Рішення

від 24.07.2014 по справі 917/994/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2014 р. Справа №917/994/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еггер Гольцверкштоффе", вул.Миколаївська,36-н, м. Чернівці

до Приватного підприємства "Біле Яблуко ТМ", вул. Калініна, 11, м.Полтава

про стягнення грошових коштів у сумі 100 067,97 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники:

від позивача: Сиромолотов О.Г.

від відповідача: Чудненко В.М.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного рішення згідно ст.85 ГПК України.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 100 067,97 грн., з них: 82 635,32 грн. основного боргу по контракту поставки №10/11 від 01.01.2011р., 735,79 грн. пені за період з 01.03.2014р. по 25.03.3014р., 16527,06 грн. штрафу, 169,80 грн. річних за період з 01.03.2014р. по 25.03.2014р.

Позивач на задоволенні позовних вимог наполягає з мотивів, викладених у позовній заяві, зокрема, посилається на неналежне виконання відповідачем умов контракту на поставку товару №10/11 від 01.01.2011 р. та додаткової угоди до нього. Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що в назві додаткової угоди №1 до даного контракту допущено технічну помилку, зокрема, зазначено: "Додаткова угода №1 до контракту на поставку товару №122/13 від 20.03.2013 р." в той час як потрібно: "Додаткова угоду №1 до контракту на поставку товару №10/11 від 01.01.2011р."

Крім того, від позивача надійшло клопотання про постановлення окремої ухвали стосовно відповідача. Суд, розглянувши дане клопотання, не вбачає підстав для задоволення даного клопотання та винесення окремої ухвали.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, зокрема, вказує на те, що додаткова угода, на яку посилається позивач у позовній заяві та відповідно до якої було здійснено розрахунок ціни позову, не має відношення до контракту поставки №10/11 від 01.01.2011р.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив:

01.01.2011 р. між сторонами було укладено контракт на поставку №10/11 (далі - Контракт, а.с. - 12-16), згідно якого позивач продає, а відповідач купує на умовах поставки FCA наступний перелік товару, в подальшому "товар": плити деревинно-стружкові необлицьовані, плити деревинно-стружкові, облицьовані папером, просоченим меламінованою смолою, крайка пластикова АБС, паперові-шаруваті пластики (п.1.1 Контракту).

Згідно п. 3.1 Контракту ціна товару за цим контрактом є договірною та вказується у накладних на кожну партію товару.

Платіж за кожну партію відвантаженого товару здійснюється у гривнях впродовж 30 календарних днів з дати відвантаження цієї партії товару (п. 3.4 Контракту) .

Даний контракт вступає в силу з моменту його двостороннього підписання вповноваженими на те представниками сторін. Даний контракт діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.2 та 10.3 Контракту).

Як зазначає позивач, на виконання умов контракту ним було відвантажено, а відповідачем отримано товар в асортименті і кількості, визначеній у видатковій накладній №353 від 10.04.2013 р. на загальну суму 119635,32 грн. копія накладної в матеріалах справи, а.с.- 19) та виставлено рахунок на оплату №310 від 10.04.2013 р. (а.с. - 27).

Факт отримання відповідачем товару підтверджується також належним чином оформленою довіреністю №61 від 10.04.2013 року на отримання його представником від позивача товарно-матеріальних цінностей та не заперечується самим відповідачем.

Згідно матеріалів справи, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним контрактом та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України, прийнявши товар без претензій щодо асортименту, якості, кількості продукції чи відсутності будь-якого документу, оплатив його у встановлені у договорі строки частково у сумі 32000,00 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви банківськими виписками рахунків позивача (а.с. - 28-36).

Як вбачається з матеріалів справи, 31.01.2014 р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1, згідно п. 1 якої відповідач підтверджує, що згідно з підписаними сторонами Контрактом та видатковою накладною №353 від 10.04.2013 за замовленням відповідача позивачем було передано, а відповідачем отримано товар загальною вартістю 119653,32 грн. включаючи ПДВ. Відповідач визнає та підтверджує свій борг на користь позивача станом на дату укладення цієї додаткової угоди №1 у розмірі 87635,32 грн. за вищевказаний переданий товар.

Пунктом 2 Додаткової угоди було реструктуризовано борг відповідача перед відповідачем за контрактом №10/11 від 01.01.2011 р. та визначено порядок погашення відповідачем заборгованості у розстрочку окремими платежами.

Пунктом 4 Додаткової угоди №1 визначено, що у випадку необґрунтованого прострочення відповідачем строків погашення заборгованості встановлених у пп. 2.1.- 2.9 цієї Додаткової угоди №1, відповідач повинен сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний календарний день прострочення з дати закінчення строку його сплати, а у разі прострочення більше 15 календарних днів відповідач додатково сплачує продавцеві штраф у розмірі 20% від суми заборгованості.

У випадку несвоєчасного здійснення відповідачем щомісячних платежів на умовах, зазначених у пп. 2.1 - 2.9 цієї Додаткової угоди №1, позивач має право негайно звернутися до відповідного господарського суду з позовом про стягнення заборгованості у повному обсязі та належних штрафних санкцій (п. 5 Додаткової угоди).

Також підписавши умови Додаткової угоди №1 сторони погодили, що усі інші положення контракту залишаються без змін і, що ця Додаткова угода набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками обома сторонами і є невід'ємною частиною Контракту (п.п. 6, 7,8 Додаткової угоди №1).

Як зазначає позивач, перший платіж, відповідно до п. 2.1 Додаткової угоди №1 було сплачено вчасно 31.01.2014 р., в розмірі 5000,00 грн., що підтверджується випискою з рахунку позивача. (а.с. - 37). Наступний платіж, згідно з п. 2.2. Додаткової угоди №1, відповідач був зобов'язаний здійснити у розмірі 10000,00 грн. до 28.02.2014 р., але так і не здійснив та не зробив ще сім щомісячних платежів, які передбачені вищезазначеним пунктом Додаткової угоди №1.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач скористався правом, яке визначено п. 5 Додаткової угоди і звернувся до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості в повному обсязі в сумі 82635,32 грн.

Крім того, на підставі п.4 Додаткової угоди №1 та ст.625 ЦК України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 735,79 грн. пені за період з 01.03.2014р. по 25.03.3014р., 16527,06 грн. штрафу, 169,80 грн. річних за період з 01.03.2014р. по 25.03.2014р.

Таким чином, загальна сума, заявлена до стягнення, становить 100067,97 грн.

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, за яким в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 82635,32 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (Контракт на поставку №10/11 від 01.01.2011р. та Додаткова угода до нього №1, видаткова накладна №353 від 10.04.2013 р., яка містить всі необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, рахунок на оплату №310 від 10.04.2013 р., Акт звірки взаємних рахунків станом на 31.12.2013 р. (арк.38 справи), підписаний сторонами та скріплений їх печатками, відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України приймається до уваги судом не лише в якості доказу проведення та відображення сторонами певних господарських операцій, а й доказом на підтвердження факту відпуску товару позивачем та наявності у відповідача боргу в зазначеній сумі ) та підлягають задоволенню.

Судом також перевірено методику розрахунку пені, штрафу та 3% річних з використанням калькулятора ІПС "Законодавство". За результатами проведеного перерахунку, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення 169,80 грн. 3% річних, 16527,06 грн. штрафу та 735,79 грн. пені. Заперечення відповідача стосовно того, що штрафні санкції не повинні нараховуватися на усю суму боргу (а тільки на прострочену частину платежу) судом оцінюються критично, оскільки суперечать умовам вказаної додаткової угоди, яка є невід"ємною частиною контракту.

Усне клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій (проти задоволення якого категорично заперечує позивач) судом не задовольняється, оскільки у даному випадку суд не вбачає обставин, що свідчили б про винятковість даного випадку (з огляду на приписи п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р.).

Заперечення відповідача стосовно того, що додаткова угода, на яку посилається позивач у позовній заяві та відповідно до якої було здійснено розрахунок ціни позову, не має відношення до контракту поставки №10/11 від 01.01.2011р., спростовуються поясненнями позивача та наступним: Сторони по даній додатковій угоді ті ж самі, що і по контракту поставки №10/11 від 01.01.2011р.; дана додаткова угода містить посилання на видаткову накладну №353 від 10.04.2013 р. на суму 119653,32 грн., яка є документом, який посвідчує поставку товару позивачем та отримання його відповідачем згідно Контракту поставки №10/11 від 01.01.2011р. Крім того, в даній додатковій угоді відповідачем визнається сума заборгованості в розмірі 87635,32 грн. станом на 31.01.2014 р., яка співпадає з сумою, яку повинен був сплатити відповідач позивачу за товар поставлений по контракту поставки №10/11 від 01.01.2011р. Жодних доказів, які б свідчили про те, що між цими сторонами було укладено контракт на поставку товарів №122/13 від 20.03.2013 р. і по ньому була здійснена поставка по накладній №353 від 10.04.2013 р. на суму 119653,32 грн. суду відповідачем не надано, як і не надано будь-яких інших доказів, які б спростовували те, що в назві додаткової угоди №1 від 31.01.2014 р. допущена технічна описка.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Судовий збір, сплачений позивачем, підлягає відшкодуванню йому за рахунок відповідача відповідно до приписів ст.49 ГПК України.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Біле Яблуко ТМ" (36021, вул. Калініна, 11, м. Полтава, код ЄДРПОУ 35926811, інші реквізити невідомі) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еггер Гольцверкштоффе" (58009, вул.Миколаївська,36-н, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 35891761, інші реквізити невідомі ) - 82635,32 грн. основного боргу, 169,80 грн. 3% річних, 735,79 грн. пені, 16527,06 грн. штрафу та 2001,36 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29.07.2014 р.

Суддя О.С. Мацко