Постанова

від 07.07.2014 по справі 815/2432/14

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/2432/14

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р АЇ Н И

02 липня 2014 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Токмілової Л.М.

за участю: секретаря - Музика А.О.

представника позивача - Логовського В.В. (за довіреністю),

представника відповідача - Демінської М.В. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Наукове-виробниче підприємство "КАРЕ" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства "Наукове-виробниче підприємство "КАРЕ" (далі - ПП "НВП "КАРЕ", підприємство або Позивач) до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ у Київському районі м. Одеси, або Відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 30.10.2013 року № 0003832201 та №0003822201.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що державною податковою інспекцією у Київському районі м. Одеси проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "НВП "КАРЕ" з питань повноти нарахування та сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 25.10.2010 року по 31.12.2012 року. За результатами даної перевірки відповідачем складено акт перевірки від 16.10.2013 року №575/22-01/37351868, яким встановлено порушення позивачем: п.4.1.1 п.4.1 ст. 4, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.44.1 ст.44, п. 135.1, 135.2, 135.3 ст.135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого ПП "НВП "КАРЕ" занижено податок на прибуток на суму 105354,00 грн., у т.ч. по періодах: за 1 квартал 2011 року - в розмірі 3828,00 грн., за 2 квартал 2011 року - в розмірі 34307,00 грн., за 3 квартал 2011 року - в розмірі 250 ,00 грн., за 4 квартал 2011 року - в розмірі 10234,00 грн., за 1 квартал 2012 року - завищення в розмірі 672,00 грн., за 2 квартал 2012 року - завищення в розмірі 1294,00 грн., за 3 квартал 2012 року - заниження в розмірі 31488,00 грн., за 4 квартал 2012 року - заниження в розмірі 25246,00 грн.; п.46.1 ст.46, 49.18.1 ст.49, п. 185.1, 187.1 ст. 187, 188.1 ст.188, п.203.1 ст. 203 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 31752,00 грн., у т.ч. по періодах: за березень 2011 року - в розмірі 2668,00 грн., квітень 2011 року - в розмірі 19071,00 грн., травень 2011 року - в розмірі 6158,00 грн., червень 2011 року - в розмірі 2300,00 грн., липень 2011 року - в розмірі 940,00 грн., серпень 2011 року - завищення в розмірі 107,00 грн., вересень 2011 року - заниження в розмірі 2357,00 грн., жовтень 2011 року - в розмірі 665,00 грн., березень 2012 року - завищення в розмірі 2300,00 грн., вересень 2012 року - заниження в розмірі 860,00 грн., жовтень 2012 року - завищення в розмірі 860,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.10.2013 року №0003832201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 119538,00 грн., у т.ч. за основним платежем - у розмірі 105354,00 грн. та на 14184,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення-рішення від 30.10.2013 року №0003822201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 33502,00 грн., у т.ч. за основним платежем у розмірі 31752,00 грн. та на 1750,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Позивач вважає прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення такими, що винесені з грубим порушенням вимог чинного законодавства, при неповному з'ясуванні відповідачем всіх обставин фінансово-господарської діяльності позивача та підлягають скасуванню з наступних підстав.

Так, з приводу встановлених перевіркою порушень при формуванні валових витрат підприємства у періоді з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року при здійсненні операцій з придбання та списання на собівартість комплектуючих виробів для виготовлення та продажу приладів, позивач зазначив, що висновки про встановлені з його боку порушення, були зроблені відповідачем на підставі того, що позивачем не надано до перевірки журнали-ордери, відомості бухгалтерського обліку по бухгалтерським рахункам, акти списання комплектуючих виробів, договори з постачальниками комплектуючих виробів, матеріалів.

В обґрунтування неправомірності прийняття оскаржуваних рішень позивач вказує на відсутність в його діях порушень, викладених в акті перевірки, посилаючись на те, що ним при включенні до податкового кредиту та до валових витрат відповідних спірних сум дотримано вимоги податкового законодавства, а реальність та фактичність здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами підтверджується первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, в тому числі, господарськими договорами з постачальниками комплектуючих, видатковими та податковими накладними. А не надання актів на списання матеріалів/комплектуючих, не передбачено нормами чинного законодавства як підставу для невизнання валових витрат.

