Рішення

від 12.08.2014 по справі 0504/5916/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 0504/5916/2012 Номер провадження 22-ц/775/10444/2013

Головуючий у 1 інстанції: Сенчишин Ф.М.

Доповідач: Мальований Ю.М.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

05 серпня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого Мальованого Ю.М.,

суддів Новосядлої В.М., Солодовник О.Ф.,

при секретарі:Козаку І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гостинний Двір» на рішення Будьонівського районного суду м. Донецька від 11 вересня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Астра Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гостиний Двір», Корпорації «Піраміда», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Еліс», про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічними позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «Гостиний Двір» до Публічного акціонерного товариства «Астра Банк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліс» про визнання поруки припиненою, і позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Астра Банк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліс» про визнання поруки припиненою, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 року ПАТ «Астра Банк» звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути на його користь солідарно з ТОВ «Гостиний двір», Корпорації «Піраміда», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, як з поручителів позичальника ТОВ «Еліс» 5 775 814 грн. 92 коп. заборгованості за кредитним договором від 10 березня 2009 року.

В обґрунтування своїх вимог посилалося на ті обставини, що 10 березня 2009 року за кредитним договором надало ТОВ «Еліс» 4 191 000 грн., які боржник зобов'язався повернути до 09 березня 2012 року, проте своїх зобов'язань не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, просило задовольнити позов.

ТОВ «Гостиний двір» та ОСОБА_6 звернулись до суду із зустрічними позовами, у яких просили визнати припиненими договори поруки, укладені на забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Еліс» за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог посилались на ті обставини, що банк протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання за договором кредиту не пред'явив вимоги до поручителів, тому вони є припиненими, просили задовольнити позови.

Рішенням Будьонівського районного суду м. Донецька від 11 вересня 2013 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Астра Банк» до ТОВ «Гостиний Двір», Корпорації «Піраміда», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, третя особа, Товариство з обмеженою відповідальністю «Еліс» про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Гостиний двір», Корпорації «Піраміда», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Астра Банк» 5 775 814 грн. 92 коп. заборгованості за кредитним договором та по 536 грн. 50 коп. судового збору з кожного.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості з відповідачів в солідарному порядку відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовів ТОВ «Гостиний двір» та ОСОБА_6 відмовлено.

Із зазначеним рішенням суду не погодився відповідач - ТОВ «Гостиний Двір» та подав апеляційну скаргу. У скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким закрити провадження за позовними вимогами до ТОВ «Гостиний двір», мотивуючи свою вимогу тим, що спори між юридичними особами не можуть бути предметом розгляду суду в порядку цивільного судочинства. Апелянт також вважає, що позивачем пропущено встановлений законом строк для звернення з вимогами до поручителів за кредитним договором, що було підставою для відмови у задоволенні позову.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Частково задовольняючи позов банку та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовів, суд першої інстанції виходив з того, що боржник не виконав взяті на себе зобов'язання за договором кредиту, а поручителі зобов'язалися перед кредитором відповідати за порушення виконання зобов'язання боржником, тому вони повинні сплатити суму боргу.

Позивач не порушив строки пред'явлення вимоги до поручителів, тому підстави вважати, що договори поруки припинилися відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України відсутні.

Оскільки солідарність виконання зобов'язання за договорами поруки наявні тільки між позичальником та кожним із поручителів окремо, а між поручителям солідарна відповідальність а ні договором а ні законом не передбачена, у солідарному стягнення заборгованості відмовив.

Апеляційний суд ухвалою від 27 листопада 2013 року погодився з висновками суду першої інстанції та залишив рішення без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 16 квітня 2014 року касаційну скаргу задоволено частково, справу передано на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Судом встановлено, що 10 березня 2009 року між ТОВ «Еліс» та ПАТ «Астра Банк» укладено кредитний договір, за яким банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію та встановив кредитний ліміт в розмірі 1 991 000 грн. із строком користування з 10 березня 2009 року по 09 березня 2012 року включно, а позичальник зобов'язався сплати проценти за користування коштами - щомісячно, із розрахунку 24,9% процентів річних, комісію за резервування кредитних коштів - щомісячно, із розрахунку 0,0015 процентів від суми невикористаного кредитного ліміту за день, комісію за управління кредитною заборгованістю - щомісячно, із розрахунку 0,0027 процентів від суми кредитної заборгованості за день.

10 липня 2009 року між позивачем та позичальником укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, за якою кредитний ліміт було збільшено до 2 691 000 грн. та змінено графік зниження (погашення) та відновлення кредитної лінії.

02 грудня 2009 року між позивачем та позичальником укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору, за якою кредитний ліміт збільшено до 3 691 000 грн.

02 серпня 2010 року між позивачем та позичальником укладено додаткову угоду № 3 до кредитного договору, за якою було змінено розмір процентів за користування кредитом, та встановлено новий розмір процентної ставки на рівні 22,9 процентів річних.

13 грудня 2010 року між позивачем та позичальником укладено додаткову угоду № 5 до кредитного договору, якою встановлено, що на час чергового перегляду кредитного ліміту, заборгованість позичальника за кредитною лінією не повинна перевищувати 2 583 700 грн. Також сторони встановили, що починаючи з 13 грудня 2010 року процент за користування кредитом сплачуються із розрахунку 19 процентів річних та дійшли згоди, що у випадку порушення позичальником будь-якої умови пунктів 3.2.6 та/або 3.2.7 кредитного договору, розмір процентної ставки за користування кредитом встановлюється у розмірі 21 процент річних.

04 квітня 2011 року між позивачем та позичальником укладено додаткову угоду № 6 до кредитного договору, за якою сторони домовились, що починаючи з 04 квітня 2011 року позичальнику встановлюється кредитний ліміт в розмірі 4 191 000 грн. Позичальник повертає кредит рівними частинами в останні чотири місяці строку кредитної лінії, встановленого в абзаці першому пункту 1.2 кредитного договору, якщо інше не випливає з цього договору або додаткових угод до нього.

18 липня 2011 року між позивачем та позичальником укладено додаткову угоду № 7 до кредитного договору, за якою починаючи з 18 липня 2011 року проценти за користування кредитом сплачуються із розрахунку 17,5 процентів річних. * відпс

25 листопада 2011 року між позивачем та позичальником укладено додаткову угоду № 8 до кредитного договору, за якою у зв'язку зі зміною умов договору погашення кредитної лінії сторони кредитного договору дійшли згоди про зміну умов повернення кредиту з додержанням графіку погашення заборгованості. з пор

09 лютого 2012 року між позивачем та позичальником укладено додаткову угоду № 9 до кредитного договору, за якою позичальник має повернути кредит не пізніше 09 березня 2012 року.

На забезпечення виконання зобов'язань боржника за кредитним договором між боржником, банком та ТОВ «Гостинний Двір», Корпорацією «Піраміда», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладені договори поруки, до яких в подальшому вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод відповідно до збільшення обсягу відповідальності поручителів, за якими поручителі зобов'язалися перед позивачем солідарно з позичальником відповідати за виконання ТОВ «Еліс» усіх зобов'язань, що виникли з кредитного договору.

ТОВ «Еліс» умови кредитного договору належним чином не виконував, станом на 09 березня 2012 року кредитні кошти у повному обсязі не повернув, не сплатив проценти за користування кредитом та комісію, внаслідок чого утворилася прострочена заборгованість, яка складається з 4 191 000 грн. простроченої заборгованості за тілом кредиту, 1 149 537 грн.60 коп. прострочених відсотків, 64 838 грн. 98 коп. простроченої комісії.

Згідно з ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

При цьому порука кількох осіб кваліфікується як спільна, якщо буде встановлено наявність відповідного волевиявлення цих осіб, направленого саме на спільне забезпечення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2011 року № 6-84цс11, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Разом з тим у ЦК України немає положення про те, що за наявності кількох договорів поруки поручителі не відповідають солідарно перед кредитором.

Отже, солідарна відповідальність поручителя перед одним кредитором за різними договорами поруки породжує їх спільну, солідарну, відповідальність перед кредитором у разі пред'явлення одного позову кредитора до всіх поручителів.

Відмінність при наданні спільної поруки та укладенні окремих договорів поруки проявляється лише у випадку пред'явлення регресних вимог.

У разі, якщо кілька порук було дано за різними договорами поруки окремо один від одного, то виконання, здійснене одним із поручителів, тягне за собою перехід до нього всіх прав, належних кредитору (ст. 544 ЦК України).

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212 - 215 ЦПК України суд першої інстанції на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув; не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсних прав і обов'язків, які випливають з договорів поруки, та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про солідарну відповідальність відповідачів.

За викладених обставин апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення суду підлягає зміні в частині визначення порядку стягнення заборгованості за кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення з вимогами до поручителів є необґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК України).

Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати ( ст.ст.251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору про його дію до повного виконання зобов'язань не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимог до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладання договору поруки.

Зі змісту договору поруки вбачається, що строк її припинення не встановлено, тому згідно з вимогами вищевказаних норм матеріального права, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже підставою для припинення договору поруки може бути недотримання кредитором строку звернення до суду з вимогою до поручителя.

Відповідно до п. 24 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, при вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову.

При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з вимогою про добровільне погашення боргу звернувся до відповідачів 21 березня 2012 року (т. 1 а.с. 46,47,48,59, 69,70,80,81, 92,93, 105,106), після чого у перший після вихідного дня 10 вересня 2012 року через пошту подав позов до суду (т. 1 а.с. 121), тобто звернувся до суду з позовом в межах визначеного законом шестимісячного терміну, перебіг якого закінчувався 09 вересня 2012 року.

Посилання апелянта на те, що судом порушено норми процесуального права в частині об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, також є необґрунтованими.

Відповідно до п. 2 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи та з урахуванням вимог статей 15 - 16, частини другої статті 118 ЦПК України при визначенні судової юрисдикції суди мають виходити з того, що такі справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий.

Судове рішення в іншій частині сторони не оскаржують, а тому воно не є предметом апеляційного розгляду.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині визначення порядку стягнення заборгованості за кредитним договором у відповідності до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України,апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Гостинний Двір» задовольнити частково.

Рішення Будьонівського районного суду м. Донецька від 11 вересня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Астра Банк» до відповідачів в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості у солідарному порядку скасувати.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гостиний Двір», ідентифікаційний код юридичної особи 22011748, Корпорації «Піраміда», ідентифікаційний номер 23416789, ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 та ОСОБА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Астра Банк» заборгованість за кредитним договором від 10 березня 2009 року № 5000076404018 зі змінами та доповненнями у загальному розмірі 5 775 814 (п'ять мільйонів сімсот сімдесят п'ять тисяч вісімсот чотирнадцять) грн. 92 коп.

В решті рішення Будьонівського районного суду м. Донецька від 11 вересня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: