Постанова

від 25.06.2014 по справі 807/2904/13-а

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

25 червня 2014 рокум. Ужгород№ 807/2904/13-а

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващиліна Р.О.

при секретарі судових засідань - Кібкало І.А.,

за участю сторін, які беруть участь у справі:

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Хемкостав-УА", представник - Личко Л.М.,

відповідача: Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області, представник - Ліуш Б.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Хемкостав-УА" до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 липня 2013 року за № 0001752201, №0001772201, № 0001762201, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Хемкостав-УА" звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 липня 2013 року за № 0001752201, №0001772201, № 0001762201.

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо безпідставності спірних податкових повідомлень-рішень позивач зазначив, що дані зазначені в Акті перевірки є неправомірними та такими, що не відповідають дійсності, а податкові повідомлення-рішення від 25 липня 2013 року необґрунтованим та прийнятими з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача повністю підтримала позовні вимоги за обставин викладених у позовній заяві та просила суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, дав аналогічні пояснення викладені у письмових заперечення та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення сторін та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

У судовому засіданні встановлено, що 01 липня 2013 року Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді проведено документальну планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Хемкостав - АУ" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

У ході даної перевірки виявлено порушення пп. 138.1.1, пп. 138.8.1, пп. 138.8.2 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 2.1, 2.4 розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, в результаті чого донараховано податку на прибуток в загальній сумі 81998 грн., в тому та пп. 14.1.27, пп.14.1.266 п. 14.1 ст. 14, п. 187.7 ст. 187, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого донараховано податку на додану вартість на загальну суму 243843,00 грн., в тому числі за грудень 2012 року на суму 243843,00 грн., в тому числі з питань застосування "звичайних цін" на суму 63 906,00 грн., про що складено акт перевірки № 42/22-02/31072321 від 01 липня 2013 року (а.с. 17-70).

На підставі вказаного акту перевірки Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді винесено податкові повідомлення - рішення від 25 липня 2013 року, а саме: № 0001752201, № 0001762201, № 000177220, які і стали предметом розгляду даної адміністративної справи.

Що стосується правомірності прийняття податкового повідомлення - рішення № 0001752201 від 25 липня 2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 94597, 50 грн., то суд встановив наступне.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року позивачем задекларовано скориговані валові витрати та витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування в сумі 12885972,00 грн.

Однак, перевіркою повноти визначення валових витрат та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року встановлено їх завищення в загальній сумі 377382,00 грн., в тому числі по періодах: за IV квартал 2011 року в сумі 137392,00 грн., за ІІІ квартал 2012 року в сумі 51094,00 грн., за IV квартал2012 року в сумі 188896,00 грн., так як в ході перевірки ТОВ «Хемкостав - АУ» не представлено належним чином оформлених первинних документів, на підставі яких включено до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) у IV кварталі 2011 року та протягом ІІІ - IV кварталів 2012 року.

Разом з тим, у судовому засіданні встановлено, що позивач протягом IV кварталу 2011 року та ІІІ - IV кварталів 2012 року здійснював будівельно-монтажні роботи для замовників: представництво «СЕС АС», «Тур'я-Реметівська сільська рада», «Ужгородська районна державна адміністрація» , ТОВ «Бодрог», ФОП ОСОБА_4, Управління капітального будівництва облдержадміністрації, Обласний спеціалізований дитячий пульмонологічний санаторій «Малятко».

Отже, для виконання будівельно-монтажних робіт ТОВ «Хемкостав - АУ» придбавалися будівельні матеріали, послуги субпідряду, а також підприємство несло витрати, пов'язані з виплатою заробітної плати, амортизацією основних фондів, відрахуванням на соцвнески, закупка МШТ тощо.

Як встановлено у судовому засіданні з пояснень представника відповідача та слідує з акту перевірки, позивач у ході перевірки не представив належним чином оформлених первинних документів, на підставі яких включено до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) у IV кварталі 2011 року та протягом ІІІ - IV кварталів 2012 року витрати у загальній сумі 367382,00 грн.

Крім того, у судовому засіданні встановлено, що у відповідності до узагальненого переліку документів, які було використано при проведенні перевірки позивача (Додатку № 4 до акту перевірки від 01 липня 2013 року № 42/22-02/31072321) документи, які охоплені перевіркою, перевірялися як суцільним, так і вибірковим порядком.

Судом встановлено, що саме вибірковим порядком перевірялися: Валовий дохід: акти виконаних робіт, договори із замовниками на виконання БМР та інші договори, аналіз рахунків 36.1 «розрахунки з вітчизняними покупцями та замовниками», 311 «поточні рахунки у національній валюті», 703 «доходи від реалізації робіт і послуг», 79 «фінансові результати»; Валові витрати: накладні, акти виконаних робіт, рахунки, книга зарплати, банківські виписки, договори, контракти, Авансові звіти, аналіз рахунків 631 «розрахунки з постачальниками та підрядниками», 661 «розрахунки за заробітною платою», 64 «розрахунки за податками й платежами», 311 «поточні рахунки в національній валюті», 651 «пенсійне забезпечення», 652 «соціальне страхування», 653 «страхування на випадок безробіття», 656 «розрахунки на страхування від нещасного випадку», 92 «адміністративні витрати», 94 «інші витрати операційної діяльності», 951 «відсотки за кредит»; Податкові зобов'язання по податку на додану вартість: видаткові податкові накладні, реєстри виданих податкових накладних, аналіз рахунків, 36.1 «розрахунки з вітчизняними покупцями та замовниками», 301 «каса в національній валюті», 311 «поточні рахунки в національній валюті», 703 «доходи від реалізації робіт і послуг», 79 «фінансові результати»; Податковий кредит по податку на додану вартість: податкові накладні отримані, реєстри податкових накладних, договори (контракти) на постачання ТМЦ, робіт, послуг.

Копії документів, які були використані під час перевірки знаходяться в матеріалах справи.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п. 1.2 п.1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, згідно положень яких первинні документи - письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно п. 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ; назва документа (форми); код форми; дата і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі); посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Досліджуючи надані позивачем первинні документи встановлено, що останні містять всі необхідні реквізити, наявність яких є необхідною умовою при їх складанні. Окрім того, акт перевірки не містить жодного посилання на те, що надані первинні документи, що засвідчують витрати на собівартість не прийняті до уваги перевіряючими із зазначенням причини.

Разом з тим, суд вказує на те, що відповідач, застосовуючи вибірковий порядок перевірки первинних документів, не міг фактично повністю та достовірно перевірити та встановити всі суми витрат на собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг).

Отже, враховуючи наведене, суд приходить до переконання про те, що різниця собівартості виконання робіт за даними перевірки та даними декларації є необґрунтованою та не доведеною.

У відповідності до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу;

б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України).

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138).

Відповідно до п.п. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством.

Згідно п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно та в повній мірі включено до складу валових витрат витрати, понесені ним в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовувались в межах господарської діяльності. Факт отримання позивачем послуг по виконанню відповідних робіт підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які засвідчують здійснення платником витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Щодо правомірності прийняття податкових повідомлень - рішень № 0001762201 та № 0001772201 від 25 липня 2013 року за платежем «податок на додану вартість із вироблених в країні товарів (робіт, послуг)» на загальну суму 243843,00 грн. (179937+63906), то суд встановив наступне.

За період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року ТОВ «Хемкостав - АУ» задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 2014198,00 грн.

Однак, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року встановлено його завищення всього в сумі 308281,00 грн., оскільки при формуванні податкового кредиту, а саме, формування податкового кредиту не за «касовим методом», а за «правилом першої події» по постачальниках, від яких придбавалися будівельні матеріали, роботи, послуги для виконання об'єктів, оплата за виконання яких надходила до позивача з відповідних рахунків Державного казначейства України.

У відповідності до пп. 14.1.266 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України касовий метод для цілей оподаткування згідно з розділом V цього Кодексу - метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов'язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Відповідно до вимог п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Аналізуючи вказану вимогу Податкового кодексу суд приходить до висновку про те, що суб'єкт підприємницької діяльності сам вправі вибирати метод податкового обліку, тобто даною статтею не передбачено зобов'язання застосовувати саме касовий метод податкового обліку.

Виключно про застосування касового методу йдеться в п. 187.10 ст. 187 Податкового кодексу України, яким передбачено, що платники податку, які постачають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), у тому числі надають послуги з його транспортування та постачання, надають послуги з водопостачання, водовідведення чи послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим як платники податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, об'єднанням співвласників багатоквартирних будинків, іншим платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (надавачам послуг) у рахунок компенсації їх вартості, визначають дату виникнення податкових зобов'язань та податкового кредиту за касовим методом.

Як встановлено судом, позивач не надає послуг, які перераховані в п. 187.10 ст. 187 Податкового кодексу України, а тому застосування касового методу визначення дати виникнення податкових зобов'язань і податкового кредиту на нього не розповсюджується.

Так, податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, яку позивач і застосував.

Суд вважає безпідставним твердження відповідача щодо необхідності формування податкового кредиту за операціями з придбання будівельних матеріалів, робіт, послуг у періодах виконання позивачем договорів з ужгородською районною державної адміністрацією та Управлінням капітального будівництва закарпатської обласної державної адміністрації касовим методом, обґрунтовуючи нормами п. 187.7 ст. 187 Податкового кодексу України, з огляду на те, що положення даної норми стосуються виключно лати виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів. Жодне положення Податкового кодексу України не зобов'язує платника податку на додану вартість формувати податковий кредит за операціями з придбання товарів (робіт, послуг), що в подальшому будуть застосовуватися для здійснення робіт, що оплачуватимуться за бюджетні кошти, касовим методом.

Що стосується податкового повідомлення - рішення № 0001772201 від 25 липня 2013 року, то суд встановив наступне.

Так, за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року ТОВ «Хемкоста-УА» задекларувало податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 676362,00 грн.

Однак перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року встановлено його заниження на суму 243843,00 грн.. в тому числі за грудень 2012 року 243843,00 грн.

Матеріалами справи встановлено, що в ході виконання позивачем робіт з будівництва об'єкту «Туберкульозна лікарня обласного територіального медичного об'єднання «фтизіатрія» підприємством було придбано від ТОВ «Комфорт-Індустрія» для встановлення на вказаному об'єкті, обладнання (каналізаційну насосну станцію в корпусі колодязя із стільниковою стінкою з водобійною пластиною). ПДВ в складі ціни придбаного вищевказаного обладнання та придбання витрат, пов'язаних із транспортуванням насосної станції, ТОВ «Хемкостав - АУ» включено до складу податкового кредиту декларації з ПДВ за грудень 2012 року, ПДВ у загальній сумі 78930,00 грн.

Як вбачається із акту перевірки та пояснень представника відповідача, постачання насосної станції до позивача відбувалося по наступному ланцюгу постачання: від ТОВ «Енергоресурс-полімер» до Корпорації «Енергоресурс - Інвест» за ціною 63164,37 грн., від Корпорації «Енергоресурс - Інвест» до ТОВ «Зіко» за ціною 65117,91 грн., від ТОВ «Зіко» до ТОВ «Драфтсофт» за ціною 79833,33 грн., від ТОВ «Драфтсофт» до ТОВ «Генералбуд» за ціною 352150,00 грн., від ТОВ «Генералбуд» до ТОВ «Комфорт - Індустрія» за ціною 384650,00 грн., від ТОВ «Комфорт - Індустрія» до ТОВ «Хемкостав - УА» за ціною 384650,00 грн.

Як встановлено судом, висновок податкового органу про ціну обладнання зроблено на підставі інформації, отриманої від Корпорації «Енергоресурс - Інвест».

Відповідно до положень п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно пп.14.1.56 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п. 135.4 ст.135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема, дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Підпунктом 153.2.1 пункту 153.2 ст.153 Податкового кодексу України передбачено, що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги) (пп.153.2.2 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 188.1. ст.188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Відповідно до Розділу XIX Прикінцевих положень Податкового кодексу України ст. 39 Податкового кодексу України набрала чинності з 01.01.2013 року, а до цього часу застосовувались правила, встановлені в п. 1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 1.20.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до п.14.1.71 ст.14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.20.2 ст. 1 вказаного Закону встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Пунктом 1.20.6 ст. 1 даного Закону визначено, що у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Пунктами 1.20.8 та 1.20.10 ст. 1 цього Закону вказано, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом. Аналогічна норма закріплена у п.39.14 ст.39 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, якщо податковий орган не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

З наведених законодавчих положень випливає, що у податкових правовідносинах діє принцип презумпції платника, виходячи з якого встановлено загальне правило про те, що для цілей оподаткування використовується ціна товарів, робіт та послуг, встановлена учасниками господарської операції. Підпункт 153.2.1 пункту 153.2 статі 153 та пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, встановлюючи принципи визначення ціни товарів, робіт, послуг з метою оподаткування, є по суті, засобом регулювання податкових правовідносин, спрямованих на забезпечення безумовного виконання усіма фізичними та юридичними особами обов'язку сплачувати податки, та застосовується податковим органом лише у разі наявності обставин, які свідчать про штучне заниження платником бази оподаткування.

Аналогічна позиція були висвітлена у постанові Вищого адміністративного суду від 07.08.2013 №К/800/33829/13.

Відповідно до п.39.11 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: статистичні дані державних органів і установ; ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Згідно висновків Верховного Суду України, викладених в постанові по справі № 21-328а11, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Разом з тим, відповідно до ст.83 Податкового кодексу України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Таким чином, суд погоджується з доводами представника позивача, що з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. А тому дані, надані Корпорацією «Енергоресурс - Інвест», не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Позивач при визначенні зобов'язань, правомірно виходив з договірної вартості товарів. Той факт, що зазначена ціна не відповідає звичайній, податковим органом не доведено.

За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, є нижчою за звичайні ціни. А виходячи із положень п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вказані вище норми закону, на підставі встановлених фактичних обставин справи, суд приходить до висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено факту вчинення порушення позивачем п.187.10 ст.187, п. 198.3, п.198.6, ст.198 ПК України, тому прийняті на основі таких висновків податкові повідомлення-рішення від 25 липня 2013 року не відповідає критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки прийнято необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та непропорційно.

Враховуючи положення пункту 1 частини другої статті 162 КАС України, суд приходить до висновку, що такі податкові повідомлення-рішення слід скасувати як протиправні.

Понесені позивачем судові витрати у формі судового збору на підставі статті 94 КАС України присуджуються до стягнення з Державного бюджету.

Керуючись статтями 11, 70, 71, 86, 94, 128, 160-163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Хемкостав-УА" до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.07.2013 за № 0001752201, № 0001772201, № 0001762201- задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області від 25 липня 2013 року за № 0001752201, № 0001762201, № 0001772201.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хемкостав - АУ" (Закарпатська область, Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Колоскова, буд. 55, код - 31072321) понесені документально підтверджені судові витрати у сумі 2 259 (дві тисячі двісті п'ятдесят дев'ять) грн. 00 коп.

4. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

СуддяР.О. Ващилін