Проте, як вказує позивач, відповідачем при проведені перевірки не взято до уваги надані документи, а використано акт іншої ДПІ про неможливість проведення зустрічної звірки - контрагента позивача - ПП "Гамма-Плюс", згідно якого вказане підприємство станом на 25.04.2013 року не знаходиться за своїм місцезнаходженням, який не може свідчити, на думку позивача про те, що операції ПП "НВП "КАРЕ" з його постачальником не мають реального характеру.

Разом з тим, на думку позивача, наявність досудового розслідування щодо ПП "Гамма-Плюс", внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 205 Кримінального кодексу України, не свідчить про нереальність господарських операцій із позивачем.

Таким чином, позивач вважає, що податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції з його контрагентом є фіктивними чи безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, я б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, віднесення сумм до валових витрат (витрат) по спірним операціям, та не доведено недобросовісності позивача як платника податків.

Отже, враховуючи вищевикладене позивач просив суд задовольнити його позов.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов (т.1 а.с.172-176), в яких зазначив, що ДПІ у Київському районі м. Одеси в ході проведення перевірки ПП "НВП "КАРЕ" з питань повноти нарахування та сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 25.10.2010 року по 31.12.2012 року, правомірно зроблені висновки про порушення позивачем п.4.1.1 п.4.1 ст. 4, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.44.1 ст.44, п. 135.1, 135.2, 135.3 ст.135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого ПП "НВП "КАРЕ" занижено податок на прибуток на суму 105354,00 грн., а також про порушення п.46.1 ст.46, 49.18.1 ст.49, п. 185.1, 187.1 ст. 187, 188.1 ст.188, п.203.1 ст. 203 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 31752,00 грн., в результаті здійснення господарських операцій із МП ВКФ "Марс", ПП "Гамма-Плюс", у зв'язку із тим, що згідно актів ДПІ у Приморському районі м. Одеси по ПП "Гамма-Плюс" встановлено, що правочини, здійснені ПП "Гамма-Плюс" не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними. Таким чином, відповідач вважає, що винесені податкові повідомлення-рішення від 30.10.2013 року № 0003832201 за порушення позивачем вимог п.4.1.1 п.4.1 ст. 4, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.44.1 ст.44, п. 135.1, 135.2, 135.3 ст.135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, а також від 30.10.2013 року № 0003822201 за порушення позивачем вимог п.46.1 ст.46, 49.18.1 ст.49, п. 185.1, 187.1 ст. 187, 188.1 ст.188, п.203.1 ст. 203 Податкового кодексу України є правомірними, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Представник позивача в судовому засіданні 02.07.2014 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та на поданих доказах.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.07.2014 року заявлений адміністративний позов не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях на адміністративний позов.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, ознайомившись із запереченнями відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Приватне підприємство "Наукове-виробниче підприємство "КАРЕ" зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Одеської міської ради 22.10.2010 року за № 155610200000, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 317891, копія якого наявна в матеріалах справи (т.1 а.с.10).

Судом встановлено, що позивач станом на момент проведення перевірки перебував на обліку в державній податковій інспекції у Київському районі м. Одеси, та у період, за який проводилась перевірка, ПП "НВП "КАРЕ" зареєстровано, зокрема, платником податку на додану вартість згідно свідоцтва від 29.12.2010 року №100316942, яке анульовано 17.10.2011 року. 01.03.2012 року ПП "НВП "КАРЕ" видано нове свідоцтво від №200024970 про реєстрацію платника податку на додану вартість. Позивач є платником податку на прибуток, що підтверджується п. 2.4.2 акту перевірки, і не заперечувалось сторонами по справі.

Судом встановлено, що 12.08.2013 року за №2475/10/22-01 відповідачем направлено запит на адресу ПП "НВП "КАРЕ" про надання пояснень та їх документального підтвердження щодо фінансово-господарської діяльності за період з 01.03.2011 року по 30.06.2013 року (т.1а.с.183). Вказаний запит отримано позивачем 13.08.2013 року, про що свідчить відповідна відмітка на ньому.

На вказаний запит ПП "НВП "КАРЕ" 22.08.2013 року за №34 надано відповідь із поясненнями, а також первинні документи на підтвердження здійснених операцій (т.1а.с.186).

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлення на проведення перевірки від 02.10.2013 року № 349, наказу начальника ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеської області від 02.10.2013 року №348-п, головним державним ревізор - інспектором відділу організації та супроводження перевірок платників податків управління податкового аудиту ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеської області Скалозуб Маргаритою Анатоліївною згідно із п.п.78.1.11, п.78.1 ст.78 Податкового Кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП "НВП "КАРЕ" (код ЄДРПОУ 37351868) з питань повноти нарахування та сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 25.10.2010 року по 31.12.2012 року (т.1 а.с.184,185).

За результатами вказаної перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси складено акт перевірки від 16.10.2013 року №575/22-01/37351868 (т.1а.с.22-45), яким встановлено порушення позивачем: п.4.1.1 п.4.1 ст. 4, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.44.1 ст.44, п. 135.1, 135.2, 135.3 ст.135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого ПП "НВП "КАРЕ" занижено податок на прибуток на суму 105354,00 грн., у т.ч. по періодах: за 1 квартал 2011 року - в розмірі 3828,00 грн., за 2 квартал 2011 року - в розмірі 34307,00 грн., за 3 квартал 2011 року - в розмірі 250 ,00 грн., за 4 квартал 2011 року - в розмірі 10234,00 грн., за 1 квартал 2012 року - завищення в розмірі 672,00 грн., за 2 квартал 2012 року - завищення в розмірі 1294,00 грн., за 3 квартал 2012 року - заниження в розмірі 31488,00 грн., за 4 квартал 2012 року - заниження в розмірі 25246,00 грн.; п.46.1 ст.46, 49.18.1 ст.49, п. 185.1, 187.1 ст. 187, 188.1 ст.188, п.203.1 ст. 203 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 31752,00 грн., у т.ч. по періодах: за березень 2011 року - в розмірі 2668,00 грн., квітень 2011 року - в розмірі 19071,00 грн., травень 2011 року - в розмірі 6158,00 грн., червень 2011 року - в розмірі 2300,00 грн., липень 2011 року - в розмірі 940,00 грн., серпень 2011 року - завищення в розмірі 107,00 грн., вересень 2011 року - заниження в розмірі 2357,00 грн., жовтень 2011 року - в розмірі 665,00 грн., березень 2012 року - завищення в розмірі 2300,00 грн., вересень 2012 року - заниження в розмірі 860,00 грн., жовтень 2012 року - завищення в розмірі 860,00 грн.

Разом з цим, як додаток до акту перевірки, перевіряючими складено розрахунки застосування штрафних санкцій (т.1а.с.44,45).

Як зазначено в акті перевірки та вбачається з матеріалів справи, направлення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 02.10.2013 року № 349, копія наказу начальника ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеської області від 02.10.2013 року №348-п вручені 03.10.2013 року директору ПП "НВП "КАРЕ" Бурдиці Л.Ф., про що свідчить підпис зазначеної особи на документі (т.1 а.с.184).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.10.2013 року №0003832201 (т.1а.с.46), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 119538,00 грн., у т.ч. за основним платежем - у розмірі 105354,00 грн. та на 14184,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення від 30.10.2013 року №0003822201 (т.1 а.с47), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 33502,00 грн., у т.ч. за основним платежем у розмірі 31752,00 грн. та на 1750,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся із скаргою до Головного управління Міндоходів в Одеській області від 14.11.2013 р. б/н, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 16.01.2014 р. № 101/10/15-32-10-02-07 про результати розгляду первинної скарги, яким скаргу підприємства залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін (т.1а.с.49-59).

При подальшому адміністративному оскарженні податкових повідомлень-рішень до Міндоходів України, останнім прийнято рішення про результати розгляду повторної скарги від 28.03.2014 року №5567/6/99-95-10-01-15, яким скаргу підприємства залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін (т.1а.с.61-69).

Позивач, не погодившись із висновками податкового органу та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із вказаним позовом.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд виходить з наступного.

