Постанова

від 29.07.2014 по справі 910/5328/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2014 р. Справа№ 910/5328/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Зорін О. В. - представник за довіреністю № 120514 від 12.05.2014

від відповідача: не з'явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємства «ПКС-Авто»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2014

у справі № 910/5328/14 (суддя Бондаренко Г. П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нокіан Шина»

до Приватного підприємства «ПКС-Авто»

про стягнення 99 900,64 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 83 054,33 грн. за поставлений за договором поставки шин №ДПЗ/12-061 від 01.08.2012, але неоплачений товар, пені в сумі 11 748,19 грн., 3 % річних в сумі 3 187,92 грн. та збитків від інфляції в сумі 1 910,20 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2014, повний текст якого підписаний 03.06.2014, у справі № 910/5328/14 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 83 054,33 грн., пеню в сумі 11 731,70 грн., 3 % річних в сумі 3 187,92 грн. та збитки від інфляції в сумі 1 080,83 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті отриманого за спірним договором товару.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені, суд першої інстанції зазначив про помилках у розрахунку вказаних вимог, що його виконано позивачем, а частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення збитків від інфляції, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при розрахунку вказаних вимог невірно засновано методику нарахування збитків від інфляції, а саме, при розрахунку не враховано місяці, коли інфляція становила від'ємне значення.

Не погоджуючись з рішенням, Приватне підприємство «ПКС-Авто» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2014 у справі № 910/5328/14 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі відповідач послався на те, що судом першої інстанції при прийнятті оспорюваного рішення не було взято до уваги те, що пунктом 10.1 спірного договору сторони погодили, що усі спори та суперечності, що виникають з цього договору або у зв'язку з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами, і, у випадку, якщо переговори не дадуть позитивного результату на протязі 10 днів з дати їх початку, спір передається на розгляд в господарський суд, а отже, фактично, вказаним пунктом встановлено заходи досудового врегулювання спору, в той час як позивачем жодних доказів вчинення таких заходів суду не надано, що, згідно з приписами п. 3 ч. 1 ст. 80 ГПК України, є підставою для припинення провадження у справі.

Ухвалою від 16.07.2014 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Приватного підприємства «ПКС-Авто» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Відповідач в судове засідання представників не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

01.08.2012 позивач як постачальник та відповідач як покупець уклали договір поставки шин № ДПЗ/12-061 (далі Договір) (а.с. 17-24), відповідно до якого позивач на умовах, передбачених Договором, прийняв на себе зобов'язання передавати у власність відповідачу, а відповідач - приймати і оплачувати в порядку, встановленому Договором, шини для легкових автомобілів (далі Товар).

Відповідно до п. 1.3. Договору, конкретний асортимент, номенклатура Товару, його часткове співвідношення за видами, марками визначаються в специфікаціях до Договору, що підписуються сторонами, скріплюються їх печатками та становлять невід'ємну частину Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору Товар, зазначений в п. 1.3 Договору, поставляється партіями. Одночасно з підписанням Договору сторони погодили та уклали Специфікацію № 1 на поставку фіксованої партії Товару. Подальші партії формуються сторонами за взаємною згодою в довільному порядку на підставі поточних замовлень відповідача та виходячи з вільних залишків шин позивача.

Відповідно до п. 2.2 Договору поставка партії Товару здійснюється відповідно до специфікації, яка підписується сторонами та становить невід'ємну частину Договору.

Згідно з п. 3.1 Договору ціна Товару, що входить до складу партії, визначається у відповідній специфікації або рахунку, який виставляється позивачем. Ціна Товару визначається з розрахунку на договірний курс обміну євро на українську гривню, встановлений за домовленістю сторін у специфікації.

Відповідно до умов Договору сторонами підписано специфікації від 05.09.2012 на суму 564 697,80 грн., від 08.10.2012 на суму 20 510,24 грн. та від 30.10.2012 на суму 73 521,12 грн. (а.с. 29-30, 32, 34). Загальна вартість Товару, який має бути поставлений за вказаними специфікаціями, становить 658 729,16 грн.

Згідно з п. 2.10 Договору, підписана сторонами товарно-транспортна та/або видаткова накладна є достатнім і допустимим доказом, що підтверджує факт передачі (поставки) відповідачу Товару за Договором.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачеві Товар: на суму 564 697,80 грн. за видатковою накладною № НШ-0002017 від 05.09.2012 на підставі рахунку-фактури № НШ-0003239 від 05.09.2012; на суму 20 510,24 грн. за видатковою накладною № НШ-0002236 від 02.10.2012 на підставі рахунку-фактури № НШ-0003556 від 01.10.2012; на суму 73 521,12 грн. за видатковою накладною № НШ-0002661 від 30.10.2012 на підставі рахунку-фактури № НШ-0004239 від 30.10.2012, а всього поставлено Товару на загальну суму 658 729,16 грн. (а.с. 27-28, 31, 33).

Пунктом 4.2. Договору сторони погодили, що покупець зобов'язаний оплатити вартість партії Товару у такому порядку:

- 20 % вартості партії, яка поставляється відповідно до специфікації № 1 до Договору, повинні бути сплачені на умовах передоплати не пізніше 3 (трьох) робочих днів із дати підписання Договору;

- решта (80%) вартості партії, яка поставляється відповідно до специфікації № 1 до Договору, повинна бути сплачена не пізніше 15.11.2012;

- до моменту 100% оплати вартості партії, яка поставляється відповідно до специфікації № 1, поставка подальших поточних партій здійснюється на умовах 100% передоплати (авансу);

- з моменту погашення 100 % вартості партії, яка поставляється відповідно до специфікації № 1 поставка партій товару здійснюється на умовах відтермінування оплати 14 днів, але в будь-якому випадку, з кінцевою датою оплати не пізніше 14.12.2012.

