Рішення

від 31.07.2014 по справі 911/4880/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2014 р. Справа № 911/4880/13

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Склосервіс», смт.Гостомель

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пісківський завод скловиробів», смт.Пісківка

про стягнення 510600,20 грн.

Суддя А.Ю.Кошик

Представники:

Від позивача - Щербак Р.С., Опанасюк В.А.

Від відповідача - не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Склосервіс» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пісківський завод скловиробів» (далі - відповідач) про стягнення 510600,20 грн., з яких 480 000 грн. основного боргу; 22 828,4 грн. пені; 4 891,8 грн. як 3% річних та 2 880 грн. інфляційних збитків.

Провадження у справі №911/4880/13 порушено відповідно до ухвали суду від 30.12.2013 року та призначено справу до розгляду на 16.01.2014 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 22.04.2013 року між ТОВ «Склосервіс» та ТОВ «Пісківський завод скловиробів» був укладений Контракт про надання послуг №04/171, відповідно до якого позивач взяв на себе зобов'язання по монтажу, підключенню та обкатці обладнання, які не були оплачені відповідачем в повному обсязі, у зв'язку з чим, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 480 000 грн. Внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті послуг за контрактом, позивачем нараховано пеню, три відсотки річних та інфляційні збитки.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.01.2014 року провадження у справі №911/4880/13 зупинено до остаточного вирішення пов'язаної з нею справи Господарського суду Київської області № 911/159/14.

У справі № 911/159/14 розглядався позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Пісківский завод скловиробів» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Склосервіс» про визнання недійсним договору №04/171 від 22.04.2013 року.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.02.2014 року у справі № 911/159/14 Товариству з обмеженою відповідальністю «Пісківский завод скловиробів» було відмовлено в задоволені позовних вимог повністю. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року у справі №911/159/14 апеляційну скаргу було повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Пісківський завод скловиробів».

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.05.2014 року у справі №911/159/14 Товариству з обмеженою відповідальністю «Пісківський завод скловиробів» було відмовлено в прийнятті касаційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 17.02.2014 року у справі №911/159/14

06.06.2014 року до Господарського суду Київської області від позивача у справі надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, оскільки справу №911/159/14 вже розглянуто (копію ухвали додано до клопотання).

Таким чином, обставини, що зумовили зупинення провадження відпали, тому розгляд справи №911/4880/13 підлягає поновленню.

Відповідно до ухвали суду від 10.06.2014 року поновлено провадження у справі №911/4880/13 та призначено судове засідання на 26.06.2014 року.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду спору, у судове засідання 26.06.2014 року без поважних причин не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав.

Представник позивача у судовому засіданні 26.06.2014 року подав письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду та клопотання про збільшення позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача 480000 грн. заборгованості за договором, 31454,80 грн. пені, 12111,15 грн. 3% річних, 56208 грн. інфляційних. У зв'язку з чим, розгляд справи відкладався до 31.07.2014 року.

Від відповідача надійшло заперечення на позовну заяву, в якій останній посилається на наявність дії непереборної сили та ненастання строку оплати послуг у зв'язку з неправильно проставленою печаткою на акті прийому-передачі робіт, внаслідок чого просив припинити провадження по справі через відсутність предмету спору.

У судовому засіданні 31.07.2014 року представник позивача позов з урахуванням клопотання про збільшення позовних вимог підтримав повністю та просив суд його задовольнити.

В судове засідання 31.07.2014 року відповідач не з'явився, вимоги суду не виконав, тому у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши надані докази, судом встановлено наступне.

22.04.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Склосервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пісківський завод скловиробів» був укладений Контракт про надання послуг №04/171 (надалі - Контракт).

Відповідно до п. 1.1. Контракту виконавець (позивач) зобов'язувався надати замовнику (відповідачу) послуги по монтажу, підключенню та холодній обкатці трьох комплектів склоформуючого обладнання «гарячої ділянки».

Як вбачається з п. 2.1 Контракту загальна сума Контракту складає 900 000 грн., в т.ч. ПДВ 150 000 грн.

Розділом 3 Контракту було вставлено порядок оплати, відповідно до якого оплата має проводитись частинами. Остання частина оплати в розмірі 20% загальної суми повинна була бути перерахованою на протязі 5 банківських днів з моменту виконання виконавцем послуг за останній, третій, комплект обладнання.

Згідно з ч.1. ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що відповідачем було частково оплачено послуги позивача на суму 150 000 грн. 16.05.2013 року, та 270 000 грн. 12.07.2013 року. Відповідні обставини не спростовуються відповідачем та підтверджуються наданими позивачем виписками по його рахунку.

Також судом встановлено, що 16.08.2013 року сторонами у справі був підписаний акт прийому-передачі робіт, згідно якого сторони погодили, що виконані послуги відповідають всім вимогам замовника.

Таким чином, відповідно до умов п. 3.4. Контракту останнім днем оплати відповідачем послуг є 23.08.2013 року. Однак, відповідач своєчасно та в повному обсязі надані послуги не оплатив.

З приводу посилання відповідача в заперечені, щодо неналежного оформлення сторонами акту приймання-передачі робіт, що полягає у проставлені виконавцем печатки ТОВ «Склотрейд» замість печатки ТОВ «Склосервіс», у зв'язку з чим строк оплати не настав, суд зазначає, що Акт приймання-передачі робіт по Контракту був погоджений працівниками виконавця та замовника, затверджений підписами керівників сторін, проте під грифом «Затверджую» стоїть печатка ТОВ «Склотрейд» замість печатки ТОВ «Склосервіс».

