Рішення

від 22.07.2014 по справі 927/763/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

22 липня 2014 року Справа № 927/763/14

Заступник прокурора міста Чернігова

вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000

в інтересах держави в особі:

Позивача 1: Міністерства освіти і науки України,

пр-т Перемоги, 10, м. Київ, 01135

Позивача 2: Чернігівського державного інституту економіки і управління,

вул. Стрілецька, 1, м. Чернігів, 14000

Відповідач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1,

АДРЕСА_1

Предмет спору: про стягнення 13380,07 грн.

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача 1: не з'явився.

Від позивача 2: Захаренко Н.В.- провідний юрисконсульт, дов. № 103-02/258 від 04.06.14 р.

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні взяв участь старший прокурор відділу прокуратури м. Чернігова Лазаренко М.М., посвідчення № 015041, видане 05.02.13 р.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Заступником прокурора м. Чернігова в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Чернігівського державного інституту економіки і управління подано позов до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 10988,53 грн. заборгованості з орендної плати.

В обґрунтування позовних вимог прокурор в позовній заяві посилається на невиконання відповідачем обов'язку щодо своєчасної сплати орендної плати за Договором оренди № 48-13 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 01.04.13 р., внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем 2 в розмірі 10988,53 грн.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 26.05.14 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 927/763/14, розгляд справи призначено на 24.06.14 р.

Ухвалами господарського суду Чернігівської області від 24.06.14 р. та 08.07.14 р. розгляд справи відкладався на 08.07.14 р. та 22.07.14 р. відповідно.

В судові засідання 24.06.14 р., 08.07.14 р. та 22.07.14 р. з'явились прокурор та уповноважений представник позивача 2.

Уповноважений представник позивача 1 та відповідач особисто або його уповноважений представник в судові засідання 24.06.14 р., 08.07.14 р. та 22.07.14 р. не з'явились.

Про дату, час і місце проведення судових засідань позивача 1 повідомлено належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 1400026085197, 1400603195916, 1400603135972.

Копії ухвал суду від 26.05.14 р., 24.06.14 р. та 08.07.14 р., які направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві адресу, що співпадає з місцем проживання відповідача згідно Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно ФОП ОСОБА_1 станом на 23.05.14 р., а саме: АДРЕСА_1, 14000, повернулись до суду неврученими адресату за закінченням терміну зберігання поштових відправлень на підприємстві поштового зв'язку.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача прокурору та позивачу 2 невідомі.

Суд звертає увагу, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18, суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Про поважні причини неявки позивача 1 та відповідача або його уповноваженого представника суд не повідомлено.

В судовому засіданні 24.06.14 р. прокурором подані додаткові пояснення по справі № 50г-14 від 24.06.14 р., які разом з доданими до них документами долучені судом до матеріалів справи.

В додаткових поясненнях прокурором надане обґрунтування в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, а також визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Прокурором повідомлено, що Додаткові угоди до Договору оренди № 48-13 від 01.04.13 між сторонами не укладались.

З урахуванням прийнятої ухвалою суду від 08.07.14 р. до розгляду заяви прокурора № 50г-14 від 23.06.14 р. про зміну предмету та підстави позову, яка судом розцінена як заява про зміну предмету позову в частині стягнення пені, штрафу, відсотків річних та інфляційних нарахувань, прокурор просить стягнути з відповідача на користь Чернігівського державного інституту економіки і управління 13380,07 грн. заборгованості, а саме 10988,53 грн. основного боргу з орендної плати, 449,15 грн. пені за період з 13.02.14 р. по 23.06.14 р., 1098,85 грн. штрафу в розмірі 10% від суми заборгованості, 77,50 грн. відсотків річних за період з 13.02.14 р. по 23.06.14 р. та 766,04 грн. інфляційних нарахувань за лютий - травень 2014 р., судові витрати покласти на відповідача.

До початку судового засідання 08.07.14 р. представником позивача 2 через канцелярію суду подані письмові пояснення № 103-02 від 04.07.14 р., які долучені судом до матеріалів справи.

В поясненнях позивач 2 зазначає, що оскільки індекс інфляції за грудень поточного року встановлюється у січні наступного року, то в зв'язку із закінченням фінансового року орендарям за грудень поточного року виставляються рахунки до 31 грудня поточного року. Тому при виставленні відповідачу рахунку за грудень 2013 року було вказано суму, яка дорівнювала орендній платі за листопад 2013 року та становила 3801,03 грн. (рахунок № 237 від 12.12.2013 року). Після встановлення індексу інфляції за грудень 2013 року в січні 2014 року було визначено фактичний розмір орендної плати за грудень 2013 року в розмірі 3820,04 грн. Здійснивши відповідний розрахунок: (3820,04-3801,03)/2 (тобто 50%) = 9,50 грн., позивачем 2 отриману різницю у сумі 9,50 грн. визначено як перерахунок та додано до рахунку № 16 за січень 2014 року.

Також позивач 2 повідомив, що рахунку, який би визначав фактичну орендну плату за грудень 2013 року, що становила 3820,04 грн., Чернігівським ДІЕУ не надавалось з метою уникнення плутанини, яка б могла виникнути в результаті збільшення кількості рахунків (два рахунки за грудень 2013 року).

До початку судового засідання 22.07.14 р. через канцелярію суду прокурором подана погоджена з позивачем 2 заява № 50г-14 від 17.07.14 р., в якій прокурор просить стягнути з відповідача на користь Чернігівського державного інституту економіки і управління 13361,49 грн. заборгованості, а саме 10988,53 грн. основного боргу з орендної плати, 447,19 грн. пені за період з 13.02.14 р. по 23.06.14 р., 1098,85 грн. штрафу в розмірі 10% від суми заборгованості, 77,04 грн. відсотків річних за період з 13.02.14 р. по 23.06.14 р. та 749,88 грн. інфляційних нарахувань за березень - травень 2014 р., судові витрати покласти на відповідача. До заяви додані докази надсилання її копії на адресу відповідача.

Виходячи зі змісту вказаної заяви прокурора, поданої позовної заяви та заяви про зміну предмету та підстави позову (зміну предмету позову), суд розцінює її як заяву про зменшення розміру позовних вимог на 18,58 грн., а саме зменшення розміру пені на 1,96 грн., процентів річних на 0,46 грн. та інфляційних нарахувань на 16,16 грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб на будь якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

У відповідності до ч. 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторін, крім права укладення мирової угоди.

Проте, зважаючи на відсутність доказів надсилання копії вказаної заяви про зменшення розміру позовних вимог на адресу позивача 1, а саме Міністерства освіти і науки України, що в свою чергу позбавляє суд можливості з'ясувати позицію позивача 1 з відповідного питання, приймаючи до уваги встановлений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України процесуальний строк розгляду справи, в задоволенні заяви прокурора про зменшення розміру позовних вимог судом відмовлено.

Від позивача 1 та відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 26.05.14 р., 24.06.14 р. та 08.07.14 р. позивачем 1 та відповідачем суду не надані.

Згідно п. 3.9.2 Постанова № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника позивача 1, відповідача особисто або його уповноваженого представника в судові засідання обов'язковою не визнавалась, позивач 1 та відповідач не скористались належними їм процесуальними правами приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань сторін на час розгляду справи, а також те, що представник позивача 2 та прокурор відділу прокуратури м. Чернігова проти розгляду справи у відсутності представника позивача 1, відповідача особисто або його уповноваженого представника не заперечували, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності представника позивача 1, відповідача особисто або його представника, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Подані представником позивача 2 та прокурором відділу прокуратури м. Чернігова письмові клопотання від 24.06.14 р. про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволені. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача 2 та прокурора було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 27, 29 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача 2 та прокурор відділу прокуратури м. Чернігова в судовому засіданні повідомили суд, що права та обов'язки сторін їм зрозумілі.

Відводу судді прокурором та представником позивача 2 не заявлено.

