Ухвала

від 23.10.2014 по справі 820/5685/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2014 р.Справа № 820/5685/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Губарь А.С.

представника відповідача - Гуда К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2014р. по справі № 820/5685/14

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДОВЖИК"

до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "ДОВЖИК" (далі по тексту - СТОВ "Довжик"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - відповідач, Дергачівська ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області), у якому, з урахуванням уточнень, просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000172202 від 17.03.2014 року в частині донарахування грошових зобов'язань з ПДВ у сумі 60268,75 грн. та №0000181702 від 18.03.2014 року в частині донарахування грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 92798,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2014р. по справі № 820/5685/14 адміністративний позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДОВЖИК" до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000172202 від 17.03.2014 року в частині донарахування грошових зобов'язань (у тому числі штрафних санкцій) у сумі 60268,75 грн. та №0000181702 від 18.03.2014 року в частині донарахування грошового зобов'язання (штрафних санкцій) у сумі 92798,00 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДОВЖИК" судовий збір у розмірі 306,13 грн.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2014р. по справі № 820/5685/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову СТОВ "Довжик" відмовити у повному обсязі.

У своїй апеляційній скарзі, додаткових поясненнях до апеляційної скарги, а також його представник в судовому засіданні зазначив про порушення судом першої інстанції вимог ст. 159 КАС України, п. 44.6 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198, п. 201.1, п.201.10 ст. 201, пп.209.15.1, п.209.15 ст.209 Податкового кодексу України. Вказав на те, що податкові повідомлення-рішення №0000172202 від 17.03.2014 року в частині донарахування грошових зобов'язань з ПДВ у сумі 60268,75 грн. та №0000181702 від 18.03.2014 року в частині донарахування грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 92798,00 грн., винесені на підставі акту перевірки позивача, є правомірними та скасуванню не підлягають.

Позивач, у надісланих поясненнях, з підстав, викладених в останніх, вважає рішення суду першої інстанції винесеним правомірно, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Представник позивача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

З огляду на наведену норму, враховуючи, що позивач по справі належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, колегія суддів вважає за можливе розглянути адміністративну справу без участі представника позивача.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи №553063 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "ДОВЖИК" зареєстроване як юридична особа 10.03.2000 року Золочівською районною державною адміністрацією Харківської області за кодом ЄДРПОУ 00850566 (Т.1, а.с.82).

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "ДОВЖИК" з 01.01.2009 року є суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість як сільськогосподарське підприємство відповідно до свідоцтва №200096394 (Т.1, а.с.84).

Основним видом економічної діяльності позивача є вирощування зернових культур та іншої сільгосппродукції, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та Статутом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДОВЖИК"(Т.1, а.с.83,85-86).

Фахівцями Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області проведено позапланову документальну перевірку Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДОВЖИК" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено Акт про результати перевірки №133/20-11-22-01/00850566 від 03 березня 2014 року (далі по тексту - Акт, акт перевірки (Т.1, а.с.9-57).

З висновками Акту перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення №0000172202 від 17.03.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 47888 грн. за основним платежем та в розмірі 14074, 75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та №0000181702 від 18.03.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 93309 грн. (Т.1, а.с. 60-61).

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями №0000172202 від 17.03.2014 року в частині донарахування грошових зобов'язань у сумі 60268,75 грн. та №0000181702 від 18.03.2014 року в частині донарахування грошового зобов'язання у сумі 92798,00 грн., позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні вказаних податкових повідомлень-рішень №0000172202 від 17.03.2014 року в частині донарахування грошових зобов'язань у сумі 60268,75 грн. та №0000181702 від 18.03.2014 року в частині донарахування грошового зобов'язання у сумі 92798,00 грн., діяв не в межах наданих повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

Так, судом першої інстанції зазначено, що позивач мав встановлене законом право на віднесення сум по взаємовідносинам із ТОВ "Агротейд продукт", ПрАТ "Нафтоімпекс", ТОВ "СМ Комплекс" до складу податкового кредиту податку на додану вартість. Також, вказав на правомірність розрахування позивачем податку на доходи фізичних осіб. Вважає не підтвердженим порушення позивачем податкового законодавства в оскаржуваних частинах податкових повідомлень-рішень №0000172202 та №0000181702.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000172202 від 17.03.2014 року в частині донарахування грошових зобов'язань у сумі 60268,75 грн. та №0000181702 від 18.03.2014 року в частині донарахування грошового зобов'язання у сумі 92798,00 грн. прийняті Дергачівською ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області на підставі висновків відповідача, викладених в акті перевірки від 03 березня 2014 року №133/20-11-22-01/00850566.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення податкового повідомлення-рішення №0000172202 від 17.03.2014 року в частині донарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 60268,75 грн., слугували висновки податкового органу про безпідставність віднесення позивачем сум до податкового кредиту по взаємовідносинам із ТОВ "Агротейд продукт", ПрАТ "Нафтоімпекс", ТОВ "СМ Комплекс".

