Рішення

від 30.07.2014 по справі 927/741/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

30 липня 2014 р. Справа № 927/741/14

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомирський м'ясокомбінат", вул. Баранова, 127, м. Житомир, 10025

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ратимир",

вул. Старобілоуська, 63, м. Чернігів, Чернігівська область, 14017

Предмет спору: про стягнення 115021,52 грн.

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Ярмоліцький А.О. - представник, дов. б/н від 29.01.2014 р.

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомирський м'ясокомбінат" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ратимир" про стягнення 115021,52 грн. за поставлений товар, з яких 85558,46 грн. основної заборгованості, 6555,94 грн. пені, 22907,12 грн. 25 % річних, а також витрат зі сплати судового збору в сумі 2300,43 грн..

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві № юр-44 від 16.05.14 р. позивач посилається на те, що в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № К12/148 від 23.07.12 р. відповідачем не виконані належним чином зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого за договором товару, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 85558,46 грн., за наявності якої позивачем нараховано відповідачу 6555,94 грн. пені та 22907,12 грн. відсотків річних.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 23.05.14 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 927/741/14, розгляд справи призначено на 11.06.14 р..

Ухвалами суду від 11.06.14 р., 02.07.14 р., 16.07.14 р. та 21.07.14 р. розгляд справи відкладався на 02.07.14 р., 16.07.14 р., 21.07.14 р. відповідно.

Ухвалою суду від 21.07.14 р. за заявою позивача строк розгляду спору продовжувався на 15 днів та відкладався на 30.07.14 р..

В судові засідання 11.06.14 р., 02.07.14 р., 16.07.14 р. та 30.07.14 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник позивача в судове засідання 21.07.14 р. не з'явився.

Уповноважений представник відповідача в судові засідання 11.06.14 р., 02.07.14 р., 16.07.14 р., 21.07.14 р. та 30.07.14 р. не з'явився.

Копії ухвал суду від 11.06.14 р., 02.07.14 р., 16.07.14 р. та 21.07.14 р., які направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві адресу відповідача, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно відповідача станом на 10.06.14 р., а саме: вул. Старобілоуська, 63, м. Чернігів, 14017, повернулись до суду неврученими адресату у зв'язку із закінченням терміну зберігання рекомендованих поштових відправлень на підприємстві поштового зв'язку.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд звертає увагу, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

До початку судового засідання 11.06.14 р. на виконання вимог ухвали суду від 23.05.14р. позивачем через канцелярію суду поданий супровідний лист № юр-130 від 10.06.14 р., який містить клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів. Клопотання судом задоволене, документи до матеріалів справи долучені.

До початку судового засідання 02.07.14 р. через канцелярію суду представником позивача подані письмові пояснення № юр-147 від 27.06.14 р. з доданими згідно переліку документами, які долучені судом до матеріалів справи.

В поясненнях позивач зазначив, що попередні замовлення покупця згідно пункту 2.3 Договору поставки № К12/148 від 23.07.2012р. здійснювались через торгового представника ТОВ "Житомирський м'ясокомбінат", який передавав інформацію оператору для формування замовлення в електронному вигляді, що підтверджується наданими позивачем роздрукованими замовленнями за весь період співпраці.

Також позивач повідомив суд, що акти про виявлені нестачі, втрати споживчих якостей, товарного виду та інші недоліки, виявлені під час передачі товару відсутні та покупцем згідно пункту 2.12 Договору поставки № К12/148 від 23.07.2012 р. не складались.

Коригування даних видаткових накладних та накладних на повернення товару постачальнику, як зазначив позивач, проводились на підставі фактичної кількості товару, що приймається з подальшою заміною, по можливості, відкоригованих первинних документів на первинні документи з врахуванням коригування. На підтвердження прийняття покупцем та постачальником фактів коригування первинних документів позивачем надані суду підписані обома сторонами копії актів зведення взаєморозрахунків за період з 01.01.13 р. по 31.08.13 р. та з 01.01.13 р. по 12.01.14 р., складені сторонами на виконання пункту 3.6. Договору поставки № К12/148 від 23.07.2012 р..

Крім того, в письмових поясненнях позивач зазначив про втрату видаткової накладної № 68484 від 10.07.2013 р. на суму 2102,36 грн., оскільки вона випадково втрачена представником постачальника та не повернута до бухгалтерії ТОВ "Житомирський м'ясокомбінат". Як на підтвердження факту здійсненої поставки за даною накладною позивач посилався на неодноразово підписані постачальником Акти зведення взаєморозрахунків, копії яких додані ТОВ "Житомирський м'ясокомбінат" до письмових пояснень.

