Ухвала

від 11.08.2014 по справі 826/4399/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" серпня 2014 р. м. Київ К/800/61339/13

К/800/568/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряГончар Н.О. та представників сторін: від позивача Бояринцев О.А. від відповідачане з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову судуОкружного адміністративного суду м. Києва від 07.05.2013 та постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 та касаційну скаргу Приватного підприємства «Делікатесстаргруп» на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 у справі № 826/4399/13-а за позовомПриватного підприємства «Делікатесстаргруп» доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби проскасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Делікатесстаргруп» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0002562280 від 19.03.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.05.2013 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби задоволено частково, змінено абзаци перший та третій постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.05.2013 та викладено їх наступним чином: «Позов задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Делікатесстаргруп» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні нуль копійок) та витрати на правову допомогу у розмірі 974,95. (дев'ятсот сімдесят чотири гривні дев'яносто п'ять копійок).», в решті - постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.05.2013 залишено без змін.

Позивач у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить рішення суду апеляційної інстанції змінити в частині внесення змін до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.05.2013, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги позивача є необґрунтованими, просить у задоволенні його касаційної скарги відмовити.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову суду першої та постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідача позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити та змінити рішення суду апеляційної інстанції в частині внесення змін до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.05.2013.

Переглянувши судові рішення в межах касаційних скарг, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі акту «Про результати документальної позапланової перевірки Приватного підприємства «Делікатесстаргруп», (код ЄДРПОУ 35791597) з питань вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Лон і Компані», (код ЄДРПОУ 34698139) за період 01.01.2012 по 30.06.2012 року (яким встановлено порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст.198, п.п. 201.6, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 328 260 грн.), прийнято податкове повідомлення-рішення №0002562280 від 19.03.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 410 325 грн. (з яких: 328 260 грн. - основний платіж та 82 065 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Відповідач обґрунтовує вказані порушення податкового законодавства висновками акта перевірки контрагента позивача ПП «Лон і Компані», складеного іншим податковим органом, яким встановлено, що останній не знаходиться за юридичною адресою, умови для досягнення результатів господарської діяльності відсутні, з огляду на що правочини, укладені товариством з підприємствами-контрагентами по ланцюгу постачання, є нікчемними. Крім того, з даних бази АІС «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» вбачається розбіжність у задекларованих сумах на 328 260 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, мотивував своє рішення тим, що операції позивача з ПП «Лон і Компані» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.

Проте, з огляду на положення ст.2 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» суд апеляційної інстанції змінив рішення суду першої інстанції в частині компенсації позивачу його витрат на правову допомогу в розмірі 15 750 грн.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0002562280 від 19.03.2013, з огляду на таке.

Оскільки згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (як покупцем) та ПП «Лон і Компані» (як постачальником) укладено договір №4 від 01.01.2012, за умовами якого, на підставі видаткових накладних, ПП «Лон і Компані» у березні, квітні та травні 2012 року поставило позивачу продукти харчування.

Дослідивши подані позивачем докази, суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про те, що позивачем підтверджено правомірність формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами фактичного здійснення господарських операцій, на підставі первинних документів, в тому числі, податкових накладних, складених з дотриманням вимог, встановлених чинним законодавством.

На підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між ПП «Лон і Компані» та позивачем останнім надано суду докази (документи первинно-бухгалтерського обліку) щодо подальшої реалізації придбаних продуктів харчування далі по ланцюгу постачання на адресу третіх осіб, зокрема, ТОВ «У хромого Пола», Управлінню справами апарату Верховної Ради України, Національному авіаційному університету, ТОВ «Фішка».

Також, судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що на момент здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку позивача спірних господарських операцій ПП «Лон і Компані» було зареєстровано як суб'єкт господарювання та як платник податку на додану вартість.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних операціях, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що попередніми судовими інстанціями в ході розгляду справи не було виявлено жодного порушення позивачем вимог податкового законодавства, що регулює порядок сплати податку на додану вартість.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій.

Однак, суд касаційної інстанції не може погодитися з рішенням суду апеляційної інстанції в частині внесення змін до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.05.2013. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (яка підлягає застосуванню у даній справі) розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

З урахуванням встановлених судом першої інстанції обставин вартості однієї години участі адвоката у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, яка не перевищує 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, та з огляду на те, що матеріалами справи підтверджено здійснення позивачем витрат на правову допомогу, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення клопотання позивача про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 15 750 грн.

Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в внесення змін до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.05.2013, а помилково змінена постанова суду першої інстанції в цій частині - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві та Приватного підприємства «Делікатесстаргруп» задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 в частині внесення змін до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.05.2013 скасувати та залишити в силі в цій частині постанову Окружного адміністративного суду м Києва від 07.05.2013, а в іншій частині - постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2013 та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.05.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний