Постанова

від 06.08.2014 по справі 907/418/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2014 р. Справа № 907/418/14

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого -судді: Данко Л.С.,

Суддів: Гриців В.М.,

Давид Л.Л.,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Ренко» від 10.07.2014 р. (вх. Львівського апеляційного господарського суду № 01-05/3330/14/14 від 16.07.2014 р.),

на рішення господарського суду Закарпатської області від 24.06.2014 року

у справі № 907/418/14 (суддя Кривка В.П.),

порушеній за позовом

Позивача: Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (Приватного підприємця) ОСОБА_2 (90000, АДРЕСА_2 ідентифікаційний № НОМЕР_1),

До відповідача: Приватного підприємства «Ренко» (88000, м. Ужгород, вул. Сільвая, 5/23, поштова адреса : 88018, м. Ужгород, вул. Ф. Тихого, 11/106, ідентифікаційний код 34676403),

Про стягнення, згідно уточнених позовних вимог (вх. № 02.5114/8023/14 від 15.06.2014 р.), з Приватного підприємства «Ренко» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 суми 12 178,31 грн. за невиконання зобов'язання за Договорами-заявками від 04.04.2012 року, від 24.05.2012 року та від 16.10.2012 року; 10 000,00 грн. моральної шкоди та покладення на відповідача витрат за надання послуг адвоката у розмірі 5 000 грн. і судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: не прибув,

від позивача: підприємець ОСОБА_2 (Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2).

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Технічна фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Відповідно до протоколу розподілу справ КП "Документообіг господарських судів" від 16.07.2014 р., дану справу розподілено судді - доповідачу Данко Л.С.

Розпорядженням Голови Львівського апеляційного господарського суду від 16 липня 2014 року (а.с. 205) у склад колегії для розгляду справи № 907/177/14 господарського суду Закарпатської області введено суддів Л.Л.Давид та Г.Г.Якімець.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2014р. апеляційну скаргу апелянта Приватного підприємства «Ренко» від 10.07.2014 р. (вх. № 01-05/3330/14/14 від 16.07.2014 р.) прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 06 серпня 2014 р. (а.с. 206), про що сторони були належним чином, під розписку, повідомлені: Апелянт - 21.07.2014 р. рекомендованою поштою № 7901007248639 (а.с. 207), позивач - 22.07.2014 р. рекомендованою поштою № 7901007248647 (а.с. 208).

З підстав зазначених в розпорядженні В.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 04.08.2014 р. замість судді Якімець Г.Г. (перебування у відпустці) введено суддю Гриців В.М.

У судове засідання, яке відбулося 06.08.2014 р. Апелянт/відповідач повноважного представника не направив, через канцелярію ЛАГС 04.08.2014 р. за вх. № 01-14/379/14 надіслав телеграму 4/8 1531 Бланк № 67 з клопотанням про відкладення розгляду справи з тих підстав, що представник-фахівець у галузі права через чергову щорічну відпустку не може прибути у судове засідання на 06.08.2014 р. (докази - у справі). В апеляційній скарзі від 10 липня 2014 р. (вх. № 01-05/3330/14 від 16.07.2014 р.) просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 24.06.2014 р. і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача прибув, через канцелярію ЛАГС 01.08.2014 р. за вх. № 01-14/4356/14 подав Відзив на апеляційну скаргу від 28 липня 2014, проти відкладення розгляду справи заперечив з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість представника Приватного підприємства «Ренко» бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України. Просить з підстав наведених у відзиві, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 907/418/14, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 року прийнято апеляційну скаргу Приватного підприємства «Ренко» до провадження та її розгляд призначено на 06.08.2014 р. (а.с. 206), про що сторін, завчасно, було належним чином повідомлено про день, час та місце розгляду справи, під розписку (а.с. 207, 208), згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

В ухвалі суду від 16.07.2014 р. участь повноважних представників обов'язковою не визнавалась.

Згідно, норм чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представника апелянта/відповідача, бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, для забезпечення права на захист в Україні діє адвокатура.

Перебування представника сторони у щорічній відпустці не є поважною причиною для відкладення розгляду справи.

Разом з тим, відповідно до абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засіданні.

Наказом Вищого господарського суду України від 10.12.02 р. № 75 (із змінами та доповненнями) затверджена Інструкція з діловодства в господарських судах України (далі за текстом - Інструкція).

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції, перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам або іншим учасникам судового процесу (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.08.08р. № 01-8/482 ).

З матеріалів справи вбачається, що судом апеляційної інстанції на адресу сторін у справі було направлено ухвалу про відкладення розгляду даної справи, що підтверджується штампом суду з відміткою про відправку документа (а.с. 206/зворот), оригіналами поштових відправлень (а.с. 207, 208) і відсутність у судовому засіданні представника ПП «Ренко» не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 24.06.2014 року у справі № 907/418/14 (суддя Кривка В.П.) позов задоволено частково (п. 1-й резолютивної частини рішення ). Вирішено стягнути з Приватного підприємства «Ренко» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 суму 11 434 грн. 74 коп., в також суму 942 грн. 32 коп. судового збору та 2 136,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката (п. 2-й резолютивної частини рішення ). У задоволенні решти суми позовних вимог відмовлено (п. 3-й резолютивної частини рішення ) (а.с. 194, 195-200).

