Ухвала

від 22.07.2014 по справі 820/5297/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2014 р.Справа № 820/5297/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представника позивача Підіпригори М.О.

представника відповідача Юсупової М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2014р. по справі № 820/5297/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Завод МАЯК"

до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Завод "Маяк", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення за формою "Р" від 15.10.2013 року № 0000732200, за формою "П" від 15.10.2013року № 0000742200, за формою "Р" від 15.10.2013року № 0000752200, за формою "В4" від 15.10.2013року № 0000762200.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2014 року адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Завод "Маяк" - задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області:

- податкове повідомлення - рішення за формою "Р" від 15.10.2013 року № 0000732200, яким ПАТ "Завод "Маяк" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 18079,50грн.;

- податкове повідомлення - рішення за формою "П" від 15.10.2013року № 0000742200, яким ПАТ "Завод "Маяк" зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2482730,00грн.;

- податкове повідомлення - рішення за формою "Р" від 15.10.2013року № 0000752200, яким ПАТ "Завод "Маяк" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 17142,00грн., в т.ч. 11428,00грн. - за основним платежем та 5714, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- податкове повідомлення - рішення за формою "В4" від 15.10.2013року № 0000762200, яким ПАТ "Завод "Маяк" зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 506,00грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.1 п. 139 ст. 139, ст.. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що у період з 04.09.2013 року по 19.09.2013 року та з 20.09.2013 року по 30.09.2013 року, на підставі направлень від 04.09.2013р. № 65-67, № 71 та наказів від 03.09.2014р. № 127, від 18.09.2013року № 134 та від 19.09.2013року № 138, виданих ДПІ у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області, фахівцями відповідача на підставі пп. п.п.78.1.1, п.78.1, ст.78, Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012року по 30.06.2013року.

За результатами перевірки складено акт від 07.10.2013 р. №651/22/21189935, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п. 138.2, п. 138.8, п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, п.п. 139.1.1, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено витрати всього сумі 2540122,00 грн., у т.ч. за 3 квартал 2012 року в сумі 25922,00 грн., за 4 квартал 2012р оку в сумі 31470,00 грн., за 1 квартал 2013 року в сумі 1233185,00 грн., за 2 квартал 2013року у в сумі 1249545,00 грн., за рахунок чого встановлено заниження податку на прибуток всього на суму 12053,00 грн., в т.ч. за 3 квартал 2012р. в сумі 5444,00 грн., за 4 квартал 2012 року в сумі 6609,00 грн., та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток всього на суму 2482730,00 грн., в т.ч. за 1 квартал 2013р. на суму 1233185,00 грн., за 2 квартал 2013 року на суму 1249545,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10ст.201Податковогокодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 11428,00 грн., у т.ч. за липень 2012р. на суму 250,00 грн., за серпень 2012р. на суму 883,00 грн., за вересень 2012р. на суму 4051,00 грн., за жовтень 2012 року на суму 4687,00 грн., за листопад 2012р. на суму 1557,00 грн. та завищено від'ємне значення з податку на додану вартість всього на суму 506,00 грн., в т.ч. за березень 2013 року на суму 62,00 гри., за травень 2013р. на суму 444,00грн.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки, відповідачем винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- форми "Р" від 15.10.2013р. № 0000732200, яким ПАТ "Завод "Маяк" було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 18079,50 грн.;

- форми "П" від 15.10.2013р. № 0000742200, яким ПАТ "Завод "Маяк" було зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2 482 730,00 грн.;

- форми "Р" від 15.10.2013р. № 0000752200, яким ПАТ "Завод "Маяк" було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 17142,00 грн., в т.ч. 11428.00 грн.-за основним платежем та 5714,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- форми "В4" від 15.10.2013р. № 0000762200, яким ПАТ "Завод "Маяк" було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 506,00 грн.

Позивач, не погодившись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, провів процедуру їх адміністративного оскарження, за результатами якої Рішенням Головного управління Міндоходів у Харківській області № 4732/10/20-40-10-04-17 від 24 грудня 2013 року, залишеним без змін рішенням Міністерства доходів і зборів України від 21.02.2014р. вих. № 3511/99-99-10-01-15, скаргу підприємства залишено без задоволення, а податкові - повідомлення рішення - без змін.

