходів в Одеській області від 28.01.2014 р. №4, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 17.02.2014 р. № 417/10/15-32-10-02-07 про результати розгляду первинної скарги, яким скаргу підприємства залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін (т.1а.с.46-48).

При подальшому адміністративному оскарженні податкових повідомлень-рішень до Міндоходів України, останнім прийнято рішення про результати розгляду повторної скарги від 07.04.2014 року №6248/6/99-95-10-01-15, яким скаргу підприємства залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін (т.1а.с.49-51).

Позивач, не погодившись із висновками податкового органу та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із вказаним позовом.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд виходить з наступного.

Так, із акту перевірки вбачається, що висновки відповідача про встановлені порушення пов'язуються із відсутністю реального характеру здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ПП "Агроресурс-Південь", на підставі яких позивачем формувались валові витрати за 3, 4 квартали 2010 року та податковий кредит у вересні, листопаді 2010 року, з огляду на дані, зазначені в акті ДПІ у Приморському районі від 06.04.2011 року №499/23-513/37170557 "Про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "Агроресурс-Південь", код ЄДРПОУ 37222505, щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року" (т.2а.с.145-165), з якого вбачається, що у підприємства відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, у зв'язку з чим вони не мають реального характеру вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання та відповідно до ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України мають ознаки нікчемності.

Крім того, в акті зазначено, що в провадженні слідчого відділу ПМ ДПА в Одеській області знаходиться кримінальна справа №201201100058 (т.2а.с.195-197), яка порушена відносно невстановлених осіб по факту організації фіктивного підприємництва та навмисного ухилення від сплати податків з використанням ПП "Софітек Плюс" за ознаками складу злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ч.2 ст.205, ч.3 ст.212 КК України. Під час досудового слідства встановлена участь ПП "Агроресурс-Південь" в організації здійснення фіктивного підприємництва, у зв'язку із чим відповідачем зазначено, що всі господарсько-фінансові операції позивача із ПП "Агроресурс-Південь" мають ознаки фіктивності.

Судом встановлено, що в матеріалах справи наявні копії протоколу допиту свідка (т.2а.с.175-180), постанови про доручення проведення судово-почеркознавчої експертизи (т.2а.с.182-184), вироку суду (т.2а.с.185-187).

Дослідивши наведені докази у їх взаємозв'язку суд не погоджується з висновками відповідача в акті перевірки від 31.10.2013 року №00247/2200/32272111 про порушення позивачем вимог податкового законодавства, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 20.12.2013 року №0000272200, №0000282200, №0000292200, та досліджуючи фактичність проведених господарських операцій позивача з його контрагентом, їх товарність, а також зв'язок із господарською діяльністю позивача, формування податкового кредиту з податку на додану вартість і віднесення сум до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, вирішуючи питання щодо нікчемності угод, зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Як вбачається з матеріалів справи, одним із видів діяльності позивача за КВЕД є 11.02: виробництво виноградних вин.

Судом встановлено, що для здійснення своєї господарської діяльності, позивачем з ПП "Агроресурс-Південь" укладено договір на поставку винограду від 01.09.2010 року №01/09-10 (т.1а.с.52-53), відповідно до умов якого ПП "Агроресурс-Південь" (Постачальник) зобов'язується поставити ТОВ "Агро-Дар" (Покупець) продукцію (виноград). Асортимент, кількість, вартість за 1 тону продукції визначаються в накладних (п.1.2 Договору). Поставка продукції за умовами Договору (п.5.1 Договору) здійснюється на умовах EXW (ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року) - склад Постачальника. Розрахунки за договором здійснюються після пред'явлення Постачальником накладної на оплату товару (п.6.1 Договору). Строк дії договору - з моменту підписання - до 31.12.2011 року.

На підтвердження виконання умов договору поставки, а також товарності операції з ПП "Агроресурс-Південь" позивачем надані до суду копії наступних документів: договору на поставку продукції (т.1а.с.52-54), податкових накладних (т.1а.с.95-135), видаткових накладних (т.1а.с.54-94), товарно-транспортних накладних (т.1а.с.136-223), реєстр виписок банку (т.1 а.с.224-241), реєстр отриманих та виданих податкових накладних (т.1а.с.242-261, т.2а.с.1-17), актів переробки винограду (т.2а.с.19-59).

Разом з цим, як встановлено судом, поставка продукції здійснювалась зі складу постачальника власними силами ТОВ "Агро-Дар". На підтвердження наявності у позивача транспортних засобів, трудових ресурсів, за допомогою яких здійснювалось перевезення, приймання та розвантаження винограду, останнім надано до суду копії документів: штатного розпису станом на 01.01.2010 року (т.3 а.с.5,6), свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів (т.3а.с.7-9).

