Постанова

від 01.08.2014 по справі 823/1954/14

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2014 року справа № 823/1954/14

14 год. 00 хв. м.Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Бабич А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Демченко Н.Ю.,

представників позивача: Слободяника Ю.О. (згідно з довіреністю), Шахліна Д.Д. (згідно з довіреністю),

представника відповідача - Бакалини В.В. (згідно з довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Компанія Брілюкс» до державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Компанія Брілюкс» (далі-позивач) звернулось у Черкаський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до державної податкової інспекції м.Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі-відповідач), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення (далі-ППР) від 24.05.2013: №0002792301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі-ПДВ) на загальну суму 104505,00грн. (83604,00грн. - за основним платежем та 20901,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями); №0002782301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 122897,00грн. (98318,00грн. - за основним платежем та 24579,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями); судові витрати покласти на відповідача.

Позов мотивовано тим, що податковий орган за результатами перевірки безпідставно зробив висновок про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «Грандторг» і ПП «Торгкомерс-2009» та не взяв до уваги наявні документи бухгалтерського обліку і податкової звітності, якими підтверджується їх реальність. Позивач вказав на неповне дослідження податковим органом таких документів, що призвело до прийняття неправомірних податкових повідомлень-рішень. Крім того, відповідач вже проводив перевірку його господарської діяльності за цей період та донарахував грошові зобов'язання. Тому проведення повторної перевірки та повторне нарахування зобов'язань, на думку позивача, не допускається.

Відповідач проти позову заперечував на тій підставі, що оскаржувані рішення прийняті законно у зв'язку з виявленими під час перевірки недоліками складання первинно-бухгалтерських документів за правовідносинами позивача з ТОВ «Грандторг» і ПП «Торгкомерс-2009». Крім того, наявний вирок суду, яким підтверджено, що ці підприємства не здійснювали господарських операцій та проводили безпідставне формування податкового кредиту, шляхом внесення до податкового обліку даних, спрямованих на надання податкової вигоди своїм контрагентам.

У судових засіданнях представники сторін підтвердили свої правові позиції у справі.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази у справі у їх взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у зв'язку з таким.

Приватне підприємство «Компанія Брілюкс» згідно з даними ЄДРПОУ зареєстроване як юридична особа з 01.11.2007, взяте на облік як платник податків з 02.11.2007.

З письмових доказів у справі суд встановив, що на підставі наказу від 29.04.2013 №737 службовою особою відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства у взаємовідносинах із ТОВ «Грандторг» і ПП «Торгкомерс-2009» за період з 01.04.2010 до 31.10.2010. Під час перевірки виявлено порушення позивачем вимог п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 98318,00 грн. (у т.ч. за 2 квартал 2010 року - 14276,00грн., 3 квартал 2010 року - 29917,00грн., 4 квартал 2010 року - 54125,00грн.); а також порушення п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 83604,00грн. (у т.ч. за квітень 2010 року - 8850,00грн., травень 2010 року - 5600,00грн., червень 2010 року - 1921,00 грн., липень 2010 року - 1933,00грн., вересень 2010 року - 22000,00грн., жовтень 2010 року - 43300,00грн.).

За результатами перевірки складено акт від 08.05.2013 №195/22-14/35523664 (далі - акт перевірки), на підставі якого відповідач прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 24.05.2013: №0002792301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 104505,00грн. (83604,00грн. - за основним платежем та 20901,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями); №0002782301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 122897,00грн. (98318,00грн. - за основним платежем та 24579,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Суд звернув увагу, що вищевказані порушення пов'язані зі встановленням податковим органом нереальності правочинів позивача з ТОВ «Грандторг» і ПП «Торгкомерс-2009». До таких висновків відповідач згідно з даними акту перевірки дійшов у зв'язку з виявленими недоліками складання первинно-бухгалтерських документів, а також тим, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні на переміщення товару. Крім того, вироком Соснівського районного суду м.Черкаси у кримінальній справі доведено, що вказані підприємства контрагенти позивача не здійснювали господарських операцій та проводили безпідставне формування податкового кредиту, шляхом внесення до податкового обліку даних, спрямованих на надання податкової вигоди своїм контрагентам. Вказані обставини підтверджуються письмовими доказами в матеріалах справи.

Надаючи оцінку вищевказаним обставинам справи, суд взяв до уваги таке.

На спірні відносини поширюються норми діючих на момент складення видаткових накладних (далі - ВН) та податкових накладних: Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року у редакції від 21.08.2011 (далі - Закону України № 334/94-ВР), «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року (далі - Закон України № 168/97-ВР), наказу Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», наказу Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення» та інших нормативно-правових актів.

Суд вважає ППР від 24.05.2013 №0002782301 правомірним, з огляду на таке.

Згідно з вимогами пункту 5.1 та підпункту 5.2.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у діючій на момент спірних відносин редакції) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Для цілей підтвердження валових витрат підприємство складає первинні бухгалтерські документи.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон України № 996-XIV) первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Ч.2 ст.3 Закону України № 996-XIV встановлює, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Ст.9 Закону України № 996-XIV передбачає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Обов'язковими реквізитами первинних документів є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, первинні бухгалтерські документи дають право на формування витрат та право на податковий кредит лише у разі реального здійснення операцій з відповідним контрагентом.

Відповідно до пунктів 2.15-2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 №168/704), забороняється приймати до виконання первинні бухгалтерські документи на операції, що суперечать законодавчим актам.

Суд встановив, що за наданими для документальної позапланової перевірки документами позивач формував валові витрати із зазначеними контрагентами відповідно до наступних договорів.

Згідно з договором поставки товарів від 01.09.2010 б/н, укладеним між позивачем (покупець) та ТОВ «Грандторг» (постачальник), встановлено обов'язок постачальника передати у власність покупця господарські товари згідно із заявками, а покупця (позивача) своєчасно оплатити та прийняти продукцію.

Придбання товарів за вказаним договором позивач підтверджував такими ВН:

- від 01.10.2010 №712 на суму 21560,00грн. (у т.ч. ПДВ - 3593,33грн.);

- від 04.10.2010 №769 на суму 23440,00грн. (у т.ч. ПДВ - 3906,67грн.);

- від 11.10.2010 №908 на суму 18800,00грн. (у т.ч. ПДВ - 3133,33грн.);

- від 12.10.2010 №953 на суму 25034,00грн. (у т.ч. ПДВ - 4172,33грн.);

- від 12.10.2010 №954 на суму 20362,00грн. (у т.ч. ПДВ - 3393,67грн.);

- від 13.10.2010 №982 на суму 18050,00грн. (у т.ч. ПДВ - 3008,33грн.);

- від 14.10.2010 №1007 на суму 21300,00грн. (у т.ч. ПДВ - 3550,00грн.);

- від 15.10.2010 №1036 на суму 29914,00грн. (у т.ч. ПДВ - 4985,67грн.);

- від 18.10.2010 №1100 на суму 30148,00грн. (у т.ч. ПДВ - 5024,67грн.);

- від 19.10.2010 №1126 на суму 28872,00грн. (у т.ч. ПДВ - 4812,00грн.);

- від 22.10.2010 №1189 на суму 22320,00грн. (у т.ч. ПДВ - 3720,00грн.);

- від 09.09.2010 №39 на суму 24723,00грн. (у т.ч. ПДВ - 4120,00грн.);

- від 15.09.2010 №162 на суму 32804,00грн. (у т.ч. ПДВ - 5467,33грн.);

- від 17.09.2010 №223 на суму 34086,00грн. (у т.ч. ПДВ - 5681,00грн.);

- від 20.09.2010 №308 на суму 25287,00грн. (у т.ч. ПДВ - 4214,50грн.);

- від 24.09.2010 №430 на суму 15100,00грн. (у т.ч. ПДВ - 2516,67грн.).

Водночас, суд звернув увагу, що видаткові накладні не містять посилань на виписування саме відповідно до вищевказаного договору від 01.09.2010 б/н. Крім того, на вказаних видаткових накладних відсутні реквізити довіреностей, на підставі яких здійснювалось отримання товару, а також не зазначено прізвище, ім'я та по-батькові осіб, які отримували товар. Отже первинні бухгалтерські документи належно не оформлені.

Згідно з договором поставки від 01.04.2010 №5/2, укладеним між позивачем (покупець) та ПП «Торгкомерс-2009» (продавець), встановлено обов'язок продавця передати у власність покупця господарські товари згідно із заявками, а покупця (позивача) своєчасно оплатити та прийняти товар.