З метою захисту свого порушеного права, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу сум грошового зобов'язання слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання, за наслідками якої встановлено, що правочини, укладені між позивачем та контрагентами - ПП "Дніпропостчупаковка" та ТОВ "СПЕЦАГРОРЕСУРС" є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та дійшов до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення з порушенням приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 27.08.2013 №198/22-05429587 суджень, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.138.10.5 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Згідно з пп. 14.1.245. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Відповідно до пп. 14.1.206. п. 14.1 ст. 14 ПК України проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів включається платіж за придбання товарів у розстрочку.

Згідно зі ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

У відповідності зі ст.141 ПК України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відвід того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до вимог п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням зі сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту; пункт 44.2, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу; пункт 44.3, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1. цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складання якої використовуються зазначені документи, а у разі її не подання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський обліку. У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закони України "Про бухгалтерський обліку і фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична і інші види звітності.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Із положень частин першої, третьої статті 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складені на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Зважаючи на зміст наведеної норми процесуального права та враховуючи, що вимоги заявленого позову полягають у скасуванні податкового повідомлення-рішення, предметом доказування у даній справі мають бути саме обставини, які свідчать про обґрунтованість чи безпідставність винесення спірного податкового повідомлення-рішення та наявність чи відсутність порушень позивачем законодавчих приписів, тобто, реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на формування податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що підтверджують понесення платником витрат та надають право на податковий кредит.

Таким чином, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, у перевіряємий період позивач мав господарські відносини із ТОВ ПП "Дніпропостчупаковка".

21 вересня 2011 року між ПП "Дніпропостачупаковка" (Постачальник) та ПАТ "Завод "Маяк" (Покупець) було укладено договір поставки № 14/8/11, за умовами якого Постачальник зобов'язався поставляти та передавати у власність Покупця товар, а Покупець приймати та оплачувати товар. Загальна сума Договору становить 144000,00 грн., в т.ч. ПДВ 24000,00 грн. (п. 2.1 Договору).

Розрахунки між позивачем та ПП "Дніпропостачупаковка" були здійсненні у безготівковій формі, про що свідчать платіжні доручення від 01.08.12р. № 1733, від 03.09.12р. № 2047, 2048, від 24.09.12р. № 2288, від 02.10.12р. № 2401, від 10.10.12р. № 2491, від 15.10.12р. № 2531, від 24.10.12р. № 2645, від 01.11.12р. № 2713, взаєморозрахунком з постачальниками за період з 01-07.2012року по 30.11.2012року та карткою рахунку № 64.4.

Розрахунок за придбані ТМЦ було здійснено в повному обсязі, заборгованість перед постачальником у позивача відсутня, що підтверджується контролюючим органом в акті перевірки.(ст.13 Акту).

В ст. 4 Договору сторони визначили, що поставка товару здійснюється на умовах DAP (згідно "Інкотермс" 2010 року), відповідно до яких погоджене місце продавець зобов'язаний забезпечити перевезення товару до погодженого сторонами місця, не розвантажуючи товар з транспортного засобу у такому місці. Продавець не має зобов'язань щодо укладання договору страхування.

По домовленості сторін умови поставки можуть бути змінені. Датою передання товару вважається дата вручення товару, що підтверджується накладною підписаною уповноваженим представником Постачальника. Вантаж супроводжують наступні документи: рахунок-фактура, товарна та податкова накладні.

Сторонами були підписані додатки, в яких було визначено асортимент, кількість та ціну постачаємого товару.

На виконання умов зазначеного вище договору у період з серпня по листопад 2012 року ПП "Дніпропостачупаковка" поставило та передало у власність позивачу товар (гофроящики в асортименті) на загальну суму 93452,00 грн., в т.ч. ПДВ 15575,33 грн.

