Рішення

від 29.07.2014 по справі 927/808/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

29 липня 2014 р. Справа № 927/808/14

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сігма регіон",

вул. Леніна, 226 А, м. Немирів, Немирівський район, Вінницька область, 22800

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігів Торгопт",

вул. Квітнева, 15, м. Чернігів, 14026

про стягнення 25692,10 грн.

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: не з'явився.

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сігма регіон" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігів Торгопт" про стягнення коштів в сумі 25692,10 грн. за поставлений товар, з яких 24500,00 грн. основної заборгованості, 223,52 грн. відсотків річних, 968,58 грн. пені, а також витрат зі сплати судового збору в сумі 1827,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві № 26/03 від 26.03.14 р. позивач посилається на те, що в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № 23/05-Б від 23.05.13 р. відповідачем не виконані належним чином зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого за договором товару, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 24500,00 грн., за наявності якої позивачем нараховано відповідачу 968,58 грн. пені та 223,52 грн. процентів річних.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 04.06.14 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 927/808/14, розгляд справи призначено на 02.07.14 р..

Ухвалами господарського суду Чернігівської області від 02.07.14 р. та 15.07.14 р. розгляд справи відкладався на 15.07.14 р. та 29.07.14 р. відповідно.

Уповноважені представники позивача та відповідача в судові засідання 02.07.14 р., 15.07.14 р. та 29.07.14 р. не з'явились.

Про дату, час і місце проведення судових засідань позивача повідомлено належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 1400603197650, 1400603133333, 1400603134437.

Копії ухвал суду від 04.06.14 р., 02.07.14 р. та 15.07.14 р., які направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві адресу, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно відповідача станом на 29.07.14 р., а саме: вул. Квітнева, 15, м. Чернігів, 14026, повернулись до суду неврученими адресату у зв'язку із закінченням терміну зберігання рекомендованих поштових відправлень на підприємстві поштового зв'язку.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачем не вказано.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім цього, пунктом 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

До початку судового засідання 29.07.14 р. через канцелярію суду електронною поштою надійшло письмове клопотання № 15/07 від 15.07.14 р., в якому позивач просить відкласти призначений на 29.07.14 р. розгляд справи у зв'язку з хворобою представника ТОВ „Сігма регіон".

Клопотання долучено судом до матеріалів справи.

Доказів на підтвердження викладених в клопотанні обставин позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Зважаючи на процесуально встановлений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк вирішення спору, в межах якого можуть бути задоволені клопотання сторін, за умови відсутності на час проведення судового засідання 29.07.14 р. відповідних клопотань сторін про продовження строку розгляду спору згідно ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Документи, витребувані ухвалами господарського суду від 04.06.14 р., 02.07.14 р. та 15.07.14 р., сторонами суду не надані.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, сторони не скористались належними їм процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань сторін на час розгляду справи, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності представників позивача та відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи неявку представників сторін в судові засідання господарського суду по розгляду даної справи, на підставі ч. 8 ст.80-1 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

23 травня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сігма регіон" (Постачальник/Продавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Чернігів Торгопт" (Покупець за договором, відповідач у справі) укладений договір поставки № 23/05-Б (далі - Договір).

Згідно п.1.1. Договору Постачальник зобов'язується постачати (передавати у власність Покупця) для використання у підприємницькій діяльності, а Покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору.

Відомості про товар, умови постачання, ціна та порядок розрахунків визначені розділами 2-4 Договору відповідно.

Відповідно до п.7.1. Договору цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2013 р.. У випадку, якщо жодна зі сторін письмово не заявить про свій намір розірвати або змінити Договір за 10 днів до його закінчення, даний Договір вважається пролонгованим на невизначений термін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до п.п.2.1, 2.2.1, 2.2.2 Договору предметом поставки є борошно пшеничне вищого та першого сорту. Товар, вказаний в п.2.1 цього Договору, поставляється Покупцю партіями. Кожна партія товару визначається видатковою накладною, в якій зазначається: найменування товару, кількість товару, що повинна постачатися в конкретній партії.