ТОВ "Житомирський м'ясокомбінат" повідомив суд про відсутність відомостей щодо посадового становища ОСОБА_2, через якого вносились платежі від імені ТОВ "ТД "Ратимир" в сумах 7000,00 грн. і 10000,00 грн., та повноважень останнього на вчинення таких дій.

Також у вказаних письмових поясненнях позивач зазначив про надання копій накладних на повернення товару Рт25 від 27.08.2012р., № Рт31 від 06.09.2012р., № Рт50 від 15.10.2012р., № Рт38 від 20.12.2012р., № РтЗ від 10.01.2013р. зі штампом ТОВ "Житомирський м'ясокомбінат" замість помилково наданих копій відповідних накладних на повернення товару без штампу ТОВ "Житомирський м'ясокомбінат" щодо приймання товару.

Крім того позивач в своїх поясненнях стверджував про відсутність між сторонами на даний час чи в минулому інших правовідносин крім тих, які зазначені в позовній заяві, а також відсутність додаткових угод до спірного договору.

До початку судового засідання 16.07.14 р. через канцелярію суду представником позивача подані письмові пояснення № юр-157 від 15.07.14 р., які разом з доданими згідно переліку документами долучені судом до матеріалів справи.

В поясненнях щодо розбіжностей сум, зазначених в накладних на повернення товару, із даними, зазначеними в оборотно - сальдовій відомості по рахунку 361 за період 23.07.12 р. - 27.06.14 р., позивач зазначив, що за погодженням сторін в первинних документах відбувалися незначні коригування по факту приймання поверненої продукції на складі позивача. При цьому розбіжності дат виникають у зв'язку із віддаленістю відповідача, оскільки з моменту виписки відповідачем накладної на повернення та доставкою поверненого товару до складу минав певний проміжок часу, який створив певні розбіжності в датах.

Підтвердженням прийняття покупцем та постачальником фактів повернення та коригування первинних документів, на думку позивача, є підписані обома сторонами акти зведення взаєморозрахунків, копії яких надані позивачем.

В судовому засіданні 16.07.14 р. представником позивача подана письмова заява № юр-148 від 27.06.14 р., яка долучена судом до матеріалів справи.

В заяві позивач, керуючись ст. 22 Господарського процесуального кодексу України просить суд скористатись правом, передбаченим ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та стягнути в доход державного бюджету з відповідача ТОВ "Торговий дім "Ратимир" як зі сторони, якою порушено строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому ст. 9 Господарського процесуального кодексу України, або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах.

В обґрунтування вказаного клопотання позивач посилається на те, що ТОВ "Житомирський м'ясокомбінат" взагалі не отримано жодної відповіді на претензії від 13.11.13 р. та 18.12.13 р., копії яких та відповідних доказів надсилання на адресу відповідача додані позивачем до позовної заяви, чим порушено строки розгляду претензій.

Ухвалою суду від 16.07.14 р. в задоволенні вказаної заяви судом відмовлено.

До початку судового засідання 21.07.14 р. через канцелярію суду від позивача факсимільним зв'язком та електронною поштою 18.07.14 р. надійшла заява № юр-168 від 18.07.14 р., яка долучена судом до матеріалів справи.

В заяві представник позивача, керуючись ст. 22, 77 Господарського процесуального кодексу України, просить надати достатній час для підготовки уточненого розрахунку позовних вимог, а також провести подальший розгляд справи без участі представника ТОВ "Житомирський м'ясокомбінат".

Також до початку судового засідання 21.07.14 р. через канцелярію суду від представника позивача факсимільним зв'язком надійшла заява № юр-168 від 18.07.14 р., зміст якої ідентичний змісту поданої 18.07.14 р. заяви № юр-168 від 18.07.14 р.. Крім цього вищевказана заява містить клопотання про продовження строку розгляду спору в межах визначених законодавством. Заява долучена судом до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 21.07.14 р. заява № юр-168 від 18.07.14. задоволена, строк розгляду спору продовжено на 15 днів.

До початку судового засідання 30.07.14 р. через канцелярію суду представником позивача подані письмові пояснення № юр-184 від 29.07.14 р. з доданими згідно переліку документами, які долучені судом до матеріалів справи.

