Ухвала

від 04.08.2014 по справі 816/2221/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2014 р.Справа № 816/2221/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Водолажської Н.С. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2014р. по справі № 816/2221/14

за позовом Приватного підприємства "Антарес"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Антарес", звернувся до суду із адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області, в якому просив визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 19.03.2014 року №0001062202/363.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки податкового органу про те, що взаємовідносини позивача із контрагентом - ТОВ "Інтер-Пейнт" не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеним контрагентом, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2014 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 19.03.2014 року №0001062202/363.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання. Так, за наслідками проведеної перевірки контрагента позивача - ТОВ "Інтер-Пейнт" була встановлена неможливість реального здійснення даним підприємством фінансово-господарських операцій із контрагентами, у т.ч. позивачем. Також, оскільки за наслідком проведеного під час перевірки аналізу наданих позивачем товарно-транспортних накладних встановлено порушення порядку їх заповнення, що не дає можливості фактично визначити де та яким чином відвантажувався товар, та враховуючи відсутність основних фондів у ТОВ "Інтер-Пейнт" (в тому числі і складських) та його юридичну адресу (м. Київ), податковий орган дійшов висновку про відсутність реального характеру проведених між позивачем та його контрагентом господарських операцій. Враховуючи наведене, відповідач вказує, що встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, спірні податкові повідомлення рішення є законними та обґрунтованими.

Позивач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.

Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ПП "Антарес" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та перебуває на обліку як платник податків та зборів в Кременчуцькій ОДПІ.

Співробітниками Кременчуцької ОДПІ у період з 13.02.2014 року по 19.02.2014 року проведено виїзну позапланову перевірку ПП "Антарес" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Інтер-Пейнт" за період липень 2013 року, за результатами якої складено акт №553/16-03-22-02-12/32478777 від 26.02.2014 року.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 20821,00 грн., в тому числі за липень 2013 року в сумі 20821,00 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0001062202/363 від 19.03.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 26026,25 грн., в тому числі 20821,00 грн. - за основним платежем та 5205,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач, не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із даним позовом.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактично підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки податкового органу про те, що взаємовідносини позивача із контрагентом - ТОВ "Інтер-Пейнт", не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, використання товару (послуг) у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. Податковим органом під час розгляду справи не було надано доказів того, що операції позивачем не проводились. В зв'язку з чим, позивач мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки порушення контрагентом правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) тягне негативні наслідки лише до цієї особи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 вказаного Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ПП "Антарес" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ "Інтер-Пейнт".

Перевіряючи правомірність формування позивачем суми податкового кредиту по вищезазначених господарських операціях, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996-XIV, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПП "Антарес" (Покупець) та ТОВ "Інтер-Пейнт" (Постачальник) укладений договір №2/01/13 від 04.01.2013 року, згідно якого постачальник продає, а покупець купує покриття для антикорозійного захисту у кількості, асортименті, та за ціною, які визначаються у додатках /рахунках-фактурах/, що підписуються сторонами та є невід'ємними частинами даного договору.

На виконання умов вищезазначених договірних відносин, контрагентом було передано у власність позивача товарно-матеріальні цінності (інтергард 251, інтербонд 201 червоний, розчинник ГТА 220) на загальну суму 124923,12 грн, в т.ч. ПДВ 20820,52 грн., про що свідчать надані позивачем та долучені до матеріалів справи копії відповідних первинних документів, а саме:

- рахунки-фактури №СФ-0000404 від 03.07.2013 року, №СФ-0000421 від 08.07.2013 року, №СФ-0000491 від 24.07.2013 року;

- видаткові накладні №РН-0000417 від 04.07.2013 року, №РН-0000447 від 15.07.2013 року, №РН-0000493 від 24.07.2013 року.

Оплата за отриманий товар проведена в безготівковій формі, про що свідчать надані копії виписок по особовому рахунку у банку.

Як вказує позивач та знайшло своє підтвердження під час судового розгляду справи, придбаний товар, у відповідності до умов договору від 04.01.2013 №2/01/13, транспортувалася силами та за рахунок покупця з орендованого ТОВ "Інтер-Пейнт" складу, розташованого за адресою: пров. Галузевий, 6, м.Кременчук на адресу ПП "Антарес" у м. Комсомольську. Вказане підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи: товарно-транспортними накладними; договором найму (оренди) транспортного засобу від 03.03.2011 року; свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу Volkswagen T4 ВІ 4548 АА; договором оренди складського приміщення №2А від 01.11.2013 року, укладеним між ТОВ "Інтер-Пейнт" та ТОВ "Бікор", з урахуванням додаткової угоди №1 до нього; актом прийому-передачі орендованих приміщень.

Крім того колегія суддів зазначає, що згідно із Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом -Інструкція № 99), дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовано умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 3 Інструкції № 99, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.

Згідно з п. 6 Інструкції № 99, довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 10 Інструкції № 99, особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.

Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99, довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що додатковим доказом, який свідчить про факт отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Інтер-Пейнт", є надані та долучені до матеріалів справи копії відповідних довіреностей.

