Рішення

від 09.07.2014 по справі 910/9596/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9596/14 09.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Альянс Груп»

до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін-Сервіс Груп»

про стягнення 4 528 356,00 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Кравченко С.І. за довіреністю б/н від 2.06.2014 р.;

від відповідача: Дубчак С.Є. за довіреністю № 10-94-7/д від 19.02.2014 р.;

від третьої особи: Верлата О.М. за довіреністю б/н від 03.06.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельта Альянс Груп» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі - відповідач) про стягнення 4 315 661,37 грн., з яких: 3 764 798,10 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 474 198,73 грн. пені, 76 754,54 грн. 3 % річних. Також, позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

При цьому, разом із позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, відповідно до змісту якої просив до вирішення спору по суті накласти арешт на грошові суми, що належать відповідачу та знаходяться на розрахункових рахунках в установах банків в межах суми, заявленої до стягнення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ним та відповідачем договору поставки позивач поставив останньому товар, який в порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем був оплачений лише частково, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.05.2014 р. порушено провадження у справі № 910/9596/14, її розгляд призначено на 11.06.2014 р. При цьому, в порядку ст. 27 ГПК України було вирішено залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Грін-Сервіс Груп».

11.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва на виконання вимог ухвали суду позивач подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просив стягнути з відповідача 4 528 356,01 грн., з яких: 4 092 963,47 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 305 551,51 грн. пені, 129 841,03 грн. 3 % річних та 73 080,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Представники відповідача та третьої особи проти прийняття до розгляду означеної заяви позивача не заперечили.

Суд прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог. Відповідно має місце нова ціна позову.

В судовому засіданні 11.06.2014 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, з урахуванням заяви про їх збільшення. При цьому, підтримав заяву про забезпечення позову.

Суд відклав розгляд означеної заяви до встановлення фактичних обставин у справі.

Представник відповідача в судовому засіданні 11.06.2014 р. проти задоволення позовних вимог з урахуванням заяви про їх збільшення, окрім вимог щодо стягнення штрафних санкцій, заперечень не надав.

Представник третьої особи проти задоволення позовних вимог з урахуванням заяви про їх зменшення, не заперечив.

З урахуванням невиконання окремими учасниками судового процесу вимог ухвали господарського суду міста Києва від 22.05.2014 р. , що перешкоджає розгляду справи по суті, суд у відповідності до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголосив у судовому засіданні перерву до 09.07.2014 р.

08.07.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва на виконання вимог ухвали суду представник відповідача подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Через відділ діловодства господарського суду міста Києва 09.07.2014 р. представник позивача подав пояснення по розрахунку розміру позовних вимог, відповідно до якого заявлені позовні вимоги становлять: 3 694 010,34 грн. суми основного боргу, 398 953,12 грн. індексу інфляції, 305 551,51 грн. пені та 129 841,03 грн. 3 % річних.

09.07.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва на виконання вимог ухвали суду представник третьої особи подав пояснення по суті спору, відповідно до змісту яких проти задоволення позову не заперечив.

В судовому засіданні 09.07.2014 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про їх зменшення.

Представник відповідача в судовому засіданні 09.07.2014 р. проти задоволення позовних вимог з урахуванням заяви про їх зменшення, окрім вимог щодо стягнення штрафних санкцій, заперечень не надав.

Представник третьої особи в судовому засіданні 09.07.2014 р. проти задоволення позовних вимог з урахуванням заяви про їх збільшення, не заперечив.

У судовому засіданні 09.07.2014 р. судом було розглянуто заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та вирішено в її задоволенні відмовити в силу необґрунтованості.

Так, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Так, як вбачається зі змісту заяви позивача, він посилається лише на те, що відповідач тривалий час не виконує взятих на себе за спірним Договором зобов'язань, однак доказів того, що відповідачем вчиняються або готуються дії, спрямовані на погіршення стану належного відповідачеві майна (активів) чи зниження їх вартості разом із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову суду надано не було.

У судовому засіданні 09.07.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.01.2013 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 11/5-МТР, відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець - прийняти та оплатити труби відцентрово литі нержавіючі, іменовані в подальшому товар, в асортименті, якості та кількості, визначених у специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного Договору.

Згідно з п. п. 1.2., 1.3. Договору, поставка товару здійснюється партіями (частинами). За партію товару приймається його кількість, що дорівнює середній нормі загрузки одного залізничного вагону та/або автомобіля. Загальна кількість товару за Договором визначається шляхом складання кількості товару, яка визначена в специфікаціях.

У відповідності до п. 2.2. Договору, його загальна сума визначається шляхом складання вартості, яка зазначена в специфікаціях за кожною окремою поставкою товару, але у будь-якому разі не повинна перевищувати 49 600 000,00 грн.

Згідно із п. п. 4.2., 4.3. Договору, оплата партії товару, яка поставляється, здійснюється протягом 90 (дев'яноста) календарних днів з моменту підписання сторонами актів приймання-передачі товару. Датою оплати товару вважається день списання грошових коштів з банківського рахунку покупця.

Згідно з п. 9.1. Договору, строк його дії встановлюється з моменту його підписання до 31 грудня 2013 р. За відсутності протягом строку дії даного Договору пропозицій сторін про розірвання даного Договору, він вважається продовженим на один рік (12 місяців). Кожна з сторін може розірвати даний договір в односторонньому порядку шляхом направлення іншій стороні повідомлення про розірвання за 30 календарних днів з зазначенням причин розірвання. Даний Договір може бути припинений/розірваний тільки по закінченню усіх взаєморозрахунків, пов'язаних з його виконанням.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 14 258 454,14 грн. на підставі наступних видаткових накладних: № РН-0114/03 від 14.01.2013 р. на суму 4 571 073,27 грн., № РН-0117/01 від 17.01.2013 р. на суму 2 296 538,33 грн., № РН-0125/02 від 25.01.2013 р. на суму 3 135 395,82 грн., № РН-0131/01 від 31.01.2013 р. на суму 3 325 057,77 грн., № РН-0321/01 від 21.03.2013 р. на суму 930 388,95 грн.

Також, відносно вказаних господарських операцій сторонами було підписано акти прийому передачі товару: № 11/5-МТР-01 від 14.01.2013 р. на суму 4 571 073,27 грн., № 11/5-МТР-02 від 17.01.2013 р. на суму 2 296 538,32 грн., № 11/-МТР-03 від 25.01.2013 р. на суму 3 135 395,82 грн., № 11/5-МТР-04 від 31.01.2013 р. на суму 3 325 057,77 грн., № 11/5-МТР-05 від 21.03.2013 р. на суму 930 388,95 грн.

У свою чергу відповідач за вказаний товар розрахувався частково у сумі 6 867 611,59 грн., що підтверджується банківською випискою № БВ-0000088 за 23.04.2013 р. по поточному рахунку позивача, у зв'язку з чим у нього утворився борг перед позивачем в сумі 7 390 842, 55 грн.

24.05.2013 р. між позивачем (первісний кредитор) та третьою особою (новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги № 20/12, відповідно до п. п. 1.1., 1.2. якого первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги за Договором поставки № 11/5-МТР від 04.01.2013 р., укладений між первісним кредитором та Публічним акціонерним товариством «УКРНАФТА» (боржник) в обсязі та на умовах, встановлених цим договором. За цим Договором, новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових коштів за основним договором у сумі 3 696 832,20 грн.

При цьому, п. 1.3. Договору про відступлення права вимоги було визначено, що до нового кредитора не переходить право стягнення штрафних санкцій за порушення Основного договору боржником.

Таким чином, решту заборгованості в сумі 3 694 010,35 грн. (7 390 842, 55 грн. - 3 696 832,20 грн.), право вимоги щодо якої позивачем не було передано третій особі, позивач вирішив заявити до стягнення шляхом пред'явлення даного позову до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

При укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, що оплата партії товару, яка поставляється, здійснюється протягом 90 (дев'яноста) календарних днів з моменту підписання сторонами актів приймання-передачі товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 7.2. Договору сторонами було передбачено, що в разі порушення термінів оплати з боку покупця, він виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

При цьому слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України у постанові № 41/153-07 від 11.10.2007 р.).

Позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 305 551,51 грн., розрахунок якої є арифметично невірним, оскільки позивач робить помилки при визначенні кількості днів за відповідні періоди прострочення та відносно окремих актів визначає невірно їх початок.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом здійснено перерахунок пені, з обраної позивачем дати прострочення, та встановлено, що вона має становити 303 687, 54 грн.

Крім того, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу 3 % річних у розмірі 129 841,03 грн. та суми інфляційних втрат у розмірі 398 953,12 грн., розрахунок яких є арифметично невірним, оскільки при розрахунку 3 % річних позивач робить помилки при визначенні кількості днів за відповідні періоди прострочення та відносно окремих актів визначає невірно їх початок, а при розрахунку інфляційних втрат округлює значення сукупного індексу інфляції, який має становити з точністю до десятого знака після коми - 1,1078896518.

Судом здійснено перерахунок суми 3 % річних та інфляційних втрат, з обраної позивачем дати прострочення, та встановлено, що розмір 3 % річних має становити 129 544, 69 грн., а інфляційних втрат - 398 545,49 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, враховуючи здійснений судом перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5, код ЄДРПОУ 00135390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Альянс Груп» (49020, місто Дніпропетровськ, вулиця Звивиста, будинок 28, код ЄДРПОУ 38382090) 3 694 010 (три мільйони шістсот дев'яносто чотири тисячі десять) грн. 34 коп. основного боргу, 303 687 (триста три тисячі шістсот вісімдесят сім) грн. 54 коп. пені, 129 544 (сто двадцять дев'ять п'ятсот сорок чотири) грн. 69 коп. 3 % річних, 398 545 (триста дев'ятсот вісім тисяч п'ятсот сорок п'ять) грн. 49 коп. інфляційних втрат та 73 038 (сімдесят три тисячі тридцять вісім) грн. 56 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.07.2014 р.

Суддя В.С. Ломака