В поясненнях щодо розбіжностей сум, вказаних в деяких видаткових накладних, а саме №№ Ж-00069431 від 15.08.12 р., Ж-00073302 від 27.08.12 р., Ж-00042160 від 02.05.13 р., Ж-0062780 від 26.06.13 р. на поставку товару із даними, зазначеними в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 361 за період з 23.07.12 р. - 27.06.14 р., позивач повідомив, що за погодженням обох сторін в первинних документах відбувалися незначні коригування по факту поставки реальної кількості продукції на складі покупця. При цьому суми, зазначені в оборотно-сальдовій відомості, в порівнянні із вказаними в накладних менше, оскільки сторонами відображено фактичну кількість поставленого товару. Підтвердженням факту прийняття покупцем та постачальником фактів корегування первинних документів є підписані обома сторонами акти зведення взаєморозрахунків, які подані позивачем до матеріалів справи.

Також позивач в поясненнях щодо невідповідності зазначеним в оборотно - сальдовій відомості по рахунку 361 за період 23.07.12 - 27.06.14 р. дат накладних на повернення товару фактичним датам вказаним в самих накладних зазначає, що дані розбіжності виникають у зв'язку із віддаленістю відповідача, так як з моменту виписки відповідачем накладної на повернення товару та доставкою поверненого товару до складу позивача минав певний проміжок часу, який створив певні розбіжності в датах. На думку позивача, за основу слід брати дані (дати) вказані в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 361, так як сторонами неодноразово підтверджена дана позиція шляхом підписання обома сторонами актів зведення взаєморозрахунків.

Серед доданих до позивачем пояснень № юр-184 від 29.07.14 р. документів міститься, зокрема, заява № юр-183 від 29.07.14 р. про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач відмовляється від стягнення пені в сумі 6555,94 грн., збільшує розмір позовних вимог в частині стягнення 25 відсотків річних на 4339,87 грн. в зв'язку з перерахунком останніх станом на 29.07.14 р. та просить стягнуть з відповідача 85558,46 грн. боргу за поставлений товар та 25 відсотків річних в сумі 27246,99 грн., а також 2300,43 грн. витрат зі сплати судового збору.

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Виходячи зі змісту вказаної заяви позивача та поданої позовної заяви, суд розцінює її як заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення 25% річних та заяву про відмову від позовних вимог в частині пені в сумі 6555,94 грн..

Проте, зважаючи на відсутність доказів надсилання копії вказаної заяви про зменшення розміру позовних вимог (збільшення розміру позовних вимог в частині 25 % річних та відмови від позовних вимог в частині стягнення пені) на адресу відповідача, що в свою чергу порушує передбачені ст. 22 ГПК України процесуальні права відповідача, а саме можливість надання заперечень щодо зміни розміру позовних вимог та наведенні доводів у судовому засіданні, приймаючи до уваги процесуально обмежений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду справи, в задоволенні заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог (в частині збільшення позовних вимог в частині 25% річних) судом відмовлено.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час слухання справи не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 11.06.14 р., 02.07.14 р., 16.07.14 р. та 21.07.14 р. відповідачем суду не надані.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також те, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Подане представником позивача письмове клопотання від 11.06.14 р. про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволене. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 29, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді позивачем не заявлено.

В судовому засіданні 30.07.14 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

23 липня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомирський м'ясокомбінат" (Постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ратимир" (Покупець за договором, відповідач у справі) укладений договір поставки № К12/148 (далі - Договір).

Згідно п.1.1. Договору Постачальник зобов'язувався передати у встановлені Договором строки продукти харчування (надалі за текстом "товар"), а Покупець зобов'язувався прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму за умовами Договору.

Поставка товару здійснюється окремими партіям, згідно видаткових (товарно-транспортних накладних). Положення Договору розповсюджуються на всі поставки здійснені в період його дії, незалежно від того, чи має накладна, згідно якої передано (поставлено) товар, посилання на Договір.

Згідно п.1.2 Договору сума Договору складається з вартості товару, поставленого Постачальником протягом строку дії Договору.

Найменування, кількість, якість, ціна товару та порядок поставки визначені розділом 2 Договору.

Відповідно до п.6.1. Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих зобов'язань.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до п.2.1 Договору поставка товару здійснюється на умовах DDP - згідно правил INKOTERMS в редакції 2000 року. (місце призначення зазначене у заявці до Договору - склад, магазин або інша точка покупця).