Придбання товарів за вказаним договором позивач підтверджував такими ВН:

- від 31.05.2010 №1653 на суму 33600,0грн. (у т.ч. ПДВ - 5600,00грн.);

- від 01.06.2010 №1705 на суму 11525,00грн. (у т.ч. ПДВ - 1920,83грн.);

- від 07.06.2010 №1908 на суму 11599,00грн. (у т.ч. ПДВ - 1933,17грн.);

- від 31.03.2010 №933 на суму 17080,00грн. (у т.ч. ПДВ - 2846,67грн.);

- від 30.04.2010 №1189 на суму 57000,00грн. (у т.ч. ПДВ - 9500,00грн.).

Суд звернув увагу, що видаткові накладні не містять посилань на виписування саме відповідно до вищевказаного договору від 01.04.2010 №5/2. Крім того, не містять реквізитів довіреностей, на підставі яких здійснювалось отримання товару, а також не зазначено прізвище, ім'я та по-батькові осіб, які отримували товар.

Отже, ВН складені з порушенням порядку оформлення первинно-бухгалтерського документа, оскільки із-за відсутності розшифрувань підписів (прізвищ, імен та по-батькові) не можливо встановити осіб, які брали безпосередню участь у господарській операції, а відсутність даних про договір не дозволяє встановити, на підставі яких угод сформовані валові витрати.

Суд встановив відсутність у позивача доказів замовлення товару, як це передбачено п.2.1. договору від 01.04.2010 №5/2 та п.2.1. договору від 01.09.2010 б/н., а також доказів його переміщення.

Відповідно до ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Ч.1 ст.712 ЦК України встановлено істотні умови для договору поставки: вид товару та строк (строки), в який він повинен бути переданий у власність покупця. Додатково за ст.266 Господарського кодексу України - кількість і якість, комплектність, номенклатура і асортимент (сортамент), порядок поставки (навантаження та відвантаження, доставка).

Позивач не надав належних та допустимих доказів погодження сторін щодо виду замовленого товару та його кількості, термінів та місця поставки, умов транспортування товару, його якості. Крім того, згідно з умовами п.1.1. договору від 01.04.2010 №5/2 та договору від 01.09.2010 б/н ці умови визначаються заявками. Однак, суд вставив відсутність таких невід'ємних додатків до договорів. Тому, суд дійшов висновку, що вищевказані договори фактично не були укладені, оскільки сторони не досягли погодженої волі щодо всіх істотних умов договору.

Суд встановив, що основні фонди, трудові ресурси за даними податкової звітності у вказаних підприємств відсутні.

Позивач не надав доказів переміщення замовленого товару. Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.97 № 363 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна (форма № 1-ТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів. (п.11.1 Правил №363).

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. (пункт 11.5. та 11.7 Правил №363).

Отже, відсутність доказів переміщення товару є додатковим доказом нереальності операцій.

Крім того, доказів зберігання придбаного товару, його руху на складі, копій сертифікатів якості (відповідності) товару позивач не надав. Отже позивач не довів зміну власного майнового стану.

Вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 05.07.2012 (том 2 а.с.99-138) встановлено, що вся офіційна діяльність ТОВ «Грандторг» і ПП «Торгкомерс-2009» зводилась до фіктивного підприємництва, а саме: підготовки і підписання фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів без реального здійснення господарських операцій, перерахування безготівкових коштів за такими операціями з наступним переведенням їх у готівку за винагороду. Керівники вказаних підприємств контрагентів позивача фінансово-господарську діяльність не контролювали, а лише за вказівкою інших осіб підписували фінансово-господарські документи, не вникаючи у їх зміст.

Вищезазначені обставини у сукупності підтверджують висновки відповідача, що господарські операції були зафіксовані лише на папері і реально не відбувалися з урахуванням часу, місця та необхідності затрати зазначених ресурсів. Їх складення було направлено на отримання податкової вигоди. Отже позивач не підтвердив формування витрат відповідно до договорів від 01.04.2010 №5/2, від 01.09.2010 б/н за вищевказаними видатковими накладними.

Суд звернув увагу, що вищевказаний період діяльності позивача вже був перевірений податковим органом, що підтверджується актом від 05.10.2012 №255/22-11/35523664 про проведення документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства за період діяльності з 01.07.2009 до 30.06.2012. Під час цієї перевірки були виявлені порушення, у т.ч. щодо вищевказаних постачальників позивача. Однак, для розрахунку податку на прибуток у ППР, прийняте за наслідками такої перевірки, податковий орган не брав суми коштів щодо правовідносин позивача з ТОВ «Грандторг» і ПП «Торгкомерс-2009», оскільки позивач не надавав службовим особам податкового органу доказів включення цих сум до складу валових витрат за відповідний період. Сторонами ці обставини не заперечуються.

Суд не взяв до уваги посилання позивача на ту обставину, що відповідач не мав права повторно проводити перевірку його господарської діяльності за той самий період, у зв'язку з тим, що підп.78.1.1. п.78.1. ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України) передбачено право податкового органу проводити позапланову перевірку у разі, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

ППР від 24.05.2013 №0002792301 суд вважає таким, що підлягає частковому скасуванню, з огляду на наступне.

Включення до складу витрат вартості товарів за правовідносинами з ТОВ «Грандторг» і ПП «Торгкомерс-2009» вплинуло на формування податкового кредиту позивача.

Суд встановив, що взяття податкового кредиту за правочинами з ТОВ «Грандторг» позивач підтверджував такими податковими накладними (далі - ПН):

- від 09.09.2010 №39 на загальну суму 24723,00грн. (у т.ч. ПДВ 4120,50грн.);

- від 20.09.2010 №308 на загальну суму 25287,00грн. (у т.ч. ПДВ 4214,50грн.);

- від 17.09.2010 №223 на загальну суму 34086,00грн. (у т.ч. ПДВ 5681,00грн.);

- від 15.09.2010 №162 на загальну суму 32804,00грн. (у т.ч. ПДВ 5467,33грн.);

- від 24.09.2010 №430 на загальну суму 15100,00грн. (у т.ч. ПДВ 2516,67грн.);

- від 22.10.2010 №1189 на загальну суму 22320,00грн. (у т.ч. ПДВ 3720,00грн.);

- від 12.10.2010 №953 на загальну суму 25034,00грн. (у т.ч. ПДВ 4172,33грн.);

- від 13.10.2010 №982 на загальну суму 18050,00грн. (у т.ч. ПДВ 3008,33грн.);

- від 11.10.2010 №908 на загальну суму 18800,00грн. (у т.ч. ПДВ 3133,33грн.);

- від 14.10.2010 №1007 на загальну суму 21300,00грн. (у т.ч. ПДВ 3550,00грн.);

- від 01.10.2010 №712 на загальну суму 21560,00грн. (у т.ч. ПДВ 3593,33грн.);

- від 12.10.2010 №954 на загальну суму 20362,00грн. (у т.ч. ПДВ 3393,67грн.);

- від 19.10.2010 №1126 на загальну суму 28872,00грн. (у т.ч. ПДВ 4812,00грн.);

- від 15.10.2010 №1036 на загальну суму 29914,00грн. (у т.ч. ПДВ 4985,00грн.);

- від 18.10.2010 №1100 на загальну суму 30148,00грн. (у т.ч. ПДВ 5024,67грн.);

- від 04.10.2010 №769 на загальну суму 23440,00грн. (у т.ч. ПДВ 3906,67грн.).

За господарськими операціями з ПП «Торгкомерс-2009» взяття податкового кредиту позивач підтверджував такими ПН:

- від 07.07.2010 №1908 на загальну суму 11599,00грн. (у т.ч. ПДВ 1933,17грн.);

- від 01.06.2010 №1705 на загальну суму 11525,00грн. (у т.ч. ПДВ 1920,83грн.);

- від 30.04.2010 №1189 на загальну суму 57000,00грн. (у т.ч. ПДВ 9500,00грн.);

- від 31.05.2010 №1653 на загальну суму 33600,00грн. (у т.ч. ПДВ 5600,00грн.).

Таким чином, сума податкового кредиту, розрахована за взаємовідносинами з ТОВ «Грандторг», становить 65300,00грн., а за відносинами з ПП «Торгкомерс-2009» - 18954,00грн.

Суд встановив, що 20.07.2014 позивач подав контролюючому органу уточнюючий розрахунок зобов'язань з ПДВ, яким самостійно задекларував від'ємне значення ПДВ за квітень 2010 року в сумі 650грн. У зв'язку з цим, сума донарахованого відповідачем основного зобов'язання з ПДВ за оскаржуваним ППР склала 83604,00грн.

