Постанова

від 15.07.2014 по справі 2а/0270/3440/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2014 р. м. Київ К/9991/77129/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Ланченко Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 року та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28.09.2012 року по справі №2а/0270/3440/12 за позовом Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій «Хмільник» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2012 року Дочірнє підприємство «Клінічний санаторій «Хмільник» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофздоровниця» звернулось до суду з адміністративним позовом до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 липня 2012 року №0000251600.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.09.2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що Хмільницькою ОДПІ проведено позапланову перевірку ДП «Клінічний санаторій «Хмільник» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофздоровниця» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої органом встановлено заниження позивачем в 2011 році податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки.

17 липня 2012 року Хмільницькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000251600, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань за платежем «орендна плата з юридичних осіб» за основним платежем 1332729,00 грн., за штрафними санкціями 166592,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, зміна розміру земельного податку у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України є підставою для перегляду установленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, однак, не тягне автоматичного підвищення розміру орендної плати, встановленого в договорі оренди.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Починаючи з 01.01.2011 року законодавець систематизував правила адміністрування земельного податку та орендної плати за землю, як обов'язкового платежу, в розділі ХІІІ Податкового кодексу України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп.14.1.136 п. 14.1 ст. 14 даного Кодексу).

Пунктом 288.1 ст. 288 Податкового кодексу визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до норм Податкового кодексу України, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної і комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, тобто, не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Таким чином, річна сума платежу орендної плати за землю не може бути меншою розміру, визначеного пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, а саме - трикратного розміру земельного податку.

Оскільки плату за землю у формі орендної плати за землі комунальної та державної власності віднесено Верховною Радою України до загальнодержавних податків і зборів згідно переліку статті 9 Податкового кодексу України, логічним завершенням аналізу наведених правових норм є висновок про те, що розмір орендної плати за вказані ділянки є нормативно-регульованою ціною із визначеними мінімальною та максимальною межами. Тобто, починаючи з 01.01.2011 року, на адміністрування орендної плати та відносини, що виникають при оренді земельної ділянки комунальної та державної власності, поширюються приписи Податкового кодексу України з усіма правилами обрахування орендної плати та наслідками недотримання порядку нарахування та справляння даного обов'язкового платежу.

Нормою ст. 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII Податкового кодексу, а у разі якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.

Згідно пп. 14.1.125 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XIII Податкового кодексу - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Правові засади проведення оцінки земель в Україні визначено Законом України від 11.12.2003 року № 1378-IV «Про оцінку земель», відповідно до абзацу п'ятого ст. 5 якого нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Підставою для проведення оцінки земель є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (ст. 15 цього Закону).

Згідно ст. 18 даного Закону нормативна грошова оцінка земель в межах населених пунктів проводиться не рідше, ніж один раз на 5-7 років.

При цьому, законодавець не передбачив можливості орендаря впливати на порядок проведення оцінки орендованої земельної ділянки або можливі її результати, не зважаючи на двосторонній характер укладеного договору оренди.

Відповідно до ст. 23 цього Закону технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав і посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (статті 125, 126 Земельного кодексу України).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар - використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV «Про оренду землі»).

Однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 року № 220 затверджено Типовий договір оренди землі, пунктом 9 якого встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності вноситься у грошовій формі та зазначається у відсотках нормативної грошової оцінки земельної ділянки або розміру земельного податку.

Розмір орендної плати за землю переглядається у разі зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках, передбачених законом (п. 13 Типового договору оренди землі).

Пунктом 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем вказаний податок в податковій декларації з плати за землю було розраховано без врахування нормативної грошової оцінки землі, що набрала чинності з 01.01.2011 року.

Так, оскільки орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності належить до загальнодержавних податків, порядок нарахування та сплати якого регламентований положеннями Податкового кодексу України. Тому положення договору оренди земельної ділянки, які суперечать ПКУ в частині визначення розміру орендної плати, не можуть застосовуватися та мати пріоритет над нормами ПКУ.

Відповідно до абзацу першого пункту 286.1 статті 286 ПКУ підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Зважаючи на законодавче закріплення мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що після набрання чинності Податковим кодексом України позивач мав самостійно перерахувати величину орендної плати на поточний рік з урахуванням обмежень пп. 288.5.1 та 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України та розміру нової грошової оцінки земельних ділянок.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За таких обставин, враховуючи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування цих рішень з прийняттям нового рішення, зокрема про відмову в задоволенні позовних вимог з наведених вище мотивів.

Виходячи із викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про необхідність скасування ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 року та постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 28.09.2012 року по даній справі.

Керуючись ст.ст. 210- 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби задовольнити.

Скасувати ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 року та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28.09.2012 року по справі №2а/0270/3440/12.

Постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписКарась О.В. підписЛанченко Л.В.