Постанова

від 29.07.2014 по справі 820/5685/14

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2014 р. справа №820/5685/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., при секретарі судового засідання Гумінській Л.М.,

за участі сторін:

представника позивача - Громова А.В.,

представника відповідача - Юсупової М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДОВЖИК" до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "ДОВЖИК" (далі по тексту - СТОВ "Довжик"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, у якому, з урахуванням уточнень, просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000172202 від 17.03.2014 року в частині донарахування грошових зобов'язань у сумі 60268,75 грн. та №0000181702 від 18.03.2014 року в частині донарахування грошового зобов'язання у сумі 92798,00 грн.

У обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу, викладені в Акті про результати позапланової документальної перевірки Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДОВЖИК" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року №133/20-11-22-01/00850566 від 03 березня 2014 року та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення (в частині, що оскаржується) необґрунтованими та протиправними.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, надав до суду заперечення на адміністративний позов, в яких зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у запереченнях на адміністративний позов, та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи №553063 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "ДОВЖИК" зареєстроване як юридична особа 10.03.2000 року Золочівською районною державною адміністрацією Харківської області за кодом ЄДРПОУ 00850566 (Т.1, а.с.82).

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "ДОВЖИК" з 01.01.2009 року є суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість як сільськогосподарське підприємство відповідно до свідоцтва №200096394 (Т.1, а.с.84).

Основним видом економічної діяльності позивача є вирощування зернових культур та іншої сільгосппродукції, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та Статутом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДОВЖИК"(Т.1, а.с.83,85-86).

Фахівцями Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області проведено позапланову документальну перевірку Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДОВЖИК" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено Акт про результати перевірки №133/20-11-22-01/00850566 від 03 березня 2014 (далі по тексту - Акт, акт перевірки - Т.1, а.с.9-57).

З висновками Акту перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення №0000172202 від 17.03.2014 року та №0000181702 від 18.03.2014 року (Т.1, а.с. 60-61).

З огляду на приписи ч.2 ст. 11 КАС України, суд не виходить за межі позовних вимог та не досліджує правомірність підстав винесення податкових повідомлень-рішень Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000172202 від 17.03.2014 року стосовно донарахування податку на додану вартість (з штрафними санкціями) по взаємовідносинам позивача з ПрАТ «Санаторно-готельний комплекс «Дніпро-Бескид» та з ТОВ «Амако Україна"; №0000181702 від 18.03.2014 року - в частині стягнення штрафної санкції у розмірі 1 гривні (порушення п.7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України) та штрафу згідно п. 119.2 ст.119 Податкового кодексу України у розмірі 510,00 гривень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Щодо правомірності нарахування податковим органом штрафних санкцій у сумі 92798,00 грн. за податковим повідомленням-рішенням №0000181702 від 18.03.2014 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Статтею 127 Податкового кодексу України передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків тягнуть за собою накладення штрафу.

Відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов'язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента.

Передбачені цим пунктом штрафи не застосовуються, коли ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб самостійно виявляється податковим агентом при проведенні перерахунку цього податку, передбаченого пунктом 169.4 статті 169 цього Кодексу, та виправляється в наступних податкових періодах протягом податкового (звітного) року згідно з нормами цього Кодексу.

Згідно з п. 169.4.3 ПК України, податковий агент має право здійснювати перерахунок сум нарахованих доходів або податку за будь-який період.

З копії наказу №2-а по СТОВ "Довжик" від 01.02.2011 року вбачається, що на головного бухгалтера покладено обов'язок щомісячно проводити перерахунок сум ПДФО - нарахованих, утриманих та сплачених - та, у разі наявності порушень законодавства, виправляти самостійно такі порушення (Т.1, а.с.88).

Матеріалами справи підтверджено, що головним бухгалтером СТОВ "Довжик" щомісяця здійснювався перерахунок згідно вказаного Наказу, що вбачається з копій бухгалтерських книг та відповідних платіжних доручень (Т.1, а.с.155-228).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що позивачем на виконання вимог п. 169.4.3 ст. 169 ПК України самостійно виявлено допущені порушення та виправлено їх шляхом перерахування коштів, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому до спірних правовідносин податковим органом помилково застосовано приписи абз. 3 п.127.1 ст. 127 Податкового кодексу України.

Щодо висновків податкового органу, викладених в акті перевірки стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ «Агротейд продукт», а саме порушення позивачем п.201.1, п.201.10 статті 201 Податкового Кодексу України, внаслідок чого йому донараховано грошові зобов'язання за основним платежем у сумі 10833,33 грн. та за штрафними санкціями 13541,25 грн. за податковим повідомленням-рішенням №0000172202 від 17.03.2014 року, суд зазначає наступне.