Факт поставки товару та його передачі позивачу підтверджується належним чином оформленими рахунками фактурами: від 20.07.12р. № СФ-0000722, від 27.08.12р. № СФ-0000845, від 30.08.12р. № СФ-0000862, від 21.09.12р. № СФ-0000936, від 27.09.12р. № СФ-0000949, від 09.10.12р. № СФ-0000976, від 12.10.12р. № СФ-0000993, від 23.10.12р. № СФ-0001033, від 31.10.12р. № СФ-0001056; видатковими накладними від 07.08.12р. № РН-0000740, від 03.09.12р. № РН-0000833, РН-0000834, від 24.09.12р. № РН-0000898, від 03.10.12р. № РН-0000925, від 16.10.12р. № РН-0000962, РН-0000963, від 25.10.12р. № РН-0000992, від 08.11.12р. № РН-0001033; податковими накладними від 01.08.12р. № 7, від 03.09.12р. № 3, 4, від 24.09.12р. № 74, від 02.10.12р. № 10, від 10.10.12р. № 31, від 15.10.12р. № 50, від 24.10.12р. № 83, від 01.11.12р. № 3, прибутковими накладними: від 03.09.12р. № НФ-0002305, від 24.09.12р. № НФ-0002553, від 03.10.12р. № НФ-0002681, від 16.10.12р. № НФ-0002852, НФ-0002851, від 25.10.12р. № НФ-0002927, від 08.11.12р. № НФ-0003105.

Транспортування придбаного товару здійснювалось за рахунок та силами позивача, про що було надано копії відповідних товарно-транспортних накладних: від 07.08.12р. № 740, від 03.09.2012 року №833, від 03.09.2012 року №834, від 03.10.2012 року №925, від 16.10.2012 року № 963, від 08.11.2012 року № 1033.

Факт отримання придбаного товару уповноваженою особою підтверджується копією з журналу довіреностей за період 01.07.2012р. - 30.06.2013р. із зазначенням постачальників та одержувачів товару.

Додатковим доказом, що свідчить про прийняття придбаних ТМЦ є наданий позивачем остаточний облік руху ТМЦ у виробництво за період 01.07.2012 р. - 30.11.2012 р.

Гофроящики, придбані позивачем у ПП "Дніпропостачупаковка" були використані позивачем у власній господарській діяльності, зокрема для упаковки товару, який виробляється позивачем, а саме, котлів опалювальних в асортименті. Зазначені обставини підтверджуються: технічними паспортами на котли опалювальні, накладними-вимогами. Доказів на спростування вказаного факту, податковим органом ні в акті перевірки не зазначено, ні надано суду під час розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договору поставки № 14/8/11 від 21.09.2011 року первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції за договором поставки № 14/8/11 від 21.09.2011 року, укладеним між позивачем та ПП "Дніпропостачупаковка", повністю підтверджені відповідними первинними документами.

Відносно взаємовідносин з контрагентом - Торговий дім "Магія світла", колегія суддів зазначає наступне.

23.07.2012 року між АТ "Маяк" (Замовник) та ТОВ "Торговий дім "Магія світла" (Виконавець) укладено договір надання послуг № 5, предметом якого є надання Виконавцем послуг у сфері здійснення перевезень вантажу автомобільним транспортом на території України, а також країн ближнього і дальнього зарубіжжя. При цьому, згідно п. 2.1 ст. 2 Договору для здійснення перевезень вантажу Виконавець може залучати третіх осіб.

В ст. 4 Договору сторони визначили, що вартість послуг щодо організації перевезень є договірною та оговорюється в заявці. Оплата здійснюється після отримання вантажу вантажоотримувачем та надання Замовнику оригіналів документів підтверджуючих факт доставки вантажу (акт виконаних робіт, ТТН, податкова накладна), якщо інше не обумовлено у заявці.

На виконання умов зазначеного вище договору ТОВ "Торговий дім "Магія світла" у період липень-серпень 2012 року були надані позивачу транспортно-експедиційні послуги за маршрутами м. Зміїв - м. Запоріжжя (вантажоотримувач - ТОВ "Вікл Ко ЛТД"), м. Зміїв - м. Київ (вантажоодержувач - ПАТ "Нова Лінія"). Загальна вартість наданих послуг становить 6800,00 грн., в т.ч. ПДВ 1133,33 грн.

Факт надання ТОВ "ТД "Магія Світла" позивачу транспортно-експедиційних послуг підтверджується підписаними сторонами актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 24.07.12р. № 41, від 08.08.12р. № 145, 146; товарно-транспортними накладними від 23.07.12р. № НФ-0000454, від 07.08.12р. № НФ-0000492, № НФ-0000506, транспортною накладною № НФ-0000506 від 07.08.12р., рахунками-фактурами від 23.07.12р. № 40, від 07.08.12р. № 143, 144; податковими накладними від 24.07.12р. № 41, від 08.08.12р. № 45 і №46.