Як слідує з матеріалів справи, в рахунок оплати поставленого за умовами Договору спірного Товару відповідач перерахував 575 674,83 грн., з яких 514 369,57 грн. - в рахунок оплати товару, поставленого за накладною № НШ-0002017 від 05.09.2012, а 61 305,26 грн. - за накладною № НШ-0002661 від 30.10.2012. Вказаний факт підтверджується доданою позивачем до матеріалів справи випискою (а.с. 42-44).

Таким чином, станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом неоплаченим залишився товар на загальну суму 83 054,33 грн. (658 729,16- 575 674,83).

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст.627 УК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем за Договором Товару на суму 83 054,33 грн., тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення основного боргу на зазначену суму. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо посилань відповідач на те, що пунктом 10.1 Договору сторони погодили, що усі спори та суперечності, що виникають з цього договору або у зв'язку з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами, і, у випадку, якщо переговори не дадуть позитивного результату на протязі 10 днів з дати їх початку, спір передається на розгляд в господарський суд, а отже, фактично, вказаним пунктом встановлено заходи досудового врегулювання спору, в той час як позивачем жодних доказів вчинення таких заходів суду не надано, що, згідно з приписами п. 3 ч. 1 ст. 80 ГПК України, є підставою для припинення провадження у справі, слід зазначити таке.

У п. 8 постанови пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 № 9 вказано, що з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09.07.2002 № 15-рп/2002 встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

За таких обставин, недотримання позивачем встановленого п. 10.1 Договору досудового порядку врегулювання спору не є підставою для відмови йому у розгляді заявлених позовних вимог.

При цьому колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що п. 3 ч. 1 ст. 80 ГПК України виключено згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо досудового врегулювання спорів» від 23.06.2005 № 2705-IV.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 9 292,79 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Згідно з п. 9.1. Договору, за прострочення строку оплати Товару відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 10 % від вартості партії за кожний день прострочення оплати до моменту фактичного отримання коштів позивачем (тобто за весь період прострочення). Сторони цим домовились, що обмеження, передбачені п. 6 ст. 231 та п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не застосовуються до відповідальності сторін, врегульованої даним договором.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня,

З урахуванням вказаних правових норм, з огляду на обставини справи, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення з 15.12.2012 по 14.12.2013 є законними та підлягають задоволенню, проте позивачем при розрахунку вказаних вимог допущено помилку, а саме, не враховано, що 2012 рік є високосним роком та, відповідно, складається не з 365 днів, а з 366, з огляду на що стягненню з відповідач на користь позивача підлягає пеня в сумі 11 731,70 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3 187,92 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3 187,92 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 1 910,20 грн. слід зазначити таке.

Як слідує з матеріалів справи, позивач нараховує інфляційні втрати за період з січня 2013 року по лютий 2014 року, що є законним правом позивача, проте, розраховуючи суму збитків від інфляції, позивач не врахував індекси інфляції за місяці, де вони становлять менше одиниці, коли мала місце дефляція, що суперечить вимогам ст. 625 ЦК України, де вказано, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватись за весь час прострочення.

Поняття дефляції наведене в Методологічних положеннях щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін", затверджених наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 N 519, та у Методиці розрахунку базового індексу споживчих цін", затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 N 265, згідно яких розраховується індекс споживчих цін, тобто індекс інфляції.

Дефляція - це - зниження загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу. (на відміну від інфляція - зростання)

Вказані методики базуються на загальних вимогах Конвенції 160 Міжнародної організації праці 1985 року (статті 12), "Резолюції щодо індексів споживчих цін", прийнятій на 17-ій Міжнародній конференції статистиків праці (2003) та спільному документі МОП, МВФ, ОЕСР, Євростату, ООН та Світового банку "Керівництво щодо індексу споживчих цін. Теорія та практика" (2004).

У відповідності до зазначених нормативно-правових актів розрахунок індексу споживчих цін за квартал, за період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів.

Саме такий спосіб розрахунку інфляційних запропонований судам у Листі ВС України від 03.04.97 г. № 62-97р Рекомендации относительно порядка применения индексов инфляции при рассмотрении судебных дел.

При цьому виключення з цього ланцюга одного чи декількох індексів з тих підстав, що вони свідчать про дефляцію (тобто зменшення вартості грошей, що мале місце протягом одного чи декількох періодів) протягом певного періоду (періодів), не передбачається, оскільки штучне втручання в процес формування рівня інфляції призведе до того, що на певний момент часу цей рівень не буде відповідати дійсному.

Отже, процес зміни вартості грошей, який характеризується рівнем інфляції, є безперервним процесом, і інфляційні процеси не залежать від волевиявлення будь-якої особи, - будь-то позивач, відповідач чи суд, тому інфляційні втрати мають розраховуватись з урахуванням як індексів інфляції, так і індексів дефляції.

Зазначена правова позиція викладена у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», яким, зокрема, визначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 N 62-97р), а також у постанові Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», згідно з п. 3.2 якої до розрахунку індексу інфляції мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За таких обставин, суд першої інстанції, перерахувавши заявлену позивачем до стягнення суму інфляційних втрат з урахуванням всіх індексів інфляції спірного періоду, правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат частково, в сумі 1 080,83 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Приватного підприємства «ПКС-Авто» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2014 у справі № 910/5328/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Приватне підприємство «ПКС-Авто».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ПКС-Авто» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2014 у справі № 910/5328/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2014 у справі № 910/5348/14 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5348/14.

Повний текст постанови складено: 31.07.2014

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.М. Баранець

С.А. Пашкіна