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду апелянт/відповідач (Приватне підприємство «Ренко») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 10 липня 2014 р. (вх. № 01-05/3330/14 від 16.07.2014 р.) (а.с. 209-214), просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 24.06.2014 р. і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову (п. 2 прохальної частини апеляційної скарги ).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення, порушено частини 1 та 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 «Про судове рішення», отже, на думку апелянта, є неправосудним.

Апелянт стверджує, що судом встановлено факт укладення між сторонами 04.04.2012 р., 24.05.2012 р. та 16.10.2012 р. Договорів - заявок на перевезення вантажу автомобільним транспортом, за яким позивач надав послуги, а відповідач за надані послуги не розрахувався, внаслідок чого стягнув плату за надані послуги повністю, в частині стягнення інфляційних збитків та 3% річних задовольнив частково (рядки 11-16 зверху на сторінці 5-й описової частини апеляційної скарги (а.с. 210).

Як зазначає Апелянт/відповідач, 04.04.2012 р. було укладено Договір-заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом, ціна транспортних послуг - 3 тис. 600 грн. з ПДВ, за яку апелянт розрахувався 27.07.2012 р., при цьому посилається на платіжне доручення № 491 від 27.07.2012 р. де у рядку «Призначення платежу» була допущена помилка, та посилається в цьому випадку на платіжне доручення № 474 від 17.07.2012 р. (рядки 23-26 зверху на сторінці 5-й описової частини апеляційної скарги (а.с. 210), та зазначає, що «При цьому, рахунок - фактура № 06/04 від 06.04.2012 р. відповідачу позивачем не передавалася (рядки 26-28 зверху на сторінці 5-й описової частини апеляційної скарги (а.с. 210). Відтак, Апелянт вважає, що через оплату, у задоволенні позову в частині стягнення 4 тис. 63 грн. 62 коп. (з урахуванням штрафних санкцій, річних та інфляційних збитків) слід відмовити. Скаржник посилається на те, що за умовами Договору-заявки від 24.05.2012 р. ФОП ОСОБА_2 протягом 24-25 травня 2012 р. зобов'язувався перевезти вантаж за маршрутом м. Березань - м. Ужгород, за ціною транспортних послуг - 4 тис. грн.. з ПДВ. Однак, як стверджує Апелянт, ТТН АБ-00008386 від 24.05.2012 р. свідчить про те, що позивач здійснив перевезення за маршрутом м. Березань - м. Мукачево, а не м. Ужгород, на меншу відстань ніж передбачено Договором-заявкою, і сторони домовилися, що дана транспортна послуга коштує 3 тис. 900 грн. Скаржник покликається на те, що оплата ним була проведена 17.08.2012 р. платіжним дорученням № 507 від 17.08.2012 р., однак була допущена помилка при заповненні цієї платіжки у рядку «Призначення платежу», при цьому апелянт посилається на платіжне доручення № 582 від 09.10.2012 р. та стверджує, що «При цьому, рахунок - фактура № 25/05 від 25.05.2012 р. відповідачу не передавалася (рядки 1-9 зверху на сторінці 6-й описової частини апеляційної скарги (а.с. 211). Апелянт вважає, що через оплату, у задоволенні позову в частині стягнення 4 тис. 513 грн. 87 коп. (з урахуванням штрафних санкцій, річних та інфляційних збитків) слід відмовити.

Зокрема, апелянт вказує, що за умовами Договору-заявки від 16.10.2012 р. ФОП ОСОБА_2 протягом 16-17 жовтня 2012 р. зобов'язувався здійснити перевезення вантажу за маршрутом м. Березань м. Берегово, за ціною 3 тис. 600 грн. з ПДВ, що копія проекту вказаного договору була направлена позивачу (оферта), однак відповіді на пропозицію позивач не отримав, транспортний засіб під завантаження не подавався, відповідно перевезення за договором-заявкою на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 16.10.2012 р. не здійснювалось (рядки 19-24 зверху на сторінці 6-й описової частини апеляційної скарги (а.с. 211), а подана позивачем ТТН АБ-00023200 від 16.10.2012 р. свідчить про те, що невідоме підприємство здійснило перевезення за маршрутом з невідомого пункту СГП (Обухов) у невідомому напрямку і ПП «Ренко» не має жодного відношення до вказаної господарської операції. Разом з тим, відповідач не заперечує надання позивачем послуг згідно ТТН б/н від 16.10.2012 р. з перевезення за маршрутом: Обухів-Берегово, однак вважає це перевезення здійснено поза межами Договору заявки від 16.10.2012 р., тому вважає, що у стягненні з нього на користь позивача 3 тис. 600 грн. 82 коп. (з урахуванням штрафних санкцій, річних та інфляційних збитків) слід відмовити. Апелянт також вважає, що із заяви про зменшення розміру позовних вимог від 19.06.2014 р. випливає, що зменшена розміром вимога полягає у стягненні 3 тис. 244 грн. 80 коп. боргу, 218 грн. 21 коп. інфляційних збитків та 137 грн. 81 коп. - 3% річних, проте із самої заяви про зменшення розміру позову та розрахунку наданих послуг та сплачених коштів за надані послуги випливає, що сплачені відповідачем 400 грн. за платіжним дорученням № 901 від 04.03.2014 р. (Призначення - попередня оплата) самовільно спрямовані позивачем на зменшення основної суми боргу у розмірі 3 тис. 600 грн., внаслідок чого зменшена сума боргу складає 3 тис. 244 грн. 80 коп. боргу.

Апелянт вважає безпідставним, що судом не взято до уваги сплачені відповідачем кошти за договорами від 04.04.2012 р. та від 24.05.2012 р. через неправильне оформлення платіжних документів у рядку «Призначення платежу». В той же час, взяв до уваги оплату відповідачем 400 грн. за платіжним дорученням № 901 від 04.03.2014 р. до зменшення боргу за Договором-заявкою від 16.10.2012 р., хоч у рядку «Призначення платежу» ця сума визначена відповідачем, як «Попередня оплата» (рядки 22-29 зверху на сторінці 7-й описової частини апеляційної скарги (а.с. 212).

Скаржник в апеляційній скарзі вважає безпідставним стягнення з нього на користь позивача інфляційних втрат - 74 грн. 91 коп. та 3% річних - 559 грн. 83 коп., так як обов'язок відповідача по оплаті отриманих послуг виникає протягом 10-ти банківських днів з моменту отримання пакету документів, а оскільки в матеріалах справи відсутні докази про передачу позивачем відповідачу пакету документів, зокрема, рахунків, а за Договором від 16.10.2014 року, відсутні рахунок, акт виконаних робіт та ТТН, відтак апелянт вважає, що строк виконання ним своїх зобов'язань не настав, внаслідок чого вважає безпідставною вимогу про сплату інфляційних збитків та 3% річних (рядки 1-8 зверху на сторінці 9-й описової частини апеляційної скарги (а.с. 214).

Колегією суддів встановлено, що Позивач - ОСОБА_2 є Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою (Приватним підприємцем), йому присвоєно ідентифікаційний № НОМЕР_1, місце проживання фізичної особи: 90000, АДРЕСА_2 дата державної реєстрації: 30.01.1998 р. № запису: 23140170000000338, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 (а.с. 16), Свідоцтвом НОМЕР_3 про реєстрацію платника податку на додану вартість (а.с. 17).

Відповідач - Приватне підприємство «Ренко» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ № 34676403, місцезнаходження юридичної особи: 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Сільвія, 5, кв. 23, дата державної реєстрації: 22.11.2006 р. , № запису: 13241020000002627, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 784319 (а.с. 18), Свідоцтвом № 100302488 про реєстрацію платника податку на додану вартість (а.с. 18/зворот) (поштова адреса : 88018, м. Ужгород, вул. Ф. Тихого, 11/106).

Як вбачається з матеріалів даної справи, Позивач (Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа (Приватний підприємець) ОСОБА_2 звернувся з позовом до господарського суду Закарпатської області про стягнення з Відповідача (Приватного підприємства «Ренко») суми 16 765, 00 грн. за невиконання зобов'язання за Договорами-заявками від 04.04.2012 р., від 24.05.2012 р., від 19.06.2012 р. та від 16.10.2012 р.; 10 000 грн. 00 коп. моральної шкоди, судового збору та 5000,00 грн. за надання послуг адвоката (а.с. 8-12).

У ході судового розгляду, з огляду на часткову оплату та проведене зарахування, Позивач в порядку ст. 22 ГПК України позовні вимоги уточнив шляхом подання письмової заяви вх. № 02.5.1-14/7555/14 від 10.06.14 (а.с. 95), просив стягнути з відповідача на свою користь за надані послуги з перевезення вантажів згідно Договорів-заявок від 04.04.2012 року, від 24.05.2012 року та від 16.10.2012 року суму 12 178,31 грн. в т.ч. як основний борг, так і проведені заявником нарахування пені, 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошових зобов'язань; 10 000,00 грн. моральної шкоди та покласти на відповідача витрати за надання послуг адвоката у розмірі 5 000 грн. і судові витрати. 19.06.2014 р. Позивач, в порядку ст. 22 ГПК України, подав другу Заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 02.5114/8023/14 від 15.06.2014 р. (а.с. 151-152), просить зменшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача на свою користь суму 12 178,31 грн. за невиконання зобов'язання за Договорами-заявками від 04.04.2012 року, від 24.05.2012 року та від 16.10.2012 року, 10 000,00 грн. моральної шкоди та покласти на відповідача витрати за надання послуг адвоката у розмірі 5 000 грн. і судові витрати.

Місцевий господарський суд прийняв зазначені вище заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог і розглянув спір згідно поданих заяв, про що зазначив в мотивувальній частині судового рішення.

Як вбачається з матеріалів даної справи, про що зазначено у судовому рішенні по даній справі, у ході розгляду справи судом першої інстанції, неодноразово, забезпечувались процесуальні права сторін для врегулювання спору, проведення розгорнутої звірки взаєморозрахунків, проте сторонами такої домовленості досягнуто не було, звірки взаєморозрахунків не проведено, в т.ч. на вимогу суду, що підтверджується ухвалою місцевого суду від 10 червня 2014 р. у справі № 907/418/14 (а.с. 147-148), відтак місцевий господарський суд прийшов до висновку, вирішити спір по суті за наявними у справі матеріалами, що не суперечить приписам ст. 75 ГПК України.

Правовідносини між сторонами виникли на підставі Договорів-Заявок на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 04.04.2012 року (а.с. 19), від 24 травня 2012 р. (а.с. 19/зворот), від 19.06.2012 р. (а.с. 20) та від 16.10.2012 року (а.с. 20/зворот).

