Рішення

від 23.07.2014 по справі 635/1192/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22ц/790/5155/2014 Головуючий 1 інст. - Березовська І. В.

Справа № 635/1192/14-ц Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: договірні

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Кіся П.В.,

суддів: - Кружиліної О.А.,

- Макарова Г.О.,

при секретарі - Прийміч А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 травня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Сумська» про стягнення процентів за договором позики, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

11.02.2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду з вище зазначеним позовом в якому просили суд стягнути на користь ОСОБА_4 солідарно з ОСОБА_3 та товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Сумська» (далі по тексту - ТОВ фірма «Сумська»):

- відсотки за користування позикою за період з 01.11.2010 року по березень 2013 року у розмірі еквівалентному на час постановлення рішення суду розміру 18 627, 22 доларів США, згідно з офіційним курсом НБУ;

- 3 відсотки річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за період з 01.11.2010 року по березень 2013 року у розмірі еквівалентному на час постановлення рішення суду розміру 6 860,71 доларів США, згідно з офіційним курсом НБУ.

Також позивачі просили стягнути на їх користь 50 000 грн солідарно з ОСОБА_3 та ТОВ фірма «Сумська» у якості відшкодування моральної шкоди і судові витрати.

В обґрунтування позовної заяви позивачі зазначили, що 20 серпня 2010 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_3 договір позики, згідно умов якого ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 грошові кошти у сумі еквівалентній 74 000 доларів США, а ОСОБА_3, в свою чергу, написала розписку про отримання грошей із зазначенням мети позики - для приватизації приміщення по АДРЕСА_1. З метою забезпечення прийнятих на себе зобов'язань та підтвердження домовленостей сторін щодо повернення позиченої суми, ОСОБА_3 у розписці також зазначила про своє зобов'язання щодо передачі у власність ОСОБА_4 частини приміщення по АДРЕСА_1. Строк повернення грошових коштів відповідач не вказала, оскільки між сторонами була усна домовленість, що гроші будуть повернуті ОСОБА_4 за першою його вимогою.

В жовтні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_3 з вимогою щодо виконання взятих на себе зобов'язань за договором позики, проте, остання в порушення умов зазначеного договору взяті на себе зобов'язання не виконала.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 03 грудня 2013 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнуто суму боргу за договором позики від 20 серпня 2010 року у розмірі 591 482 грн.

Посилаючись на викладені обставини та рішення Харківського районного суду від 03.12.2013 року, а також на те, що розділити предмет зобов'язання з отримання та повернення позики між ОСОБА_3, як фізичною особою, і ОСОБА_3 як директором TOB фірма «Сумська» є неможливим, позивачі вважали, що ОСОБА_3 та TOB фірма «Сумська» повинні нести солідарну відповідальність за користування коштами та за спричинену ними моральну шкоду, яка виразилася у душевних стражданнях позивачів, зміни їх звичайного укладу життя.

Відповідач проти позову заперечувала, вказуючи, що за змістом розписка від 10.08.2010 року не свідчить про укладення договору позики, так як вона зобов'язувалась повернути позичальнику не 74000 доларів США, а 73 м.кв. приміщень в будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 15 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені частково, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Суд вирішив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 проценти за договором позики від 20.08.2010 року в розмірі 199 607 грн. 85 коп., три відсотки річних від простроченої суми за порушення грошового зобов'язання в розмірі 80 015 грн. 77 коп. та вирішив питання про стягнення судового збору. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив характер спірних правовідносин, надав їм невірну правову оцінку і безпідставно застосував до спірних правовідносин ст. 1048 ЦК України, помилково вважаючи, що між сторонами був укладений договір позики.

