Рішення

від 09.07.2014 по справі 910/8861/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8861/14 09.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Омо»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плейс»

про стягнення 331 785, 85 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Павленко А.А. за довіреністю б/н від 14.03.2014 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Омо» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плейс» (далі - відповідач) про стягнення 331 785, 85 грн., в тому числі 307 606, 58 грн. основного боргу, 17 608, 13 грн. пені, 4 319, 21 грн. 3 % річних та 2 251, 92 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору та витрати на правову допомогу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був повністю оплачений, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2014 р. порушено провадження у справі № 910/8861/14, розгляд справи призначено на 17.06.2014 р.

13.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку його повноважного представника.

У судовому засіданні 17.06.2014 р. від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з метою мирного врегулювання спору між сторонами.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.06.2014 р. розгляд справи було відкладено на 09.07.2014 р.

Представник відповідача в судове засідання 09.07.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Від представника позивача в судовому засіданні 09.07.2014 р. надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 09.07.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.04.2013 р. між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено Договір № 369 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов'язався постачати покупцю серветки паперові в асортименті та в строк згідно з заявкою, а відповідач зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 4.2. Договору було визначено, що розрахунки за кожну партію товару, поставлену за Договором, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно з п. 4.3. Договору сторони встановили, що розрахунок за кожну партію товару, поставлену за даним Договором, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Розрахунок за кожну окрему партію товару здійснюється протягом 50 календарних днів (п. 4.4.).

Відповідно до п. 8.1. Договору сторони встановили, що він вступає в силу з дати з його підписання сторонами і діє до 31.12.2013 р., а в частині розрахунків, до повного їх завершення.

У випадку, якщо жодна з сторін, за 30 днів до закінчення дії цього Договору, не повідомили іншу про припинення його умов, Договір вважається автоматично пролонгованим на наступний рік, на тих же умовах (п. 8.2. Договору).

16.05.2013 р. сторони уклали Додаткову угоду до Договору № 369 від 08.04.2013 р., відповідно до якою п. 1.1. Договору вирішили викласти в наступній редакції: «Продавець зобов'язується постачати покупцю серветки паперові та скриньки поштові індивідуальні в асортименті та в строк згідно заявки (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього Договору.».

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 764 183,46 грн. відповідно до наступних видаткових накладних: № РН-0000071 від 18.04.2013 р. на суму 12 226, 80 грн., № РН-0000072 від 18.04.2013 р. на суму 11 686, 08 грн., № РН-0000073 від 18.04.2013 р. на суму 24 053, 28 грн., № РН-0000076 від 22.04.2013 р. на суму 2 928, 96 грн., № РН-0000077 від 22.04.2013 р. на суму 5 805, 84 грн., № РН-0000078 від 22.04.2013 р. на суму 8 623, 92 грн., № РН-0000079 від 22.04.2013 р. на суму 51 926, 40 грн., № РН-0000080 від 23.04.2013 р. на суму 2 492, 64 грн., № РН-0000081 від 23.04.2013 р. на суму 21 359, 28 грн., № РН-0000082 від 23.04.2013 р. на суму 1 689, 12 грн., № РН-0000083 від 23.04.2013 р. на суму 6 943, 20 грн., № РН-0000084 від 23.04.2013 р. на суму 9 171, 12 грн., № РН-0000085 від 23.04.2013 р. на суму 10 766, 40 грн., № РН-0000086 від 23.04.2013 р. на суму 2 138, 40 грн., № РН-0000087 від 23.04.2013 р. на суму 12 091, 20 грн., № РН-0000088 від 23.04.2013 р. на суму 12 065, 76 грн., № РН-0000092 від 24.04.2013 р. на суму 8 924, 64 грн., № РН-0000093 від 24.04.2013 р. на суму 8 886, 24 грн., № РН-0000094 від 24.04.2013 р. на суму 8 405, 04 грн., № РН-0000095 від 25.04.2013 р. на суму 5 765, 52 грн., № РН-0000096 від 24.04.2013 р. на суму 12 117, 60 грн., № РН-0000097 від 24.04.2013 р. на суму 5 685, 12 грн., № РН-0000098 від 24.04.2013 р. на суму 3 426, 24 грн., № РН-0000102 від 29.04.2013 р. на суму 2 112, 00 грн., № РН-0000114 від 23.05.2013 р. на суму 65 978, 16 грн., № РН-0000124 від 31.05.2013 р. на суму 84 183, 84 грн., № РН-0000141 від 17.06.2013 р. на суму 58 285, 20 грн., № РН-0000142 від 18.06.2013 р. на суму 5 047, 92 грн., № РН-0000143 від 20.06.2013 р. на суму 10 194, 96 грн., № РН-0000154 від 15.07.2013 р. на суму 11 011, 68 грн., № РН-0000162 від 22.07.2013 р. на суму 12 340, 08 грн., № РН-0000166 від 24.07.2013 р. на суму 26 539, 68 грн., № РН-0000177 від 19.08.2013 р. на суму 15 865, 20 грн., № РН-0000182 від 22.08.2013 р. на суму 45 395, 16 грн., № РН-0000191 від 04.09.2013 р. на суму 8 408, 40 грн., № РН-0000192 від 05.09.2013 р. на суму 4 174, 08 грн., № РН-0000196 від 09.09.2013 р. на суму 40 575, 60 грн., № РН-0000203 від 16.09.2013 р. на суму 7 929, 84 грн., № РН-0000216 від 11.10.2013 р. на суму 48 850, 50 грн., № РН-0000252 від 19.11.2013 р. на суму 23 246, 88 грн., № РН-0000265 від 16.12.2013 р. на суму 26 750, 52 грн., № РН-0000269 від 16.12.2013 р. на суму 2 323, 92 грн., № РН-0000270 від 16.12.2013 р. на суму 11 713, 68 грн., № РН-0000271 від 16.12.2013 р. на суму 3 105, 36 грн., № РН-0000272 від 17.12.2013 р. на суму 972, 00 грн.