Вказані Договори-Заявки укладені сторонами у письмовій формі, підписані представниками сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін за Договорами-Заявками, що відповідає приписам ст.ст. 207, 208 ЦК України, не визнані недійсними в установленому законом, в т.ч. судовому порядку, не змінені, такі докази в матеріалах справи відсутні, відтак в силу ст. 204 ЦК України, є правомірними правочинами, оскільки сторонами не доведено зворотнього.

За своїми основними та другорядними ознаками, кожен з вищезазначених Договорів-Заявок, є договорами транспортного експедирування, які укладені у письмовій формі (ч. 1 ст. 930 ЦК України), окремо, на кожне перевезення, правовідносини за якими регулюються приписами Глави 65 ЦК України, Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність», в частині, що стосується перевезення вантажу - приписами Глави 64 ЦК України, а також нормативно-правовими актами що регулюють правила та порядок перевезення вантажів автомобільним транспортом, вантажно-розвантажувальних робіт тощо.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч. 1 ст. 929 ЦК України).

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 929 ЦК України).

Відповідно до умов вищевказаного Договорів-Заявок від 04.04.2012 р. , від 24.05.2012 р., від 19.06.2012 р. та від 16.10.2012 р., відповідач: ПП «Ренко» виступає Експедитором, а позивач: СПД-ФО ОСОБА_2 - Перевізником преамбула вищевказаних Договорів-Заявок).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розділи та пункти (умови) Договорів-Заявок, які є предметом дослідження у даній справі - не пронумеровані.

Відповідно умов зазначених у розділах Договорів-Заявок на перевезення вантажу автомобільним транспортом «Предмет договору» від 04.04.2012 р., від 24.05.2012 р., від 19.06.2012 р. та від 16.10.2012 р. (а.с. 19, 19/зворот, 20, 20/зворот), експедитор (відповідач) надає вантаж та оплачує його перевезення за обумовленими маршрутами, а перевізник (позивач) - власними транспортними засобами (а.с. 122-123) перевозить та доставляє вантаж в пункт призначення в обумовлений сторонами строк.

Вартість перевезення згідно Договорів-Заявок, а саме: від 04.04.2012 року складає 3 600,00 грн., від 24.05.2012 року - 4 000,00 грн., від 16.10.2012 року - 3 600,00 грн. (рядки 8 зверху у розділах Договорів-Заявок «Перевезення, його вартість та порядок оплати»).

Відповідно до зазначених Договорів-Заявок від 04.04.2012 р., від 24.05.2012 р., від 19.06.2012 р. та від 16.10.2012 р. (а.с. 19, 19/зворот, 20, 20/зворот), оплата за перевезення проводиться експедитором, шляхом банківського переказу протягом 10 днів після отримання оригіналів документів. Додаткові умови: для оплати необхідно - рахунок, податкова, акти виконаних робіт, ТТН (рядки 10 та 11 зверху у розділах Договорів-Заявок «Перевезення, його вартість та порядок оплати»), тобто, документи, які підтверджують факт виконання перевезення.

Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено місцевим господарським судом, свої зобов'язання за вказаними Договорами-Заявками від 04.04.2012 р., від 24.05.2012 р., від 19.06.2012 р. та від 16.10.2012 р. позивач виконав, надавши послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом, що підтверджується узгодженими в установленому порядку вантажоодержувачем Товарно-транспортними накладними № МКМК0041513 від 04.04.2012 року (а.с. 27), № АБ-00008386 від 24.05.2012 року (а.с. 27/зворот), № АБ-00023200 від 16.10.2012 року (а.с. 28/зворот), податковими накладними (а.с. 25, 25/зворот, 26, 26/зворот), узгодженими відповідачем Актами виконаних робіт від 06.04.2012 року (а.с. 21), від 25.05.2012 року (а.с. 22) та виставленими до оплати рахунками-фактурами № 06/04 від 06.04.2012 року на суму 3 600,00 грн. (а.с. 23), № 25/05 від 25.05.2012 року на суму 4000,00 грн. (а.с. 23/зворот) та № 17/10 від 17.10.2012 року на суму 3 600,00 грн. (а.с. 24/зворот).

Всі товарно-транспортні накладні (ТТН), які є предметом дослідження у даній справі та стосуються спірних Договорів-Заявок, є підписаними вантажоодержувачем, без застережень, відтак перевезення вважається закінченим.

Крім цього в підтвердження повного виконання своїх зобов'язань за вищевказаними Договорами-Заявками та надання експедитору узгоджених вантажоодержувачем Товарно-транспортних накладних, а також для підписання Актів виконаних робіт та рахунків про оплату за надані транспортні послуги, тощо за усіма вищевказаними Договорами-Заявками, позивачем подано суду: - надані на адвокатські запити його представника - письмові повідомлення вантажоодержувача № 328 від 22.05.2014 року, № 347 від 30.05.2014 року з доданням підтверджуючих документів, згідно яких ТзОВ „Шаян" інформує, що саме на виконання договору № 9/10 на транспортно - експедиторське обслуговування від 01.10.2010 року, укладеного з ПП „Ренко" (а.с. 75-77), згідно заявки Товариства із залученням зазначеного ПП „Ренко" Перевізника (саме транспортних засобів позивача (а.с. 122-123) було доставлено обумовлені в Договорах-Заявках вантажі в пункт призначення.

При цьому ТзОВ „Шаян" повідомляє, що всі спірні перевезення, в т.ч. від 16.10.2012 року оплачені в обумовленому договором порядку, згідно поданих та узгоджених (підпис, відтиск печатки) Експедитором виконаних Перевізником Товарно-транспортних накладних (а.с. 74-86, 119-123).

Як вбачається з розділу 5 Договору № 9/10 на транспортно - експедиторське обслуговування від 01.10.2010 року, укладеного ПП „Ренко" з ТзОВ „Шаян" (а.с. 75-77), підставою для проведення розрахунків є тільки належним чином виконаний та оформлений супровідний документ - товарно-транспортна накладна (ТТН) , яка, в даному випадку, могла бути отримана Експедитором тільки після надання Перевізником транспортних послуг виконаних належним чином (а.с. 75-77).

Вказані обставини, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі, Апелянтом/відповідачем в установленому порядку не спростовано та не заперечно.

Пунктом 45 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, який затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969 р. № 401 (з наступними змінами і доповненнями), який є чинним на даний час, передбачено, що за договором перевезення вантажу автотранспортне підприємство або організація зобов'язуються доставити ввірений їм вантажовідправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Пунктом 47 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, передбачено, що вантажовідправник повинен подати автотранспортному підприємству або організації на вантажі товарного характеру, що пред'являються до перевезення, товарно-транспортні накладні.

Товарно-транспортна накладна (ТТН) є єдиним документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку.

Вантажовідправник і вантажоодержувач несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей вказаних у товарно-транспортних документах.

При передачі вантажу уповноваженій особі вантажоодержувача за договором, без застережень, перевезення вважається закінченим.

Одержання вантажу повинно бути засвідчено підписом і печаткою (штампом) вантажоодержувача в усіх примірниках ТТН, що має місце в нашому випадку.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про виконання позивачем своїх зобов'язань та умов Договорів-Заявок, в т.ч. щодо своєчасного передання відповідачу документів, що підтверджують факт виконання перевезення.

Як встановлено місцевим господарським судом, за даними Позивача, які Відповідачем також в установленому порядку не спростовані, в тому числі з урахуванням усіх здійснених перевезень за Договорами-Заявками укладених з ПП „Ренко" (розгорнутий розрахунок)(а.с. 175-176 ) у відповідача наявна заборгованість за надані послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом згідно Договорів-Заявок: від 04.04.2012 року у сумі 3 600,00 грн., від 24.05.2012 року - 4 000,00 грн. та від 16.10.2012 року частково - 3 200,00 грн., тобто на загальну суму 10 800,00 грн. основного боргу.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України від 16.01.03 № 436-IV з наступними змінами та доповненнями (ст. 526 Цивільного кодексу України від 16.01.03 № 435-IV з наступними змінами та доповненнями) господарське зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться.

Згідно ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи із приписів ч. 3 ст. 929 ЦК України, відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Посилання Апелянта в апеляційній скарзі на те, що ним виконані зобов'язання за Договором-Заявкою від 04.04.2012 р. (рахунок № 06/04 від 06.04.2012 р.) та посилання, при цьому, на платіжні доручення № 491 від 27.07.2012 р. та № 474 від 17.07.2012 р. є безпідставними, з огляду на наступне:

Як вбачається з платіжного доручення № 474 від 17.07.2012 року (а.с. 61, 159), оплачено Відповідачем такі рахунки-фактури:

- Рахунок-фактура № 21/05-2 від 21.05.2012 р. (а.с. 160), пред'явлений за результатами перевезення вантажу автомобільним транспортом на підставі Договору-заявки від 18.05.2012 р. (за маршрутом Березань-Ужгород) (а.с. 162/зворот), ТТН - АБ-00007650 (а.с. 161), Акт виконаних робіт від 21.05.2012 р. складений згідно Договору-Заявки № б/н від 18.05.2012 р. (а.с. 161/зворот);

- Рахунок-фактура № 21/05 від 21.05.2012 р. (а.с. 162), пред'явлений за результатами перевезення вантажу автомобільним транспортом на підставі Договору-заявки від 18.05.2012 р. (за маршрутом Обухів-Берегово) (а.с. 162/зворот), ТТН - АБ-00007769 (а.с. 163), Акт виконаних робіт від 21.05.2012 р. складений згідно Договору-Заявки № б/н від 18.05.2012 р. (а.с. 163/зворот);

- Рахунок-фактура № 14/05 від 14.05.2012 р. (а.с. 164) пред'явлений за результатами перевезення вантажу автомобільним транспортом на підставі Договору-заявки від 11.05.2012 р. (за маршрутом Обухів-Ільниця) (а.с. 164/зворот), ТТН - АБ-00006896 (а.с. 165), Акт виконаних робіт від 14.05.2012 р. складений згідно Договору-Заявки № б/н від 11.05.2012 р. (а.с. 165/зворот).

Як вбачається з платіжного доручення № 491 від 27.07.2012 року (а.с. 62, 166), Відповідачем оплачено рахунок-фактуру № 18/5 від 18.05.2012 р. (а.с. 167), пред'явлений за результатами перевезення вантажу автомобільним транспортом на підставі Договору-заявки від 17.05.2012 р. (за маршрутом Обухів - Мукачево)(а.с. 167/зворот), ТТН - АБ-00007466 (а.с. 168), Акт виконаних робіт від 14.05.2012 р.