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача хибними, виходячи з наступного.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту з ПДВ з 01 січня 2011 року врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Вимоги до оформлення податкової накладної передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг) платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів зазначає, що право на формування податкового кредиту з ПДВ безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю платника податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного розгляду, позивач мав взаємовідносини з ПрАТ "Нафтоімпекс", за результатами яких СТОВ "Довжик " задекларовано суму податкового кредиту за квітень 2011 року у розмірі 6727 грн.

Так, матеріалами справи підтверджено, що між СТОВ "Довжик " та ЗАТ "Нафтоімпекс" 12.04.2011 року було укладено договір № 130с, відповідно до якого продавець (ЗАТ "Нафтоімпекс") зобов'язується доставити, а покупець (СТОВ "Довжик") зобов'язується прийняти та оплатити аміачну селітру в мішках у кількості 12 т (Т.1, а.с.97-98).

Товар за даним договором був доставлений, оплачений, оприбуткований на склад та використаний у господарській діяльності позивача, що підтверджується наданими до суду копіями рахунку на оплату №187 від 13.04.2011 року, платіжного доручення № 2 від 13.04.2011 року, подорожнього листа №286 від 14.04.2011 року, накладної №170 від 14.04.2011 року, податкової накладної №37 від 13.04.2011 року, сертифікату якості №4950, накладної внутрігосподарської діяльності №344 від 14.04.2011 року, акту про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив, ядохімікатів і гербіцидів №1 від 15.04.2011 року (Т.1, а.с.99-107).

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно із Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом - Інструкція № 99) дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовано умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.

Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.

Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).

Позивачем до суду першої інстанції надано витяг з журналу реєстрації довіреностей, в якому наявний запис щодо видачі довіреності №120 12.04.2011 року працівнику підприємства ОСОБА_2 на отримання аміачної селітри від постачальника ЗАТ "Нафтоімпекс" (т.1 а.с.102)

Колегія суддів вказує на те, що укладений між позивачем та ЗАТ "Нафтоімпекс" договір містить положення щодо предмету, ціни та вартості, умов оплати, якості, упаковки, маркировки, умов поставки, санкція та рекламацій, форс-мажору, арбітражу, загальні положення, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Колегія суддів зазначає, що до документів, що є підставою для оприбуткування товару, належать прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар, сертифікати, паспорти якості заводу-виробника товару.

З наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704), а податкові накладні - згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що наявними у матеріалах справи копіями первинних документів повністю підтверджено факт придбання позивачем у ЗАТ "Нафтоімпекс" товарно-матеріальних цінностей.

Щодо посилань відповідача на довідку ДПІ у м. Сєвєродонецьку від 11.08.2011 року №1571/23-23477687 про результати документальної позапланової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства "Нафтоімпекс" код з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах ФОП ОСОБА_3 за квітень 2011 року, якою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин між ПАТ "Нафтоімпекс" та його контрагентом ФОП ОСОБА_3 щодо поставки аміачної селітри у квітні 2011 року, як на підставу для висновку про нереальність здійснення господарських операцій СТОВ "Довжик " із даним контрагентом, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Також, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентом. Крім того, не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та ПрАТ "Нафтоімпекс" взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє наведені доводи відповідача та вказує на реальність спірних господарських операцій між позивачем та ПрАТ "Нафтоімпекс", що повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, жоговірні відносини між позивачем та ПрАТ "Нафтоімпекс" мали реальний характер, а формування позивачем податкового кредиту та податкових зобов'язань платника ПДВ здійснено у відповідності до вимог ст.ст. 187, 198 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем, при розрахунку податкового кредиту за квітень 2011 року, правомірно враховано суму ПДВ у розмірі 6727 грн. по господарській операції з ПрАТ "Нафтоімпекс", у зв`язку з чим, вказує на необґрунтованість посилань податкового органу на порушення позивачем приписів ст. 198 ПК України та донарахування позивачу грошових зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням №0000172202 від 17.03.2014 року в сумі 6727 грн.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, за вказаним податковим повідомленням-рішенням від 17.03.2014 року позивачу також донараховано грошові зобов'язання за основним платежем у сумі 10833,33 грн. та за штрафними санкціями 13541,25 грн., внаслідок тверджень податкового органу про порушення позивачем п.201.1, п.201.10 статті 201 Податкового Кодексу України по взаємовідносинам із ТОВ "Агротейд продукт".