Позивач повністю розрахувався з ТОВ "ТД "Магія Світа" за надані послуги у безготівковій формі - шляхом перерахування на рахунок останнього грошових коштів у розмірі 6800,00 грн. Зазначені обставини підтверджуються платіжним дорученням від 16.08.12р. № 1893, від 29.08.12р. № 2002, від 16.08.12р. № 1892, які долучені до матеріалів справи.

Вищезазначені операції по прибанню тарнспортно-експедиційних послуг відображено АТ "Маяк" в бухгалтерському обліку наступним чином: Д-т 93 К-т на суму 5666.ю 67грн. та Д-т 644 К-т 685 на суму 1033,33грн., що підтверджується податковим органом в акті перевірки.

Договір з ТОВ "ТД "Магія Світа" був укладений позивачем з метою здійснення поставки товару (котли, регулятори тяги) контрагентам-покупцям: ТОВ "Вікл Ко ЛТД" (м. Запоріжжя) та ПАТ "Нова-Лінія" (Київська обл., смт. Чабани). На підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи надано договір № 21239/130313 від 14.03.13р. укладений між ПАТ "Нова Лінія" та позивачем, видаткову накладну № НФ-0000506 від 07.03.12р. виписану на ім'я ПАТ "Нова Лінія", довіреність на отримання ТМЦ № 267 від 06.08.12р., та договір поставки продукції № ДЛ-7/2013 від 01.04.13р. укладений між позивачем та ТОВ "Вікл Ко ЛТД", видаткову накладну № НФ-0000454 від 23.07.12р.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції за договором про надання послуг № 5 від 23.07.2012 року, укладеним між позивачем та ТОВ "ТД "Магія Світа, повністю підтверджені відповідними первинними документами.

Посилання податкового органу на те, що у товарно-транспортній накладній від 07.08.12р. № НФ- 0000506 не зазначено повної адреси відвантаження та розвантаження, посади та підстави представництва представника підприємства - вантажовідправника, колегія суддів не приймає, оскільки сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформлені не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач з додержанням вимог Податкового кодексу України та на підставі належним чином оформлених первинних документів відобразив у податковому обліку з податку на прибуток та з податку на додану вартість господарські операції з придбання послуг у ТОВ "ТД "Магія Світла".

Відносно взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ "Епіцентр К", колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у листопаді 2012р., березні та травні 2013 року позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Епіцентр К".

Судом встановлено, що у листопаді 2012 року позивач придбав у ТОВ "Епіцентр К" чайник електричний 2е1іпег 172012 вартістю 299,00 грн., в т.ч. ПДВ 49,00 грн., що підтверджується товарним чеком № Кнк/КН-1139375 від 13.11.12р., податковою накладною від 13.11.12р. № 22884/009.

Зазначений товар був прийнятий на склад готової продукції за прибутковою накладною № НФ-0003157 від 13.11.12р. Товар зі складу був відпущений за видатковою накладною-вимогою № НФ-0000486 від 14.11.12р. Зазначений чайник був виданий у користування відділу "Бухгалтерія".

Крім того, у березні 2013 року позивач придбав у ТОВ "Епіцентр К" на підставі рахунку № Счт/КН-0003006 від 01.03.13р., видаткової накладної № Рнк/КН-0002885 від 07.03.13р., податкової накладної від 05.03.13р. № 3724/009 чайник електричний VІТЕК 1141 Flower вартістю 369,00 грн.., в т.ч. ПДВ 61,50 грн.

Чайник був оприбуткований на склад готової продукції за прибутковою накладною № НФ-0000508 від 07.03.13р. Виданий товар зі складу був за накладною-вимогою № НФ-0000573 від 11.03.13р. Чайник був придбаний в зв'язку з поломкою попереднього, про що свідчить службова записка № 171 від 27.02.20113р. на ім'я генерального директора АТ "Маяк" про необхідність придбання електричного чайника замість іншого, який вийшов із ладу та переданий у користування цеху № 4.

Як зазначив позивач, всі чайники були використані для забезпечення належних робочих умов співробітників підприємства.