Платіжні доручення № 491 від 27.07.2012 р. та № 491 від 27.07.2012р., на які посилається Апелянт в апеляційній скарзі, як на докази погашення боргу за Договором-Заявкою від 04.04.2012 р. не містять інформації про те, що ним вчинено оплату за надані послуги згідно рахунку-фактури № 06/04 від 06.04.2012 р., який є предметом дослідження у даній справі, оплата вчинена відповідачем за вище вказаними платіжними документами за іншими Договорами-Заявками та іншими рахунками-фактурами, які мали місце у інший період часу та не є предметом спору у даній справі.

Є голослівними твердження Апелянта/відповідача про те, що зобов'язання за укладеним Договором-Заявкою від 24.05.2012 р. ним виконані, так як оплата послуг проведена 17.08.2012 р., при цьому Апелянт посилається на платіжне доручення № 507 від 17.08.2012 р. з допущеною помилкою в рядку «Призначення платежу» та зазначає, що це підтверджується платіжним дорученням № 582 від 09.10.2012 р.

Як вбачається з платіжного доручення № 507 від 17.08.2012 р. (а.с. 69, 169) Відповідачем було оплачено рахунок-фактуру № 28/5 від 28.05.2012 року (а.с. 71, 170), пред'явлений за результатами перевезення вантажу автомобільним транспортом на підставі Договору-Заявки від 26.05.2012 р. (а.с. 80, а.с. 170/зворот) (за маршрутом Бровари-Ужгород), ТТН - МКМК0045210 (а.с. 81, 171), Акт виконаних робіт від 28.05.2012 р. згідно Договору-Заявки № б/н від 26.05.2012 р. (а.с. 171/зворот).

Як вбачається з платіжного доручення № 582 від 09.10.2012 р. (а.с. 70, 172) Відповідачем було оплачено рахунок-фактуру № 28/5 від 28.05.2012 року (а.с. 71). Даним платіжним дорученням проведено передоплату за Договором-Заявкою від 11.10.2012 р. ( за маршрутом Березань-Ужгород) (а.с. 173), ТТН - АБ-00022909 (а.с. 173/зворот).

З наведено вище вбачається, що рахунок-фактура № 25/05 від 25.05.2012 р. за Договором-Заявкою від 24.05.2012 р. Відповідачем не оплачено, а зобов'язання не виконано.

Вищезазначені Договори-Заявки від 26.05.2012 р. та від 11.10.2012 р. не є предметом спору у даній справі.

Посилання Апелянта в апеляційній скарзі на допущені ним «помилки у рядку «Призначення платежу: » при заповненні платіжних доручень № 491 від 27.07.2012 р. (а.с. 166), що підтверджується платіжним дорученням № 474 від 17.07.2012 р. (а.с. 159) та, аналогічно, при заповненні платіжного доручення № 507 від 17.08.2012 р. (а.с. 169), що підтверджується платіжним дорученням № 582 від 09.10.2012 р. (а.с. 172), судом до уваги не приймається, оскільки вказані розрахункові документи не містять «помилок» та/або виправлень у рядку «Призначення платежу:», як вбачається з матеріалів справи, з моменту їх оформлення Апелянтом/відповідачем (27.07.2012 р. та 17.08.2012 р.) Апелянт не вживав жодних заходів для врегулювання питання щодо виправлення помилок, повернення коштів тощо, якщо таке мало місце у спірний період, доказів про це суду не представлено, до апеляційної скарги - не долучено.

Крім того, відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в розрахунковому документі, правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, у тому числі номера рахунків і кодів банків, суми, суті операції, за якою здійснюється переказ, несе особа, яка оформила цей документ і подала його обслуговуючому банку (ст. 20 розділу І та ст. 3 розділу ІІ Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 р. № 135 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.04.2001 р. за № 368/5559 (з наступними змінами і доповненнями).

Апелянт/відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що зобов'язання за укладеним Договором-заявкою від 16.10.2012 р. ним не виконані з вини позивача, який відмовився подати транспортний засіб під завантаження, відповідно перевезення не здійснювалося. Разом з тим, Апелянт стверджує, що на адвокатський запит, ТзОв «Шаян» підтвердило факт перевезення вантажу за маршрутом: «Обухів-Берегово) ТТН б/н від 16.10.2012 р., відтак вважає, що така послуга надавалася поза межами Договору-Заявки від 16.10.2012 р.

Зазначені вище доводи Апелянта/відповідача є неправдивими та спростовуються матеріалами справи.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, між сторонами 16.10.2012 р. було укладено Договір-Заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом. Позивач, виконуючи умови вказаного Договору-Заявки здійснив перевезення з м. Обухів до м. Ужгород, що підтверджується Товарно-транспортною накладною (ТТН) АБ-00023200 (а.с.20/зворот). Позиція Апелянта/відповідача щодо не причетності ПП «Ренко» до вказаного перевезення спростовуються листами ТзОВ «Шаян» від 30.05.2014 р. № 347 (а.с. 119) та від 11.06.2014 р. № 416 (а.с. 174) направленими у відповідь на адвокатські запити від 23.05.2014 р. № б/н від 05.06.2014 р. та від 05.06.2014 р. № б/н, які були предметом дослідження судом першої інстанції. З аналізу інформації викладеної у відповідях ТзОВ «Шаян» слідує, що ПП «Ренко» надавало ТзОВ «Шаян» послуги з перевезення вантажу, зокрема, згідно ТТН АБ-00023200. ТзОВ «Шаян» провело повний розрахунок з ПП «Ренко» за послуги з перевезення вантажу.

