Постанова

від 31.07.2014 по справі 904/762/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2014 року Справа №904/762/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Білецької Л.М .- доповідача,

суддів: Паруснікова Ю.Б., Тищик І.В.,

при секретарі судового засідання: Малику С.О.

За участю представників сторін:

від відповідача: Осипов С.О., довіреність №б/н від 28.07.14;

представник позивача в судове засідання не з'явився.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу приватної виробничо-комерційної фірми "Дніпрорембуд" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2014 року у справі №904/762/14

за позовом комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

до приватної виробничо-комерційної фірми "Дніпрорембуд", м. Дніпропетровськ

про стягнення 48 257 грн. 02 коп. за поставлене тепло, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2014 року у справі №904/762/14 (суддя Євстигнеєва Н.М.) позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з приватної виробничо-комерційної фірми "Дніпрорембуд" на користь комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради суму 32 161,83 грн. та пеню 16 095,19 грн.

Рішення мотивовано тим, що відповідач заборгував за надані без договору комунальні послуги, за період з жовтня 2011 року по грудень 2013 року на загальну суму 48 257,02 грн., з урахуванням пені в розмірі 16 095,19 грн., що нарахована позивачем за період з січня по грудень 2013 року.

Також, суд посилається на рапорти про готовність до роботи в опалювальний період 2013-2014 рр., та акт, згідно висновків якого, опалювальна система підключена до загальної системи опалення будинку по вул.Новоорловська, 4 м.Дніпрпоетровська. Надані реєстри щодо вручення рахунків на оплату комунальних послуг за період лютий 2012 року - грудень 2013 року, проте відповідач відмовився отримувати та підписувати рахунки на оплату.

27.02.2014 року позивач направив рахунки та акти приймання-передачі виконаних робіт за період з жовтня 2011 року по грудень 2013 року, що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком №0764.

Судом першої інстанції також застосовано до спірних правовідносин положення Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій».

Не погодившись з рішенням господарського суду, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду звернувся відповідач із апеляційною скаргою, в якій посилається на:

- неповноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, зокрема, тієї обставини, що сторони узгодили не тільки розірвати договір на теплопостачання, але і відключення мереж відповідача від централізованого опалення, про що зазначено у рішенні комісії №71 від 15.12.2009 року;

- порушення судом норм матеріального права, а саме ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ч. 2 ст. 275 ГК України, у відповідності до положень яких відпуск енергії без договору не допускається.

Скаржник наполягає на безпідставності відмови у закритті провадження у справі, оскільки справа №904/6863/13 та №904/762/14 є аналогічними за змістом позовних вимог.

Просить скасувати оскаржуване рішення, в задоволенні позовних вимог відмовити.

19.05.2014 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а рішення господарського суду винесене у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у справі.

31.07.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати оскаржуване рішення.

Позивач не забезпечив явку повноваженого представника в засідання Дніпропетровського апеляційного господарського суд, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови пленуму ВГС України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки розгляд справи може бути відкладений виключно у зв'язку із неможливістю розглянути справу у даному судовому засіданні, а не у зв'язку з неявкою сторін, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для прийняття рішення по справі. Таким чином, підстави для відкладення розгляду справи відсутні. Суд вважає, що вжив усі залежні від нього заходи для повідомлення позивача належним чином про розгляд господарської справи в апеляційній інстанції та реалізації ним права судового захисту своїх інтересів.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи скаржника і давши їм правову оцінку, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимоги апеляційної скарги приватної виробничо-комерційної фірми "Дніпрорембуд" не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною другою статті 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частинами першою і другою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

За приписами статті 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Законом України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України» (набрав чинності з 22 липня 2010 року) внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері теплопостачання.

Зокрема, у підпункті 2 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Згідно з абз. 5 п. 2 ч. 1 та п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" ця Комісія встановлює тарифи на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а також визначає суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону, та складає і веде галузеві реєстри таких суб'єктів господарювання.

Відповідно до п. 2 ст. 19 Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" Національна комісія регулювання електроенергетики України виконує функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до закінчення процесу формування Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, що має бути завершено до 1 січня 2011 року. До встановлення Національною комісією регулювання електроенергетики України тарифів на теплову енергію, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) мережами, постачання теплової енергії, а також тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення діють тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Пунктом 13 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 1998 року №335/98, діючого на момент виникнення правовідносин, встановлено, що НКРЕ в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, які здійснюють діяльність на оптовому ринку електроенергії, ринках газу, нафти та нафтопродуктів.

Свобода договору, закріплена в ст.ст. 6, 627 ЦК, яка полягає в праві сторін вільно вирішувати питання укладення договору, вибору контрагентів та погодження умов договору, не є безмежною.

