Рішення

від 07.08.2014 по справі 910/1093/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 серпня 2014 р.

Справа № 910/1093/14

за позовом :Малого приватного підприємства "Фірма "Валді" (87532, Донецька обл., м. Маріупіль, вул. Торгова,16/1)

до :Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай" (м. Вінниця, вул. Тарногродського, 46)

про стягнення заборгованості 16 638,13 грн. за договором поставки №26 від 23.12.2013р.

Головуючий суддя Яремчук Ю.О.

Cекретар судового засідання Діхтярук Т.А.

Представники

позивача : не з'явився

відповідача : не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Подано позов малим приватним підприємством "Фірма "Валді" до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай" про стягнення боргу, який виник внаслідок невиконання договору поставки № 26 від 23.12.2013 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва 06.06.2014р. позовну заяву з матеріалами від 29.05.2014р. МПП "Фірма "Валді" надіслана за підсудністю до господарського суду Вінницької області.

Ухвалою суду від 16.06.2013 року порушено провадження у справі з призначенням її до розгляду в судовому засіданні на 07.08.2014 року.

В судове засідання представник позивача не з'явився, від останнього через канцелярію суду 04.08.2014 року надійшло клопотання про розгляд справи без його участі ( вх. № канц. 08-46/7459/14).

Разом з тим, від останнього надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, яка подана через канцелярію суду 04.08.2014 року ( вх.№ канц.08-46/7459/14) та яка мотивована наступним: внаслідок того, що відповідачем не сплачуються заборговані кошти, позивач просить суд стягнути з відповідача збільшений розмір штрафних санкцій, які нараховані за період несплати. Тому позивач просить стягнути з відповідача: 16 152,00 грн. сума основного боргу, 918,64 грн. пені; 134,08 грн. 3% річних; 1308,32 грн. інфляційних втрат.

З огляду на права, надані позивачеві ст.22 ГПК України, ст.20 ЦК України, заява представника позивача про збільшення позовних вимог судом приймається як така, що не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб.

Відповідно до п. 3.10.Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, документів витребуваних ухвалами суду не надав, причини своєї неявки не повідомив, при цьому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином ухвалами суду від 16.06.2014 року, яка надсилались останньому рекомендованою кореспонденцією.

В силу вимог ч.1 ст.64 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам або прокурору за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Окрім того, при неявці відповідача в судове засідання суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документів. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

23.12.2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 26.

Відповідно до п. 1.1.,п. 1.2. укладеного договору Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця товар (обладнання для вентиляційних систем), перелік та кількість якого вказана в рахунках, які є невід'ємною частиною цього договору, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п.1.3. договору Доставка товару здійснюється позивачем за власний рахунок за адресою: м. Донецьк, пр. Ілліча, 111.

Відповідно до п.п.2.1., 2.2.договору сторони узгодили, що замовлення відповідача на поставку товарів обов'язкові для позивача. Замовлення можуть надаватися позивачу у письмовій формі засобами факсимільного зв'язку або по електронній пошті. У заяві має бути зазначена кількість, асортиментний перелік товару. В підтвердження прийняття замовлення позивач протягом 2-х банківських днів надає відповідачу відповідний рахунок-фактуру.

У п. 3.1.,п. 3.2. договору сторони передбачили, що розрахунки за цим договором здійснюються шляхом 50%-го попереднього перерахування відповідачем коштів на розрахунковий рахунок позивача на підставі наданих рахунків протягом 2-х банківських днів з моменту отримання рахунку від позивача. Оплата здійснюється протягом 3-х банківських днів з моменту отримання товару відповідачем.

Відповідно до умов договору позивач виставив відповідачу рахунок- фактуру № 254 від 25.12.2013 р. на суму 16 152,00 грн., рахунок-фактуру № 4 від 16.01.2014 р. на суму 1 250,00 грн.

17.01.2014 року позивач поставив а відповідач прийняв товар (обладнання для вентиляційних систем) на загальну вартість 17 402,00 грн., що підтверджується обопільно підписаними сторонами видатковою накладною № 4 від 17.01.2014 р., видатковою накладною № 5 від 17.01.2014 р. та виданою відповідачем уповноваженій особі довіреністю № 328/8 від 17.01.2014 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Натомість відповідач не оплатив позивачу вартість поставленого товару у загальному розмірі 17 402,00 грн.

27.03.2014 р. позивач направив відповідачу претензію вих. № 5 від 26.03.2014 року, з вимогою сплатити заборгованість, що підтверджується поштовою квитанцією та описом вкладення. Також претензію та рахунки позивач надіслав за місцем поставки товару, а саме: м. Донецьк, пр. Ілліча, 111.

Відповідач претензію отримав 03.04.2014 р., що підтверджується відповідною інформаційною довідкою поштового відділення № 5 від 13.05.2014 р..

Проте, відповідач свої зобов'язання по договору виконав частково, а саме 21.05.2014 року відповідач сплатив позивачу по рахунку-фактури № 4 від 16.01.2014 р. кошти в сумі 1 250,00 грн.

Рахунок-фактуру № 254 від 25.12.2013 р. на суму 16 152,00 грн. залишився неоплаченим.

Непроведення повних розрахунків відповідачем спонукало позивача звернутися з позовом до суду про стягнення боргу із врахуванням штрафних санкцій.

Суд задовольняючи позовні вимоги виходив з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору № 26 від 23.12.2013 року, між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч.1 статті 625 ЦК України).

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як видно з матеріалів справи відповідачем були порушені умови договору, а саме щодо розрахунків за поставлений товар.

Борг в сумі 16 152,00 грн. підтверджується матеріалами справи, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу позивачем було заявлено до стягнення 918,64 грн. пені; 134,08 грн. 3% річних; 1308,32 грн. інфляційних втрат.

Разом з тим, частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язань, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 7.2. договору встановлено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідач зобов'язаний сплати позивачу штрафні санкції (пеню) у розмірі 0,2 % від суми договору за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ

Суд, перевіривши нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Виходячи з наведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Крім того позивач в клопотанні від 04.08.2014р. просить суд стягнути з відповідача 2000 грн. коштів за надання правової допомоги.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд зазначає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтвердженні відповідними документами.

Згідно статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Статтею 12 Закону України «Про адвокатуру» зазначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між юридичною особою і адвокатом.

Згідно витягу з рєстру адвокатів України від 04.04.2013р. ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва НОМЕР_1 має право на заняття адвокатською діяльністю.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом - ОСОБА_1 підтверджуються договором №б/н від 21.05.2014р. про надання адвокатських послуг. Відповідно до п.1.1. договору Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов'язання по наданню адвокатських послуг.

Сторонами договору 25.07.2014 року підписано акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) на загальну суму 2000, 00 грн.

На виконання умов договору, видатковим ордером від 25.07.2014р. позивач видав адвокату ОСОБА_1 кошти у сумі 2000, 00 грн. в якості оплати за послуги.

Пунктом 10 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України"» передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Таким чином, з огляду на те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, наявність доказів фактичного надання йому коштів на підставі договору, господарський суд дійшов висновку про кваліфікацію зазначених витрат позивача в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає заявлену суму витрат на послуги адвоката в розмірі 2000, 00 грн. співрозмірною з ціною позову, обґрунтованою та правомірною.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 43, 47, 49, 82, 84, 115,116 ГПК України, ст.7 Закону України "Про судовий збір" -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай" (м. Вінниця, вул. Тарногродського, 46) на користь малого приватного підприємства "Фірма "Валді" ( 87532, Донецька обл., м. Маріупіль, вул. Торгова,16/1, код ЄДРПОУ 22041057) 16 152,00 грн. сума основного боргу, 918,64 грн. пені; 134,08 грн. 3% річних; 1308,32 грн. інфляційних втрат; 1827,00 грн. витрат зі сплати судового збору, 2000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Видати наказ після набранням рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати сторонам.

Повне рішення складено 08 серпня 2014 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (87532, Донецька обл., м. Маріупіль, вул. Торгова,16/1)

3 - відповідачу (м. Вінниця, вул. Тарногродського, 46)