Постанова

від 28.05.2014 по справі 808/2896/14

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2014 року 12:26Справа № 808/2896/14 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Заболотньої Н.Ю. та представників

позивача: Продай-Води І.А., Панцакова С.Ю.

відповідача: Дяченко Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Трейд Лтд»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 28 травня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

29 квітня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС ТРЕЙД ЛТД» (далі - позивач або ТОВ «АЛЬЯНС ТРЕЙД ЛТД») звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач або ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя) в якій просить суд визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.01.2014 №0000232201.

В обґрунтування позову ТОВ «АЛЬЯНС ТРЕЙД ЛТД» посилається на безпідставність висновків ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про непідтвердженість реальності господарських операцій позивача з контрагентом - ТОВ «Інкомсофт ВК», оскільки за даними операціями товар був поставлений, оплату здійснено в повному обсязі, господарські операції відображені в первинних документах бухгалтерського та податкового обліку, відбулись реально і спричинили зміни у стані та структурі активів учасників таких операцій, товар використовувався в межах господарської діяльності платника податків. Стверджує, що позивачем надані податкові та видаткові накладні, інші первинні бухгалтерські документи, складені в період з 01.09.2010 по 31.12.2012 по вищевказаному постачальнику, що на його думку, є доказом на підтвердження правової позиції позивача та спростовує викладені в акті перевірки висновки податкового органу.

Ухвалою суду від 05 травня 2014 року було відкрито провадження по зазначеній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 20 травня 2014 року.

Провадження у справі зупинялось до 28 травня 2014 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, наполягає на задоволенні позову.

Відповідач адміністративний позов не визнав, у письмових запереченнях від 19.04.2014 вих. № 198/10-08-01-0310 (вх.№19313 від 20.05.14) посилається на те, що за результатами перевірки позивача було встановлено порушення останнім вимог п.п.198.3, 198.6 ст.198, п. 201.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту на загальну суму 3296,00 грн. По суті виявлених порушень зазначає, що постачальником позивача у спірний період було ТОВ «Інкомсофт ВК». Однак, правовідносини товариства з даним контрагентом не можуть відноситись у податковому обліку до витрат, пов'язаних із здійсненням власної господарської діяльності, так як вони не підтверджені первинними бухгалтерськими документами, а саме: до перевірки не надано товарно-транспортні накладні та подорожні листи. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити.

Під час розгляду справи по суті представник відповідача підтримав заперечення з підстав викладених вище.

Фіксування судового засідання здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу - програмно-апаратного комплексу «Камертон».

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «АЛЬЯНС ТРЕЙД ЛТД» зареєстроване Оріхівською районною державною адміністрацією Запорізької області 29.07.2009, згодом змінило місце реєстрації за адресою м. Запоріжжя, вул. Деповська, 68 та наразі знаходиться на податковому обліку у ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя і є платником ПДВ згідно Свідоцтва від 07.02.2012 № 200023703.

В періоді, що перевірявся ТОВ «АЛЬЯНС ТРЕЙД ЛТД» здійснювало роздрібну торгівлю в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

На підставі наказу від 11.12.2013 № 498 та направлення від 11.12.2013 № 462 фахівцями ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя проведено перевірку ТОВ «АЛЬЯНС ТРЕЙД ЛТД», за результатами якої складено Акт «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «АЛЬЯНС ТРЕЙД ЛТД» (код ЄДРПОУ 36549579) з питань своєчасності та повноти сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства при здійсненні господарських операцій з ПП ВКФ «СВ-Плюс» (код ЄДРПОУ 32192377), ТОВ «Альфа ЛТД» (код ЄДРПОУ 32369032), ТОВ «Делішес» (код ЄДРПОУ 32624767), ТОВ «ДМК» (код ЄДРПОУ 33907664), ТОВ «Універсальні дистриб'юторські системи» (код ЄДРПОУ 36411407), ТОВ «КВК» (код ЄДРПОУ 36499654), ТОВ «Інкомсофт ВК» (код ЄДРПОУ 37300986) за період з 01.09.2010 по 31.12.2012» від 26.12.2013 №133/22-01/36549579.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 201.4 статті 200, пункту 198.3 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України), внаслідок чого позивачем завищено від'ємне значення ПДВ (ряд.19) в загальній сумі 3296,00 грн., в т.ч. по періоду квітень 2011 року в сумі 3296,00 грн.

20.01.2014 ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя, на підставі акту перевірки від 26.12.2013 №133/22-01/36549579, прийняте податкове повідомлення-рішення №0000232201 про зменшення ТОВ «АЛЬЯНС ТРЕЙД ЛТД» розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3296,00 грн.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 20.01.2014 №0000232201, ТОВ «АЛЬЯНС ТРЕЙД ЛТД» звернулось до суду.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Пунктом 198.1 ст.198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 розділу V ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, датою виникнення права платника податку на формування податкового кредиту відповідно до пункту 198.2 статті 198 розділу V Кодексу вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Платник податків не має права відносити до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 розділу V Кодексу).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеним цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абзац другий пункту 198.6 статті 198 розділу V Кодексу).

Отже, аналіз вищевказаних норм податкового законодавства свідчить про те, що право платника податку на податковий кредит виникає в періоді, в я кому відбулося придбання товарів (робіт/послуг) або зроблена попередня оплата, але це право повинно бути підтверджене належним чином оформленою податковою накладною.

Крім того, згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 14.1.179 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим зобов'язанням (для цілей розділу V цього Кодексу) визначається загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Порядок складання та використання податкової накладної визначено у ст. 201 Кодексу, відповідно до якої платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді або в електронній формі… Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (п.п. 201.10 ст. 201 Кодексу).

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

З аналізу зазначених вище норм законодавства випливає, що для виникнення податкового зобов'язання у платника податку має бути наявним факт оплати товару або факт поставки товару покупцю.

Також, згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 68/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС ТРЕЙД ЛТД» та ТОВ «Інкомсофт ВК» укладено договір поставки від 09.02.2011 № 15, предметом якого являлась поставка товару - пакетів, стрейч-плівок.

Згідно з п. 2.2 договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 09.02.2011, найменування, одиниці виміру, кількість та ціна товару, що підлягає поставці за цим договором вказуються у накладних на поставку товару.

Судом досліджено видаткові та податкові накладні оформлені на виконання умов даного договору (видаткова накладна №2403769 від 24.03.2011, податкова накладна №80 від 24.03.2011, видаткова накладна №15047690017 від 15.04.2011, податкова накладна №57 від 15.04.2011); реєстри видаткових та податкових накладних.

Товар оплачено у повному обсязі відповідно до виписок по рахунках позивача та платіжних доручень (№2276 від 24.03.2011, №2538 від 15.04.2011) (копії у справі).

Також судом досліджено: довіреності на отримання товару від 07.01.2011, 08.02.2011, 27.04.2011; договори оренди та суборенди нежитлових приміщень; акти приймання-передачі; акти списання товарів №1 від 26.05.2011 та №23 від 31.05.2011.

Відповідно до п. 2.3 договору від 09.02.2011 № 15 поставка товару на склад покупця (адреса місця призначення узгоджується у замовлені) здійснюється транспортом постачальника та за рахунок постачальника на умовах DDP (Инкотермс 2010).

Поставка на умовах DDP (Инкотермс 2010) означає, що усі витрати та ризики по доставці у місце призначення несе постачальник товару. Тому, відсутність у позивача ТТН є цілком обґрунтованою.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», ст. 44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

В свою чергу, податковий орган, ґрунтує свої висновки на тому, що відповідно до баз даних ДПІ податкової звітності та інших джерел інформації, одержаної в ході перевірки, в тому числі руху коштів через рахунки між позивачем та його контрагентом встановлено укладання цивільно-правового договору та проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентом (тами), який не виконує свої податкові зобов'язання, зокрема у випадку, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. З цього податковий орган робить висновок про недійсність (нікчемність) цивільно-правового договору.

Перевіркою встановлено відсутність факту купівлі-продажу між ТОВ «АЛЬЯНС ТРЕЙД ЛТД» та ТОВ «Інкомсофт ВК», а тому документи на товар (послуги) складені між сторонами не мають юридичної сили та не можуть бути підтвердженням факту придбання товару (послуг).

Однак, суд зазначає, що формуючи в акті перевірки такі узагальнюючі висновки податковий орган при цьому не встановлює та не описує порушень податкового законодавства з боку ТОВ «Інкомсофт ВК». Лише та обставина, що по взаємовідносинам із вказаним контрагентом позивачем не надані до перевірки ТТН не може свідчити про відсутність реальності здійснених господарських операцій.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасниками транспортного процесу є вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем. Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Оскільки, податковим органом в ході перевірки не було встановлено, що саме позивач повинен був здійснювати розвантаження товару за наведеним вище договором поставки, або оплачувати вартість його поставки, тобто був вантажоодержувачем за умовами відповідного правочину, як і не було встановлено, що контрагент передавав призначений для позивача товар будь-якій транспортній організації для перевезення і, відповідно, був вантажовідправником, то відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних, при наявності інших документів, якими підтверджено факт приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання позивачем у даного контрагенту товару.

Крім того, товарно-транспортна накладна не є єдиним документом, на підставі якого можливо дійти висновку про фактичну поставку товару і відповідно висновку про документальне підтвердження понесених платником витрат. Товарно-транспортна накладна не є документом податкового обліку, на підставі якого здійснюється нарахування та обчислення податків та обов'язкових платежів і таким чином відсутність товарно-транспортних накладних не спростовує реальність вчинених операцій.

Зазначена позиція підтверджується також ухвалою Вищого адміністративного суду з цього питання у аналогічній справі від 07.03.2013 К/9991/35870/11, від 25.06.2012 К/9991/25932/11.

Також, в інформаційному листі № 1936/11/13-11 від 01.11.2011р. Вищий адміністративний суд України, зазначив, що: «Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.».

Також, суд зазначає, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту. Така правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 22.10.2010, від 31.01.2011.

На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу є постанова Верховного Суду України від 09 вересня 2008 року.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Постановою Верховного Суду України від 11.01.2011 по справі ЗАТ

«Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ зазначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань…Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Щодо висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, про нікчемність (недійсність) правочину, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Частиною 1 етапі 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені.

Крім того, у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від06.11.2009 звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Отже, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Жодними нормами діючого законодавства не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не подано жодних доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним, тощо, щодо договору укладеному між ТОВ «АЛЬЯНС ТРЕЙД ЛТД» та ТОВ «Інкомсовт ВК».

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що висновок податкового органу, викладений в акті перевірки від 26.12.2013 №133/22-01/36549579, про порушення ТОВ «АЛЬЯНС ТРЕЙД ЛТД» вимог пункту 201.4 статті 200, пункту 198.3 та пункту 198.6 статті 198 ПК України є помилковим та спростовується дослідженими під час розгляду справи доказами.

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 20.01.2014 № 0000232201 слід визнати протиправним та скасувати.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Трейд Лтд» задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 20 січня.2014 року №0000232201.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Трейд Лтд» судовий збір у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 копійок.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Ю.П. Бойченко