Відповідно до ч.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення №88 від 24.05.2014р. «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затвердженого Наказом міністерства фінансів України первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 9.3 Контракту всі зміни та доповнення до контракту дійсні лише в тому випадку, якщо здійснені у письмовій формі та підписані обома сторонами.

Крім того, відповідачем не заперечується сам факт надання позивачем послуг, про що свідчить текст самого акту приймання-передачі робіт та його затвердження уповноваженою особою відповідача та повідомлення відповідача в своєму заперечені про належне виконання позивачем своїх зобов'язань по Контракту.

Також, суд зазначає, що відповідно до пояснень, наданих представником позивача від 26.06.2014 року, наявність печатки іншого підприємства пояснюється технічною помилкою. Крім того, представник позивача пояснив, що за весь час з моменту підписання акту приймання-передачі робіт, відповідач жодного разу не мав претензій, щодо оформлення акту прийому-передачі, вказане не спростовано відповідачем.

З огляду на вищевикладене суд не приймає до уваги доводи відповідача, щодо ненастання строку оплати у зв'язку з неналежним оформленням акту приймання-передачі робіт.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його в строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки

Відповідач не надав доказів повного розрахунку з позивачем за надані послуги по Контракту. Тому позов в частині стягнення заборгованості по Контракту №04/171 від 22.04.2013 року в сумі 480 000 грн. суд вважає обґрунтованим та законним.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, ї розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Одним із видів неустойки є пеня, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Відповідно до п. 6.2 Договору за несвоєчасну оплату послуг Замовник (відповідач) сплачує Виконавцю (позивачу) пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу.

Відповідно до ст. 3. Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6. ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано

У зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивач нарахував пеню за 6 місяців прострочення. Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем за період в шість місяців з 24.08.2013 року, що є першим днем прострочення зобов'язання, по 23.02.2014 року, що відповідає приписам ч.6. ст. 232 Господарського кодексу України та фактичним обставинам справи, суд погоджується з правильністю розрахунку пені на суму 31 454,80 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання відповідачем, позивач нарахував інфляційні збитки у сумі 56 208 грн. та 3% річних від простроченої суми у сумі 12 111,15 грн. Перевіривши розрахунок інфляційних за період з серпня 2013 року по травень 2014 року та трьох процентів річних за період з 24.08.2013 року, що є першим днем прострочення зобов'язання по 26.06.2014 року, наданий позивачем, суд погоджується з правильністю розрахунку вказаних сум.

Крім того, в своєму заперечені відповідач вказує на наявність дії непереборної сили, що відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України є підставою для звільнення від господарсько-правової відповідальності.

Судом встановлено, що на підприємстві відповідача 08.08.2013 року сталася аварія у виробничому приміщені маринованого цеху №1, у результаті виникнення течі у скловарній печі сталася пожежа. Відповідні обставини підтверджуюся актом про пожежу від 08.08.2013 року, довідкою від 15.08.2013 року №120 Бородянського РВГУ державної служби надзвичайних ситуацій України у Київській області, звітом про причини виникнення пожежі.

Крім того, довідкою від 19.09.2013 року №380/03.23 Київської обласної Торгово-промислової палати встановлено, що пожежа, що сталася у відповідача, може визначатись як форс-мажорна обставина щодо ряду укладених договорів поставки товарів.

Однак, відповідач не обґрунтував пов'язаність пожежі зі спірними правовідносинами, фактично відповідач обґрунтовує скрутне фінансове становище, в якому підприємство опинилось після пожежі, що жодним чином не пов'язано з виконанням зобов'язань за Контрактом. Крім того, відповідно до довідки Київської обласної Торгово-промислової палати, форс-мажорними обставини пожежі можна визначати відносно договорів поставки перелічених в самій довідці. Проте, в даній справі, правовідносини, що виникли між сторонами, не є правовідносинами по договору поставки. Контракт, по якому йде спір, відсутній в переліку договорів зазначених в довідці, щодо яких пожежа може буди визнана як форс-мажорною обставиною.

Виходячи з вищевикладеного, суд не приймає до уваги доводів відповідача з приводу наявності обставин непереборної сили, що виключають застосування господарсько-правової відповідальності, та вважає обґрунтованими та законними позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, інфляційних збитків та трьох процентів річних.

Таким чином суд дійшов висновку, що невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, а саме припинення відповідачем здійснення розрахунку за виконання робіт передбачених Контрактом в визначеному обсязі, є істотним порушенням умов Контракту та є підставою для задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення суми основного боргу, пені, інфляційних збитків та трьох процентів річних

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем доведені та обґрунтовані, відповідачем не спростовані, тому підлягають повному задоволенню.

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пісківський завод скловиробів» (07820, Київська обл., Бородянський район, смт. Пісківка, вул. Жовтнева, буд. 1, код ЄДРПОУ 33894121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Склосервіс» (08290, Київська обл., смт. Гостомель, вул. Чкалова, буд. 37-Б, офіс 308, код ЄДРПОУ 32034423) 480 000 (чотириста вісімдесят тисяч) грн. основного боргу; 31 454,80 (тридцять одна тисяча чотириста п'ятдесят чотири гривні вісімдесят копійок) грн. пені; 12 111,15 (дванадцять тисяч сто одинадцять гривень п'ятнадцять копійок) грн. 3% річних; 56 208 (п'ятдесят шість тисяч двісті вісім гривень) грн. інфляційних збитків та 11 595,49 (одинадцять тисяч п'ятсот дев'яносто п'ять гривень сорок дев'ять копійок) грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Кошик А.Ю.

дата підписання 06.08.2014 р.