Також, у травні 2013 року позивач придбав у ТОВ "Епіцентр К" воду дистиліровану "Велвана" (5л) та чайник електричний УІТЕК УТ-1115 У на загальну суму 1401,00 грн., в т.ч. ПДВ 233,50 грн. Зазначені обставини підтверджуються рахунком № Счт/КН-0007862 від 21.05.13р., видатковою накладною № Рнк/КН-0007185 від 24.05.13р., податковою накладною від 23.05.13р. № 9619/009. Зазначений вище товар був оприбуткований на складі позивача за прибутковою накладною № НФ-0001291 від 24.05.13р. Виданий товар зі складу був за накладною-вимогою № НФ-0001392 від 27.05.13р.

Оплата товару, придбаного у ТОВ "Епіцентр К" була здійснена позивачем у безготівковому порядку, що підтверджується платіжними дорученнями № 1122 від 23.05.13р., № 444 від 05.03.13р.

З пояснень представника позивача судом встановлено, що придбана вода дистилірована "Велвана" була використана для охолодження Лазерно-ріжучої установки для обробки листового металу Trumatic L 3030 зав. №110625, який обліковується на балансі АТ "Маяк" як основний засіб інв. №111567. Згідно п. 5.2 розділ 3 паспорту Лазерної установки "охолоджуюча вода потрібна для охолодження лазерного агрегату, генератора високої частоти та елементів оптики станка. Охолодження здійснюється через два охолоджувальних контура, один - мідний та один алюмінієвий. Вода повинна бути дистильованою в кількості 320 літрів для алюмінієвого корпусу та 55 літрів для мідного контуру". Згідно п.5.1 розділу 8 паспорту Лазерної установки заміна охолоджуючої води здійснюється через кожні 2000 годин експлуатації станка.

Отже, вода була використана в господарській діяльності як витратний матеріал для основного засобу.

Судом встановлено, що вказані витрати позивачем віднесено до складу витрат, пов`язаних з господарською діяльністю.

Згідно п.п "є" п.п. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на охорону праці, техніку безпеки, понесені відповідно до законодавства.

Згідно ст. 4 ЗУ "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" громадяни мають право на: безпечні для здоров'я і життя харчові та питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище.

Згідно абз. 9 ст. 1 Постанови КМУ "Про затвердження переліку заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат": приведення основних фондів у відповідність з вимогами нормативно-правових актів з охорони праці, зокрема, щодо виробничих та санітарно-побутових приміщень, робочих місць, евакуаційних виходів тощо.

Згідно п.п. "г" п.п. 138.10.3 п.138.10 ст. 138 ПКУ до складу інших витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

За змістом Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 і зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248, зі змінами і доповненнями, витрати на утримання і обслуговування основних засобів відносяться: до складу собівартості готової продукції; до складу загальновиробничих витрат; до складу адміністративних витрат; до складу витрат на збут, а також інших операційних витрат.

Водночас, згідно пункту 32 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30 вересня 2003 року за № 561, витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання (технічний огляд, технічне обслуговування, ремонт тощо), включаються до складу витрат звітного періоду.

Аналізуючи зміст викладених правових норм, враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вказані витрати правомірно віднесено позивачем до витрат, пов`язаних з господарською діяльністю.

Відносно взаємовідносин з ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л", колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, податковий орган дійшов до висновку, що позивачем завищено валові витрати внаслідок включення до складу валових витрат відсотків за користування коштами за договорами позики, укладеними з ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л", виплата, яких не пов'язана з господарською діяльністю, оскільки в результаті використання грошових коштів позивачем не отримано прибутку.

Колегія суддів вважає необґрунтованими такі доводи податкового органу, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи встановлено, що ПАТ "Завод "Маяк" мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л" на підставі договорів про надання позики: № 1П-БР4 від 30.09.11р., № 2П-БР4 від 05.10.11р., № ЗП-БР4 від 13.10.11р., № 4П-БР4 від 17.10.11р., № 5П-БР4 від 08.11.11р., № 6П-БР4 від 15.11.11р., № 7П-БР4 від 23.11.11р.

За умовами зазначених договорів Позикодавець - ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л" передає у власність Позичальнику - ПАТ "Завод "Маяк" грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності, а Позичальник зобов'язується повернути грошові кошти Позикодавцю та сплатити проценти, в розмірі та порядку, встановлених Договором. В п. 1.2 ст. 1 зазначених Договорів сторони визначили, що позика надається для поповнення оборотних коштів.