Відповідно до приписів п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.10 зазначеної статті передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року №1379 (чинного на момент виписки податкової накладної) місцезнаходження (податкова адреса) продавця та місцезнаходження (податкова адреса) покупця вказуються з урахуванням вимог статті 45 глави I розділу II ПК України (податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи - п.45.2 ст. 45 ПК України) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) та статей 29 і 93 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач мав взаємовідносини з ТОВ "Агротрейд продукт", за результатами яких СТОВ "Довжик " задекларовано суму податкового кредиту за квітень 2013 року у розмірі 10833,33 грн. згідно податкової накладної від 24.04.2013 року №276.

З наявної в матеріалах справи копії вищезазначеної податкової накладної №276 вбачається, що остання оформлена згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України (т.1 а.с.87).

З приводу тверджень відповідача про те, що вказана податкова накладна не може бути підставою для віднесення позивачем до податкового кредиту за квітень 2013 року суми 10833,33 грн., оскільки в рядку місцезнаходження юридичної особи покупця зазначено "площа Трьох комунарів, с.Довжик, Золочівський район, індекс 62250", колегія суддів зазначає наступне.

В ході апеляційного розгляду встановлено, що 24.04.2013 року позивачем до Дергачівська ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області була надана податкова накладна, в якій зазначено невірну податкову адресу позивача, у зв`язку з чим, СТОВ «Довжик» того ж дня звернулося до ТОВ «Агротрейд продукт» з проханням (яке було задоволено) щодо заміни такої накладної та надано нову податкову накладну від 24.04.2013 року №276, згідно якої позивач і відніс відповідну суму ПДВ до податкового кредиту.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії податкової накладної №276 від 24.04.2013 року (т.1, а.с.87), у графі "місцезнаходження (податкова адреса) покупця" вищевказаної податкової накладної зазначена адреса "62250, Харківська область, Золочівський район, с. Довжик, вул. Леніна, буд. 89", що є податковою адресою позивача, відповідно до наявної в матеріалах справи Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Також, у відповідності до Свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства, як суб'єкта підприємства спеціального режиму оподаткування податку на додану вартість від 01.01.2013 року за №20096391, місцезнаходження СТОВ "Довжик" є: 62250, Харківська область, Золочівський район, с. Довжик, вул. Леніна, буд. 89.

Таким чином, колегія суддів вказує на те, що податкова накладна №276 від 24.04.2013 року, згідно якої позивачем був сформований податковий кредит, містить всі встановлені законодавством реквізити, в тому числі податкову адресу (місцезнаходження) позивача, що визначене згідно реєстраційних даних.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість тверджень податкового органу щодо порушення позивачем п.201.1, п.201.10 статті 201 Податкового Кодексу України стосовно віднесення до податкового кредиту за квітень 2013 року суми 10833,33 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "Агротрейд продукт"

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, щодо неправомірності донарахування позивачу грошових зобов'язань за основним платежем у сумі 10833,33 грн. та за штрафними санкціями 13541,25 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 17.03.2014 року.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного розгляду, за даним податковим повідомленням-рішенням №0000172202 позивачу також донараховано грошові зобов'язання 29166,67 грн., внаслідок тверджень податкового органу про порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 ПК України щодо віднесення до податкового кредиту за березень 2011 року сум за податковими накладними, отриманими від ТОВ "СМ Комплекс" у 2009-2010 роках по взаємовідносинам із ТОВ "СМ Комплекс".

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, позивач мав взаємовідносини із ТОВ "СМ Комплекс" у 2009 -2010 роках.

Відповідно до реєстру отриманих та виданих податкових накладних (Т.1, а.с.234-235) 01.03.2011 року позивачем отримано від ТОВ "СМ Комплекс" податкові накладні №18 від 16.04.2009 року, №27 від 15.05.2009 року, № 28 від 18.05.2009 року, №32 від 26.05.2009 року, №33 від 28.05.2009 року, № 72 від 24.09.2009 року, №98 від 02.12.2009 року, №5 від 28.01.2010 року (Т.1, а.с. 89-96).

За вказаними податковими накладними позивачем було сформовано податковий кредит за березень 2011 року.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України у разі, якщо платник податків не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Колегія суддів вказує на те, що податковий кодекс України набрав чинності з 01 січня 2011 року, у зв'язку з чим втратили чинність Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР та Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року.

Так, колегія суддів вказує на те, що на момент виникнення у позивача права на податковий кредит, що оспорюється відповідачем, порядок та строки включення податку на додану вартість у податковий кредит регулювались Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР та Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.

Згідно з п.п.7.2.6 п.п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.6.2 Наказу Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року N 969 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" та приписів наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 року N 165 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Колегія суддів зауважує, що в даному випадку необхідно враховувати строки встановлені ст. 15 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Норми цієї статті застосовуються до порядку визначення податкових зобов'язань, а також повернення надміру сплачених або відшкодованих податків і зборів (обов'язкових платежів). Оскільки податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом та виписується у момент виникнення податкового зобов'язання, то до неї також застосовуються норми зазначеного вище Закону. Аналогічне правило застосовується і під час формування податкового кредиту.