Прокурор та представник позивача 2 в судовому засіданні 22.07.14 р. підтримали заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви прокурора про зміну предмету та підстави позову (зміну предмету позову).

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача 2 та прокурора, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими прокурором та позивачем 2 доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01 квітня 2013 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області (Орендодавець за Договором) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар за Договором, відповідач у справі) укладено договір оренди № 48-13 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (далі - Договір).

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. Договору Орендодавець (позивач) передає, а Орендар (відповідач) приймає в строкове платне користування без права приватизації, передачі в суборенду, державне окреме індивідуально визначене (нерухоме) майно - приміщення їдальні (корпус № 6-4) (реєстровий номер 21391884.1 .УШЦУОК009) площею 402,5 кв.м., в т.ч. приміщення 1-го поверху площею 325,9 кв.м та підвалу площею 76,6 кв.м, розміщене за адресою: АДРЕСА_2, що перебуває на балансі Чернігівського державного інституту економіки і управління (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 31.01.2013 р. і за незалежною оцінкою 1140352,06 грн., в т.ч.: приміщення 1-го поверху - 1002913,78 грн.; приміщення підвалу - 137438,28 грн. Майно передається в оренду для розміщення їдальні, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи, в навчальному закладі.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у вказаний у договорі термін, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна.

01 квітня 2013 р. між Орендодавцем та Орендарем відповідно до умов договору підписано акт приймання-передачі, згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене (нерухоме) майно - приміщення їдальні (корпус № 6-4) (реєстровий номер 21391884.1 .УШЦУОК009) площею 402,5 кв.м., в т.ч. приміщення 1-го поверху площею 325,9 кв.м та підвалу площею 76,6 кв.м, розміщене за адресою: АДРЕСА_2, що перебуває на балансі Чернігівського державного інституту економіки і управління.

Загальні положення щодо розміру та порядку визначення, умов та строків сплати орендної плати, а також прав та обов'язків Орендаря та Орендодавця визначені розділами 3, 5-8 Договору відповідно.

Згідно п. 10.1 Договору договір укладено на 2 роки 364 дні з 01.04.2013 р. по 29.03.2016 р. включно.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Водночас, орендоване майно є державною власністю, тому на спірні правовідносини поширюється також дія спеціального закону, а саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу ч.6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст.759 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди відповідно до ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також ст. 638 Цивільного кодексу України є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.

Згідно ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Будь-які заперечення щодо порядку укладення та досягнення згоди по всіх істотних умовах Договору оренди № 48-13 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 01.04.13 р., на час його підписання з боку РВ ФДМУ по Чернігівській області та ФОП ОСОБА_1 відсутні.

Відповідно до абз. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 3 ст. 18, ч.ч. 1,3 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі, незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до п. 3.1 Договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 р. № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку лютий 2013 р. - 3804,97 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - квітень 2013 р. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за березень, квітень 2013 р.

За умовами п. 3.2 Договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Згідно п. 3.3 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.6 Договору встановлено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Відповідно до п. 3.10 договору зобов'язання орендаря за сплатою орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку в розмірі не меншому, ніж орендна плата за базовий місяць оренди, який вноситься в рахунок плати за останній місяць оренди.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено прокурором та представником позивача 2 в судовому засіданні, відповідач в обумовлений Договором термін оренду плату не сплатив, у зв'язку з чим станом на момент подання позовної заяви до суду за орендарем перед Балансоутримувачем обліковувалась непогашена заборгованість по орендній платі за січень квітень 2013 року, що становить 10988,53 коп., яку прокурор просив стягнути в позовній заяві.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено прокурором та представником позивача 2 в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати позивачу 2 орендної плати в сумі 10988,53 грн. у встановлений термін, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача станом момент розгляду справи утворилась заборгованість перед позивачем 2 за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку прокурор просив стягнути в позовній заяві та заяві про зміну предмету та підстави позову (про зміну предмету позову).

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2,4-3, Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору оренди № 48-13 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 01.04.13 р., суду не надано.

На підставі вищевикладеного, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений термін, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача боргу з орендної плати в сумі 10988,53 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню повному обсязі.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Між тим, стягнення штрафних санкцій за порушення саме грошових зобов'язань передбачено у частині 6 цієї ж статті, в якій зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 3.7. Договору сторонами врегульовано, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації, і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно п.3.8 Договору якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням поданої прокурором заяви про зміну предмету та підстави позову (про зміну предмету позову), у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу з орендної плати у терміни, визначені умовами Договору та приписами чинного законодавства, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню за період з 13.02.14 р. по 23.06.14 р. в сумі 449,15 грн.. Крім того, позивачем нарахований штраф у розмірі 10 % в сумі 1098,85 грн., які прокурор просить стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як зазначив Верховний суд України у постановах від 22.11.10 р. у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.10 р. у справі № 06/113-38, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, і пеня застосовується за порушення будь - яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.

Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.11р. № 01-06/249 право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п.п. 3.7, 3.8 Договору.

Відповідно до п.2.1 Відповідно до п.п.1.2, 1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 № 20/246-08 та від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011.

Окрім того, у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати у термін, визначений умовами Договору та приписами чинного законодавства, прокурором нараховано та пред'явлено до стягнення 77,50 грн. відсотків річних за період з 13.02.14 р. по 23.06.14 р., а також 766,04 грн. втрат від інфляції за лютий - травень 2014 р., які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно п.1.12 Постанови № 14, з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" в межах визначеного позивачем періоду нарахування позивачем заявлених до стягнення штрафу, пені та відсотків річних судом встановлено, що оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного і господарського законодавства, положенням Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення 1098,85 грн. штрафу підлягають задоволенню.

Розмір пені та відсотків річних за несвоєчасну сплату орендної плати, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Договору в межах визначеного прокурором періоду з 13.02.14 р. по 23.06.14 р. становить 449,11 грн. відсотків річних та 77,48 грн. інфляційних нарахувань, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань за несвоєчасну сплату орендної плати за Договором підлягають частковому задоволенню в сумі 449,11 грн. та 77,48 грн. відповідно.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Розмір інфляційних нарахувань, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства України за березень - травень 2014 р. становить 557,52 грн., оскільки при здійсненні розрахунку прокурором враховувались місяці, в яких мали бути здійснені чергові платежі, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну сплату орендної плати підлягають частковому задоволенню в сумі 557,52 грн.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений прокурором, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно частини третьої ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Частиною другою статті 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

В свою чергу, пунктом 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.13 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що зазначена норма (ч. 2 ст. 49 ГПК України) виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Або у разі коли в позові відмовлено, але з обставин справи вбачається, що спір доведено до судового розгляду внаслідок ухилення відповідача від розгляду претензії позивача, якщо вона пред'являлася (статті 6-8 ГПК), то судовий збір також покладається на відповідача. При цьому якщо у відповідних випадках позивача звільнено від сплати судового збору, то останній стягується в доход державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене, оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 202, 526, 525, 530, 546-549, 599, 610, 612, 626, 629, 651, 759, 760, 762, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст 173, 174, 188, 193, 216, 217, 218, 230, 231, 283 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 27, 29, 33, 35, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Чернігівського державного інституту економіки і управління (вул. Стрілецька, 1, м. Чернігів, 14000, код 21391884) 10988,53 грн. заборгованості з орендної плати, 449,11 грн. пені, 1098,85 грн. штрафу, 77,48 грн. відсотків річних та 557,52 грн. інфляційних нарахувань.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в доход державного бюджету України (р/р 31217206783002, отримувач УК у м. Чернігові/м.Чернігів/22030001, код ЄДРПОУ 38054398, банк ГУДКСУ в Чернігівській області, МФО 853592, код бюджетної класифікації 22030001) судовий збір в сумі 1827,00 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 28 липня 2014 року.

Суддя А.М.Селівон

.