Відповідно до абзацу 2 пункту 7.1. ст.7 Закону України № 168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 ст.7 діючого на момент формування спірних сум податкового кредиту Закону України № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 1.20.2. ст.1 Закону України № 334/94-ВР встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Суд звернув увагу, що в усіх вищезазначених ПН відсутні ПІБ особи, яка їх підписала, не зазначено, до якого договору вони виписані, - що є порушенням вимог Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 (діючої станом на час складання ПН).

Суд зауважує, що наявність складених документів бухгалтерської та податкової звітності фінансово-господарської діяльності надає право на формування витрат та взяття податкового кредиту у визначений період лише у випадку реального виконання господарських операцій, відображених у них.

Враховуючи вищевикладене, віднесення на валові витрати позивачем сум коштів за правочинами придбання товарно-матеріальних цінностей, що реально не відбувалися, та взяття за ними податкового кредиту є безпідставним.

Суд звернув увагу, що відповідно до акту перевірки позивача від 05.10.2012 №255/22-11/35523664 про результати документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.07.2009 до 30.06.2012 позивач прийняв ППР від 19.10.2012 №0004952301, яким донарахував позивачу грошові зобов'язання з ПДВ за виявлені порушення у т.ч. щодо правовідносин з ТОВ «Грандторг» та ПП «Торгкомерс-2009».

При цьому, у частину донарахування основної суми ПДВ ввійшли:

знятий податковий кредит на загальну суму 43300,00 грн. за ПН від ТОВ «Грандторг» №1189, №953, №982, №908, №1007, №712, №954, №1126, №1036, №1100, №769;

знятий податковий кредит на загальну суму 21800,67 грн. від ПП «Торгкомерс-2009», з яких 18954,00 грн. за ПН №1908, №1705, №1189, №1653.

Тобто, вся сума податкового кредиту за тими самими ПН щодо правовідносин з ПП «Торгкомерс-2009» на загальну суму 18954,00грн. та частина податкового кредиту за тими ж ПН від ТОВ «Грандторг» на загальну суму 43300,00грн. попередньо були зняті та включені у податкові зобов'язання позивача з ПДВ за актом планової перевірки від 05.10.2012, а в подальшому знову ввійшли в основну суму донарахування ПДВ вже за оскаржуваним ППР.

З даних зворотного боку облікової картки позивача суд встановив, що його грошові зобов'язання з ПДВ згідно із ППР від 19.10.2012 №0004952301 обліковуються, як недоїмка, та є податковим боргом позивача.

Суд акцентує увагу, що податкове законодавство України не передбачає можливості подвійного оподаткування ПДВ тих самих відносин на ті ж суми коштів за одними і тими ж ПН. Тому, ППР від 24.05.2013 №0002792301 суд вважає таким, що підлягає скасуванню в частині вже донарахованого зобов'язання основної суми ПДВ за вищевказаними ПН на суму 62254,00грн. та пропорційно щодо штрафу - на суму штрафу 15564,00грн.

Щодо нарахування штрафних санкцій за оскаржуваними ППР суд зазначає таке.

Відповідно до п.102.1 ст.102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Суд звернув увагу, що відповідач донарахував суму грошових зобов'язань з податку на прибуток в межах вимог п.102.1 ст.102 ПК України та на цю ж суму застосував штраф у розмірі 25% за порушення податкового законодавства. Водночас, штраф розмірі 25% за оскаржуваним ППР з ПДВ є обґрунтованим лише в частині правомірно донараховано позивачу зобов'язання з цього податку в сумі 5337,00грн.

Врахувавши вищевказані обставини справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог. Враховуючи пропорційність задоволення позовних вимог, суд вирішив стягнути з Державного бюджету України на його користь частину сплаченого судового збору в сумі 1546,32грн .

Керуючись ст.ст.2, 160-165, 254-256 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов приватного підприємства «Компанія Брілюкс» задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 24.05.2013 №0002792301, яким донараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість, в частині на суму 77818,00грн. (62254,00грн. - за основним платежем та 15564,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Компанія Брілюкс» (код ЄДРПОУ 35523664) сплачений судовий збір в сумі 1546,32грн. (одна тисяча п'ятсот сорок шість гривень 32 коп.).

3. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, що може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з моменту отримання повного тексту постанови. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

4. Копії постанови направити сторонам.

Суддя А.М. Бабич

Повний текст постанови виготовлений 06.08.2014