В п. 2.2 ст. 2 Договору сторони визначили, що Позичальник сплачує проценти за користування коштами у розмірі 24% річних від суми позики. За умовами ст. 2 Договору розрахунок процентів за попередній місяць здійснює Позикодавець та надсилає його Позичальнику не пізніше 5 числа кожного календарного місяця (п.п. 2.3.2). Сплата процентів здійснюється щомісяця не пізніше 20 числа кожного календарного місяця за попередній місяць.

На підставі зазначених вище Договорів позивач отримав від ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л" позику у розмірі 25 000 000,00 грн., що підтверджується наданими до матеріалів справи виписками із банківських рахунків.

Позика була отримана для поповнення обігових грошових коштів та була використана, зокрема:

- придбано основні засоби, необхідні для здійснення господарської діяльності на загальну суму 1174075,67 грн., що підтверджується договором поставки № 01-24/01/12 від 24.01.12р., специфікацією до договору, податковою накладною № 7 від 02.04.12р., актом № 1 впровадження технологічного обладнання, актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, картка "Взаєморозрахунки з постачальниками", платіжні доручення: від 14.09.12р. № 2214, від 10.07.12р. № 1506, від 06.04.12р. № 732, від 06.02.12р. № 225, від 02.02.12р. № 212,194.

- придбано інвестиційних сертифікатів на загальну суму - 15001500,00 грн., що підтверджується договором № 82ІД від 03.10.11р., договором купівлі-продажу цінних паперів № 827/826-1Б від 05.10.2011р., актами поставки та отримання цінних паперів до зазначених договорів та платіжними дорученнями;

- витрачено на придбання матеріалів, комплектуючих у розмірі 7461000,00 грн., що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рах. 63, рах. 68.5;

- за рахунок отриманих у позику грошових коштів сплачувалися податки до бюджету (податки на фонди оплати праці) та виплачувалася заробітна плата, що також не ставиться під сумнів податковим органом.

Вказані вище цінні папери (інвестиційні сертифікати) відповідно до умов договорів купівлі-продажу цінних паперів зберігаються на рахунках в депозитаріях відкритих у ПАТ "Мегабанк", на підтвердження чого позивачем, на вимогу колегії суддів, надано до матеріалів справи виписку про операції з цінними паперами за період з 26.12.2011 року по 25.01.2012 року.

Окрім того, судом встановлено, що на даний час підприємство отримало економічний ефект від придбання інвестиційних сертифікатів та основних засобів у розмірі 15961000,00 грн., в т.ч. у вигляді дивідендів, нараховані ТОВ "КУА "ДІКВ-Л" на придбані інвестиційні сертифікати - 10890520,00 грн. На підтвердження зазначених обставин позивачем надано довідки відділення № 70 АТ "Укрсиббанк" № 03 від 15.07.2014р. та № 482 від 04.07.14р.

За користування грошовими коштами отриманими у позику позивачу було нараховано відсотки за період січень - червень 2013 року у розмірі 2479452,04 грн., які позивачем були сплачені ТОВ "КУА "ДІКВ-Л" у повному обсязі. Зазначені обставини підтверджуються розрахунками відсотків за договорами про надання позики, укладених з АТ "Маяк" та виписками із банківського рахунку.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позика була отримана та використана позивачем саме для здійснення останнім власної господарської діяльності.

За змістом п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п.п. 138.1.1 п. 138. ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають витрати банківських установ, до яких відносяться, зокрема, процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу.

Положеннями п. 138.5 ст.138 ПК України встановлено, що датою визнання та сумою витрат платника податку від здійснення кредитно-депозитних операцій, у тому числі субординованого боргу, є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов'язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів) та їх сума, визначені згідно з правилами бухгалтерського обліку.

До складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.(п. 141.1. ст.141 ПК України).

Таким чином, Податковий кодекс України прямо передбачає право платника податків віднести до складу витрат будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за договорами позики. Податковий кодекс України не містить жодної норми, яка б вимагала віднесення до складу валових витрат лише процентів за користування грошовими коштами, які були використані у господарській діяльності, яка призвела до отримання прибутку. Законодавством не визначено обов'язку платника податку здійснювати лише прибуткову господарську діяльність, оскільки характерною ознакою господарської діяльності є її здійснення на власний ризик суб'єкта господарювання, що передбачає неоднозначність наслідків такої діяльності і не виключає її збитковості.

Статтею 57 ГК України передбачено, що статут суб'єкта господарювання обов'язково повинен містити відомості про порядок розподілу збитків. Отже, Господарський кодекс України передбачає, що від ведення господарської діяльності можна отримати не лише прибуток, але і збитки, і від цього господарська діяльність не перестає бути господарською. Положення п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, ст. ст. 3, 42 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" встановлюють, що одержання прибутку не є неодмінним результатом і визначальною ознакою господарської діяльності, а є її метою, яка може як бути досягнутою, так і не бути досягнутою, при цьому суд зауважує, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що низькорентабельна або збиткова господарська діяльність, не є господарською.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач відповідно до положень п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України правомірно включив до складу витрат суму сплачених процентів за користування грошовими коштами отриманими за договорами позики укладеними з ТОВ "КУА "ДІКВ-Л" у розмірі 2479452,04грн., а тому доводи податкового органу про неправомірність їх включення є необґрунтованими.

Відносно взаємовідносин з ТОВ "Карнавал ресорт", колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Генеральним директором АТ "Маяк" було винесено наказ № А/П-159 від 23.05.2013р. про проведення ділової зустрічі з представниками ТОВ "Теплосистеми". Згідно зазначеного наказу генеральний директор АТ "Маяк" наказав прийняти делегацію для проведення переговорів з 23.05.2013р., учасниками переговорів з боку АТ "Маяк" визначив трьох представників товариства: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3; комерційного директора ОСОБА_6 було призначено відповідальним за проведення переговорів, розробку програми заходів; головному бухгалтеру ОСОБА_7 на підставі програми було доручено скласти кошторис витрат на проведення зустрічі.

Комерційним директором ОСОБА_6 було розроблено програму проведення ділової зустрічі з представниками фірми ТОВ "Теплосистеми". В ході проведення ділової зустрічі ОСОБА_6 були понесені витрати на оплату обіду у ТОВ "Карнавал ресорт" у розмірі 898,70 грн., в т.ч. ПДВ 149,78 грн. Зазначені обставини підтверджуються звітом про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № НФ-0000419 від 24.05.13р. та фіскальним чеком від 23.05.2013р. виданим ТОВ "Карнавал ресорт".

Згідно наказу № А/П-215 від 09.08.2012 року АТ "Маяк" було прийнято рішення про участь у виставці "Аква-Терм Київ 2013" (яка відбулась у травні 2013 року та є провідною в галузі опалення), затверджено попередній кошторис витрат на участь у виставці, а саме витрати на: відрядження, участь, обладнання стенду, транспортні витрати, сувенірна продукція, а також організація фуршету для відвідувачів.

Для організації фуршету для відвідувачів у ТОВ "Метро Кеш Енд Кері Україна" було придбано відповідні товарно-матеріальні цінності на загальну суму 1263,52 грн., в т.ч. ПДВ 210,59 грн.

Понесення витрат на оплату товару придбаного у ТОВ "Метро Кеш Енд Кері Україна" у розмірі 1263,52 грн., в т.ч. ПДВ 210,59 грн. підтверджується: фіскальним чеком від 07.05.2013р., податковою накладною від 07.05.2013р. № 1256145, витягом з реєстру отриманих та виданих податкових накладних, картка рахунку 93 за травень 2013р., картка рахунку 64.4, звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № НФ-0000399 від 08.05.2013р.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно абз. 1 п. 138.1 ст. 138 ПКУ витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11.

Згідно пп. 2) пп. 138.10.2 п. 138 ст. 138 ПКУ до складу адміністративних витрат включаються загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати.

Згідно пп. "г" п.п. 138.10.3 п.138.10 ст. 138 ПКУ до складу інших витрат включаються витрати на рекламу.

Відповідно до п. 5.3 ст. 5 ПКУ інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Згідно Концепції розвитку виставково-ярмаркової діяльності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 р. N1065 виставка - захід, пов'язаний з демонстрацією продукції, товарів та послуг, який сприяє просуванню їх на внутрішній та зовнішній ринок з урахуванням його кон'юнктури, створенню умов для проведення ділових переговорів з метою укладення договорів про постачання або протоколів про наміри, утворення спільних підприємств, отримання інвестицій.