За умовами п.3.1 Договору партія товару, що узгоджена замовленням, повинна бути поставлена Покупцю не пізніше 5 днів від дня узгодження замовлення Постачальником та не раніше, ніж буде проведений повний розрахунок за попередню поставлену партію товару. Замовлення передається через електронні засоби зв'язку, по факсу.

У відповідності до п.п.3.2, 3.3 Договору постачання товару здійснюється на умовах DDP (умови повинні викладатися відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів „Інкотермс"/редакція 2010 року/). Перехід права власності відбувається в момент поставки відповідної партії товару, що оформляється видатковою накладною.

Вартість кожної партії товару, що поставляється згідно з цим Договором, відповідно до п. 4.1. Договору, визначається у видатковій накладній та Специфікації до даного Договору.

Позивачем на виконання вимог ухвал суду від 04.06.14 р., 02.07.14 р. та 15.07.14 р. не надано доказів на підтвердження здійснення відповідачем у відповідності до умов п. 3.1 Договору замовлення та наявності передбаченої п.4.1 Договору специфікації.

В свою чергу, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було здійснено поставку Покупцю товару на суму 71500,00 грн., в т.ч. ПДВ 11916,67 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000053 від 28.05.13 р. та товарно - транспортною накладною від 28.05.13 р. на суму 71500,00 грн., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

У відповідності до вимог п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, згідно якої податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс), на суму поставки товару в розмірі 71500,00 грн. позивачем була складена відповідна податкова накладна № 13 від 28.05.13 р., копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п.2.3 Договору якість та комплектність товару, що поставляється, повинна відповідати стандарту. Підтвердженням якості товару є посвідчення про якість борошна.

Доказів наявності посвідчення про якість борошна згідно п.п.2.3.1 Договору на виконання вимог ухвал суду від 04.06.14 р., 02.07.14 р. та 15.07.14 р. позивачем суду не надано.

Проте, згідно матеріалів справи судом встановлено, що отримання відповідачем товару підтверджується підписом уповноваженого представника ТОВ „Чернігів Торгопт" Космінського В.А. на вищевказаних видатковій та товарно - транспортній накладних, який діяв на підставі довіреності № 5 від 28.05.13 р. зі строком дії до 01.06.13 р., копія якої знаходиться в матеріалах справи, та наявним на видатковій та товарно - транспортній накладній відбитком печатки відповідача.

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаною видатковою та товарно - транспортною накладною відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю „Сігма регіон" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару Товариству з обмеженою відповідальністю "Чернігів Торгопт", а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Підпунктом 5.2.1 Договору визначений обов'язок Покупця прийняти товар та оплачувати товар згідно з умовами, визначеними в цьому Договорі та в видатковій накладній.

Відповідно до п. 4.2. Договору розрахунки за кожну поставлену партію здійснюється в безготівковому порядку не пізніше 10 банківських днів з моменту поставки відповідної партії товару відповідно до п.3.3 даного Договору.

З наданих позивачем матеріалів встановлено, що відповідач в обумовлений Договором строк розрахунок за поставлений товар здійснив тільки частково в сумі 24500,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписок з банківського рахунку позивача: від 28.05.13 р. про сплату 14300,00,00 грн., від 13.06.13 р. про сплату 3700,00 грн., від 05.08.13 р. про сплату 3000,00 грн., від 14.08.13 р. про сплату 10000,00 грн., від 13.09.13 р. про сплату 5000,00 грн., від 03.10.13 р. про сплату 5000,00 грн., від 20.11.13 р. про сплату 1000,00 грн. із зазначенням призначення платежу "за борошно згідно рах. № 39 від 28.05.13 р.", від 09.07.13 р. про сплату 5000,00 грн. із зазначенням призначення платежу "оплата за борошно згідно додатку до Договору поставки № 23/05-Б від 23.05.13 р.".

Здійснені відповідачем платежі були зараховані позивачем в погашення боргу за оформленою позивачем згідно Договору № 23/05-Б від 23.05.13 р. видатковою накладною № РН-0000053 від 28.05.13р., при цьому рахунок № 39 від 28.05.13 р., на який посилався при здійсненні оплат відповідач, позивачем на вимогу суду наданий не був.

Тобто, з урахуванням часткових сплат залишок вартості неоплаченого відповідачем товару станом на 26.03.14 р. (на дату складання позову позивачем) становив 24500,00 грн.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Сігма регіон" було направлено на адресу відповідача претензію № 77 від 18.07.13 р. з вимогою перерахувати кошти в сумі 49225,51 грн. на розрахунковий рахунок позивача. На підтвердження отримання вказаної претензії 22.07.13 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігів Торгопт" позивачем до позовної заяви додано копію повідомлення про вручення поштового відправлення № 2103420842938.

Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю „Сігма регіон" грошових коштів в сумі 24500,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2,4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 23/05-Б від 23.05.13 р. суду не надано.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача залишку боргу в сумі 24500,00 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Між тим, стягнення штрафних санкцій за порушення саме грошових зобов'язань передбачено у частині 6 цієї ж статті, в якій зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 6.5 Договору передбачено, що за порушення грошових зобов'язань за цим Договором Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період несплати зобов'язань від невиконаного грошового зобов'язання за кожен день порушення виконання. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань, а також відшкодовує всі збитки, які зазнав Постачальник через невиконання умов договору Покупцем.

Окрім того, у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами Договору, позивачем на підставі п.6.5 Договору нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 968,58 грн. за період з 05.12.13 р. по 26.03.14 р., а також 223,52 грн. процентів річних за період з 05.12.13 р. по 26.03.14 р., які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Відповідно до п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" в межах визначеного позивачем періоду нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та пені судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства України в межах визначеного позивачем періоду з 05.12.13 р. по 26.03.14 р. р. становить 225,53 грн., а отже є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення процентів річних в сумі 223,52 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог в частині нарахування процентів річних, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних за несвоєчасну оплату товару, поставленого за Договором, підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем - 223,52 грн.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначено в пункті 2.5. Постанови № 14 щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, положення пункту 6.5 Договору поставки № 23/05-Б від 23.05.13 р. щодо нарахування пені за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань не дає суду чіткого визначення строку нарахування пені, а тому в контексті положень ст. 232 Господарського кодексу України та Постанови № 14 відповідне положення п.6.5 Договору не може бути застосоване і нарахування пені за Договором поставки № 23/05-Б від 23.05.13 р. повинно здійснюватись у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

Також суд звертає увагу, що позивачем в позовній заяві та доданих до неї копіях претензії № 77 від 18.07.13 р. і підписаного тільки з сторони позивача акту звіряння розрахунків по рахунку 361 станом на 26.03.14 р. в якості дати поставки товару та складання видаткової накладної № РН-0000053 від 28.05.13 р. зазначено 31 травня 2013 р., тоді як зазначеною в даній накладній, яка є первинним документом в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", датою поставки є 28 травня 2013 р., відповідно до якої здійснюються всі нарахування.

На підставі встановленого суд зазначає, що позивачем в позовній заяві зазначено про визначення при розрахунку пені початком строку її нарахування дату з урахуванням здійснення відповідачем 20.11.13 р. останньої проплати за Договором, а саме 05 грудня 2013 р., тоді як граничним терміном оплати поставленого товару є 11 червня 2013 р. та відповідно датою початку нарахування пені мало бути 12 червня 2013 р.. При цьому нарахування пені за невиконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого за накладною № РН-0000053 від 28.05.13 р. товару можливе в період з 12 червня 2013 р. по 12 грудня 2013 р.

Зважаючи на вищевикладене, розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України з урахуванням визначеного позивачем початку періоду нарахування пені (05.12.13 р.), становить 69,81 грн. за період з 05.12.13 р. по 12.12.13 р., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають частковому задоволенню в сумі 69,81 грн..

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 202, 525, 526, 530, 546-549, 599, 610, 612, 625, 626, 629, 655, 662, 663, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 217, 218, 230, 232, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігів Торгопт" (вул. Квітнева, 15, м. Чернігів, 14026, код ЄДРПОУ 38423676) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма регіон" (вул. Леніна, 226 А, м. Немирів, Немирівський район, Вінницька область, 22800, код ЄДРПОУ 37336457) 24500,00 грн. основного боргу, 69,81 грн. пені, 223,52 грн. процентів річних та 1763,09 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 04 серпня 2014 року.

Суддя А.М.Селівон