Крім того, вказував апелянт, умови угоди від 20.08.2010 року не передбачали сплати процентів, а тому позивачі не мають і права на їх одержання; також зобов'язання не виникли, оскільки в договорі строк його виконання не вказано, а вимога від позивачів не надходила. Посилався апелянт також і на ухвалене апеляційним судом Харківської області по попередній справі нове рішення від 02.06.2014 року, яким з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції від 03.12.2013р. виключено висновок про отримання нею письмових претензій ОСОБА_4 від 01.10.2010р. та від 19.07.2011р. і на ухвалу цього ж суду від 19.05.2014р. про скасування ухвали суду першої інстанції від 24.03.2014р. про виправлення описки шляхом виключення з тексту рішення слово «безпроцентний» в контексті визначення договору позики.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, вказуючи, що факт укладення сторонами 20.08.2010 року договору позики встановлений таким, що набрало законної сили, рішенням Харківського районного суду Харківської області від 03.12.2013 року і ця обставина, згідно вимог ч.3 ст.61 ЦПК України, не підлягає доказуванню. В той же час вважає безпідставними посилання апелянта на рішення апеляційного суду Харківської області від 02.06.2014 року та ухвалу від 19.05. 2014 р. як визнання договору позики безпроцентним, оскільки вказані судові рішення ухвалені після вирішення даної справи судом першої інстанції, а також у зв'язку з тим, що у по цивільній справі, розглянутій Харківським районним судом 03.12.2013 року не було позовних вимог про стягнення процентів.

Разом з тим, представник позивача, підтверджуючи раніше викладені доводи про направлення відповідачу 01.10.2010 року і 19.07.2011 року вимог про повернення коштів за договором позики, зазначив, що, крім направлення відповідачу вказаних вимог про повернення коштів, безумовним підтвердження факту пред'явлення позивачем вимоги про виконання зобов'язань за договором позики є його звернення до суду 03.02.2012 року з вимогою до відповідача повернути кошти. З огляду на передбачену ч.2 ст.1049 ЦК України вимогу про обов'язок позичальника повернути позику протягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги, розрахунок відсотків за час користування позикою здійснюється за період з наступного місяця від дня наступного за днем звернення ОСОБА_4 до суду - 04.03.2012 року по 03.12.2013 року, тобто по день ухвалення оскарженого апелянтом рішення суду, і становить 9388,88 доларів США, або 109568 грн., виходячи з розрахунку офіційного курсу гривні до долара США, який, згідно даних НБУ станом на 25.05.2014р., складає 1167,0029 грн. за 100 доларів США.

За цей же період з відповідача належить стягнути і суму нарахувань 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання з розрахунку: 74000 доларів США (сума позики) х 639 днів(період від дня виникнення зобов'язання повернення коштів і до дня ухвалення рішення суду) х 3% :100%:365 днів = 3886,52 доларів США.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши письмові докази, обговоривши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з урахуванням доводів та розрахунків представника позивача, за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджено належними доказами, та не оспорюється сторонами, що 20 серпня 2010 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_4 гроші у сумі 74000 доларів США, підтвердивши отримання вказаної суми грошей власноручною розпискою від 20.08.2010 року під заголовком «Договор займа денег», вказавши також в ній, що зобов'язується передати у власність позикодавцю частину приміщень по АДРЕСА_1 у кількості 73 кв.м.

Оскільки зобов'язання ОСОБА_3 не виконала, а гроші не повертає, ОСОБА_4 звертався до неї, а потім до суду з позовами, з метою захисту своїх порушених майнових прав у судовому порядку.

Так, у червні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до Харківського районогого сдуду Харківської області з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики і 03.12.2013 року вказаним судом було ухвалене рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми боргу за договором позики від 20.08.2010 року у розмірі 591482 грн. і судових витрат, яке набрало законної сили. (а.с.6-8).

11.02.2014 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулися до Харківського районного суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення відсотків за користування позикою та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання і відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що починаючи з жовтня 2010 року звертаються до ОСОБА_3 з вимогою повернення отриманих в борг грошей, однак та ухиляється від виконання зобов'язання, гроші не повертає, безпідставно користується їх грошима, завдаючи їм своїми неправомірними діями моральну шкоду.

Приймаючи 15.05.2014 року рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, сторони, згідно розписки ОСОБА_3 від 20.08.2010 року і рішення суду від 03.12.2013 року, уклали договір позики за якою ОСОБА_3 отримала від позикодавця ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 74000 доларів США без зазначення строку повернення позики, вимоги позикодавця про повернення боргу ОСОБА_3 залишила без задоволення, а тому, згідно вимог ст.ст. 625, 1048, 1049, 1050 ЦК України, зобов'язана сплатити позикодавцю ОСОБА_4 проценти за договором позики на рівні облікової ставки Національного банку України за період з дня отримання позики до дня ухвалення рішення, а також 3% річних за порушення грошового зобов'язання за цей же період.