Відповідачем в акті перевірки зазначено, що позивачем до складу податкового кредиту квітня 2013 року віднесено суму ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ "Агротрейд продукт" в розмірі 10833,33 грн. згідно податкової накладної від 24.04.2013 року №276. У вищезазначеній податковій накладній, за твердженням відповідача, в рядку місцезнаходження юридичної особи покупця зазначено "площа Трьох комунарів, с.Довжик, Золочівський район, індекс 62250", проте згідно Свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта підприємства спеціального режиму оподаткування податку на додану вартість від 01.01.2013 року за №20096391, місцезнаходження СТОВ «Довжик» є: 62250, Харківська область, Золочівський район, с. Довжик, вул. Леніна, буд. 89.

Відповідно до приписів п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.10 зазначеної статті передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року №1379 (чинного на момент виписки податкової накладної) місцезнаходження (податкова адреса) продавця та місцезнаходження (податкова адреса) покупця вказуються з урахуванням вимог статті 45 глави I розділу II ПК України (податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи - п.45.2 ст. 45 ПК України) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) та статей 29 і 93 Цивільного кодексу України.

У матеріалах справи наявна копія податкової накладної №276 від 24.04.2013 року (Т.1, а.с.87), надано представником позивача, оригінал якої був досліджений судом у судовому засіданні.

У графі "місцезнаходження (податкова адреса) покупця" вищевказаної податкової накладної зазначена адреса "62250, Харківська область, Золочівський район, с. Довжик, вул. Леніна,буд. 89", що є податковою адресою позивача відповідно до наявної в матеріалах справи Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Суд зазначає, що надана представником відповідача копія податкової накладної №276 від 24.04.2013 року із зазначенням податкової адреси покупця: "площа Трьох комунарів, с.Довжик, Золочівський район, індекс 62250" не підтверджує позицію відповідача щодо порушення позивачем приписів п.201.10 ст. 201 ПК України, оскільки наявний у позивача оригінал податкової накладної №276 від 24.04.2013 року за правилами ст.ст. 69,79,86 КАС України є належним, допустимим та достовірним доказом щодо даних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність та помилковість висновків податкового органу щодо порушення позивачем п.201.1, п.201.10 статті 201 Податкового Кодексу України стосовно віднесення до податкового кредиту за квітень 2013 року суми 10833,33 грн.

Щодо взаємовідносин позивача з ПрАТ "Нафтоімпекс", за результатами яких позивачем задекларовано суму податкового кредиту за квітень 2011 року у розмірі 6727 грн., суд зазначає наступне.

Між СТОВ "Довжик " та ЗАТ "Нафтоімпекс" 12.04.2011 року було укладено договір № 130с, відповідно до якого продавець (ЗАТ "Нафтоімпекс") зобов'язується доставити, а покупець (СТОВ "Довжик") зобов'язується прийняти та оплатити аміачну селітру в мішках у кількості 12 т (Т.1, а.с.97-98).

Товар за даним договором був доставлений, оплачений, оприбуткований на склад та використаний у господарській діяльності позивача, що підтверджується наданими до суду копіями рахунку на оплату №187 від 13.04.2011 року, платіжного доручення№ 2 від 13.04.2011 року, подорожнього листа №286 від 14.04.2011 року, накладної №170 від 14.04.2011 року, податкової накладної №37 від 13.04.2011 року, сертифікату якості №4950, накладної внутрігосподарської діяльності №344 від 14.04.2011 року, акту про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив, ядохімікатів і гербіцидів №1 від 15.04.2011 року (Т.1, а.с.99-107).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За результатами системного аналізу вказаних правових норм, суд приходить до висновку про те, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий ним товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, сума податкового кредиту у спірних правовідносинах підтверджена відповідною податковою накладною, а також належним чином складеними первинними документами.

Відповідно до п.п. 4-6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010р. № 984, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У ході перевірки відповідачем не встановлено та не відображено у акті перевірки наміру позивача отримати за вказаними вище договорами іншого результату, ніж придбання товару та отримання послуг. Досліджуючи надані позивачем та приєднані до справи документи, суд відзначає, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом на виконання вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Доказів, які б вказували на відсутність реальності господарської операції за вказаними договорами поставки та надання послуг, за правилами ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач до суду не надав, а судом самостійно таких доказів не виявлено.

Суд зазначає, що висновки відповідача про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентом базуються на висновках довідки ДПІ у м. Сєвєродонецьку від 11.08.2011 року №1571/23-23477687 про результати документальної позапланової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства "Нафтоімпекс" код за ЄДРПОУ 23477687 з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах ФОП ОСОБА_3 за квітень 2011 року, якою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин між ПАТ "Нафтоімпекс" та його контрагентом ФОП ОСОБА_3 щодо поставки аміачної селітри у квітні 2011 року.