У тих випадках, коли актом цивільного законодавства передбачено обов'язковість положень цього акта для сторін договору, останні не мають права відступити від положень (ч. 3 ст. 6 ЦК України). Так, ст.ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачають обов'язок споживача житлово-комунальних послуг укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів від 20.05.2009 року №529.

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК, ст.ст.19 - 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та постанови Кабінету Міністрів №529 вбачається, що умови типового договору, які на підставі актів цивільного законодавства набули юридично обов'язкового значення, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому.

Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст.ст. 627, 630 ЦК України та ст.ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

З матеріалів справи видно, що:

- у спірному періоді, з жовтня 2011 року по грудень 2013 року, позивач надавав відповідачеві послуги з теплопостачання (акти приймання-передачі теплової енергії: за листопад 2011 року на суму 4 165,34 грн., за грудень 2011 року на суму 3 996,55 грн., за січень 2012 року на суму 6 032,87 грн., за лютий 2012 року на суму 7 656,70 грн., за березень 2012 року на суму 4 276,45 грн., за квітень 2012 року на суму 235,56 грн., за жовтень 2012 року на суму 56,41 грн., за листопад 2012 року на суму 2 788,93 грн., за грудень 2012 року на суму 5 689,51 грн., за січень 2013 року на суму 5 187,50 грн., за лютий 2013 року на суму 4 026,04 грн., за березень 2013 року на суму 4 090,46 грн., за квітень 2013 року на суму 269,00 грн., за жовтень 2013 року на суму 1 439,12 грн., за листопад 2013 року на суму 2 414,70 грн., за грудень 2013 року на суму 5 103,86 грн.);

- відповідач частково сплачував рахунки: №@2PL912429 від 02.02.2012 року на суму 4 165,34 грн. (оплата за листопад 2011 року); №@2PL483278 від 13.03.2012 року на суму 3 996,55 грн. (оплата за грудень 2011 року), №41 від 10.04.2012 року на суму 6 032,87 грн. (оплата за січень 2012 року); №@2PL486743 від 06.06.2012 року на суму 4 000,00 грн. (оплата за лютий 2012 року); №@2PL486736 від 06.06.2012 року на суму 235,56 грн. (оплата за квітень 2012 року); №@2PL759560 від 13.07.2012 року на суму 2 700,00 грн. (оплата за лютий 2012 року); №701 від 07.08.2012 року на суму 956,70 грн. (оплата за лютий 2012 року); №937 від 19.09.2012 року на суму 2 000,00 грн. (оплата за березень 2012 року); №9602612 від 08.11.2012 року на суму 2 000,00 грн. (оплата за березень 2012 року); №1211 від 06.11.2012 року на суму 276,45 грн. (оплата за березень 2012 року); №1243 від 12.11.2012 року на суму 56,41 грн. (оплата за жовтень 2012 року). Тобто відповідачем оплачена у повному обсязі теплова енергія за період з листопада 2011 року по жовтень 2012 року включно;

- позивач звертався до відповідача з листом №10072 від 31.12.2013 року (а.с.33,34), у якому просив узгодити йому тарифи як для фізичних осіб на тій підставі, що його приміщення підключено до системи опалення житлового будинку. Також, видаються необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для припинення провадження у справі, оскільки у справі №904/6863/13 за позовом комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради до відповідача: приватної виробничо-комерційної фірми "Дніпрорембуд" про стягнення заборгованості за теплову енергію поставлену у період з жовтня 2011 року по квітень 2013 року, на яку посилається відповідач, було наведено інші підстави для позову, зокрема, наявність договору, а у справі №904/762/14, що розглядається, викладено правовідносини щодо фактичного бездоговірного споживання теплової енергії.

Колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі та призначення судової експертизи, оскільки її предметом запропоновано документи, які не є істотними для правовідносин сторін, а саме довіреність від 24.01.2014 року та рахунки.

Як визначено у постанові пленуму ВГС України №4 від 23.03.2012 року «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Згідно п. 10 постанови пленуму ВГС України №6 від 23.03.2012 року «Про судове рішення», результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 ГПК), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 ГПК).

Крім того, судом першої інстанції правильно взято до уваги і не спростовано доводи апеляційної скарги щодо підтвердження доказами фактичного споживання, а саме рапорти складені за опалювальний період 2013-2014 роки - а.с. 101, опалювальний період 2010-2011 роки - а.с. 102, також рапорт про роботу котельних теплового району №10 - а.с. 49-80, та відсутність технічної документації про відключення.

Згідно із ч. 4 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони.

Суд першої інстанції правильно становив всі фактичні обставини справи, дав їм правильну юридичну оцінку і підстави для скасування рішення відсутні.

Згідно постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року №6 «Про судове рішення» - рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватної виробничо-комерційної фірми "Дніпрорембуд" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2014 року у справі №904/762/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2014 року у справі №904/762/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст складений 01.08.2014 року.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя І.В. Тищик