Відповідачем було повернуто позивачу частину товару на загальну суму 6 116,50 грн. відповідно до накладних: № ВП-0000004 від 23.07.2013 р. на суму 84, 18 грн., № ВП-0000006 від 01.08.2013 р. на суму 84, 18 грн., № ВП-0000008 від 22.08.2013 р. на суму 143, 04 грн., № ВП-0000012 від 06.12.2013 р. на суму 168, 36 грн., № ВП-0000001 від 16.01.2014 р. на суму 5 636, 74 грн.

Крім того, відповідач частково оплатив поставлений позивачем товар, перерахувавши позивачу 494 158,02 грн.: 03.06.2013 р. - 2 293, 26 грн., 26.06.2013 р. - 33 548, 19 грн., 18.07.2013 р. - 29 203, 94 грн., 2 001, 18 грн., 15.08.2013 р. - 4 481, 76 грн., 15.08.2013 р. - 45 969, 12 грн., 25.09.2013 р. - 12 179, 04 грн., 01.10.2013 р. - 51 770, 94 грн., 23.10.2013 р. - 9 316, 38 грн., 28.10.2013 р. - 45 230, 82 грн., 21.11.2013 р. - 16 352, 28 грн., 25.11.2013 р. - 95 130, 90 грн., 05.12.2013 р. - 1 881, 06 грн., 05.12.2013 р. - 6 786, 43 грн., 25.12.2013 р. - 12 213, 18 грн., 15 493, 38 грн., 24.01.2014 р. - 15 657, 30 грн., 19 443, 66 грн., 18.03.2014 р. - 14 500, 98 грн., 19.03.2014 р. - 17 006, 58 грн., 11.04.2014 р. - 14 528, 70 грн., 15 666, 39 грн., 03.06.2014 р. - 13 502, 55 грн.

Враховуючи зазначене, згідно з розрахунками суду станом на момент вирішення даного спору по суті борг відповідача перед позивачем по розрахункам за поставлений товар складає 263 908,94 грн. (764 183,46 грн. вартості поставленого товару - 6 116,50 грн. повернутого товару - 494 158,02 грн. часткової оплати).

Як вбачається з матеріалів справи позивач до суду звернувся 06.05.2014 р., а провадження у справі в даній справі було порушено 13.05.2014 р.

Таким чином, із зазначеного вбачається, що станом на момент порушення провадження у справі позивач невірно визначив суму основного боргу, оскільки не врахував частину платежів здійснених відповідачем.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, що розрахунок за кожну окрему партію товару здійснюється протягом 50 календарних днів.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді в розмірі 263908,94 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу слід відмовити.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 17 608, 13 грн. пені, 4 319, 21 грн. 3 % річних та 2 251, 92 грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 5.1. Договору сторони визначили, що за несвоєчасну оплату за поставлений товар покупець сплачує продавцю пеню за кожний протермінований день від прострочений день від суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 17 608, 13 грн., розрахунок якої є невірним в силу допущених арифметичних помилок, що призвело до її заявлення позивачем у меншому розмірі, ніж він мав право нарахувати пеню.

Водночас, оскільки від позивача не надходило клопотання про вихід за межі позовних вимог, вони в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 17 608, 13 грн.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 3 % річних в сумі 4 319, 21 грн., розрахунок яких також здійснений з помилками.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Здійснивши перерахунок 3 % річних, суд встановив, що їх розмір має складати 4 302, 00 грн.

Крім того, позивач нарахував відповідачу 2 251, 92 грн. інфляційних втрат.

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що їх розмір є заниженим.

Водночас, оскільки заяви про вихід за межі позовних вимог від позивача не надходило, суд задовольняє в цій частині позовні вимоги також в розмірі, заявленому позивачем.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, що стосується заявлених до відшкодування позивачем понесених ним витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 1 100, 00 грн., суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 16.01.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

До матеріалів справи надано копії Договору про надання правової допомоги від 14.03.2014 р., укладеного між позивачем та адвокатом ОСОБА_2, Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 26.09.2003 р., Платіжного доручення № 1633 від 17.03.2014 р. на суму 1 100, 00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

В даному випадку, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката з урахуванням ціни позову, категорії спору, рівня його складності, тривалості розгляду справи, а також з урахуванням розміру задоволених позовних вимог, підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 1 100, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Плейс» (01015, місто Київ, вулиця Московська, будинок 37/2, офіс 3; код ЄДРПОУ 36149681) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Омо» (46003, Тернопільська область, місто Тернопіль, вулиця За рудкою, будинок 35, квартира 30; код ЄДРПОУ 20093794) 263 908 (двісті шістдесят три тисячі дев'ятсот вісім) грн. 94 коп. основного боргу, 17 608 (сімнадцять тисяч шістсот вісім) грн. 13 коп. пені, 4 302 (чотири тисячі триста дві) грн. 00 коп. 3 % річних, 2 251 (дві тисячі двісті п'ятдесят одну) грн. 92 коп. інфляційних втрат та 5 761 (п'ять тисяч сімсот шістдесят одну) грн. 42 коп. витрат по сплаті судового збору та 1 100 (одну тисячу сто) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.07.2014 р.

Суддя В.С. Ломака