Під час розгляду справи встановлено, що частина придбаного товару була використана позивачем у власній господарській діяльності, а саме, при виконанні робіт по антикорозійному захисту та обробці металоконструкцій, технічного обладнання на користь ВАТ "Полтавський ГЗК" та ТОВ "Механічно-ремонтний завод", що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами: договором №201 від 22.01.2013 року, укладеним між ПП "Антарес" та ВАТ "Полтавський ГЗК"; договором підряду №3 від 19.07.2013 року, укладеним між ПП "Антарес" та ТОВ "Механічно-ремонтний завод"; рахунками; податковими накладними; актами прийомки виконаних робіт; актами на використані матеріали; договірною ціною; банківськими виписками.

Залишок невикористаної кількості покриття для антикорозійного захисту, що придбано позивачем у ТОВ "Інтер-Пейнт", обліковуються на складі підприємства, що підтверджується довідкою про виробничі запаси.

Колегія суддів зауважує, що податковим органом як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду справи не ставився під сумнів факт наявності на підприємстві як необхідних складських приміщень для зберігання придбаного товару, так і відповідних виробничих потужностей.

На виконання договірних відносин ТОВ "Інтер-Пейнт" було виписано на адресу позивача податкові накладні №9 від 04.07.2013 року , №52 від 15.07.2013 року, №101 від 24.07.2013 року.

Зауважень щодо правильності оформлення та форми податкових накладених у податкового органу не виникло. На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій.

Доказів того, що вказаний у первинних документах товар не отримувався, ані акт перевірки, ані матеріали даної адміністративної справи не містять.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання податкового органу на те, що надані позивачем товарно-транспортні накладні мають недоліки в оформленні, в зв'язку з чим, не є належним доказом на підтвердження факту реальності господарських операцій, оскільки сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

Колегія суддів також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб,яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Також, як було зазначено представником позивача під час розгляду справи у суді першої інстанції, реалізовані на користь ПП "Антарес" товарно-матеріальні цінності в свою чергу придбавалися постачальником - ТОВ "Інтер-Пейнт" у іншого суб'єкта господарської діяльності, а саме - ТОВ "Інтайм Плюс", про що свідчать рахунки-фактури, видаткові накладні та податкові накладні, копії яких наявні у матеріалах справи.

В свою чергу, як вбачається із змісту акту перевірки, висновок перевіряючих про безтоварність господарської операції між ПП "Антарес" та його контрагентом ТОВ "Інтер-Пейнт" був зроблений на підставі висновків акту ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 29.11.2013 року №565/3-26-50-22-03-37640500 "Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ "Інтер-Пейнт" щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "Інтайм Плюс" за період липень 2013", згідно яких перевіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ "Інтер-Пейнт" з ТОВ "Інтайм Плюс" за період з 01.07.2013 року по 31.07.2013 року при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення п.п. 14.1.36, 14.1.123 п.14.1 ст. 14 ПК України.

В свою чергу, висновки акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 29.11.2013 року №565/3-26-50-22-03-37640500 відносно ТОВ "Інтер-Пейнт" ґрунтуються на висновках акту ДПІ у Облонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 26.09.2013 року №533/26-54-22-06-38663326 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Інтайм Плюс" (код 38663326) за період травень, червень, липень 2013 року", відповідно до яких на момент проведення перевірки первинні та інші документи по ТОВ "Інтайм Плюс" відсутні, посадові особи за податковою адресою: 4210, м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 34 не знаходяться, стан платника - 7 (до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей), що свідчить про відсутність у ТОВ "Інтайм Плюс" об'єктів оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів (послуг) у підприємств-постачальників/покупців за травень, червень, липень 2013 року.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 06.02.2014 у справі №/826/19728/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 року, задоволено позовні вимоги ТОВ "Інтайм Плюс" до ДПІ у Облонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

Визнано протиправними дії ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві щодо формування висновків акту №533/26-54-22-06-38663326 від 26.09.2013 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Інтайм Плюс" за період травень, червень, липень 2013 року"ю

Визнано протиправними дії ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві щодо внесення коригувань до електронних баз даних, у тому числі до автоматизованої інформаційної системи "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", на підставі акту №533/26-54-22-06-38663326 від 26.09.2013 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Інтайм Плюс" за період травень, червень, липень 2013 року" показників податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ ТОВ "Інтайм Плюс" в розрізі контрагентів за травень, червень, липень 2013 року.

Зобов'язано ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві відновити в електронних базах даних, у тому числі у автоматизованій інформаційній системі "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" показники податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ ТОВ "Інтайм Плюс" в розрізі контрагентів за травень, червень, липень 2013 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.05.2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДПІ у Облонському районі ГУ Міндоходів у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 року у справі №826/19728/13-а.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом, та як наслідок, правомірність формуванню позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятого податкового повідомлення-рішення, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2014 року по справі №816/2221/14 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2014р. по справі №816/2221/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Калиновський В.А.