Постанова

від 29.07.2014 по справі 826/5760/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5760/14 Головуючий у 1-й інстанції: Маруліна Л.О.

Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Протекс-С» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 29 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Протекс-С» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06 грудня 2013 року №0007402201 та №0007392201,-

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 29 травня 2014 року у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Протекс-С» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06 грудня 2013 року №0007402201 та №0007392201 відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що висновки, які викладені в акті перевірки, є безпідставними та неправомірними, оскільки позивачем були надані первинні документи, які свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ріо-Грандес». Апелянт вважає, оскільки спірні договори у встановленому законом порядку недійсними не визнано, господарські операції відбулись, сторонами виконані свої обов'язки за договорами, позивачем правомірно віднесено сплачені кошти до складу податкового кредиту та валових витрат.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 06 листопада 2013 року по 11 листопада 2013 року ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м.Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Протекс-С» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Ріо-Грандес» за період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2013 року, за результатами якої складено акт від 18 листопада 2013 року №372/1/22-01-37250967, в якому встановлено порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 77018,00 грн., у тому числі за серпень 2012 року - 1076,67 грн., вересень 2012 року - 22151,33 грн., жовтень 2012 року - 10203,33 грн., листопад 2012 року - 2778,33 грн., грудень 2012 року - 6564,22 грн., січень 2013 року - 4814,67 грн., лютий 2013 року - 6020,00 грн., березень 2013 року - 3279,44 грн., квітень 2013 року - 1636,67 грн., травень 2013 року - 18493,34 грн.; порушення п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету за 2012 рік, на загальну суму 44913,00 грн.

На підставі акту перевірки №372/1/22-01-37250967 від 18 листопада 2013 року ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м.Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 06 грудня 2013 року №0007402201, згідно якого за порушення п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 67369,50 грн., у тому числі 44913,00 грн. за основним платежем та 22456,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та №0007392201, згідно якого за порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 115527,00 грн., у тому числі 77018,00 грн. за основним платежем та 38509,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем було подано скарги до ГУ Міндоходів у м.Києві та Міністерства доходів і зборів України, за результатом розгляду яких рішенням ГУ Міндоходів у м.Києві від 14 лютого 2014 року №1563/10/26-15-10-04-04 та рішенням Міністерства доходів і зборів України від 26 березня 2014 року №5293/6/99-99-001-15 у задоволенні скарг позивача відмовлено, а податкові повідомлення-рішення - залишені без змін.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають, оскільки за відсутності факту придбання товару (послуг) або в разі якщо придбаний товар (послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту та до валових витрат, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Згідно п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з вищенаведеної норми, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) та ТОВ «Ріо-Грандес» (виконавець) було укладено договір №10-0812 про виготовлення продукції з давальницької сировини від 15 серпня 2012 року, відповідно до умов якого замовник доручає виконавцеві, а виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити продукцію з наданих замовником матеріалів (сировини), та/або з використанням власних (виконавця) матеріалів (сировини) та передати замовникові готову продукцію. Замовник зобов'язується прийняти виготовлену продукцію та оплатити вартість виконаних робіт (п.1.1.1). Кількість, асортимент готової продукції та вартість виконаних робіт визначені в специфікаціях (додатках), що є невід'ємною частиною Договору (п.1.2).

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано протоколи узгодження договірної ціни, карти комплектації, акти приймання-передачі матеріалів (сировини), акти приймання-передачі виготовленої готової продукції, звіти про витрачені матеріали (сировину), акти приймання-передачі спеціального обладнання для виготовлення готової продукції, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

З матеріалів справи вбачається, що висновки відповідача ґрунтуються на акті Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 10 жовтня 2013 року №1188/22-00/38256561 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ріо-Грандес» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій із платниками податків за період з 01 червня 2012 року по 31 серпня 2013 року», яким встановлено відсутність у ТОВ «Ріо-Грандес» об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за 01 червня 2012 року по 31 серпня 2013 року, які підпадають під визначення статей 185, 188, 198 Податкового кодексу України.

Однак, суд не приймає посилання відповідача на вищезазначений акт податкового органу, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Ріо-Грандес» останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Згідно ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо неведення господарської діяльності контрагентом позивача та відсутності реального здійснення договору, укладеного між ТОВ «Ріо-Грандес» та позивачем.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що надані позивачем документи не є належними доказами виконання контрагентом умов договору, оскільки, враховуючи вимоги ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Надані позивачем первинні бухгалтерські документи, відповідають вимогам ст.9 вищенаведеного Закону.

Крім того, позивачем, основним видом діяльності якого є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, надано докази щодо використання виготовленої ТОВ «Ріо-Грандес» продукції у своїй господарській діяльності, придбання ним матеріалів, з яких у подальшому ТОВ «Ріо-Грандес» здійснювало виготовлення профілів різної конфігурації, фасування добавки для бетону в каністрі, виготовлення етикетки, наклейки етикетки на каністру, виготовлення брезентових матів, матів для зимового бетонування, ПВХ шпонки фартухом із мембрани 1,5, а також зберігання на своєму складі та руху по складу, як зазначених матеріалів, так і готової продукції, а також використання готової продукції позивачем або її подальшої реалізації з метою отримання прибутку, а саме: видаткові накладні та вантажно-митні декларації, що підтверджують придбання сировини для виготовлення продукції; банківськи виписки, що підтверджують оплату позивачем придбаної сировини для виготовлення продукції; звіти про переміщення товарів на складах; звіти про партії товарів; акти списання; видаткові накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей при реалізації виготовленої продукції; банківські виписки на підтвердження оплати покупцями придбаної продукції у позивача.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства до складу податкового кредиту включено суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих позивачем від платника податку - ТОВ «Ріо-Грандес», на підставі первинних документів сформовано валові витрати, встановлення судом на підставі матеріалів справи реальності здійснення господарських операцій, наявності виготовленого товару та проведення оплати за нього, використання отриманого товару у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем в порушення ч.2 ст.71 КАС України правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 06 грудня 2013 року №0007402201 та №0007392201, які є протиправними та підлягають скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 29 травня 2014 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Протекс-С» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 29 травня 2014 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Протекс-С» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 06 грудня 2013 року №0007402201 та №0007392201.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 04 серпня 2014 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді Т.М.Грищенко

І.О.Лічевецький

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Лічевецький І.О.

Грищенко Т.М.