Згідно п.п.2.2., 2.5. Договору поставка здійснюється на підставі попереднього замовлення покупця, яке може бути подане ним у письмовому вигляді чи за допомогою електронної пошти, факсимільним зв'язком, а також шляхом здійснення заявки по телефону або через торгового представника. Товар продається за вільно відпускними цінами, які діють на момент подання заявки, встановлюються і періодично змінюються постачальником. Ціна та асортимент продукції, визначаються прайс-листом, що затверджується постачальником. Найменування, кількість та асортимент товару, який має бути поставлений постачальником, узгоджується сторонами під час оформлення замовлення.

За умовами п.2.6. Договору поставка товару здійснюється в строк не пізніше двох робочих днів від дня оформлення замовлення, якщо інший строк додатково не обумовлений сторонами в заявці.

У відповідності до п.2.11 Договору прийом товару в місці призначення здійснюється силами Покупця.

Як визначено п. 2.13 Договору, остаточна кількість, асортимент, ціна та вартість кожної окремої партії поставленого товару визначається у видатковій (товарно-транспортній) накладній постачальника, згідно якої товар був фактично переданий покупцю і яка є підставою для його оплати (з врахуванням дій, вчинених відповідно до п. 2.11 цього Договору). Факт прийняття товару покупцем від постачальника, що підтверджується належно оформленими накладними, означає згоду покупця із ціною, кількістю та асортиментом поставленого товару.

Відповідно до п. 2.16 Договору постачальник надає покупцю: видаткову (товарно-транспортну) накладну, податкову накладну, документи, що засвідчують якість товару (якісне посвідчення, сертифікат тощо), інші документи передбачені законодавством України для даного виду товару.

Право власності на товар та ризик його загибелі чи ушкодження переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару (п. 2.18 Договору).

Як зазначено позивачем в позовній заяві № юр-44 від 16.05.14 р., на виконання умов вищевказаного Договору, на підставі здійснених відповідачем через торгового представника замовлень позивачем було здійснено поставку Покупцю товару на суму 194053,43 грн. за видатковими накладними: № Ж-00063718 від 30.07.12 р. на суму 13428,66 грн., № Ж-00066161 від 06.08.12 р. на суму 7592,75 грн., № Ж-00066939 від 08.08.12 р. на суму 3297,28 грн., № Ж-00067379 від 09.08.12 р. на суму 6437,51 грн., № Ж-00068554 від 13.08.12 р. на суму 11695,73 грн., № Ж-00069431 від 15.08.12 р. на суму 3775,08 грн. (з корегуванням), № Ж-00070966 від 20.08.12 р. на суму 18992,98 грн., № Ж-00071847 від 22.08.12 р. на суму 10328,93 грн., № Ж-00073302 від 27.08.12 р. на суму 14137,88 грн., № Ж-00075718 від 03.09.12 р. на суму 14075,40 грн., № Ж-00076982 від 06.09.12 р. на суму 3620,57 грн., № Ж-00019069 від 28.02.13 р. на суму 5703,82 грн., № Ж-00020306 від 04.03.13 р. на суму 4438,81 грн., № Ж-00032209 від 05.04.13 р. на суму 5848,80 грн., № Ж-00033358 від 09.04.13 р. на суму 3093,61 грн., № Ж-00034603 від 12.04.13 р. на суму 4986,36 грн., № Ж-00035870 від 16.04.13 р. на суму 3962,05 грн., № Ж-00037268 від 19.04.13 р. на суму 3512,84 грн., № Ж-00038458 від 23.04.13 р. на суму 4467,23 грн., № Ж-00039865 від 26.04.13 р. на суму 7353,59 грн., № Ж-00042160 від 02.05.13 р. на суму 8631,16 грн. (з корегуванням), № Ж-00044859 від 11.05.13 р. на суму 9037,64 грн., № Ж-00046049 від 15.05.13 р. на суму 6933,80 грн., № Ж-00047421 від 18.05.13 р. на суму 4726,36 грн., № Ж-00062780 від 26.06.13 р. на суму 5553,08 грн. (з корегуванням), № Ж-00065575 від 03.07.13 р. на суму 2065,10 грн., № Ж-00068484 від 10.07.13 р. на суму 2102,36 грн., № Ж-00074792 від 25.07.13 р. на суму 4254,05 грн..

При цьому, як встановлено судом за матеріалами справи, підтверджено позивачем в письмових поясненнях та представником позивача в судовому засіданні, видаткова накладна № Ж-00068484 від 10.07.13 р. на суму 2102,36 грн. втрачена представником постачальника та не повернута до бухгалтерії ТОВ «Житомирський м'ясокомбінат». Зважаючи на вказані факти надати її оригінал або копію на підтвердження своїх вимог на вимогу суду позивач не мав можливості. Позивач як на докази підтвердження факту поставки товару за вказаною видатковою накладною посилається на підписані сторонами акти звірки взаєморозрахунків, копії яких надані позивачем.

Належним чином засвідчені копії інших видаткових накладних, зазначених в позовній заяві, додані позивачем до позовної заяви та знаходяться в матеріалах справи.

Крім того, як свідчать матеріали справи, видаткова накладна № Ж-00074792 від 25.07.13 р. на суму 4254,05 грн., копія якої наявна в матеріалах справи, не містить обов'язкових реквізитів, передбачених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а саме в графі "отримав(ла)" не міститься підпис особи, яка одержує товар, накладна не завірена печаткою ТОВ "Торговий дім "Ратимир". Інших доказів, що підтверджують факт отримання відповідачем товару за вказаною накладною, позивачем суду на надано.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; відповідно до частин 1, 2 статті 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

За змістом пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, та ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які для надання юридичної сили і доказовості первинного документа наводять перелік обов'язкових реквізитів первинних документів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Отже, посилання позивача на надані ним акти звірки взаєморозрахунків та дані, вказані в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 361, не можуть бути прийняті судом до уваги у зв'язку з їх правовою природою як зведеного облікового документа, що не належить до первинних документів бухгалтерської звітності та не може бути єдиним доказом у підтвердження наявності чи відсутності будь-яких зобов'язань, в тому числі, розміру заборгованості.

Таким чином, з урахування вищевикладеного, суд вважає поставку згідно накладних № Ж-00068484 від 10.07.13 р. на суму 2102,36 грн. та № Ж-00074792 від 25.07.13 р. на суму 4254,05 грн. документально не підтвердженою, а отже судом вказані накладні до зарахування не приймаються.

Згідно п. 2.9 Договору відпуск товару може здійснюватись без довіреності, під підпис відповідальної особи, яка отримує товар, засвідчений печаткою (штампом) покупця. При цьому відомості, які Покупець має передати Постачальнику згідно вимог ч.3 п.13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України від 16.05.1996 р. № 99, а саме про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати товар, засвідчуватиме на супровідних документах свій підпис про одержання товару, наводиться ним у Додатку № 1 до Договору за підписом керівника та головного бухгалтера підприємства.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до правового аналізу даної статті Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Відповідно до абз.3 п.13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України № 99 від 16.05.1996 р., при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватись без довіреностей, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

Більш того, пункт 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 визначає, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Тобто, передбачає такий реквізит первинного документа, що фіксує та підтверджує господарську операцію як печатка, але визначає його можливим, а не обов'язковим.

Таким чином, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом встановлювати додаткові вимоги до документів, що складаються сторонами під час здійснення господарських операцій за Договором, в межах визначених законодавством вимог.

За таких обставин, у пункті 2.9 Договору сторони встановили додаткові умови прийняття поставленого товару, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

На виконання п.2.9 укладеного між сторонами Договору відповідачем було надано зразок відбитку печатки, який буде використовувались під час підписання товаросупровідних (товаророзпорядчих) документів від імені покупця. Як зазначено в Додатку № 1 до Договору, проставляння відбитку печатки/штампу є достатнім доказом прийняття товару з боку покупця належною та уповноваженою особою, що підписала відповідні документи.

При цьому судом встановлено, що частина наданих позивачем видаткових накладних не містить відбитку печатки ТОВ „Торговий дім «Ратимир», як передбачено умовами п. 2.9 Договору, а саме видаткові накладні № Ж-00073302 від 27.08.12 р. на суму 14137,88 грн., № Ж-00037268 від 19.04.13 р. на суму 3512,84 грн., № Ж-00065575 від 03.07.13 р. на суму 2065,10 грн. та № Ж-00074792 від 25.07.13 р. на суму 4254,05 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Суд наголошує, що видаткова накладна у разі належного її оформлення та відповідності вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, є первинним обліковим документом в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин і є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Крім того, з огляду на те, що у видаткових накладних № Ж-00073302 від 27.08.12р. на суму 14137,88 грн., № Ж-00037268 від 19.04.13 р. на суму 3512,84 грн., № Ж-00065575 від 03.07.13 р. на суму 2065,10 грн. графа "отримав(ла)" містить лише підпис, який не дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а також не міститься відбиток печатки товариства відповідача, за відсутності підтверджень або заперечень фактів отримання товару з боку ТОВ «ТД «Ратимир» суд позбавлений можливості з'ясування обставин підписання сторонами даних видаткових накладних.

Таким чином, вищезазначені видаткові накладні № Ж-00073302 від 27.08.12 р. на суму 14137,88 грн., № Ж-00037268 від 19.04.13 р. на суму 3512,84 грн., № Ж-00065575 від 03.07.13 р. на суму 2065,10 грн. та № Ж-00074792 від 25.07.13 р. на суму 4254,05 грн., всього на суму 23969,87 грн. за відсутності схвалення у відповідності до вимог п.2.9 Договору здійснених за ними господарських операцій з поставки товару з боку покупця - юридичної особи ТОВ «ТД «Ратимир» не приймаються судом в якості належних та допустимих доказів на підтвердження факту поставки за ними.

Разом з тим судом досліджено за матеріалами справи та підтверджено в судовому засіданні представником позивача, що отримання відповідачем товару за іншими наданими в обґрунтування позовних вимог видатковими накладними підтверджується підписом уповноваженого представника ТОВ „Торговий дім «Ратимир» на вищевказаних видаткових накладних та наявним на видаткових накладних відбитком печатки відповідача, що свідчить про погодження сторонами відомостей, що в них зазначені. Докази звернення відповідача до позивача з вимогами про неналежне оформлення первинної документації чи з іншими претензіями щодо поставленого товару в матеріалах справи відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п.2.12 Договору приймання товару по кількості та якості здійснюється в пункті поставки підчас його передачі. При виявленні нестачі, втрати споживчих якостей, товарного вигляду та інших недоліків під час передачі товару складається відповідних акт, на підставі якого постачальник протягом семи днів замінює неякісний товар, а у разі неможливості - корегує дані документів первинного обліку.

Як визначено сторонами в п.п. 2.14, 2.15. Договору, якість товару має відповідати вимогам, що встановлені для даного виду товару державними стандартами, технічними умовами виробництва, а також законодавством України щодо якості та безпеки таких товарів. Приймання товару за кількістю та якістю проводиться згідно накладних та показників якості, вказаних в ДСТУ, ГОСТах та іншій нормативно-технічній документації на даний вид продукції, і відповідно вимог Інструкції П-6 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості" затвердженої постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. та Інструкції П-7 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якістю" затвердженої постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р..

Заперечень щодо факту поставки товару за вищевказаними видатковими накладними відповідачем суду не надано.

Як встановлено судом з матеріалів справи та підтверджено позивачем, акти про виявлення нестачі, втрати споживних якостей, товарного виду та інші недоліки, згідно п. 2.12. Договору, не складались та в матеріалах справи відсутні. Крім того, докази наявності письмових претензій щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено позивачем, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ „Житомирський м'ясокомбінат" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару ТОВ „Торговий дім "Ритимир", а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару на суму 167981,20 грн. належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно п.п. 3.1. - 3.3. Договору розрахунки сторонами здійснюються у національній валюті України - гривнях. Покупець зобов'язаний оплатити в строк не пізніше 21 (двадцять один) календарних днів від дня отримання товару шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Кошти, що надійшли від покупця, зараховуються в рахунок виконання його грошових зобов'язань із найбільш раннім строком виникнення.

При цьому суд зазначає, що обов'язок оплатити отриманий за Договором товар, згідно п.2.13 Договору, пов'язаний виключно з фактом отримання товару.

З наданих позивачем матеріалів встановлено, що відповідач в обумовлений Договором строк розрахунок за поставлений товар здійснив тільки частково в сумі 99021,41 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписок з банківського рахунку позивача: від 21.08.12 р. про сплату 12428,66 грн., від 29.08.12 р. про сплату 1000,00 грн., від 04.09.12 р. про сплату 7592,75 грн., від 10.09.12 р. про сплату 2000,00 грн. та 1000,00 грн., від 20.09.12 р. про сплату 10000,00 грн., від 24.09.12 р. про сплату 14000,00 грн., від 27.09.12 про сплату 6000,00 грн., від 09.10.12 р. про сплату 7000,00 грн., від 15.10.12 р. про сплату 10000,00 грн., від 23.10.12 р. про сплату 3000,00 грн., від 25.10.12 р. про сплату 4000,00 грн., від 02.11.12 р. про сплату 8000,00 грн., від 22.11.12 р. про сплату 6000,00 грн., від 30.11.12 р. про сплату 7000,00 грн..