В частині позовних вимог про стягнення коштів з ТОВ фірми «Сумська» і відшкодування моральної шкоди суд відмовив за відсутністю даних про виникнення грошових зобов'язань у ТОВ фірми «Сумська» та відсутністю передбачених законом або договором підстав для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням, за виключенням визначення періоду, за який необхідно здійснювати нарахування боргу, вважаючи рішення таким, що відповідає вимогам закону, яким регулюються спірні правовідносини, та ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апелянта в частині неправильного визначення судом характеру спірних правовідносин, відсутності ознак укладення договору позики та відсутності підстав для застосування положень ч.1 ст.1048 ЦК України спростовуються змістом власноручно виготовленої відповідачем ОСОБА_3 розписки від 20.08.2010 року і визначеною нею як «Договор займа денег» та відсутністю в ній запису про те, що це безпроцентна позика.

За змістом ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інакше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з розписки від 20.08.2010р. сторони не встановлювали договором позики, що вона є безпроцентною. Рішенням суду від 03.12.2013 року підтверджено, що мав місце саме договір позики, а відтак відсутні передбачені законом (ч.2 ст.1048 ЦК України) підстави для визнання договору позики безпроцентною.

Разом з тим, доводи апелянта в частині визначення періоду, за який може бути стягнуто з позичальника проценти за договором позики та 3% річних, мають під собою підґрунтя і свідчать про наявність підстав для зміни рішення суду, оскільки в договорі не передбачено строк повернення позики, а за змістом ч.2 ст.1049 ЦК України, якщо договором не встановлено такий строк, то позика повинна бути повернута позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це.

Матеріали справи не містять беззаперечних доказів, які б давали підставу для визначення початком періоду, за який позикодавець має право на отримання вказаних коштів, а тому суд помилково визначив початком такого нарахування день отримання позики відповідачем.

З наданих представником позивача копії позовних заяв ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, ухвал про відкриття провадження за таким позовом, та інших процесуальних документів справи, вбачається, що ОСОБА_4 03.02.2012 року звернувся до Харківського районного суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики від 20.08.2010 року, ця позовна заява прийнята, по ній відкрито провадження з направленням відповідачу ОСОБА_3 копії позовної заяви, судом розпочато розгляд справи і представник відповідача ОСОБА_3 у вказаній справі приймав участь.

З огляду на викладене судова колегія приходить до висновку, що 03.02.2012 р. ОСОБА_4 офіційно предявив вимогу позичальнику ОСОБА_3 про повернення позики і вказана подія є пред'явленням вимоги повернення позики в розумінні приписів ч.2 ст.1049 ЦК України.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині початку перебігу періоду, за який позикодавець ОСОБА_4 має право на отримання від позичальника ОСОБА_3 передбачених ст.1048 ЦК України процентів за користування позикою і передбачених ст.625 ЦК України 3% річних за прострочення виконання зобов'язання, а відтак і відповідно зміні суми розрахунків суми, яка підлягає стягненню.

Зважуючи на викладене, ОСОБА_4 має право на отримання від ОСОБА_3 за період з 04.03.2012р. по 15.05.2014 року проценти від суми позики у розмірі 9388,88 доларів США, що становить 109568,50 грн. за офіційним курсом НБУ, та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 3886,52 доларів США, що становить 45355,8 грн. за офіційним курсом НБУ, а всього - 13275,40 доларів США, що становить 154924 грн.30 коп.

В іншій частині доводи апелянта не є суттєвими і не свідчать про наявність підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.п.1,4 ст.309, ст.ст.313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 травня 2014 року в частині задоволення позову змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 проценти за договором позики від 20.08.2010 року в розмірі 109 568 грн. 50 коп. і три проценти річних від простроченої суми за порушення грошового зобов'язання в розмірі 45 355 грн. 80 коп., а всього 154 924 грн. 30 коп.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді: