Постанова

від 01.08.2014 по справі 820/11531/14

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2014 р. № 820/11531/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Заічко О.В.,

при секретарі судового засідання Демченко В.В.

за участю представників сторін :

позивача - Олефіренко С.В.,

представник відповідача - Іхненко Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс" до Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс", з адміністративним позовом до Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд: скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.02.2014 року за №0000122200, яким підприємству позивача збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 104952,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на підставі акту від 17.01.2014 р. №12/20-20-22-08/30957466 Нововодолазькою ОДПІ складено податкове повідомлення-рішення від 10.02.2014 р. №0000122200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 104952,00 грн., з яких 69968,00 грн. за основним платежем та 34984,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач зазначає, що посадовими особами Нововодолазької ОДПІ в акті перевірки зроблені висновки про те, що ТОВ «Інтерфакт-плюс» ніби-то безпідставно включило до складу податкового кредиту суми ПДВ, нараховані (сплачені) у складі вартості придбаного товару у ТОВ «Техно-Еліт» у серпні 2013 року з подальшою реалізацією товару на адресу підприємств-покупців та, як наслідок, відсутній факт реального здійсненя фінансово-господарських операцій ТОВ «Інтерфакт-плюс» із ТОВ ВКФ «Тага».

Позивач вважає, що висновки акту перевірки ДПІ не базуються на фактичних обставинах та відповідно порушують вимоги нормативно-правових актів України, то і винесене на їх підставі податкове повідомлення-рішення не відповідає приписам нормативно-правових актів України, оскільки фактичною підставою для таких висновків посадові особи Нововодолазької ОДПІ вважають наявність акту ДПІ у м. Суми ГУ Міндоходів «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Тага» (код ЄДРПОУ 37524707) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по фінансово-господарських операціях з ТОВ «Техно-Еліт», код ЄДРПОУ 35847508 за період з 01 серпня 2013 року по 31 серпня 2013 року, яким не підтверджується факт реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ ВКФ «Тага» щодо придбання товару у ТОВ «Техно-Еліт» у серпні 2013 року з подальшою реалізацією товару на адресу підприємств-покупців та як наслідок відсутній факт реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Інтерфакт-плюс» із ТОВ ВКФ «Тага».

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи заявленого позову, зазначивши, що висновки посадових осіб Нововодолазької ОДПІ щодо порушення ТОВ «Інтерфакт-плюс» положень Податкового кодексу України внаслідок включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, нарахованих (сплачених) у складі придбаного товару у ТОВ ВКФ «Тага» у серпні 2013 року, є безпідставними, ґрунтуються на припущеннях та спростовуються документами наявними у ТОВ «Інтерфакт-плюс», просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

У судовому засіданні та наданих до суду письмових запереченнях представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 10.02.2014 року за №0000122200, винесене на підставі висновків акту документальної позапланової документальної невиїзної перевірки від 17.01.2014 р. №12/20-20-22-08/30957466, яким встановлено, що підприємство позивача зайво включило до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за серпень 2013 року суму у розмірі 69968,00 грн. по взаємовідносинам із контрагентом ТОВ ВКФ «Тага».

Крім того, відповідачем зазначається, що до перевірки позивачем не було надано документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей від зазначеного постачальника до позивача. Відповідачем, зокрема, зазначається, що позивачем не надано до перевірки таких первинних документів, як книга обліку довіреностей, у видаткових накладних, отриманих від ТОВ «Техно-Еліт» відсутній запис, згідно якої довіреності отримувався товар, а також відсутня роз шифровка підпису, що не дає можливості проконтролювати хто з працівників ТОВ ВКФ «Тага» отримував товар. Крім того, відповідач зазначає, що ТОВ «Техно-Еліт» має стан платника «14» - визнано банкрутом. Отже, наведені обставини, на думку відповідача, не дають можливості підтвердити факт реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Техно-Еліт» з ТОВ ВКФ «Тага» та в подальшому з ТОВ «Інтерфакт-Плюс» та має ознаки нереальності здійснення по ланцюгу постачання.