Крім того, на підтвердження наявності у позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності з переробки винограду та виробництва вина в матеріалах справи наявна копія свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 03.06.2008 року, а саме на комплекс, "Виноробний завод" (т.3а.с.10), копія балансової довідки від 01.07.2014 року (т.3а.с.11-14), копія акту санітарно-епідеміологічного обстеження об'єкта від 10.09.2010 року (т.3а.с.15-19).

Таким чином, вищевказане свідчить про фактичне отримання позивачем від його контрагента продукції з метою подальшого використання у власній господарській діяльності.

Досліджуючи правомірність включення позивачем спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту та включення спірних сум до витрат підприємства, суд виходить з наступного.

Правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а також віднесення сплачених платниками сум до валових витрат підприємств до 01.01.2011 року регулюються Законом України "Про податок на додану вартість" (зі змінами та доповненнями) від 03.04.1997р. №168/97-ВР та Законом України від 22.05.1997р. №283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями) відповідно. Ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон Про бухгалтерський облік).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону Про бухгалтерський облік визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону Про бухгалтерський облік, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Відповідно до п. 3.1. ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким на момент виникнення спірних правовідносин регулювались питання оподаткування податком на прибуток, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п. 5.1. ст. 5 зазначеного Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи з положень п. 5.2. ст. 5 Закону, до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з положеннями пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Зі змісту наведених норм права випливає, що витрати підприємства можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Відповідно до положення п.1.7 ст.1 Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на час формування податкового кредиту).

Відповідно до п.7.1 ст.7 вказаного Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на час формування податкового кредиту) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені пп.а) - пп.и).

Згідно п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на час формування податкового кредиту) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абз. 1 п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на час формування податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вищенаведеного Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на час формування податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Тобто, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

При цьому, як вже зазначено судом, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, суд зазначає, що нормами Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв, на час формування податкового кредиту) визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевіряємий період та включення спірних сум до валових витрат підприємства, були надані отримані від його контрагента належним чином оформлені податкові накладні відповідно до договору поставки. Крім того, як встановлено судом, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, що також підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних, та не заперечувалось відповідачем.

Водночас, суд зазначає, що єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні у позивача на час перевірки були наявні.

Позивачем під час розгляду справи підтверджено належними доказами (товарно-транспортними накладними) фактичність отримання від його контрагента продукції шляхом самовивозу власним автотранспортом зі складу Постачальника з метою їх подальшого використання в межах господарської діяльності позивача.

При цьому, суд зазначає, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем. Жодна норма Податкового кодексу України, жоден законодавчий акт не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

Окрім того, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальник був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями та їх постачальниками, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Під час розгляду справи з боку відповідача не було надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що позивач та його контрагент у спірний період не були платниками ПДВ та не мали статусу юридичних осіб.

Крім того, суд зазначає, що діючим законодавством, не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Проте, як вже встановлено судом право позивача на віднесення спірних сум до складу податкового кредиту та до валових витрат підприємства поставлено в залежність від даних про наявність порушень з боку контрагента позивача та інших суб'єктів господарювання, з якими мав господарські відносини саме контрагент позивача, що відображені в акті ДПІ у Приморському районі від 06.04.2011 року №499/23-513/37170557 "Про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "Агроресурс-Південь", код ЄДРПОУ 37222505, щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року", а також матеріалах кримінальної справи №201201100058.

Водночас, суд доходить висновку, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, так як вказані обставини щодо відсутності у контрагентів виробничих потужностей, не підтверджені допустимими та достатніми доказами, є тільки припущеннями податкового органу, що унеможливлює подальші вищевказані висновки, та не є свідченнями нікчемності правочину, та, крім того, вважає, що фактичне звинувачення у створенні фіктивного підприємства, що є злочином, відповідальність за який встановлена ст.205 КК України, та факт скоєння якого в порядку ст.72 КАС України може бути підтверджений тільки вироком суду, який набув законної сили, а ні актом перевірки податкового органу чи на підставі пояснень осіб, допитаних по кримінальній справі чи обвинувальним висновком.

Крім того, у позивача наявні належним чином оформлені податкові накладні, позивачем сплачено у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів, належним чином оформлені та здані до ДПІ податкові декларації, укладена угода між позивачем та контрагентом до теперішнього ніким не оскаржена та не визнавалася недійсною у судовому порядку, «товарність» операцій підтверджено довідками, податковими та видатковими накладними , які відображають зміст та обсяг товарів, їх кількість, вартість, підписані від імені юридичних осіб та завірені печаткою юридичних осіб, банківськими платіжними дорученнями в яких зафіксовані всі відомості, необхідність засвідчення яких передбачена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять інформацію що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, а належні та допустимі докази, згідно з якими первинні бухгалтерські документи підписані неналежними особами, у матеріалах справи відсутні (а саме, висновки судової почеркознавчої експертизи).