Відповідно до п. 2 Наказу Міністерства фінансів України від 14 вересня 2010 року N 1026 (надалі наказ № 1026) „Про затвердження Норм коштів на представницькі цілі бюджетних установ та порядку їх витрачання" до представницьких витрат належать витрати, пов'язані з проведенням офіційного прийому (сніданку, обіду, вечері) представників, транспортним забезпеченням, заходами культурної програми, буфетним обслуговуванням під час проведення переговорів, оплатою послуг перекладача, який не входить до штату установи, оплатою номерів у готелях, а також витрати, пов'язані з бронюванням номерів у готелях, у розмірі 50 % вартості номера за одну добу.

Відповідно до п. З Наказу N 1026 кошторис на прийом та обслуговування іноземних представників і делегацій затверджує керівник установи з віднесенням витрат за рахунок загальної економії за кошторисом на утримання відповідних установ. Зазначені витрати не можуть перевищувати 0,25 % кошторису, затвердженого для відповідної установи на рік.

Відповідно до листа ДПСУ від 22.11.2012 р. №5743/0/61-12/15-1415: "Вимоги Наказу № 1026, тобто норми грошових коштів на представницькі цілі, є обов'язковими виключно для бюджетних установ, інші підприємства цей документ можуть використати в якості допоміжного (довідкового) ".

В цьому листі ДПСУ вказано, що витрати на проведення представницьких заходів можуть включатися до складу витрат, які враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, на підставі наказу про проведення такого заходу, запрошень іноземних представників (делегацій) і їх відповіді, кошторису витрат, актів виконаних робіт, накладні на відпуск продукції, товарів із складу, звіту про проведений захід і т. п.

Згідно листа ДПС України від 20.10.2010 р. N 22314/7/16-1517-16: "Рекламні заходи у вигляді прийомів, презентацій і свят, ярмарків, тощо, проводяться платником податку з метою покращення рівня реалізації власної готової продукції, суми ПДВ, сплачені при придбанні продуктів харчування, що будуть використані у приготуванні гарячих та холодних страв для пригощання гостей при проведенні рекламних заходів, можуть бути включені таким платником податку до складу податкового кредиту за умови, що вони визнаються такими, що використовуються в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що АТ "Маяк" включення витрат під час проведення виставки „Аква-Терм Київ 2013" сумі 1052,93 є правомірним.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999, № 996-XIV (далі - Закон N 996-XІV) визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Стаття 1 цього Закону визначає, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено п.1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом № 88 Міністерства фінансів України від 24.05.1995 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, та зазначено, що первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України Закон N 996-XІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону N 996-XIV підприємству дозволено самостійно встановити і форму бухгалтерського обліку, і правила документообігу, при цьому вимога є лише щоб всі операції відображалися в обліку на підставі первинних документів. Сама ж форма первинних документів може розроблятися підприємством самостійно з дотриманням наявності обов'язкових реквізитів відповідно до ч. 2 ст. 9 цього Закону: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господвлені законом обов'язкові реквізити.

Оцінивши зазначені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні у матеріалах справи первинні документи об'єктивно засвідчують та підтверджують факт здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами - ПП"Дніпропостчупаковка", ТОВ "Епіцентр К", "Торговий Дім" Магія Світла", ТОВ" МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ", ТОВ "Компанія з управління активами "ДІКВ-Л" і, як наслідок, правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято посилання податкового органу, в обґрунтування висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, на акти перевірок, складені ДПІ у в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська та ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, оскільки платник податку на додану вартість (покупець товару, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання .

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

За змістом ст.ст. 138, 198 Податкового кодексу України, для декларування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити понесення ним витрати на придбання товарів та нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними, платіжними документами та іншими первинними документами, а також довести зв'язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.

Отже, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення податкові повідомлення - рішення за формою "Р" від 15.10.2013 року № 0000732200, за формою "П" від 15.10.2013року № 0000742200, за формою "Р" від 15.10.2013року № 0000752200, за формою "В4" від 15.10.2013року № 0000762200, прийнято відповідачем без дотримання вимог визначених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з положеннями частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів звертає увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для його скасування.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2014 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення в частині задоволення позовних вимог, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2014р. по справі № 820/5297/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді (підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 28.07.2014 р.