Ухвала

від 31.07.2014 по справі 826/5266/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5266/14 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Костюченка М.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології та теплова автоматика «Еста» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології та теплова автоматика «Еста» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання нечинним акту та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню,з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, працівниками податкового органу у період з 11 по 14 листопада 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 15 листопада 2013 року складено акт № 1360/26-53-22-04/22968742 про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість за жовтень 2012 року та податку на прибуток за 2012 рік по фінансово-господарських взаємовідносинах із ТОВ «Телсі».

Так, згідно висновків зазначеного акту перевірки, позивачем допущено такі порушення, а саме: занижено ПДВ у розмірі 215797 грн, чим порушено п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК України; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин); занижено податок на прибуток у загальному розмірі 226587 грн, чим порушено пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.

Керуючись висновками акту перевірки, 02 грудня 2013 року контролюючим органом прийнято оскаржувані рішення: № 0001072204, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 215797 грн за основним платежем та у розмірі 107898 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001082204, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 226587 грн за основним платежем та у розмірі 113293 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення ТОВ «Енергозберігаючі технології та теплова автоматика «Еста» звернулось за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні ст. 17 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. У свою чергу акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Що ж стосується господарської діяльності між позивачем та його контрагентом, то на думку суду першої інстанції така діяльність немала на меті настання реальних наслідків, а видані ними первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції в загалом є вірною, з огляду на наступне.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів на спростування висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

На підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентами, позивачем надано: договори, локальні кошториси, податкові та видаткові накладні, акти приймання виконання будівельних робіт, довідки про вартість виконаних робіт, платіжні доручення, (а.с. 10-128, 177-224 т.1, 4-116 т. 2).

Проте, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на ті огбставини, що дані документи, складені у невідповідності до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, а саме 2.4. згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведені документи первинної звітності також суперечать положенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідно до якої первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів, акцентує увагу на тому, що ряд первинних документів, не відповідають вимогам ні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ні Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зокрема в деяких первинних документах не зазначено прізвища особи яка їх склала та її посаду, відсутній номер та дата довіреності, а також підпис уповноваженої особи у локальних кошторисах №2-1-3 та №2-1-5.

За таких обставин, надані позивачем документи на підтвердження господарських правовідносин з таким контрагентом, не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК та частини другої ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

При розгляді даної справи колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду України, яка викладена: в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, а саме, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги; та в постанові від 05.03.2012 по справі №21-421а11, згідно з якою складені і підписані неповноважними особами податкові накладні не можуть вважатися належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Хоча фактичні обставини справи №21-421а11, яка переглядалася Верховним Судом України, стосувалися лише правильності оформлення податкових накладних, на підставі яких сформовано спірний податковий кредит з ПДВ, однак суд вважає, що з метою однакового застосування законодавства застосований Верховним Судом України підхід є цілком прийнятним. Для з'ясування правильності оформлення й інших первинних бухгалтерських документів, для яких частина друга ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює відповідні обов'язкові вимоги, у т.ч. щодо їх складення та підписання відповідними уповноваженими особами.

Відповідно до частини першої ст. 244-2 КАС України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Окрім того, на думку апеляційного суду, особливу увагу слід звернути на ряд обставин, що мають значення для розгляду даної справи, а саме: не надано проектної документації, на підставі якої ТОВ «Телсі» повинно було виконувати прийняті на себе договірні зобов'язання, а також існування акту від 20 травня 2013 року № 1720/22.9/31200891 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Телсі» щодо підтвердження господарських відносин із суб'єктами господарювання за липень-жовтень 2012 року, грудень 2012 року та лютий 2013 року, а саме про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності вказаним товариством. Свідоцтво платника ПДВ від 26 лютого 2013 року № 200112371 анульовано 26 червня 2013 року. Відсутня будь-яка інформація про наявність виробничих потужностей, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту та устаткування, які є необхідними для здійснення фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання. Не виявлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Телсі» з контрагентами-постачальниками за жовтень 2012 року. Виявлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення пп. 14.1.36, 14.1.231. п.14.1 ст.14 ПК України.

Отже, надані позивачем документи на підтвердження господарських правовідносин з контрагентами не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною і у постанові від 05.03.2012, у якій ВС України зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Констатація позивачем того, що платник податків не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, загалом є вірною, але в даному випадку ця теза не спростовує допущені саме позивачем порушення податкового законодавства і не може звільняти останнього від настання відповідних юридичних наслідків.

Підсумовуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що доводи відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що відповідає фактичним обставинам справи. А відтак, податкові повідомлення-рішення податкового органу є законними і підстав для їх скасування відсутні.

Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології та теплова автоматика «Еста» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя : Н.М. Троян

Судді : Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.