Дана обставина була покладена відповідачем в обґрунтування порушень вимог податкового законодавства з боку позивача, що на думку суду є безпідставним з огляду на наступне.

Дані щодо проведених щодо контрагента позивача звірок податковими органами не можуть бути підставою для висновку про неправомірність віднесення сум ПДВ до податкового кредиту. Доказами порушення правил формування податкового кредиту можуть слугувати лише досліджені первинні бухгалтерські документи підприємства позивача.

Належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 КАС України доказами факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, в акті перевірки відповідачем не наведено доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача чи його контрагентів або за викладеними в акті фактами їх діяльності, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Судом не встановлено невідповідності даних податкової накладної фактичним обставинам правовідносин.

Суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 16 ПК України передбачено, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету - є платники податку.

Відповідно до п.36.5 ст.36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, допущені безпосередньо ним самим. Отже, відповідальність є персональною; обов'язковою правовою підставою для неї є наявність вини конкретного платника податків у допущених порушеннях, відповідно, вона не може автоматично поширюватись на контрагентів платника податків. Порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Матеріалами справи підтверджено факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок оплати цих товарів з господарською діяльністю позивача. Договірні відносини між позивачем та ПрАТ "Нафтоімпекс" мали реальний характер. Формування позивачем податкового кредиту та податкових зобов'язань платника ПДВ здійснено у відповідності до вимог ст.ст. 187, 198 Податкового кодексу України.

У зв'язку з тим, що відсутній об'єкт донарахування податку на додану вартість, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування штрафної (фінансової) санкції.

Доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми доказами неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом, внаслідок чого суд приходить до висновку про необґрунтованість посилань податкового органу на порушення позивачем приписів ст. 198 ПК України, що мало наслідком донарахування позивачу грошових зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням №0000172202 від 17.03.2014 року.

Стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ "СМ Комплекс", а саме щодо правомірності віднесення СТОВ "Довжик" до складу податкового кредиту за березень 2011 року сум за податковими накладними за квітень, травень , вересень, грудень 2009 року та січень 2010 року, отриманими від ТОВ "СМ Комплекс", суд зазначає наступне.

Позивачем відповідно до реєстру отриманих та виданих податкових накладних (Т.1, а.с.234-235) 01.03.2011 року отримано податкові накладні №18 від 16.04.2009 року, №27 від 15.05.2009 року, № 28 від 18.05.2009 року, №32 від 26.05.2009 року, №33 від 28.05.2009 року, № 72 від 24.09.2009 року, №98 від 02.12.2009 року, №5 від 28.01.2010 року від ТОВ "СМ Комплекс" (Т.1, а.с. 89-96).

За вказаними податковими накладними позивачем було сформовано податковий кредит за березень 2011 року, що не заперечувалось представниками сторін.

Надаючи правову оцінку правомірності формування позивачем податкового кредиту у березні 2011 року на підставі вищевказаних податкових накладних, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із пунктом 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно із пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Абзацами 1, 10, 11 пункту 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Водночас, загальні правила щодо дати виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту містяться у пункті 198.2 статті 198 ПК України, згідно із яким такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом вказаної норми, із датами списання коштів або отримання товарів/послуг пов'язується право платника податку на податковий кредит, проте це право не обмежується звітним податковим періодом, в якому виписані податкові накладні та платник податку приймає самостійне рішення про реалізацію свого права на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення такого права на податковий кредит.

До такого висновку суд приходить, виходячи із аналізу положень абзаців 1-3 пункту 198.6 статті 198 ПК України, згідно із якими не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Враховуючи, що інших підстав зменшення сум податкового кредиту позивача на суму 29166,67 грн. ніж виписка податкових накладних в іншому податковому періоді відповідач не навів ані в акті перевірки, ані під час судового розгляду справи, тому суд вважає відповідні висновки помилковими і такими, що не могли бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне.

Податковий кодекс України набрав чинності з 01 січня 2011 року, у зв'язку з чим втратили чинність Закон України «Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР та Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року.

На момент виникнення у позивача права на податковий кредит, що оспорюється відповідачем, порядок та строки включення податку на додану вартість у податковий кредит регулювались Законом України «Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР та Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ від 21.12.2000 року.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.

Згідно з п.п.7.2.6 п.п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.6.2 Наказу Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року N 969 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" та приписів наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 року N 165 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Суд також зазначає, що в даному випадку необхідно враховувати строки давності, встановлені ст. 15 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Норми цієї статті застосовуються до порядку визначення податкових зобов'язань, а також повернення надміру сплачених або відшкодованих податків і зборів (обов'язкових платежів). Оскільки податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом та виписується у момент виникнення податкового зобов'язання, то до неї також застосовуються норми зазначеного вище Закону. Аналогічне правило застосовується і під час формування податкового кредиту.

