Постанова

від 12.08.2014 по справі 902/406/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2014 року Справа № 902/406/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Лахнік А. О. (дов. № 1 від 24.01.14 р.)

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Вінницької області від 22.05.14 р. у справі № 902/406/14 (суддя Маслій І.В.)

за позовом Приватного підприємства "Південьтехсервіс"

до Державного підприємства Немирівський спиртовий завод

про стягнення заборгованості в сумі 310 551,12 грн.

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство "Південьтехсервіс" (далі позивач) звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Державного підприємства Немирівський спиртовий завод (далі відповідач), в якому просило стягнути з відповідача 310551,12 грн. збитків, 24133,65 грн. пені та 26800,98 грн. 3% річних.

Заявою від 23.04.2014 року позивач змінив предмет позову та збільшив позовні вимоги, а саме: просить стягнути з відповідача 310 551,12 грн. основного боргу, 24133,65 грн. пені, 26800,98 грн. 3% річних та 7403,53 грн. інфляційних втрат.

В зв'язку з частковою оплатою відповідачем заборгованості позивач, подав клопотання, в якому просив припинити провадження в частині стягнення 125 000 грн. основного боргу, у зв'язку з чим просив стягнути з відповідача 185 551,12 грн. основного боргу, 24133,65 грн. пені, 26 800,98 грн. 3% річних та 17 897,06 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 22.05.2014 року у справі № 902/406/14 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача: 185 551,12 грн. основного боргу, 24 133,65 грн. пені, 26 800,98 грн. 3% річних, 17895,88 грн. індексу інфляції. В частині стягненні 1,18 грн. індексу інфляції відмовлено. Припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідача 125 000,00 грн. основного боргу на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що позивач виконав договірні зобов'язання та поставив відповідачу товар на загальну суму 310551,12 грн., однак, відповідач не виконав взяті на себе договірні зобов'язання по оплаті, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем.

Під час розгляду справи, відповідач частково розрахувався за поставлений товар в сумі 125 000 грн., а тому, суд першої інстанції припинив провадження в цій частині на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Враховуючи умови договору та обставини справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 185 551,12 грн. основного боргу, 24 133,65 грн. пені, 26 800,98 грн. 3% річних обґрунтовані та підлягають задоволенню.

При цьому, здійснивши перерахунок інфляційних, суд першої інстанції задоволив позовні вимоги в частині стягнення 17895,88 грн. індексу інфляції та відмовив в частині стягнення 1,18 грн. інфляційних.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції відповідач, звернувся з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що відповідач знаходиться на стадії реорганізації, на даний час відповідач не має власних оборотних коштів. Крім того, звертає увагу на те, що відповідач є об'єктом державної власності, а отже неправомірне стягнення грошових коштів завдасть збитків державному бюджету.

Позивач в судовому засіданні наголосив на тому, що рішення господарського суду Вінницької області прийнято відповідно до норм чинного законодавства та обставин справи, а відтак відсутні правові підстави для його скасування.

Представник відповідача не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень. Жодних клопотань щодо відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 10 березня 2011 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 1003.

Відповідно п.1.1. Договору, постачальник (позивач) зобов'язується продати, а покупець (відповідач) приймає на себе зобов'язання прийняти і провести оплату металопрокату згідно замовлень покупця, покупець зобов'язаний прийняти та оплатити товар на умовах Договору.

Асортимент, кількість і ціна товару вказуються в видаткових накладних (специфікаціях), які є невід'ємними частинами даного договору (п. 1.2 Договору).

Загальна вартість договору дорівнює сумі усіх видаткових накладних (специфікацій) (п.1.3. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору, оплата за товар відбувається на протязі десяти банківських днів з моменту отримання товару на складі покупця.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення ст.ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що свої обов'язки по договору № 1003, позивач виконав належним чином, поставивши на підставі довіреності №217 від 08.04.11 р. та Довіреності № 256 від 27.04.11 р. відповідачу товар на загальну суму 310551,12 грн., що підтверджується видатковими накладними № 2 від 08.04.2011 р. на суму 265359,72 грн.; № 3 від 29.04.2011 р. на суму 45191,40 та податковими накладними № 1 від 08.04.2011 р. на суму 265359,72 грн., № 2 від 29.04.2011 р. на суму 45191,40 грн.

Відповідно до п. 5.1. Договору, оплата за товар відбувається на протязі десяти банківських днів з моменту отримання товару на складі покупця.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не оплатив отриманий від позивача товар на суму 310551,12 грн.

На виконання умов п. 7.1 договору, позивач звернувся до відповідача з претензією № 08/01-2012 від 01.08.2012 року про сплату заборгованості в сумі 310 551,12 грн.

Листом від 03.01.2013 року за №01/01-02 відповідач повідомив позивача, що не має змоги задовольнити претензійні вимоги про сплату заборгованості, в зв'язку із тим, що ДП Немирівський спиртовий завод знаходиться в стадії реорганізації і відповідно до наказу Мінагрополітики №833 від 16.12.2010 року правонаступником усіх прав та обов'язків відповідача визнано державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості України. А тому для врегулювання вказаної проблеми було запропоновано позивачу звернутися саме до вказаного ДП "Укрспирт".

Крім того, 04.03.2013 року позивач згідно листа №2/03-1 звернувся до ДП "Укрспирт" з проханням здійснити розрахунок по фінансовим зобов'язанням відповідача на що згідно листа відповіді від 19.03.2013 року за №01-4-2/107 отримав відмову.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме: з актів звіряння розрахунків, станом на 01.12.2011 року, на 31.12.2012 року та на 30.09.2013 року сума заборгованості відповідача перед позивачем становила 310 551,12 грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач свої зобов'язання по оплаті товару належним чином не виконав, внаслідок чого, утворилась заборгованість перед позивачем за отриманий товар в сумі 310 551,12 грн.

Водночас, як вбачається з банківської виписки від 18.04.14 р., відповідач часткового розрахувався з позивачем за товар в сумі 125000 грн., а відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутній предмет спору в частині стягнення 125000 грн. основного боргу за договором від 10.03.11р. та припинив в цій частині провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Водночас, позовні вимоги в частині стягнення 185551,12 грн. основного боргу, апеляційний суд вважає обґрунтованими, підтвердженими доказами, наявними в матеріалах справи та такими, що підлягають до задоволення, а тому залишає рішення в цій частині без змін.

Слід зазначити, що у відповідності до п. 3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6.2. Договору за прострочення термінів оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочки.

Враховуючи наведене, колегія суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, щодо правомірності стягнення з відповідача на підставі договору 24133,65 грн. пені.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням

встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок річних та інфляційних, колегія суддів приходить до висновку, що господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обгрунтованість позову в частині стягнення з відповідача 26 800,98 грн. 3% річних та 17 895,88 грн. інфляційних, та відмову в частині стягнення 1,18 грн. інфляційних.

Крім того, апеляційний суд констатує те, що той факт, що відповідач знаходиться на стадії реорганізації та є об'єктом державним власності, не звільняє відповідача від виконання взятих на себе зобов'язань по Договору.

Відповідачем також не надано доказів припинення юридичної особи ДП "Немирівський спиртовий завод".

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст. 49 ГПК.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Немирівський спиртовий заводна рішення господарського суду Вінницької області від 22.05.14 р. у справі № 902/406/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 22.05.14 р. у справі № 902/406/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №902/406/14 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.