Ухвала

від 28.07.2014 по справі 489/2484/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №489/2484/14-ц 28.07.2014 28.07.2014 28.07.2014

Провадження №22-ц/784/2210/14

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Кутової Т.З.,

суддів: Буренкової К.О., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання: Орельською Н.М.,

за участі: позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представників відповідача - Михайлова В.А. та Григор’євої Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою

Миколаївського обласного краєзнавчого музею

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2014 року за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського обласного краєзнавчого музею про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

В квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Миколаївського обласного краєзнавчого музею про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 24 жовтня 1977 року він працював у відповідача на посаді наукового співробітника, завідуючого відділом природи. В липні 2013 року його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку - запізнення на роботу. Проте всупереч вимогам діючого трудового законодавства з вказаним наказом відповідача він ознайомлений не був.

07 березня 2014 року його було звільнено з роботи на підставі п.3 ст. 40 КЗпП за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків, покладених на нього трудовим договором та Правилами внутрішнього трудового розпорядку. З вказаним наказом його також не ознайомлено і йому не повідомлено, за який саме проступок його звільнено з роботи.

Крім цього, питання про його звільнення не погоджено з профспілковим комітетом.

Посилаючись на те, що притягнення його до дисциплінарної відповідальності відповідачем проведено з порушенням трудового законодавства, ОСОБА_1 просив суд скасувати наказ № 3-1/25 від 07 березня 2014 року про звільнення його з посади старшого наукового співробітника; поновити його на посаді старшого наукового співробітника відділу природи Миколаївського обласного краєзнавчого музею; стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу; стягнути з відповідача на його користь 5000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Постановлено:

- скасувати наказ Миколаївського обласного краєзнавчого музею № 3-1/25 від 07 березня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого наукового співробітника відділу природи за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та Правилами внутрішнього трудового розпорядку;

- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого наукового співробітника відділу природи Миколаївського обласного краєзнавчого музею;

- стягнути з Миколаївського обласного краєзнавчого музею на користь ОСОБА_1 8 847 грн. 36 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого визначено без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів;

- стягнути з Миколаївського обласного краєзнавчого музею на користь ОСОБА_1 1 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнуто з Миколаївського обласного краєзнавчого музею на користь держави судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 в позові. Відповідач посилається на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, наявним у ній доказам та положенням трудового законодавства.

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити із наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 24 жовтня 1977 року працював у відповідача на посаді наукового співробітника і з 26 вересня 2013 року переведений на посаду старшого наукового співробітника відділу природи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував з відповідачем в трудових відносинах з 1977 року. Наказом директора музею 17 липні 2013 року № 3-1/84 його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення Правил трудового внутрішнього трудового розпорядку у зв'язку із запізнення на роботу.

Наступним наказом директора музею від 07 березня 2014 року №3-1/25 ОСОБА_1 звільнено з роботи за систематичне невиконання службових обов`язків без поважних причин на підставі п.3 ст. 40 КЗпП.

Проте зміст наказу від 17 липня 2013 року не містить відомостей стосовно конкретного проступку позивача, за який йому об'явлена догана, а в наказі від 07 березня 2014 року не зазначено, в чому полягає систематичне невиконання позивачем трудових обов'язків.

На а.с. 49 є рішення профспілкового комітету відповідача від 13 травня 2014 року, яким надано згоду на звільнення позивача з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України. Але в матеріалах справи відсутні відомості про те, що останній запрошувався на засідання профспілкового комітету, що суперечить вимогам ст. 43 КЗпП України.

Між тим, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або Правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Частиною 2 ст. 147 КЗпП України встановлено, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Заходами стягнення є догана і звільнення (ч. 1 ст. 147 КЗпП України ).

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в пункті 22 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» , у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ч. 1 ст. 40 КЗпП України .

Зокрема, у справі про звільнення за п. 3 ч. 1 ст.40 КЗпП України суд повинен з'ясовувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати його вчинення систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 проведено з порушенням вимог трудового законодавства, а тому правильно поновив його на посаді старшого наукового співробітника відділу природи Миколаївського обласного краєзнавчого музею.

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Встановивши факт незаконного звільнення ОСОБА_1 з роботи, останній вірно на підставі ст. 235 КЗпП України стягнув на його користь із відповідача 8 847 грн. 36 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Статтею 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Врахувавши обставини справи щодо незаконного звільнення позивача з роботи, суд прийшов до вірного висновку про те, що на користь позивача із відповідача підлягає стягненню моральна шкода, а її розмір у 1000 грн. буде достатньою компенсацією душевних страждань і переживань позивача у зв'язку з порушенням його трудових прав.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки вона не містить посилань на обставини та докази, які спростовують висновки суду.

Що стосується висновку суду про наявність підстав для скасування наказу відповідача від 07 березня 2014 року про звільнення з роботи, то він хоча і є зайвим, але висновків суду щодо поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди не спростовує.

Оскільки рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Миколаївського обласного краєзнавчого музею відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча Судді: