Постанова

від 23.07.2014 по справі 813/4025/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2014 року № 813/4025/14

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представника позивача Станкевича А.О.,

представника відповідача Несторак Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фукс Мастила Україна» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000393910/7803, №0000383910/7802 від 28.05.2014 року, -

В С Т А Н О В И В :

04 червня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фукс Мастила Україна» (надалі по тексту - ТзОВ «Фукс Мастила Україна») звернулося до суду з позовною заявою до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (надалі - СДПІ), у якій просить визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення №0000393910/7803, №0000383910/7802 від 28.05.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорювані ним податкові повідомлення-рішення були прийняті контролюючим органом із порушенням норм матеріального права та є такими, що суперечать чинному законодавству України.

Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, а відповідно протиправними, оскільки ТзОВ «Фукс Мастила Україна», діючи в рамках та в межах чинного законодавства України, правомірно було сформовано витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, а також правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за господарськими операціями, які проводилися ним із ТзОВ фірмою «Каменяр».

Ухвалами судді від 05.06.2014 року у даній адміністративній справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач подав до суду письмові заперечення проти позову, в яких вказав, що у результаті перевірки позивача було повно й достовірно встановлено факти порушення останнім податкового законодавства, що викладено в акті перевірки. З огляду на вказане, відповідач стверджує, що позивач допустив порушення податкового законодавства, а спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті у відповідності до чинного законодавства України і підстав для їх скасування не має.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні просила суд відмовити у задоволенні позову за безпідставністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТзОВ «Фукс Мастила Україна» як юридична особа зареєстроване виконавчим комітетом Львівської міської ради 16.12.1994 року. На податковий облік позивача взято 22.12.1994 року. У періоді, який перевірявся, ТзОВ «Фукс Мастила Україна» було зареєстровано як платник податку на додану вартість, згідно Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 01.03.2013 року. Основні види діяльності позивача - виробництво продуктів нафтоперероблення; оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; роздрібна торгівля пальним; вантажний автомобільний транспорт.

У період із 16.04.2014 року по 12.05.2014 року відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Фукс Мастила Україна» з питань дотримання податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та витрат по взаєморозрахунках з ТзОВ фірмою «Каменяр» за травень, вересень, листопад 2011 року.

ТзОВ «Фукс Мастила Україна» було допущено контролюючий орган до перевірки, підстави такої перевірки позивачем не оспорювалися.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт №219/28-06-39-10/20843516 від 14.05.2014 року, у якому зафіксовано наступні порушення податкового законодавства, допущені ТзОВ «Фукс Мастила Україна» у своїй діяльності:

1)п.п.14.1.56, 14.1.203 п.14.1 ст.14, п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.1, п.137.4, п.137.10 ст.137, ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за ІІ-IV квартали 2011 року на суму 88 536,80 грн., в тому числі за 2-ий кв.2011 року на суму 16 666,67 грн., 4-ий кв.2011 року на суму 71 870,13 грн.;

2)п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 60 124,43 грн., в тому числі за травень 2011 року - 13 333,34 грн., жовтень 2011 року - 24 185,82 грн., листопад 2011 року - 22 605,27 грн.

Як вбачається зі змісту акту №219/28-06-39-10/20843516 від 14.05.2014 року, контролюючий орган дійшов висновку, що господарські операцій між ТзОВ «Фукс Мастила Україна» та ТзОВ фірмою «Каменяр» не носили реальний характер, а були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод.

Так, в акті перевірки №219/28-06-39-10/20843516 від 14.05.2014 року відповідач посилається на дані акту ДПІ у Галицькому районі ГУ Міндоходів у Львівській області від 02.08.2013 року №54/22-40/02030413 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ фірми «Каменяр» (код ЄДРПОУ 02030413) з питань дотримання податкового законодавства по взаєморозрахунках із ТОВ «Лідерком» (код ЄДРПОУ 35197074), ТОВ Будівельна компанія «Арс» (код ЄДРПОУ 37264634), ТОВ «АРС-Трейд» (код ЄДРПОУ 37451200), а також документальне підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг) чи подальшу реалізацію цих товарів (робіт, послуг) від вище перелічених контрагентів».

Даними цього акта підтверджено, що відсутня реальність вчинення господарських операцій між ТзОВ фірма «Каменяр» та ТОВ «Лідерком», ТОВ Будівельна компанія «Арс», ТОВ «АРС-Трейд». На думку органу доходів і зборів, доказами нереальності здійснення господарських операцій із вищезгаданими контрагентами-постачальниками є: -неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця надання послуг; -відсутність матеріальних ресурсів економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; -відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Тож, оскільки відсутній сам факт придбання ТзОВ фірмою «Каменяр» робіт, відповідно, відсутній і факт їх передачі ТзОВ фірма «Каменяр» на ТзОВ «Фукс Мастила Україна».

Не погоджуючись із висновками, викладеними в акті перевірки №219/28-06-39-10/20843516 від 14.05.2014 року, позивач подав свої заперечення №01/363 від 20.05.2014 року до акту, на що отримав відповідь СДПІ №7497/28-06-39-10/2020 від 23.05.2014 року, відповідно до якої відповідач зазначив, що висновки, викладені в акті №219/28-06-39-10/20843516 від 14.05.2014 року відповідають вимогам чинного законодавства України.

На підставі вказаного акту №219/28-06-39-10/20843516 від 14.05.2014 року СДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення №0000383910/7802 від 28.05.2014 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток (+ 88 536,80 грн.) і податкове повідомлення-рішення №0000393910/7803 від 28.05.2014 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 83 520,98 грн. (у т.ч., основний платіж - 60 1234,43 грн., штрафні (фінансові) санкції - 23 396,55 грн.

Загалом, не погоджуючись із діями та рішеннями СДПІ та вважаючи свої права порушеними рішеннями суб'єкта владних повноважень, позивачем було заявлено означений позов, у якому останній стверджує про відсутність підстав для прийняття відповідачем оспорюваних податкових повідомлень-рішень та, відповідно, про їх протиправність.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.4 статті 198 Податкового кодексу України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені(нараховані) у зв'язку з таким придбання (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

У силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт) сум до податкового кредиту є факт придбання робіт (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності.

Тому, при розгляді тверджень контролюючого органу про нікчемність (безтоварність) угод позивача перевірці підлягає власне факт здійснення господарської операції.

В такому випадку дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти здачі прийняття робіт, проектно-кошторисна документація, використання у господарській діяльності товарів та послуг, тощо.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 2 червня 2011 року.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції. При цьому, суд має виходити з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту або формування валових витрат, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Судом встановлено, що, згідно договору купівлі-продажу від 24.03.2011 року, позивач придбав у ДП «Пандора Інвест» Гібралтарської компанії «Пандора Оверсіз Лімітед» нежитлові приміщення літ. «В-1», площею 1551,6 кв.м., які розміщені за адресою:м.Львів, вул.Т.Шевченка, 327а.

Як пояснив представник позивача у судовому засіданні, з метою використання вищезгаданих приміщень, проведення у них ремонтних робіт та їх реконструкцію, позивач уклав такі договори із ТзОВ фірмою «Каменяр»:

-Договір №12/04/11 від 12.04.2011 року на виконання робіт, згідно якого ТзОВ Українсько-німецьке спільне підприємство «Фукс Мастила Україна» (Замовник), в особі Генерального директора Лобозинського С.П., з однієї сторони, та ТзОВ фірма «Каменяр», в особі Генерального директора Демчишин Б.Г. (Виконавець), з іншої сторони, уклали цей договір про наступне: Замовник доручає, а Виконавець виконує обсяги робіт по ремонту будівлі під офісно-складські приміщення для оптової торгівлі мастильними матеріалами Українсько-німецького СП «Фукс Мастила Україна» по вул.Шевченка,327а у м.Львові, у відповідності до проектної документації.

У пункті 2.1 договору №12/04/11 від 12.04.2011 року сторонами погоджено, що вартість робіт визначається на основі договірної ціни і згідно кошторису становить 1 697 030,78 грн.

На виконання умов цього ж договору (п.п.3.1.1., 3.1.2.) Замовник перераховує аванс 80 000,00 грн. та щомісячно здійснює оплату, відповідно до суми актів виконаних робіт.

-Договір №01/11/11 від 03.10.2011 року на виконання робіт, згідно до якого ТзОВ Українсько-німецьке спільне підприємство «Фукс Мастила Україна» (Замовник), в особі Генерального директора Лобозинського С.П., з однієї сторони, та ТзОВ фірма «Каменяр», в особі Генерального директора Демчишин Б.Г. (Виконавець), з іншої сторони, уклали цей договір про наступне: Замовник доручає, а Виконавець виконує обсяги робіт по реконструкції будівлі під офісно-складські приміщення для оптової торгівлі мастильними матеріалами Українсько-німецького СП «Фукс Мастила Україна» по вул.Шевченка,327а у м.Львові, відповідно до проектної документації. Оплата виконаної роботи, здійснюється за її договірною ціною, яка становить 638 033,38 грн., в т.ч. ПДВ 106 338,90 грн.

На підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за договорами №12/04/11 від 12.04.2011 року, №01/11/11 від 03.10.2011 року позивачем було отримано від ТзОВ фірми «Каменяр»: -акти приймання виконаних будівельних робіт, складені за типовою формою №КБ-2в, яка затверджена наказом Державного комітету статистики України і Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21.06.2002 року №237/5, що містять деталізовану інформацію про перелік робіт, їх обсяг і вартість; - довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3), -податкові накладні за період квітень-листопад 2011 року на суму 1 367 873,78 грн., в тому числі ПДВ - 227 978,96 грн.

Окрім цього, суд зауважує, що між позивачем та підрядником станом на 31.12.2011 року був укладений акт звірки взаєморозрахунків.

Розрахунки за договорами сторони здійснювали у безготівковій формі, про що свідчать наявні у матеріалах справи та досліджені судом копії виписок з банківських рахунків Українсько-німецького СП «Фукс Мастила Україна».

Додатково до матеріалів справи позивачем було долучено Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією ДАБК у Львівській області від 29.11.11р. №ЛВ 14311088080, згідно якої будівля під офісно-складські приміщення для оптової торгівлі мастильними матеріалами на вул.Шевченка, 327а у м.Львові є об'єктом, готовим до експлуатації, що свідчить, у свою чергу, про реальне виконання умов довогорів.

Суму податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих за фактом оплати, позивачем включено до складу податкового кредиту за відповідні періоди, а суми перераховані контрагенту в якості оплати робіт, віднесені позивачем до складу валових витрат.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, факт здійснення господарських операцій фіксується первинними документами.

З огляду на вищевказане, суд вважає, що надані позивачем документи на підтвердження взаємовідносин із ТзОВ фірмою Каменяр» є первинними у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV та відповідають усім необхідним вимогам цього Закону, а податкові накладні - вимогам статті 201 Податкового кодексу України.

Із змісту наявних у матеріалах справи письмових доказів вбачається, що за своєю правовою природою укладені позивачем договори на виконання робіт є договорами будівельного підряду.

Загальні вимоги щодо договорів будівельного підряду закріплено Цивільним кодексом України.

Так, відповідно до статті 875 Цивільного кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема, житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

За змістом ч.4 ст.882 ЦК України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Відповідно до ст.838 ЦК України, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку.

Аналізуючи вказані вище норми ЦК України та зміст вищезазначених договорів, суд приходить до висновку, що генеральний підрядник - це організація, котра є головним виконавцем договору підряду.

В процесі судового розгляду судом не встановлено та не доведено відповідачем невідповідності змісту договорів підряду №12/04/11 від 12.04.2011 року, №01/11/11 від 03.10.2011 року, вимогам ЦК України.

Як пояснив представник позивача у судовому засіданні, заперечуючи при цьому висновки органу доходів і зборів, зафіксованих в акті перевірки, щодо невиконання умов договорів від 12.04.2011 року та від 03.10.2011 року із контрагентом, позивач згоду підряднику на залучення субпідрядників не надавав, окремі правочини з субпідрядниками не укладав, оплати третім особам за виконання робіт, що були предметом цих договорів не здійснював.

Отже, укладаючи договори із своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента договору (здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо).

Поряд із вказаним, суд звертає увагу, що зі змісту акту перевірки від14.05.2014 року №219/28-06-39-10/20843516 вбачається, що предметом перевірки були господарські відносин ТзОВ фірми «Каменяр» із його контрагентами. Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви органу доходів і зборів щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагента позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем контролюючим органом не наведено.

Суд наголошує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивність», відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки, згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відтак, вищевказаний акт не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність умов у контрагента позивача для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

При вирішенні цієї справи суд також зауважує, що у контексті податкових спорів практика Європейського суду з прав людини свідчить, що встановлення обов'язку сплатити податок/позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит чи бюджетне відшкодування ПДВ) розглядається як позбавлення власності. Відповідно, воно повинно здійснюватися лише на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (п.53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії», п.23 Європейського суду з прав людини у справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії»). Також, у рішенні у справі «Щокін проти України» (п.49) Європейський Суд з прав людини вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Таким чином, суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт виконання робіт (послуг) та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Водночас, твердження відповідача про фіктивність господарських операцій (відсутність факту виконання робіт (послуг)) у судовому засіданні були спростовані, надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо їх реальності, а тому податкове повідомлення-рішення №0000393910/7803 від 28.05.2014 року є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, як встановлено під час судового розгляду, кошти, сплачені позивачем контрагенту за виконані роботи (послуги) є пов'язаними з господарською діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Фактів порушення позивачем обмежень, установлених статтею 139 Податкового кодексу України контролюючим органом суду не наведено і не доведено.

Тож, з огляду на вищевказане, суд приходить до переконання, що податкове повідомлення-рішення №0000383910/7802 від 28.05.2014 року, згідно з яким, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підлягає скасуванню.

У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки і заперечення, та ним не було спростовано доводів позивача.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень вчинивши оскаржувані дії та прийнявши оскаржувані рішення не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів №0000383910/7802 від 28.05.2014 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів №0000393910/7803 від 28.05.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фукс Мастила Україна» сплачений судовий збір у сумі 344 (триста сорок чотири) грн. 11 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 29 липня 2014 року.