В обґрунтування своєї позиції відповідач посилався також на акт від 11.12.2013 за №2048/2204/37524707, складений ДПІ у м. Суми ГУ Міндоходів «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Тага» (код ЄДРПОУ 37524707) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по фінансово-господарських операціях з ТОВ «Техно-Еліт», код ЄДРПОУ 35847508 за період з 01 серпня 2013 року по 31 серпня 2013 року, яким не підтверджується факт реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ ВКФ «Тага» щодо придбання товару у ТОВ «Техно-Еліт» у серпні 2013 року з подальшою реалізацією товару на адресу підприємств-покупців.

Враховуючи викладене, відповідач просив суд в задоволенні адміністративного позову ТОВ "Іпра-Софт" - відмовити.

Оскільки матеріали справи містять докази, які в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, а завданням адміністративного судочинства України згідно з ч.1 ст.2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і неухильне дотримання судом вимог даної норми процесуального закону є обов'язковим в кожній адміністративній справі, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі документів.

Суд, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, ТОВ "Інтерфакт -плюс", пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 30957466, знаходиться на обліку як платник податків (зборів) в Нововодолазький ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області.

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду немає сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому перелічені обставини перед судом не доказуються.

Матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами Нововодолазької ОДПІ Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі -Нововодолазька ОДПІ) була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Інтерфакт-плюс» (податковий номер 30957466) з питань правомірності відображення в податковому обліку проведених взаємовідносин з ТОВ ВКФ «Тага» (код за ЄДРПОУ 37524707) їх реальності та повноти відображення в обліку за серпень 2013 р.

За результатами перевірки був складений акт від 17.01.2014 р. №12/20-20-22-08/30957466 (а.с. 9-19).

Згідно висновків акту, перевіркою встановлені наступні порушення податкового законодавства : 1) господарська діяльність ТОВ «Інтерфакт-плюс» по взаємовідносинам з ТОВ ВКФ «Тага» за серпень 2013 року має ознаки нереальності здійснення; 2) п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого відповідачем зроблено висновок про заниження податку на додану вартість за серпень 2013 року на загальну суму 69968,10 грн.

В акті перевірки посадовими особами Нововодолазької ОДПІ зроблені висновки, що ТОВ «Інтерфакт-плюс» безпідставно включило до складу податкового кредиту суми ПДВ, нараховані (сплачені) у складі вартості придбаного товару у ТОВ ВКФ «Тага» серпні 2013 року.

На підставі акту від 17.01.2014 р. №12/20-20-22-08/30957466 Нововодолазькою ОДПІ складено податкове повідомлення-рішення від 10.02.2014 р. №0000122200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 104952,00 грн., з яких 69968,00 грн. - за основним платежем та 34984,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.25).

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішення, підприємство 19.11.2013 р. звернулось 19.02.2014 року до ГУ Міндоходів у Харківській області з первинною скаргою про скасування податкового повідомлення - рішення №0000122200 від 10.02.2014 року (а.с. 26-30). Рішенням ГУ Міндоходів у Харківській області від 15.04.2014 р. №2649/10/20-40-10-04-17, скарга підприємства залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін (а.с. 32-34). ТОВ «Інтерфакт-плюс» звернулося до Міндоходів і зборів України зі скаргою на вищевказане податкове повідомлення-рішення (а.с.36-40). Рішенням від 22.05.2014р. №3103/6/99-99-10-01-15, яке отримано 10.06.2014 р. ТОВ «Інтерфакт-плюс», скарга підприємства залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін (а.с. 41-43).

Судом з'ясовано, що фактичною підставою для таких висновків щодо ТОВ ВКФ «Тага» посадові особи Нововодолазької ОДПІ вважають наявність акту ДПІ у м. Суми ГУ Міндоходів від 11.12.2013 за №2048/2204/37524707 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Тага» (код ЄДРПОУ 37524707) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по фінансово-господарських операціях з ТОВ «Техно-Еліт», код ЄДРПОУ 35847508 за період з 01 серпня 2013 року по 31 серпня 2013 року, яким не підтверджується факт реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ ВКФ «Тага» щодо придбання товару у ТОВ «Техно-Еліт» у серпні 2013 року з подальшою реалізацією товару на адресу підприємств-покупців та, як наслідок, відсутність у ТОВ «Інтерфакт-плюс» факту реального вчинення господарських операцій із ТОВ ВКФ «Тага».

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу суджень Нововодолазької ОДПІ, відображених в акті від 17.01.2014 р. №12/20-20-22-08/30957466 на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції - контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Податковим кодексом України.

Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Суд зазначає, що порядок проведення органами державної податкової служби України документальних позапланових перевірок унормований ст. 78 Податкового кодексу України, відповідно до якої документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності обставин, передбачених п.п. 78.1.1 - 78.1.13. п. 78.1 зазначеної статті. Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Згідно п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 (далі - Порядок).

Згідно п. 3 розділу 1 зазначеного Порядку визначено, що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

В пунктах 4-6 розділу 1 Порядку, передбачено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Пунктом 5.2 розділу 2 Порядку передбачено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, зокрема: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Таким чином, податковий орган у разі виявлення під час перевірки порушення податкового, валютного та іншого законодавства, повинен в акті перевірки чітко визначити зміст порушення та зазначити первинний документ, на підставі якого було встановлено порушення.

Судом з'ясовано, що посадовими особами Нововодолазької ОДПІ висновки щодо завищення ТОВ «Інтерфакт-плюс» податкового кредиту у сумі 69968,00 грн. за серпень 2013 року зроблені виключно лише на підставі наявності акту перевірки контрагента-продавця ТОВ ВКФ «Тага» (з посиланням на фінансово-господарську діяльність між ТОВ ВКФ «Тага» та ТОВ «Техно-Еліт».

Перевіряючи правомірність висновків, викладених податковим органом в акті перевірки та прийнятому на підставі цих висновків спірного податкового повідомлення-рішення, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у ході розгляду справи підприємство позивача мало господарські взаємовідносини з ТОВ ВКФ «Тага».

Так, ТОВ «Інтерфакт -плюс» з ТОВ ВКФ «Тага» укладено договір поставки вугілля №000027 від 01.04.2013 року (а.с. 46-48).

На виконання умов договору поставки вугілля, укладеного між зазначеними сторонами, ТОВ ВКФ «Тага» виписані податкові та видаткові накладні, на підставі яких ТОВ «Інтерфакт-плюс» включило до складу податкового кредиту у серпні 2013 року суму ПДВ у розмірі 69968 грн. (а.с. 49-64; 76-92).

Судом з'ясовано, що копії зазначених накладених надавались ТОВ «Інтерфакт-плюс» у ході перевірки перевіряючим фахівцям Нововодолазькій ОДПІ разом з усіма іншими копіями первинних документів, оформленими згідно чинного законодавства.

Усі первині документи не мають недоліків, оформлені належним чином за формою та змістом, виписані реально існуючим суб'єктом господарювання та підписані уповноваженими на те особами, тим самим підтверджують формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість ТОВ «Інтерфакт-плюс» по взаємовідносинах з ТОВ ВКФ «Тага».

Вищеказані первинні документи свідчать про звичайну фінансово-господарську діяльність ТОВ ВКФ «Тага», податкові накладні відповідають вимогам поставленим чинним законодавством до первинних документів, а відтак наділені юридичною силою та є належними доказами реальності здійснених господарської операції з ТОВ ВКФ «Тага».

Розрахунки між суб'єктами господарювання здійснювались в безготівковій формі, а саме: шляхом перерахування грошових коштів ТОВ «Інтерфакт-плюс» на розрахунковий рахунок продавця, про що свідчать платіжні доручення № 54 від 02.08.2013, №661 від 29.08.2013 р., № 654 від 23.08.2013р., № 651 від 22.08.2013 р., № 618 від 15.08.2013 р., № 604 від 12.08.2013 р., № 603 від 12.08.2013р., № 602 від 09.08.2013 р., № 591 від 07.08.2013 р., № 578 від 02.08.2013 р., № 576 від 01.08.2013 року (а.с. 65-75).

Порядок формування податкового кредиту встановлено Податковим кодексом України, за визначенням п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 якого податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Вимоги до податкової накладної встановлено п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункти 201.6, 201.7 статті 201 ПК України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм права, суд дійшов висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен отримати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Податковим органом не виявлено будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту або податкових зобов'язань з ПДВ, не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, як-безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій.

Висновки посадових осіб Нововодолазької ОДПІ щодо порушення ТОВ «Інтерфакт-плюс» положень Податкового кодексу України внаслідок включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, нарахованих (сплачених) у складі вартості вугілля у ТОВ ВКФ «Тага» ґрунтуються на припущеннях та спростовуються документами наявними у ТОВ «Інтерфакт-плюс».

З матеріалів справи судом встановлено, що отримання товару, за умовами укладеного договору між підприємством позивача та ТОВ ВКФ «Тага» підтверджується належним чином оформленими товарно-транспортними накладними, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 94-109).

Крім того, позивачем до матеріалів справи надані копії подорожніх листів, які також свідчать про переміщення придбаного у ТОВ ВКФ «Тага» підприємством позивача товару (а.с. 122-140).

Суд вважає необґрунтованими дані доводи податкового органу, виходячи з наступного.

Згідно з підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 статті Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

У відповідності до пункту 201.10 статті 200 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Суд зазначає, що загальні правила щодо дати виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту містяться у пункті 198.2 статті 198 ПК України, згідно із яким такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом вказаної норми, із датами списання коштів або отримання товарів/послуг пов'язується право платника податку на податковий кредит, проте це право не обмежується звітним податковим періодом, в якому виписані податкові накладні та платник податку приймає самостійне рішення про реалізацію свого права на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення такого права на податковий кредит.

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Виходячи із системного аналізу положень розділу V "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що податкова накладна, заповнена без порушень порядку її заповнення та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлені строки, дає право на включення зазначених в ній сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту покупця у тому податковому періоді, в якому відбулася перша з подій, визначених пунктом 198.2 статті 198 Кодексу, у разі отримання її у такому звітному періоді. В разі отримання податкової накладної із запізненням в інших податкових періодах право на включення сум ПДВ, зазначених в ній, до податкового кредиту виникає у покупця в тому податковому періоді, в якому податкова накладна була отримана покупцем, з урахуванням того, що зазначене право зберігається за ним протягом 365 днів з дати виписки такої податкової накладної.

За приписами пунктів 201.14, 201.15 статті 201 ПК України платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.

Зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку. Форма і порядок заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних встановлюються відповідно до вимог розділу II цього Кодексу.

Платники податку щомісяця в терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких цим розділом встановлено звітний податковий період - квартал, подають органу державної податкової служби копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

Отже, зазначеними нормами Податкового кодексу України передбачено, що в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних відображується, зокрема, й дата отримання платником податків відповідної податкової накладної.

Крім цього, наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 № 1002 "Про затвердження форми Реєстру виданих та отриманих податкових накладних та Порядку його ведення" (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 у за № 1402/18697) затверджено форму Реєстру виданих та отриманих податкових накладних, в якій передбачено, що в реєстрі відображається дата виписки та дата отримання податкових накладних в окремих рядках реєстру.

Судовим розглядом з'ясовано, що в ході позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «Інтерфакт-плюс» до Нововодолазької ОДПІ були надані пояснення та копії первинних документів щодо документального підтвердження взаємовідносин з ТОВ ВКФ «Тага» за серпень 2013 року. Отже, наадані документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують здійснення господарської операції щодо придбання ТОВ «Інтерфакт-плюс» вугілля у ТОВ ВКФ «Тага».

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно до п.п. 139.1.9. п.139.1 Податкового Кодексу України не включаються до складу витрат, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Приписами ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинний документ, згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Господарською операцією, відповідно до ст. 1 цього Закону, є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З вищенаведених норм вбачається, що податкова звітність повинна ґрунтуватися на даних бухгалтерського обліку, який ведеться на підставі первинних документів, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. При цьому, договір є первинним документом, який містить інформацію про господарську операцію, та на підставі якого виникають права та обв'язки у сторін, а накладні (видаткова, податкова, товарно-транспортна), акти, розрахункові документи, тощо є документами, які підтверджують здійснення господарської операції.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємством-контрагентом. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Юридична відповідальність кожного платника податків, відповідно до ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно частини 1 статті 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування платником податку витрат підприємства та податкового кредиту допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманих за договорами товарів, робіт, послуг у власній господарській діяльності.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у разі, якщо контрагентом-продавцем ТОВ ВКФ «Тага» було порушено норми податкового законодавства, то це тягне за собою правові наслідки у вигляді відповідальності виключно для зазначеного суб'єкта господарювання, оскільки чинним законодавством не передбачено наслідків таких порушень для іншої юридичної особи, тобто ТОВ «Інтерфакт-плюс».

Крім того, законом на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки дотримання постачальником вимог податкового чи іншого законодавства.

Отже, чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника на формування податкового кредиту від податкового стану іншої особи.

Викладені вище обставини свідчать про те, що ТОВ «Інтерфакт-плюс» правомірно включило до складу податкового кредиту суму ПДВ в складі вартості вугілля, придбаного у продавця ТОВ ВКФ «Тага» відповідно до первинних документів та вимог чинного законодавства.

Відповідно до додатку 5 до податкової декларації з ПДВ, ТОВ «Інтерфакт-плюс» було відображено обсяги придбання вугілля від ТОВ ВКФ «Тага» та задекларовано податкового кредиту з ПДВ за серпень 2013 року в сумі 69968,00 грн.

Суд за результатами розгляду справи дійшов висновку, що посадові особи Нововодолазької ОДПІ, в порушення зазначених вище положень, зробив висновки щодо порушення ТОВ «Інтерфакт-плюс» положень Податкового кодексу України, які обґрунтовані лише наявністю акту перевірки контрагента-продавця ТОВ ВКФ «Тага» (з посиланням на фінансово-господарську діяльність між ТОВ ВКФ «Тага» та ТОВ «Техно-Еліт»).

В акті перевірки не викладено жодних доказів відсутності фізичного отримання товару ТОВ «Інтерфакт-плюс» від ТОВ ВКФ «Тага», використання ТОВ «Інтерфакт-плюс» придбаного вугілля не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності ТОВ «Інтерфакт-плюс». Вищезазначене вугілля було використано ТОВ «Інтерфакт-плюс» під час здійснення господарської діяльності.

Усі первинні документи підтверджують реальність господарської операції у правовідносинах між ТОВ «Інтефакт-плюс» та ТОВ ВКФ «Тага», а перерахування ТОВ «Інтерфакт-плюс» безготівкових коштів на поточний банківський рахунок продавця в оплату вартості придбаного вугілля та сировини свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Первинні документи, надані позивачем, за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, спричинили втрату ними юридичного статусу первинних документів, податковим органом не доведено.

Згідно із частиною 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України нікчемним правочином є правочин, який порушує публічний порядок, а згідно з ч.1 цієї ж статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, за своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), тобто свідоме діяння певної фізичної особи, що при укладанні правочину діяла від імені такого платника, яке має в собі ознаки кримінально переслідуваного.

Проте, доводів про прийняття компетентною особою рішення про порушення кримінальної справи за фактом здійснення господарської діяльності відносно контрагентів чи їх посадових осіб відповідач під час судового розгляду не навів.

Проаналізувавши вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що позивачем доведено реальне вчинення господарських операцій з контрагентами, оскільки ними виконані умови укладених договорів, що підтверджується первинними бухгалтерськими та податковими документами.

У зв'язку з тим, що відсутній об'єкт донарахування податку на додану вартість, суд приходить до висновку про відсутність підстав застосування штрафної (фінансової) санкції на підставі п.123.1 та п. 123.2 ст. 123 Податкового кодексу України.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій у ТОВ «Інтефакт-плюс» по придбанню вугілля у ТОВ ВКФ «Тага» суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Між тим, судовим розглядом з'ясовано, що суб'єкт владних повноважень ані в ході проведення перевірки, ані в ході розгляду справи судом не подав жодних доказів на підтвердження факту відсутності у позивача об'єктивної потреби в укладанні спірного правочину №000027 від 01.04.2013 року, відсутності факту отримання товарів за укладеним правочином та відсутності факту подальшого використання цього товару в межах господарської діяльності.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за укладеним договором №000027 від 01.04.2013 року, податковим органом не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірного договору, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином. Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірним договором, вчинений правочин об'єктивно не був потрібен для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірним правочином було відображено лише в документообігу, а фактично господарські операції не відбувались і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірного правочину - відповідач до суду не подав.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність винесених спірних податкових повідомлень - рішень, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірним податковим повідомленням-рішенням від 10.02.2014 року за №0000122200 прав та охоронюваних законом інтересів позивача - ТОВ "Інтерфакт-плюс" у сфері публічно-правових відносин, то позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс" до Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 10.02.2014 року за №0000122200, винесене відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс".

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 04 серпня 2014 року.

Суддя Заічко О.В.