Враховуючи умови п. 3.3 Договору здійснені відповідачем платежі були зараховані позивачем в погашення боргу із найбільш раннім стром виникнення.

Також відповідачем здійснено повернення товару на загальну суму 9473,56 грн., що підтверджується накладними на повернення № Рт 20 від 13.08.12 р. на суму 1485,70 грн., № Рт 25 від 27.08.12 р. на суму 699,61 грн., № Рт 27 від 30.08.12 р. на суму 206,09 грн., № Рт 31 від 06.09.12 р. на суму 328,93 грн., № Рт 34 від 11.09.12 р. на суму 249,84 грн., № Рт 40 від 17.09.12 р. на суму 413,54 грн., № Рт 42 від 24.09.12 р. на суму 718,55 грн.,№ Рт 6 від 24.09.12 р. на суму 582,80 грн., № Рт 43 від 24.09.12 р. на суму 387,91 грн., № Рт 46 від 08.10.12 р. на суму 697,38 грн., № Рт 50 від 15.10.12 р. на суму 243,01 грн., № Рт 33 від 02.11.12 р. на суму 380,88 грн., № Рт 36 від 02.11.12 р. на суму 43,90 грн., № Рт 36 від 08.11.12 р. на суму 58,68 грн., № Рт 33 від 14.11.12 р. на суму 46,43 грн., № Рт 56 від 19.11.12 р. на суму 370,50 грн., № Рт 57 від 22.11.12 р. на суму 134,21 грн., № Рт 24 від 10.12.12 р. на суму 133,81 грн., № Рт 63 від 10.12.12 р. на суму 215,14 грн., № Рт 38 від 20.12.12 р. на суму 134,47 грн., № Рт 1 від 03.01.13 р. на суму 90,22 грн., № Рт 3 від 10.01.13 р. на суму 126,92 грн, № Рт 15 від 04.03.13 р. на суму 15,77 грн., № Рт 4 від 04.02.13 р. на суму 11,17 грн., № Рт 12мвід 04.02.13 р. на суму 8,47 грн., № Рт 5 від 04.02.13 р. на суму 179,28 грн., № Рт 18 від 23.04.13 р. на суму 4,62 грн., № Рт 23 від 14.08.13 р. на суму 965,75 грн., № Рт 24 від 06.09.13 р. на суму 529,98 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено, що в накладній на повернення постачальнику № 6 від 24.09.12 р. на суму 582,80 грн. в якості покупця зазначений «СПД ОСОБА_4», при цьому вказана накладна містить підпис уповноваженого представника ОСОБА_5, засвідчений відбитком печатки ТОВ «ТД «Ратимир».

Проте, оскільки доказів заперечень відповідача проти автентичності відтиску печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ратимир», здійсненого на накладній на повернення постачальнику № 6 від 24.09.12 р., а також документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі ТОВ «ТД «Ратимир» матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що відтиск печатки товариства, наявний зокрема на вказаному первинному документі, є свідченням участі такого товариства як юридичної особи у здійсненні певної господарської операції.

Крім того, позивач суму здійсненого за вказаною накладною на повернення товару в розмірі 582,80 грн. зараховує в рахунок зменшення розміру боргу відповідача за поставлений товар.

Тобто, з урахуванням повернень товару та здійснених часткових оплат поставленого товару залишок вартості неоплаченого відповідачем товару станом на 15.05.14 р. (на дату складання позову позивачем) становив 59486,23 грн..

При цьому суд зазначає, що посилання позивача в письмових поясненнях на необхідність врахування даних та дат, вказаних в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 361, зокрема, щодо визначення дат повернення товару протирічать приписам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки надані документи не є первинними обліковими документами, які місять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення..

14.11.13 р. та 23.12.13 р. ТОВ "Житомирський м'ясокомбінат" було направлено на адресу відповідача претензії б/н від 13.11.13 р. та б/н від18.12.13 р. з вимогами про сплату суми заборгованості на розрахунковий рахунок позивача. На підтвердження вказаних фактів позивачем до позовної заяви додано копії фіскальних чеків № 9498 від 14.11.13 р. та № 3453 від 23.12.13 р. та копії описів вкладення в цінний лист від 14.11.13 р. та від 23.12.13 р., які знаходяться в матеріалах справи.

Зазначені претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю „Житомирський м'ясокомбінат" грошових коштів в сумі 59486,23 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого станом на час розгляду справи у ТОВ "Торговий дім "Ратимир" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі.

При цьому в позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача 85558,46 грн. основного боргу, з урахуванням всіх вищезазначених (враховуючи відсутню видаткову накладну № Ж-00068484 від 10.07.13 р. на суму 2102,36 грн.) видаткових накладних.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2,4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № К12/148 від 23.07.12р. суду не надано.

Стосовно надання позивачем на підтвердження розміру заявлених позовних вимог копій відповідних податкових накладних суд зазначає, що відповідно до 201.7.Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п.п. 6, 7 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року №1379 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за №1333/20071 податкова накладна виписується продавцем, як платником податку на додану вартість, у двох примірниках (оригінал і копія). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу їх отримувача.

Відповідно до п. 16 Порядку заповнення податкової накладної, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Тому податкова накладна не є належним доказом, у розумінні ст.ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, який може підтверджувати факт та дату здійснення господарської операції.

Враховуючи викладене, суд робить висновок, що факт відображення або не відображення у податковому обліку з податку на додану вартість певної господарської операції не може бути визнаний судом як належний доказ здійснення цієї господарської операції та вважатись підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Отже, оскільки матеріалами справи частково підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений термін, зважаючи на відсутність належних та допустимих доказів отримання відповідачем товару за видатковими накладними № Ж-00073302 від 27.08.12 р. на суму 14137,88 грн., № Ж-00037268 від 19.04.13 р. на суму 3512,84 грн., № Ж-00065575 від 03.07.13 р. на суму 2065,10 грн. та № Ж-00074792 від 25.07.13 р. на суму 4254,05 грн., на загальну суму 23969,87 грн. та видатковою накладною № Ж-00068484 від 10.07.13 р. на суму 2102,36 грн., а відтак, і відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 26072,23 грн., розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 85558,46 грн. за вказаним Договором підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 59486,23 грн..

Розглянувши подану позивачем заяву № юр-183 від 29.07.14 р. в частині відмови від позовних вимог про стягнення пені в сумі 6555,94 грн., суд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, відмова позивача від позову викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві.

До прийняття відмови позивача від позову в частині стягнення з відповідача 6555,94 грн. пені, господарським судом у відповідності з вимогами ст.78 Господарського процесуального кодексу України позивачу роз'яснено процесуальні наслідки припинення провадження у справі, передбаченні ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач в судовому засіданні 30.07.14 р. підтвердив, що відповідні наслідки припинення провадження йому зрозумілі.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи вимоги ст.80 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення пені, оскільки подана позивачем заява не суперечить чинному законодавству та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб, та вважає за необхідне провадження у справі в цій частині припинити.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.5.1. Договору при простроченні строків виконання будь-яких грошових зобов'язань за Договором, покупець зобов'язується сплатити постачальнику 25 % річних від простроченої суми за весь час прострочення.

У відповідності до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідально до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення стоку є перший за ним робочий день.

Відповідно до п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з прострочення сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 22907,12 грн. 25 відсотків річних за період з 28.08.12 р. по 15.05.14 р., які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно п.1.12 Постанови № 14, з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" в межах визначеного позивачем періоду нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків річних судом встановлено, що позивачем при здійснені розрахунку річних враховувалась неправильна кількість днів 2012 р. (365 днів замість 366), а також не були враховані приписи ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України.

Отже, розмір 25 відсотків річних, перерахований судом у відповідності до ч. 5 ст. 254, ст. 625 Цивільного кодексу України та умов Договору за період з 28.08.12 р. по 15.05.14 р. становить 15620,17 грн., є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення 25 відсотків річних за несвоєчасну оплату поставленого за Договором товару підлягають частковому задоволенню в сумі 15620,17 грн. відсотків річних.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 202, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 626, 629, 655, 662, 663, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 217, 218, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Провадження у справі в частині стягнення 6555,94 грн. пені припинити.

2. В іншій частині позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ратимир" (вул. Старобілоуська, 63, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 38137180, р/р 26005376416300 в АТ "УкрСиббанк", МФО 351005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський м'ясокомбінат" (10025, м. Житомир, вул. Баранова, 127, код ЄДРПОУ 32122069, р/р 26002013005132 в АТ „Сбербанк Росії", МФО 320627) 59486,23 грн. основного боргу, 15620,17 грн. відсотків річних та 1502,13 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 04 серпня 2014 року.

Суддя А.М.Селівон