Згідно з правовою позицією ,викладеної у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 р. № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення: за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання».

При цьому, необхідно також враховувати і практику Європейського суду з прав людини, рішення якого, згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також враховуючи приписи ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", є джерелом права та є обов'язковим для виконання Україною.

Європейський суд з прав людини (п'ята секція) у своєму рішенні від 22.01.2009 р. (заява №3991/03) у справі "Булвес"АД проти Болгарії зазначив наступне: "Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються, до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами

Отже, виходячи з викладеного вбачається, що фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП "Агроресурс-Південь" і правомірність віднесення позивачем спірних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем у відповідності до вимог положень ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні поставленої продукції, на підставі податкових накладних, оформлених належним чином та виданих підприємством, що на момент здійснення господарської діяльності мало статус платника податку на додану вартість та правомірно віднесені витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у декларації за 3, 4 кв. 2010 року, у зв'язку із виконанням господарського договору, укладеного між позивачем та ПП "Агроресурс-Південь".

Водночас, стосовно посилання відповідача в акті перевірки на те, що договір, укладений між ТОВ "Агро-Дар" та ПП "Агроресурс-Південь" не спричиняє реального настання правових наслідків, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В даному випадку, виходячи з вищевикладених фактів та доказів, що їх підтверджують, суд встановив, що договір на перевезення вантажів укладений у письмовій формі, виконання вказаного договору підтверджується актом виконаних робіт, здійснення господарської операції контрагентом підтверджується виданою податковою накладною, а тому суд робить висновок, що сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутку у відповідності до ст. 3 ГК України.

Таким чином укладена угода відповідає загальним вимогам, встановленим Цивільним кодексом України та додержання яких необхідно для чинності правочину.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язанні із його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В даному випадку договір на поставку продукції, як вже зазначалося вище, відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, недійсність такого договору прямо законом не встановлена, а також даний договір судом недійсними не визнавався, а отже є чинними.

Таким чином, під час розгляду справи судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст укладеного із ПП "Агроресурс-Південь" договору не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним.

Суд зазначає, що укладений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень, листопад 2010 року, а також про завищення валових витрат за 3, 4 квартали 2010 року, що призвело до заниження податку на прибуток за 3, 4 квартали 2010 року, - судом не встановлено.

Слід зазначити, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, їх безтоварності, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість та до складу валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, надані позивачу його контрагентом, за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

Підстав для висновку про те, що позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та віднесені спірні суми до валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в межах виконання угоди, яка суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому є нікчемною, судом не встановлено.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, суд приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Таким чином, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, та зв'язок між фактом придбання позивачем послуг, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку. Як наслідок суд приходить висновку про фактичність і товарність господарських операції щодо отримання позивачем послуг з перевезення вантажів, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

Отже, виходячи з викладеного вбачається, що фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між ТОВ "Агро-Дар" та ПП "Агроресурс-Південь" і правомірність віднесення позивачем спірних сум ПДВ до податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів, за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин. А відтак, з огляду на зазначені вище норми законодавства та встановлені обставини, суд вважає, що ТОВ "Агро-Дар" правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму у розмірі 1223895,00 грн., в т.ч. у вересні 2010 року - у розмірі 352533,00 грн., у жовтні 2010 року - у розмірі 765976,00 грн., у листопаді 2010 року - у розмірі 105386,00 грн., та правомірно включено суму до складу валових витрат у розмірі 6119475,00 грн., в т.ч. у 3 кварталі 2010 року у сумі 1762662,00 грн., у 4 кварталі 2010 року у сумі 4356813,00 грн.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним рішень щодо нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість, а також - з податку на прибуток підприємств.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно п.1 ч.2 ст.162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи його окремих положень.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем цілком правомірно віднесено суму за отримані товари за вищевказаним договором, укладеним із ПП "Агроресурс-Південь", до складу податкового кредиту та до складу валових витрат, а також порушень законодавства, що регулює вказані питання судом не встановлено, суд приходить до висновку, що визначення відповідачем ТОВ "Агро-Дар" сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток, а отже і зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1068921, 00 грн. є протиправним, а отже і накладення штрафних (фінансових) санкцій на підставі цих порушень, є також протиправним.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення Саратської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області від 20.12.2013 року №0000272200, №0000282200, №0000292200 підлягають скасуванню, як такі, що винесені протиправно, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства, якою передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Держаного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі вимог частини 3 статті 160 КАС України, в судовому засіданні 17 липня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 158-163,167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дар" до Саратської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Саратської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області від 20.12.2013 року №0000272200, №0000282200, №0000292200.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 22 липня 2014 року.

Суддя Л.М.Токмілова

22 липня 2014 року.