З огляду на зазначені норми, колегія суддів приходить до висновку, що з 01.01.2011 року відповідно до законодавства, що діяло у 2009-2010 роках та вимог ПК України, платник податку має право сформувати податковий кредит протягом 1095 днів з дати виписаних у 2009-2010 роках податкових накладних, але при цьому з дотримання строку визначено п. 198.6 ст. 198 ПК України - 365 календарних днів, який обчислюється з 01.01.2011 року.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, в реєстрі отриманих податкових накладних за березень 2011 року відображені податкові накладні №18, 27, 28, 32, 33, 72, 98, 5 із датами виписки 16.04.2009 року, 15.05.2009 року, 18.05.2009 року, 26.05.2009 року, 28.05.2009 року, 24.09.2009 року, 02.12.2009 року та 28.01.2010 року відповідно та датою отримання - 01.03.2011 року.

Таким чином, колегія суддів вказує на те, що включення сум ПДВ за відносинами СТОВ «Довжик» із ТОВ «СМ «Комплекс» відбулося в терміни, визначені Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом те державними цільовими фондами» та ПК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів податкового органу, щодо порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок віднесення ним до податкового кредиту за березень 2011 року суми в розмірі 29166,67 грн., по взаємовідносинам з ТОВ "СМ Комплекс" у 2009-2010 роках.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, щодо неправомірності донарахування позивачу грошових зобов'язань з ПДВ в сумі 29166,67 грн., за податковим повідомленням-рішенням від 17.03.2014 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає не підтвердженою правомірність донарахування позивачу грошових зобов`язань з ПДВ у розмірі 46 727 грн. по взаємовідносинам із ТОВ "Агротейд продукт" (10833,33 грн.), ПрАТ "Нафтоімпекс" (6727 грн.), ТОВ "СМ Комплекс" (29166,67 грн.) та застосування штрафних санкцій у розмірі 13541,25 грн. по взаємовідносинам із ТОВ "Агротейд продукт" та, як наслідок правомірність винесення податкового повідомлення-рішення №0000172202 від 17.03.2014 року в частині донарахування грошових зобов'язань у сумі 60268,75 грн.

Щодо позовних вимог позивача про скасування податкового повідомлення-рішення №0000181702 від 18.03.2014 року в частині донарахування грошового зобов'язання у сумі 92798,00 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №0000181702 від 18.03.2014 року в частині донарахування грошового зобов'язання у сумі 92798,00 грн., слугував висновок контролюючого органу про невідповідність даних податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку за формою 1-ДФ, з фактично виплаченими доходами та утриманого податку на доходи фізичних осіб.

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача хибними, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Статтею 127 Податкового кодексу України передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків тягнуть за собою накладення штрафу.

Відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов'язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента.

Передбачені цим пунктом штрафи не застосовуються, коли ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб самостійно виявляється податковим агентом при проведенні перерахунку цього податку, передбаченого пунктом 169.4 статті 169 цього Кодексу, та виправляється в наступних податкових періодах протягом податкового (звітного) року згідно з нормами цього Кодексу.

Згідно з п. 169.4.3 ПК України, податковий агент має право здійснювати перерахунок сум нарахованих доходів або податку за будь-який період.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії наказу №2-а по СТОВ "Довжик" від 01.02.2011 року, на головного бухгалтера покладено обов'язок щомісячно проводити перерахунок сум ПДФО - нарахованих, утриманих та сплачених - та, у разі наявності порушень законодавства, виправляти самостійно такі порушення (Т.1, а.с.88).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що головним бухгалтером СТОВ "Довжик" щомісяця здійснювався перерахунок згідно вказаного Наказу, що підтверджується копіями бухгалтерських книг та відповідних платіжних доручень (Т.1, а.с.155-228).

Як вбачається з матеріалів справи, що не заперечується відповідачем, СТОВ "Довжик" в повному обсязі, до початку проведення перевірки були сплачені суми податку на доходи фізичних осіб (т.1 а.с 58-59).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем на виконання вимог п. 169.4.3 ст. 169 ПК України самостійно виявлено допущені порушення та виправлено їх шляхом перерахування коштів, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, у зв`язку з чим, податковим органом помилково застосовано приписи абз. 3 п.127.1 ст. 127 Податкового кодексу України.

Таким чином, колегія суддів вважає твердження Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області про заниження СТОВ "Довжик" грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб - необґрунтованим, та не вбачає підстав для збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб на суму 92798,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів погоджується з висновком сулу першої інстанції, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0000172202 від 17.03.2014 року, в частині донарахування грошових зобов'язань у сумі 60268,75 грн. та №0000181702 від 18.03.2014 року, в частині донарахування грошового зобов'язання у сумі 92798,00 грн., діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2014р. по справі № 820/5685/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Жигилій С.П. Судді Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 28.10.2014 р.