Крім того колегією суддів звернуто увагу на те, що Апелянт/відповідач стверджує, що позивач здійснив перевезення за маршрутом Обухів-Берегово згідно товарно-транспортної накладної (ТТН) без номера від 16.10.2012 р.), також зазначає, що вказане підтвердило ТзОВ «Шаян». Однак таке твердження не відповідає дійсності, оскільки позивач не перевозив вантаж по ТТН без номера від 16.10.2012 р., в матеріалах справи така ТТН без номера - відсутня, Апелянтом/відповідачем - не подана.

В матеріалах справи наявна лише одна товарно-транспортна накладна (ТТН) від 16.10.2012 р. за № АБ-00023200. Вказане спростовується листами ТзОВ «Шаян» за № 347 та № 416 в яких зазначене підприємство не інформує (не згадує) про існування ТТН без номера від 16.10.2012 р.

В апеляційній скарзі Апелянт, зокрема, покликається на правовідносини між сторонами, які виникли на підставі Договору від 16.10.2014 року (рядки 1-8 зверху на сторінці 9-й описової частини апеляційної скарги (а.с. 214), і за яким позивач не передав відповідачу пакету документів, рахунку, ТТН. Однак, в матеріалах справи Договір від 16.10.2014 р. - відсутній, Апелянтом/відповідачем до матеріалів справи не долучався, зазначений Договір від 16.10.2014 року взагалі не був предметом позову (а.с. 8-12), спору та судового дослідження, посилання Апелянта на цей Договір не спростовує правовідносин між сторонами, які виникли протягом 2012 року за конкретними Договорами-Заявками.

Колегією суддів в процесі розгляду даної справи, крім вищенаведених платіжних доручень, на які посилається Апелянт в апеляційній скарзі, також досліджувалися наявні у справі платіжні доручення №№ 352, 353, 427, 446, 474, 491, 501, 507, 553, 582, 600, 615, 623, 633, 643, 678, 682 (а.с. 96, 101-117, 125-141), які підтверджують оплату Відповідачем за надані Позивачем послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом, однак вони стосуються інших фактур-рахунків № 01-03 від 01.03.12р., № 24/02 від 24.02.12 р., № 07/05 від 07.05.12р., без № від 07.05.12р., № 14/05, 21/05, 21/05-2 від 21.05.12р., без № від 21.05.12р., № 23/05 від 23.05.12р., № 28/05 (пл. дор. № 507), № 28/05 (пл.. дор. № 582) від 28.05.12р., № 15/09 від 15.09.12р., № 09/07 від 09.07.12р., № 01/10 від 01.10.12р., № 15/06 від 15.06.12р., № 20/06 від 20.06.12р. (пл. дор. № 633 від 20.12.2012 р.), № 20/06 від 20.06.12р. (пл. дор. № 643 від 22.01.2013 р.), № 11/10 від 11.10.12 р. (пл. дор. № 678 від 01.03.2013р.), № 11/10 від 11.10.12 р. (пл. дор. № 682 від 07.03.13р.) та інших Договорів-Заявок, які не є предметом спору у даній справі.

Було предметом дослідження і платіжне доручення № 901 від 04.03.2014 р. про сплату Відповідачем Позивачу 400,00 грн. (а.с. 100), де у графі «Призначення платежу: » зазначено: «Передплата за транспортні послуги ПДВ 66,67 грн.», на яке Апелянт посилається в апеляційній скарзі (рядки 8-21 зверху на сторінці 7 описової частини апеляційної скарги )(а.с. 217), як на невірне зарахування цієї суми до погашення заборгованості за спірними Договорами-Заявками, однак вказаний розрахунковий документ не містить посилань ні на рахунок-фактуру, ні на Договір-заявку, відтак зарахування Позивачем вказаної суми до зменшення розміру заборгованості за спірний період є логічним і не суперечить приписам чинного законодавства.

Слід зазначити, що відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в розрахунковому документі, правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, у тому числі номера рахунків і кодів банків, суми, суті операції, за якою здійснюється переказ, несе особа, яка оформила цей документ і подала його обслуговуючому банку (ст. 20 розділу І та ст. 3 розділу ІІ Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 р. № 135 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.04.2001 р. за № 368/5559 (з наступними змінами і доповненнями).

Апелянт також вважає, що перерахований місцевим господарським судом розмір 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання останнім грошового зобов'язання за Договорами-Заявками від 04.04.2012 р., від 24.05.2012 р., від 16.10.2012 р. є невірним, оскільки, на його думку, перерахунок вчинений судом без урахування умов Договорів-заявок щодо строку настання грошових зобов'язань. Крім того, вважає, що суд безпідставно нарахував 3% річних та інфляційні втрати за Договором-Заявкою від 16.10.2014 року.

Однак, вказане твердження Апелянта є надуманим та не ґрунтується на обставинах справи, які встановлено судом.

По-перше, Договір-Заявка від 16.10.2014 року не були предметом позову у даній справі, не досліджувався місцевим господарським судом і за вказаним Договором-Заявкою від 16.10.2014 р. місцевий господарський суд жодного перерахунку 3% річних та інфляційних втрат - не вчиняв та жодних сум - не стягував.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, Позивач, покликаючись на положення ст. 625 ЦК України провів нарахування і вимагає застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання за грошових зобов'язань в сумі 570,74 грн. - три відсотки річних та 82,40 грн. інфляційних нарахувань. (розгорнутий розрахунок)( а.с. 29-32, 154).

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевий господарський суд встановив, що заявлені Позивачем до стягнення з Відповідача за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання 3% річних та інфляційні втрати розраховані невірно, тобто без урахування умов договорів заявок щодо строку настання грошових зобов'язань (сторонами у Договорах-Заявках заявках визначено строком оплати відповідачем отриманих послуг впродовж 10 днів з дня отримання оригіналів документів про їх надання), тому здійснивши перерахунок, застосував визначені у Договорах-заявках строки надані для оплати відповідачем отриманих послуг впродовж 10 днів з дня отримання оригіналів документів про їх надання та прийшов до висновку, що до задоволення підлягають суми - 559,83 грн . - 3% річних, та 74,91 грн. інфляційних втрат, тобто місцевий господарський суд перерахував розмір 3% річних та інфляційних втрат за мінусом 10 днів встановлених Договорами-Заявками для отримання Відповідачем від Позивача оригіналів документів, та які, відповідно, є меншими, ніж цього вимагав Позивач у позовній заяві та заявах про зменшення розміру позовних вимог.

У задоволенні решти вимог у зазначеній частині суд - відмовив.

Отже посилання Апелянта на те, що місцевим господарським судом не було взято до уваги умов Договорів-заявок щодо строку настання грошових зобов'язань та, що строк для оплати не настав є безпідставним та не заслуговують на увагу, оскільки посилання Апелянта на ч. 1 ст. 530 ЦК України, в даному випадку, стосуються власне Апелянта/відповідача.

Разом з тим, місцевий господарський суд, з підстав зазначених в мотивувальній частині судового рішення, відмовив Позивачу у задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідача 725,07 грн. пені та зазначив, що «Поряд з цим, виходячи з заявленого періоду нарахування, вимоги позивача про стягнення з відповідача 725,07 грн. пені (розгорнутий розрахунок)(а.с. 29-32, 154) до задоволення не підлягають, оскільки такі розраховані позивачем не вірно. Згідно приписів ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. За таких обставин у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити».

Крім того, місцевий господарський суд відмовив Позивачу у стягненні з Відповідача 10 000,00 грн. моральної шкоди, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової та не пов'язана із розміром цього відшкодування і полягає вона (моральна шкода) у приниженні честі, гідності та ділової репутації юридичної особи.

Згідно положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 р. N 4 з наступними змінами і доповненнями "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням ділової репутації, посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, а також дії, спрямовані на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що доказами, які суд може вважати належними і допустимими, у відповідності до вимог ст.ст. 33 - 34 ГПК України, що підтверджували б право позивача на відшкодування моральної шкоди можуть бути докази в підтвердження факту приниження честі, гідності та ділової репутації, а не докази, що підтверджують факт завданих йому збитків, оскільки позивачем не доказано факту приниження його честі, гідності та ділової репутації належними і допустимими доказами, тому правомірно відмовив Позивачу у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 10 000 грн. моральної шкоди, як необґрунтовану та безпідставно заявлену.

Твердження Апелянта про те, що він не отримував рахунків-фактур від № 06/04 від 06.04.2012 р. та № 25/05 від 25.05.2012 р. не підтверджується жодними доказами в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, тим більше, що за період з 06.04.12 р. та з 25.05.2012 р. по час подання позову до господарського суду (25.04.2014 р.), Відповідач мав достатньо часу для врегулювання питання в цій частині з Позивачем у досудовому порядку, тим більше, що своїм правом Відповідач не скористався в процесі розгляду справи судом першої інстанції (а.с. 147-148).

Не зважаючи на те, що в частині стягнення судових витрат, судове рішення місцевого господарського суду не оспорюється, колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що місцевий господарський суд встановив, матеріалами справи доведено вимоги щодо стягнення з відповідача судових витрат на послуги правового характеру, що підтверджено договором про надання правової допомоги адвокатом від 23.03.2014 року (а.с. 38), оглянутим судом свідоцтвом про зайняття адвокатською діяльністю, розрахунком вартості послуг (а.с. 124), доказами про їх оплату в розмірі 5 000 грн., що також підтверджено приватним підприємцем у ході судового розгляду (розрахункова квитанція від 25.03. 2014 року)(а.с. 37, 54).

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України судові витрати покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, і складають 942,32 грн. судового збору та витрати на оплату послуг адвоката у сумі 2 136 грн. (розраховано із заявленої ціни позову).

Інші твердження Апелянта/відповідача викладені в апеляційній скарзі колегією суду до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами.

Згідно з ст. 4 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Згідно з ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, апеляційну скаргу Апелянта/відповідача залишити без задоволення, рішення господарського суду Закарпатської області від 24.06.2014 р. у справі № 907/418/14 - без змін.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на Апелянта/відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 89, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 24.06.2014 року у справі № 907/418/14 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути господарському суду Закарпатської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Давид Л.Л.

В судовому засіданні 06.08.2014 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 11.08.2014р.