Ухвала

від 30.07.2014 по справі 2а-906/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2014 року Справа № 77150/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В. та Шинкар Т.І.

за участі секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Личаківському районі м.Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 року у справі № 2а-906/12/1370 за позовом Приватного підприємства (надалі ПП) «Юрма-Плюс» до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

До адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «Юрма-Плюс» з позовними вимогами до ДПІ у Личаківському районі м.Львова про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.11.2011 року за №0003462320 та за №0003472320 (з урахуванням рішення ДПА у Львівській області від 05.12.2011 року за №32118/10/25-005/2598 про результати розгляду первинної скарги).

Позивач в позовній заяві вказує про безпідставність висновків податкового органу щодо порушень п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, оскільки представлені до перевірки первинні бухгалтерські документи вказують на факт здійснення господарських операцій щодо купівлі підприємством нафтопродуктів у ТзОВ «Авантрейд», а тому право платника податків на включення сум податку на додану вартість по згаданих операціях до складу податкового кредиту відповідає вимогам податкового законодавства.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 року позовні вимоги позивача судом задоволені. Визнано протиправними та скасовані, прийняті Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м.Львова, податкові повідомлення-рішення від 04.11.2011 року за №0003462320 та від 21.12.2011 року за №0003892320. Зобов'язано Головне управління Державного казначейства України у Львівській області стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з рахунка Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби на користь Приватного підприємства «Юрма-Плюс» (код ЄДРПОУ 31074198), що знаходиться за адресою Львівська область, м. Винники, вул. Стуса 10/1, 1724 грн. 41 коп. сплаченого судового збору.

З висновками суду першої інстанції не погодився апелянт - Державна податкова інспекція у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби. Апелянт вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з неправильним та неповним дослідженням доказів і встановленням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню. Правочин між ПП «Юрма-Плюс» та ТзОВ «Авантрейд», що був об'єктом податкової перевірки, не спричинив реального настання правових наслідків. Перевіркою встановлено, що господарські операції, які відображені ПП «Юрма-Плюс» в представлених до перевірки документах, не мають достатньої доказовості, фактичного здійснення господарських операцій. Діяльність позивача була спрямована на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту.

Заслухавши думку судді головуючого та перевіривши відповідність викладених висновків суду вимогам законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки ПП «Юрма-Плюс» з питань правильності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року, ДПІ у Личаківському районі м.Львова складено акт від 24.10.2011 року за №630/23-2/31074198, та прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.11.2011 року:

- за №0003462320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 172 441 грн. 00 коп., в тому числі, за основним платежем 137953 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 34488 грн. 00 коп.;

- за №0003472320, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми подату на додану вартість у розмірі 6724 грн. 00 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції(штрафи) на суму 1681 грн. 00 коп.

Окрім того, за результатами процедури адміністративного оскарження відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.12.2011 року за №0003892320, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми подату на додану вартість в розмірі 6724 грн. 00 коп..

Висновки суду першої інстанції про безпідставність податкових нарахувань обумовлені аналізом договірних відносин позивача з ТзОВ «Авантрейд» та представленими документами на підтвердження факту вчинення господарської операції, що дає право на формування податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає, що оцінюючи в сукупності докази, які представлені сторонами спору, та відповідність встановлених обставин проведених господарських операцій до вимог податкового законодавства, вбачається, що позивачу неправомірно донараховано розмір податкових зобов'язань, з огляду на наступне.

На виконання договору від 20.06.2011 року №2006-06 укладеним між ТзОВ «Авантрейд» (постачальник) та ПП «Юрма-Плюс»(покупець), позивачем отримані нафтопродукти (дизельне паливо) згідно прихідних накладних:

№РН-110702-4 від 02.07.2011 року на суму 271 590,76 грн., ТМЦ - дизельне пальне ЕН 590 сорт С загальною кількістю 31765 л;

№РН- 110718 від 18.07.2011 року на суму 596472,00 грн., ТМЦ - дизельне пальне ЕН 590 сорт С загальною кількістю 29620 літрів, ТМЦ -дизельне пальне ЕН 590 сорт С загальною кількістю 32960 літрів,ТМЦ дизельне пальне ЕН 590 сорт С загальною кількістю 5980 літрів.