В стовпці № 3 «Період виписки" розділу II «Податковий кредит» Додатку № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту" до форми податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженої наказом ДПА України від 30.05.97 № 166 (в редакції, чинній на дату виписки вищезгаданих податкових накладних) вказано, що до податкового кредиту звітного періоду включаються будь-які податкові періоди в межах установлених Законом строків давності (1095 днів).

У разі коли платник податку отримує належним чином оформлену податкову накладну із запізненням, то він відповідно до зазначених законодавчих норм, але з урахуванням граничного строку давності визначення сум податкових зобов'язань, встановленого ст. 15 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації звітного періоду), не позбавляється права на включення вказаної в ній суми ПДВ до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому вона була отримана. Отримавши податкову накладну (у поточному податковому періоді), покупець товару (за умови виконання норм підпункту 7.4.1 зазначеного вище пункту 7.4) набув права на включення суми податку, вказаній у цій податковій накладній, до податкового кредиту. Вказана сума має бути відображена у рядку 10.1 податкової декларації з ПДВ за поточний звітний період. При цьому додаток 1 до податкової декларації з ПДВ "Розрахунок коригування сум ПДВ" не заповнюється, оскільки ніякого коригування раніше відображеного податкового кредиту в даному випадку не здійснюється

Така позиція узгоджується з офіційними роз'ясненнями, наданими ДПА України, у Листі № 6936/6/15-2415-9 від 11.08.2003 р. "Щодо відновлення податкового кредиту по податковій накладній, яка на момент перевірки податковим органом не була оформлена постачальником належним чином", листі від 11.08.2004 № 15316/7/15-2417, Листі ДПА України від 30.12.2005 №26268/7/16-1117 "Про деякі питання справляння податку на додану вартість", в Листі ДПА України «Щодо відображення в податковій декларації податкових накладних, які були отримані покупцем із запізненням" № 8799/6/16-1515-10 від 10.08.2006 року, Листі ДПА України «Щодо актуальних питань з податку на додану вартість" № 7681/7/16-1117 від 14.04.2008 року, листі від 18.04.2008 № 8109/7/16-1117.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідно до законодавства, що діяло у 2009-2010 роках, платник податку має право сформувати податковий кредит протягом 1095 днів з дати виписаних у 2009-2010 роках податкових накладних.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України у разі, якщо платник податків не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Отже, Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011р., суттєво скорочує право платника податку на включення податкових накладних минулих періодів до податкового кредиту звітного періоду - з 1095 до 365 днів. Але прикінцеві та перехідні положення ПКУ не містять норм щодо поширення дії норми п. 198.6 ст. 198 на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

З огляду на зазначене, визначені статтею 198 ПКУ нові строки для формування податкового кредиту застосовується лише до сум ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних після 01.01.2011р.

Як встановлено судом, в реєстрі отриманих податкових накладних за березень 2011 року відображені податкові накладні №18, 27, 28, 32, 33, 72, 98, 5 із датами виписки 16.04.2009 року, 15.05.2009 року, 18.05.2009 року, 26.05.2009 року, 28.05.2009 року, 24.09.2009 року, 02.12.2009 року та 28.01.2010 року відповідно та датою отримання - 01.03.2011 року.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість доводів податкового органу щодо порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 ПК України щодо віднесення до податкового кредиту за березень 2011 року сум за податковими накладними, отриманими від ТОВ "СМ Комплекс" у 2009-2010 роках.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За приписами ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - скасуванню в частині, заявленій в позовних вимогах, а саме: №0000172202 від 17.03.2014 року в частині донарахування грошових зобов'язань (у тому числі штрафних санкцій) у сумі 60268,75 грн. та №0000181702 від 18.03.2014 року в частині донарахування грошового зобов'язання (штрафних санкцій) у сумі 92798,00 грн.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 69-71, 79, 86, 94, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДОВЖИК" до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000172202 від 17.03.2014 року в частині донарахування грошових зобов'язань (у тому числі штрафних санкцій) у сумі 60268,75 грн. (шістдесят тисяч двісті шістдесят вісім гривень сімдесят п'ять копійок) та №0000181702 від 18.03.2014 року в частині донарахування грошового зобов'язання (штрафних санкцій) у сумі 92798,00 грн. (дев'яносто дві тисячі сімсот дев'яносто вісім гривень).

Стягнути з Державного бюджету України (р/р: 31217206784011, отримувач: УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області, код: 37999628, МФО: 851011, банк: ГУДКСУ у Харківській області) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДОВЖИК" (62250, Харківська обл., Золочівський район, с. Довжик, вул. Леніна, буд. 89, код ЄДРПОУ 0850566) судовий збір у розмірі 306,13 грн. (триста шість гривень тринадцять копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанову у повному обсязі виготовлено 04 серпня 2014 року.

Суддя Котеньов О.Г.