Ухвала

від 22.07.2014 по справі 826/360/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/360/14 Головуючий у 1-й інстанції: Маруліна Л.О. Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

22 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Грищенко Т.М.,

суддів Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі Киш С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2014 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Де Стейл Фасад" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0008412208 від 31.12.2013, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Де Стейл Фасад" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.12.2013 року №0008412208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для зміни судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Де Стейл Фасад" з питань дотримання вимог податкового законодавства та своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати до державного бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтаір Компані» за період з 01.01.2011 року по 01.09.2013 року. Результати перевірки оформлені актом № 2476/26-59-22-08-15/37615338 від 23.12.2013р.

В ході проведення документальної позапланової виїзної перевірки та згідно висновків цього Акта, відповідачем порушено вимоги п. 198.6, ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту, що призвело до заниження суми податку на додану вартість у сумі 183815,00 грн.

31 грудня 2013 року на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0008412208, згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 229769,00 грн., а саме за основним платежем в розмірі 183815,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 45954,00 грн.

Не погоджуючись з вище вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю Де Стейл Фасад" звернулося до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, вказав, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між TOB " Де Стейл Фасад" та TOB " Альтаір Компані" не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між TOB "Де Стайл Фасад" та TOB "Альтаір Компані" укладено договори підряду від 27.06.2013 №27/06, від 24.06.2013 року №24/06, від 02.06.2013 року №02/07, відповідного до яких TOB «Альтаір Компані» (субпідрядник) зобов'язується у 2013 році виконати роботи, зазначені в п.1.2 відповідних договорів для TOB «Де Стейл Фасад» (замовник), а замовник - прийняти і оплатити роботи.

На підтвердження виконання умов договору та отримання послуг позивачем надано суду копії названих договорів, копії актів приймання-передачі будівельних матеріалів від позивача для TOB «Альтаір Компані», копії довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат відповідно до даних договорів за липень та серпень 2013 року, копії актів приймання виконаних будівельних робіт за липень та серпень 2013 року, копії податкових накладних від 31.07.2013 року №293, від 31.07.2013 року №292, від 31.07.2013 року №291, від 28.08.2013 року №205, від 27.08.2013 року №211, від 28.08.2013 року №215, від 29.08.2013 року №217, від 31.08.2013 року №259, від 30.08.2013 року №227.

Розрахунок між сторонами проводився у безготівковій формі, на підтвердження сплати сум за договором позивачем надано платіжні доручення та виписки по рахунку TOB «Де Стейл Фасад».

Відповідачем на спростування реальності господарських операцій, здійснених між TOB "Де Стейл Фасад" та TOB "Альтаір Компані" вказано на лист слідчого управління фінансових розслідувань ДШ у Святошинському районі у м. Києві від 25.09.2013 року, до якого надані протокол допиту свідка гр. ОСОБА_4 директора TOB «Альтаір Компані». Відповідач посилається на те, що в ході допиту гр. ОСОБА_4 пояснила, що до фінансово-господарської діяльності TOB «Альтаір Компані» відношення не має, а підприємство зареєструвала за фінансову винагороду.

Однак, посилання відповідача на протокол допиту гр. ОСОБА_4 не є доказом нікчемності цивільно-правового правочину, оскільки сама по собі фіктивність реєстрації контрагента не може бути безпосереднім свідченням одержання платником необґрунтованої податкової вигоди без підтвердження факту відсутності реального здійснення господарських операцій.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість можливе, за умови придбання ним товарів та послуг для використання їх при здійсненні ним господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Разом з тим, колегія суддів вказує на залежність права платника податку на нарахування податкового кредиту від фактичного здійснення господарської операції з підтвердженням такого здійснення достовірними первинними документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією, в свою чергу є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування податкового кредиту допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Податковий кодекс України визначає податкові накладні.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується наданими позивачем договорами підряду та субпіряду з додатками, укладені між позивачем та різними контрагентами, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та акти приймання виконаних будівельних робіт, відповідно до даних договорів; договір купівлі-продажу товарів (будівельних матеріалів) від 03.01.2013 року №1 та відповідно до нього видаткові накладні та податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) щодо транспортно-експедиційних послуг, за якими здійснювалась передача придбаних позивачем матеріалів TOB «Альтаір Компані», яке виконувало роботи на об'єктах будівництва.

Крім того, при укладанні договорів між TOB «Де Стейл Фасад» та TOB «Альтаір Компані» спірним контрагентом було надано копії виписки, свідоцтва ПДВ підприємства та зазначені договори скріплені оригінальною печаткою підприємства і підписані особою, дані про яку містились в ЄДР в якості керівника.

Тому, самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Так, відповідно до ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність свого рішення.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2014 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.М.Грищенко

Судді І.О.Лічевецький

В.Е.Мацедонська

.

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.