Спірні податкові повідомлення-рішення базуються на викладених в акті перевірки висновках відповідача про порушення позивачем вимог п.4.1.1 п.4.1 ст. 4, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.44.1 ст.44, п. 135.1, 135.2, 135.3 ст.135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого ПП "НВП "КАРЕ" занижено податок на прибуток на суму 105354,00 грн. та вимог п.46.1 ст.46, 49.18.1 ст.49, п. 185.1, 187.1 ст. 187, 188.1 ст.188, п.203.1 ст. 203 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 31752,00 грн.

Так, в акті перевірки зазначено, що при проведенні перевірки надано такі документи: накладні, акти виконаних робіт, договори, виписки банку. При цьому зазначається, що журнали-ордера, відомості бухгалтерського обліку по бухгалтерським рахункам 301, 311, 361, 631, 701, 702 до перевірки не наддавались. Пояснень щодо встановлених порушень посадові особи не надавали.

Також, із акту перевірки вбачається, що висновки відповідача про встановлені порушення пов'язуються із відсутністю реального характеру здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентом ПП "Гамма-Плюс", на підставі якої позивачем формувались валові витрати (витрати) та податковий кредит у перевіряємому періоді, з огляду на дані, зазначені в акті ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 16.05.2013 року №2865/22-3/30047509 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Гамма-Плюс", код за ЄДРПОУ 30047509, щодо підтвердження господарських взаємовідносин з платниками податків за період з 01.10.2010 року по 30.11.2011 року" (т.1а.с.177-182), в якому зазначено, що згідно із матеріалами кримінального провадження №32013110010000024 встановлено причетність службових осіб ПП "Гамма-Плюс" у використанні ним підприємств, які були створені невстановленими слідством особами з метою надання податкової вигоди у схемі міжрегіонального ухилення від сплати податків. Також актом зазначено, що фінансово-господарські операції з січня 2010 року по листопад 2011 року ПП "Гамма-Плюс" мають ознаки проведення безтоварних операцій.

Разом з цим, відповідачем не надано до суду жодних доказів щодо наслідків розгляду вказаної кримінальної справи.

Дослідивши наведені докази у їх взаємозв'язку суд не погоджується з висновками відповідача в акті перевірки від 16.10.2013 року №575/22-01/37351868 про порушення позивачем вимог податкового законодавства, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 30.10.2013 року № 0003832201 та №0003822201, та досліджуючи фактичність проведених господарських операцій позивача з його контрагентом, їх товарність, а також зв'язок із господарською діяльністю позивача, формування податкового кредиту з податку на додану вартість і віднесення сум до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, вирішуючи питання щодо нікчемності угод, зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності позивача за КВЕД є 26.51: виробництво інструментів і обладнання для вимірювання, дослідження та навігації.

Судом встановлено, що для здійснення своєї господарської діяльності, позивачем з ПП "Гамма-Плюс" укладено договір на придбання та виготовлення від 25.02.2011 року №02 (т.1а.с.78-81), відповідно до умов якого ПП "Гамма-Плюс" (Постачальник) зобов'язується поставити ПП "НВП "КАРЕ" (Замовнику) комплектуючі та/чи послуги з монтажу електротехніки, а Замовник - оплатити вартість товару та /чи робіт. Розрахунки за договором здійснюються після пред'явлення Постачальником накладної на оплату товару (п.4.1 Договору). Строк дії договору - з моменту підписання - до 30.12.2011 року.

На підтвердження факту надання послуг за вказаним договором, а також товарності операції з ПП "Гамма-Плюс" позивачем були надані до суду засвідчені копії: податкових накладних за березень, квітень, серпень, вересень 2011 року (т.1а.с.84, 87, 90, 93, 95, 98, 101, 104, 107, 111-112), видаткових накладних (т.1а.с.82, 85, 88, 91, 96, 99, 102, 108), рахунків, актів прийому виконаних робіт (т.1а.с. 94, 105), актів звірки взаєморозрахунків (т.1а.с.113, 114), виписки банку (т.2 а.с.101-113) .

Судом також встановлено, що позивачем з ПП "Гамма-Плюс" укладено договір від 23.03.2011 року №032301 (т.2а.с.44), відповідно до умов якого ПП "Гамма-Плюс" (Постачальник) зобов'язується поставити ПП "НВП "КАРЕ" (Замовнику) товар (радіоелектронні складові) згідно з номенклатурою та кількістю, визначеними у замовленні (п.1.1 Договору). Ціна, асортимент, кількість товару визначається у рахунках, які є невід'ємною частиною договору (п.1.2 Договору). Договором передбачена 100% попередня оплата (п.3.1 Договору). Строк дії договору - з моменту підписання - до 31.12.2011 року.

На підтвердження факту надання послуг за вказаним договором, а також товарності операції з ПП "Гамма-Плюс" позивачем були надані до суду засвідчені копії: податкових накладних за березень, квітень 2011 року (т.2а.с.47-48, 53), видаткових накладних (т.2а.с.46, 52, ), рахунків (т.2 а.с.45, 51), актів прийому виконаних робіт (т.1а.с. 94, 105), актів звірки взаєморозрахунків (т.1а.с.113, 114), виписки банку (т.2 а.с.101-113).

Також, як встановлено судом, для здійснення своєї господарської діяльності між позивачем (Виконавець) та ВКФ "Марс" (Мале Підприємство) у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (Замовник) укладено договір від 01.03.2011 року №03М-11 (т.1а.с.115-116), відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виготовити та поставити елементи адресної системи пожежної сигналізації "МАРС-А" у відповідності до технічної документації. Кількість елементів та строки поставки визначаються у заявці Замовника (п.2.1 Договору). Вартість послуг за договором визначається згідно з рахунком (п. 3.2 Договору) шляхом здійснення попередньої оплати (п.3.4 Договору). Строк дії договору - з моменту підписання - до 31.12.2011 року.

На підтвердження виконання умов договору позивачем були надані до суду засвідчені копії: видаткових накладних (т.1а.с.117, 122-123, т.2 а.с.25, 27, 30, 35, 36, 38), податкових накладних (т.1а.с.118-119, 12136, 140, т.2а.с.28, 29, 31, 32, 40, 41-43), рахунків (т.1а.с.120, 124, 126, 139, т.2 а.с.24, 33, 37, 39), довіреностей на отримання матеріальних цінностей (т.2а.с.26, 34), виписки банку (т.2, а.с.101-113).

Як встановлено судом, між Одеським національним університетом ім. І.І. Мечникова (Виконавець) та позивачем (Замовник) укладено договір від 21.04.2011 року №50/03.11 (т.2 а.с.71-76) на виконання науково-технічних робіт по вводу в експлуатацію інформаційно-програмного комплексу системи голосування Біляївської районної ради "Вибір 2М", відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець приймає зобов'язання по установці, монтажу, наладки додаткових робочих місць депутатів Біляївської районної ради, а також Виконавець зобов'язується ввести в експлуатацію інформаційно-програмний комплекс системи голосування надати Замовнику послуги з проведення поточного ремонту індивідуальних пультів депутатів системи голосування Біляївської районної ради "Вибір 2М" в цілому (п.1.1, 1.2 Договору). Вартість робіт складає 20000,00 грн. згідно протоколу узгодження ціни. Підставою для оплати є акт про приймання робіт (п.2.3 Договору). Строк дії договору - з 21.04.2011 року по 10.05.2011 року.

На підтвердження виконання умов договору позивачем було надано копію акта здачі-прийняття науково-технічної продукції (т.2 а.с.74), податкової накладної від 18.05.2011 року №574 на суму 20000,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 3333,33 грн. (т.2а.с.77).

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що між Біляївською районною радою (Замовник) та позивачем (Виконавець) укладено договір від 10.05.2011 року №54/03-11 (т.1 а.с.141-145), відповідно до умов якого Виконавець зобов'язується надати Замовнику послуги з проведення поточного ремонту індивідуальних пультів депутатів системи голосування та ідентифікаційних карт депутатів (брелоків), а також послуги з побудови локальної мережі для забезпеченя роботи системи голосування "Вибір 2М", в тому числі оплата пасивного обладнання, пусконалагодження та монтаж. Вартість послуг складає 37392,00 грн. Строк дії договору - з моменту підписання - до 20.05.2011 року.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано копію акта виконаних робіт та наданих послуг від 10.05.2011 року №22 (т.1а.с.146).

Судом встановлено, що між Біляївською районною радою (Замовник) та позивачем (Постачальник) укладено договір від 10.05.2011 року №54/02-11 (т.1 а.с.147-151), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити виготовлені індивідуальні пульти депутатів для системи голосування та виготовлені ідентифікаційні карти депутатів (брелоків) для системи голосування, а Замовник зобов'язується оплатити вартість товару (п.1.1. Договору). Ціна договору становить 22608,00 грн.. Строк дії договору - з моменту підписання - до 20.05.2011 року.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано копію накладної від 10.05.2011 року №0428 (т.1а.с.153).

На підтвердження подальшого використання товару у власній господарській діяльності - для подальшої реалізації (продажу) з метою отримання прибутку, позивач надав до суду копії накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (т.2а.с.78-100).

Таким чином, вищевказане свідчить про фактичне отримання позивачем від його контрагента товару (комплектуючих) з метою подальшого їх продажу для отримання прибутку.

Досліджуючи правомірність включення позивачем спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту та включення спірних сум до витрат підприємства, суд виходить з наступного.

Правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а також віднесення сплачених платниками сум до валових витрат (витрат) підприємств до 01.01.2011 року регулюються Законом України "Про податок на додану вартість" (зі змінами та доповненнями) від 03.04.1997р. №168/97-ВР та Законом України від 22.05.1997р. №283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями) відповідно, а починаючи з 01.01.2011 року - Податковим кодексом України (далі - ПК України), при цьому віднесення сплачених платниками сум до витрат підприємств регулюється ПК України з 01.04.2011 року. Ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон Про бухгалтерський облік) відповідно.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону Про бухгалтерський облік визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формуються показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону Про бухгалтерський облік, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Згідно п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.2.7. п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

Згідно п.п. 5.5.1. п. 5.5 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Вищезазначеним нормам кореспондують відповідні положення ПК України. Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду, включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до п.177.4. ст.177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Зі змісту наведених норм права випливає, що витрати підприємства можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Порядок формування податкового кредиту визначений ст.198 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту "а" п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках відповідні реквізити, що визначені цією статтею.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку тощо.

Як встановлено судом, позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за спірний період, надані податкові декларації та податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством, що не заперечувалось відповідачем в акті перевірки.

Водночас, суд зазначає, що нормами податкового законодавства визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім того, як встановлено судом, позивачем сума ПДВ включена до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, що також підтверджується реєстром.

Водночас, суд зазначає, що єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні, виписані ПП "Гамма-Плюс" у позивача на час перевірки були наявні.

Позивачем під час розгляду справи підтверджено належними доказами фактичність здійснення операцій з ПП "Гамма-Плюс" та їх подальше використання у господарській діяльності позивача з метою отримання прибутку.

При цьому, суд зазначає, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем. Жодна норма Податкового кодексу України, жоден законодавчий акт не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

При цьому, суд зазначає, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем. Жодна норма Податкового кодексу України, жоден законодавчий акт не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

Окрім того, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальник був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями та їх постачальниками, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Під час розгляду справи з боку відповідача не було надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що позивач та його контрагент у спірний період не були платниками ПДВ та не мали статусу юридичних осіб.

Крім того, суд зазначає, що діючим законодавством, не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Проте, як вже встановлено судом право позивача на віднесення спірних сум до складу податкового кредиту та до валових витрат підприємства поставлено в залежність від даних про наявність порушень з боку контрагента позивача згідно акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 16.05.2013 року №2865/22-3/30047509 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Гамма-Плюс", код за ЄДРПОУ 30047509, щодо підтвердження господарських взаємовідносин з платниками податків за період з 01.10.2010 року по 30.11.2011 року".

При цьому, необхідно також враховувати і практику Європейського суду з прав людини, рішення якого, згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також враховуючи приписи ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", є джерелом права та є обов'язковим для виконання Україною.

Європейський суд з прав людини (п'ята секція) у своєму рішенні від 22.01.2009 р. (заява №3991/03) у справі "Булвес"АД проти Болгарії зазначив наступне: "Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються, до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами

Отже, виходячи з викладеного вбачається, що фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП "Гамма-Плюс" і правомірність віднесення позивачем спірних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу валових витрат (витрат), відповідно до первинних бухгалтерських документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем у відповідності до вимог положень ст.198 ПК України віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні отриманих послуг, на підставі податкової накладної, оформленої належним чином та виданої підприємством, що на момент здійснення господарської діяльності мало статус платника податку на додану вартість та правомірно віднесені витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за перевіряємий період, у зв'язку із виконанням господарських договорів, укладених між позивачем та ПП "Гамма-Плюс".

Водночас, стосовно посилання відповідача в акті перевірки на те, що договори, укладені між ПП "НВП "КАРЕ" та ПП "Гамма-Плюс" не спричиняють реального настання правових наслідків, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В даному випадку, виходячи з вищевикладених фактів та доказів, що їх підтверджують, суд встановив, що договір на перевезення вантажів укладений у письмовій формі, виконання вказаного договору підтверджується актом виконаних робіт, здійснення господарської операції контрагентом підтверджується виданою податковою накладною, а тому суд робить висновок, що сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутку у відповідності до ст. 3 ГК України.

Таким чином укладена угода відповідає загальним вимогам, встановленим Цивільним кодексом України та додержання яких необхідно для чинності правочину.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язанні із його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В даному випадку договір на перевезення вантажів, як вже зазначалося вище, відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, недійсність такого договору прямо законом не встановлена, а також даний договір судом недійсними не визнавався, а отже є чинними.

Таким чином, під час розгляду справи судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст укладених із ПП "Гамма-Плюс" договорів не відповідають діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним.

Суд зазначає, що укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, а також про завищення валових витрат (витрат), що призвело до заниження податку на прибуток за перевіряємий період, - судом не встановлено.

Слід зазначити, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, їх безтоварності, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість та до складу валових витрат чи витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, надані позивачу його контрагентом, за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

Підстав для висновку про те, що позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та віднесені спірні суми до валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в межах виконання угод, які суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому є нікчемними, судом не встановлено.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, суд приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Таким чином, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, та зв'язок між фактом придбання позивачем послуг, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку. Як наслідок суд приходить до висновку про фактичність і товарність господарських операції щодо отримання позивачем товару, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

Отже, виходячи з викладеного вбачається, що фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між ПП "НВП "КАРЕ" та ПП "Гамма-Плюс" і правомірність віднесення позивачем спірних сум ПДВ до податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів, за податковими накладними, актом наданих послуг, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин. А відтак, з огляду на зазначені вище норми законодавства та встановлені обставини, суд вважає, що ПП "НВП "КАРЕ" правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та правомірно включено відповідні суми до складу валових витрат по операціям з ПП "Гамма-Плюс" у перевіряємому періоді .

Таким чином, враховуючи те, що позивачем цілком правомірно віднесено суму за поставлений товар за вищевказаними договорами, укладеними із ПП "Гамма-Плюс", до складу податкового кредиту та до складу валових витрат, а також порушень законодавства, що регулює вказані питання судом не встановлено, суд приходить до висновку, що визначення відповідачем ПП "НВП "КАРЕ" сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток є протиправним, а отже і накладення штрафних (фінансових) санкцій на підставі цих порушень, є також протиправним.

Оцінивши у взаємному зв'язку наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що факти, викладені в акті перевірки від 16.10.2013 року №575/22-01/37351868, не підтверджуються документально. Поряд з цим, наявні у матеріалах справи первинні документи свідчать про правомірність формування позивачем податку на додану вартість та витрат по взаємовідносинах з ПП "Гамма-Плюс".

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення, щодо нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно п.1 ч.2 ст.162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи його окремих положень.

Таким чином, виходячи з викладеного, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 30.10.2013 року № 0003832201 та №0003822201 є протиправними, у зв'язку із чим підлягають скасуванню, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства, якою передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Держаного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі вимог частини 3 статті 160 КАС України, в судовому засіданні 02 липня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 158-163,167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Наукове-виробниче підприємство "КАРЕ" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 30.10.2013 року № 0003832201 про нарахування ПП "НВП "КАРЕ" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 119538,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 105354,00 грн. та штрафними санкціями - 14184,00 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 30.10.2013 року № 0003822201 про нарахування ПП "НВП "КАРЕ" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 33502,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 31752,00 грн. та штрафними санкціями -1750,00 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 07 липня 2014 року.

Суддя Л.М.Токмілова

07 липня 2014 року.