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до складу податкового кредиту ПП»Юрма -Плюс» та відображена у податковій декларації за липень 2011 року ( декларація від 17.08.2011 року № 9006816690). Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те що, доказом виконання даного господарського зобов'язання є видаткові накладні, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти), подорожні листи вантажних автомобілів, податкові накладні, виписки по банківському рахунку, акти звірки взаємних розрахунків за липень 2011 року, видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, свідоцтво про визнання виданого на підставі Сертифікату відповідності на паливо дизельне автомобільне (ЕН-590)Сорт С, договір відповідального зберігання нафтопродуктів від 03.05.2011 року, акт приймання нафтопродуктів на зберігання від 02.07.2011 року, що знаходяться в матеріалах справи.(а.с.32-70).

Матеріали справи місять товарно-транспортні накладні, які вказують на транспортування товарно-матеріальних цінностей від ТзОВ «Авантрейд» до ПП «Юрма-Плюс», за місцем знаходження контрагентів останнього суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, ТзОВ «Княжі лани», ТзОВ «Вінал Агро» та СТзОВ «Ліщинське».

Колегія суддів вважає безпідставним покликання органу державної податкової служби в акті перевірки на невідповідність товаро-супроводжуючих документів вимогам наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року за № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», з огляду на наступне.

Товарно-транспортна накладна (ТТН) - це основний документ на вантаж, що повинен оформлятися при здійсненні вантажних автоперевезень. Одночасно з цим ТТН виступає первинним документом бухгалтерського обліку. Інструкцію про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Мінстату України та Мінтрансу України від 07.08.1996 року № 228/253, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.08.96 за № 483/1508, було скасовано згідно з наказом зазначених відомств від 03.11.2006 № 507/1059 (до його скасування наказ цей відповідно до висновків Міністерства юстиції України від 15.05.2006 року № 10/68 було виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів).

Згадані зміни жодним чином не вплинули на статус ТТН як документа на вантаж та первинного документа, що є обов'язковим для застосування. Закон України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон) та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила), затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997року № 363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998року за № 128/2568, визначають ТТН обов'язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 11.1 Правил ТТН та дорожні листи є основними документами на перевезення вантажів, ТТН - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їхнього переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (пункт 1 Правил).

Колегія суддів зазначає, що форма товарно-транспортної накладної встановлена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995року № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля». Проте даний документ не було внесено до Державного реєстру нормативно-правових актів, у зв'язку з чим його норми носять рекомендаційний характер.

Що ж стосується ТТН, яка виписується при перевезеннях на договірних засадах, то відповідно до зазначених вимог ТТН виписує замовник (вантажовідправник). ТТН виписується в кількості не менше чотирьох екземплярів, і кожен з цих екземплярів засвідчується підписом і при необхідності печаткою (штампом) вантажовідправника. Після прийняття вантажу всі екземпляри ТТН підписує водій (експедитор). Перший екземпляр ТТН (з підписом водія) залишається у вантажовідправника, другий передається водієм вантажоодержувачу, а третій і четвертий, засвідчені підписом, а в разі потреби також печаткою або штампом, вантажоодержувача, передаються перевізнику (транспортній організації чи фізичній особі-суб'єкту господарювання).

Щодо бланку ТТН, який містився в Інструкції № 228/253, то ніхто його використовувати не зобов'язаний. Суб'єкти господарювання мають право використовувати самостійно розроблені форми (бланки) первинних документів, у тому числі ТТН. Таке право передбачено пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення), затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704. Підтверджують це і компетентні відомства, зокрема Держкомстат України (листи Комітету № 14/1-2-25/102 від 05.12.2005 та № 14/2-25/89 від 27.11.2006), який саме і наділений компетенцією розробляти та затверджувати типові форми первинних документів.

Наявність у матеріалах справи товарно-транспортних накладних (а.с.39-41) засвідчує про здійснення перевезення транспортними засобами ПП Мамайчук, що заперечує твердження податкового органу про відсутність інформації щодо надходження за пунктом призначення партії нафтопродуктів.

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою формування податкового кредиту є підставою для його формування та відображення у податковій звітності з податку на додану вартість, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

З урахуванням викладеного, нереальність операцій в рамках господарських правовідносин позивача з названим контрагентом ДПІ не доведено, належних доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством метою перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

Відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договорів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись, ч.3 ст.160, ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції міста Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 року у справі № 2а- 906/12/1370- без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

Т.І. Шинкар