Постанова

від 26.06.2014 по справі 804/3998/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2014 р. Справа № 804/3998/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняМаксименко Е.М. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Родіна О.А. Шевченко А.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬТА -ДОМ» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000821500 від 11.03.2014р., -

ВСТАНОВИВ:

21.03.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬТА -ДОМ» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.03.2014р. №0000821500 відповідача, що винесено на загальну суму 124 617 грн. 50 коп., у тому числі 99694 грн. - за основним платежем та 24923 грн. 50 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорюване податкове повідомлення-рішення є безпідставним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийнято на підставі висновків, викладених в акті перевірки від 17.02.2014р., які ґрунтуються на припущеннях та на тому, що позивачем не надано до перевірки будь-яких документів щодо транспортування вантажу (товарно-транспортних накладних, дорожніх листів та інш.) у ході здійснення господарських операцій за договорами поставки та купівлі-продажу, укладених з контрагентами позивача - ТОВ «Альянс-Іст», ТОВ «Імпексбуд», ТОВ «Ланкорн», тоді як правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язок покупця (позивача) підтверджувати право на формування податкового кредиту та валових витрат товарно-транспортними накладними, такий обов'язок згідно Закону України «Про автомобільний транспорт» покладено на перевізника та його водія, при цьому, законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість, а тому позивач вважає, що твердження відповідача про нереальний характер здійснення господарських операцій через відсутність товарно-транспортних накладних є безпідставним. Також, позивач посилається і на те, що фактичне здійснення позивачем господарських операцій з вищенаведеними контрагентами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які складені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», були надані до перевірки податкового органу та останнім не було встановлено будь-яких порушень у їх оформленні чи відсутність податкових накладних, а тому позивач вважає, що правомірно сформував податковий кредит та валові витрати відповідно до норм ПК України, у зв'язку з чим, на думку позивача, висновки акту перевірки про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Альянс-Іст», ТОВ «Імпексбуд», ТОВ "Ланкорн» за відсутності відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, є протиправними.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити повністю посилаючись на те, що до податкової інспекції надійшли акти ТОВ «Альянс-Іст», ТОВ «Імпексбуд», ТОВ «Ланкорн» за якими не підтверджено реальність здійснення господарських відносин у квітні, травні, червні 2013р. за якими позивач придбавав товар, який було використано позивачем для виготовлення зовнішньої реклами, а саме: фасадні вивіски, обємні букви, інтерєрні вивіски, підставки, цінники та ін. Позивачем від вищевказаних контрагентів були отримані паперові носії за формою первинних документів, в яких наведені відомості, що не відповідають фактичним (реальним) обставинам справи, оскільки вони складені на підставі недійсності господарських операцій та відповідно не можуть бути підставою для відображення в бухгалтерському та податковому обліку витрат, а отже, на думку податкового інспектора, формування позивачем податкового кредиту ПДВ за рахунок зазначених податкових накладних суперечить законодавству України, а також моральним засадам суспільства, правочин не вчинений за формою і порядком, встановленим законом, правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та є спробою незаконного заволодіння майном держави за рахунок не сплати податку на додану вартість, що порушує публічний порядок. З огляду на викладене, податковий орган зробив висновок про заниження позивачем податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті у листопаді 2012р. на суму 21728 грн., січні 2013р. на 13113 грн. лютому 2013р. на 22343 грн., березні 2013р. на 16254 грн., червні 2013р. на 9493 грн., липні 2013р. на 16763 грн. та прийняв оспорюване податкове повідомлення-рішення, яке вважає обґрунтованим та підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 26.06.2014р.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬТА ДОМ» 16.03.2005р. зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Макарова,буд. 18Б, з 18.03.2005р. перебуває на обліку в ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією виписки з ЄДРПОУ від 16.03.2005р. позивача, копією довідки статистики від 13.06.2012р., копією довідки про взяття на облік від 13.06.2012р. №117, копією свідоцтва платника ПДВ, а також даними, наведеними в акті від 17.02.2014р. (а.с. 9-11,35-36).

У період з 05.02.2014р. по 10.02.2014р. податковою інспекцією відповідно до наказу №108 від 05.02.2014р., повідомлення від 04.02.2014р. № 23 на підставі п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питання підтвердження господарських відносин з ТОВ «Альянс-Іст» за листопад 2012р., січень-лютий 2013р., ТОВ «Імпекс Буд» за березень, червень 2013р., ТОВ «Ланкорн» за червень, липень 2013р. за результатами якої складено акт №482/04-66-15-00/33422091 за висновками якого встановлені порушення п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3 п.198.6 ст.198 ПК України внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет листопаді 2012р. на суму 21728 грн., січні 2013р. на 13113 грн. лютому 2013р. на 22343 грн., березні 2013р. на 16254 грн., червні 2013р. на 9493 грн., липні 2013р. на 16763 грн. (а.с.35-51).

В подальшому, на підставі вищевказаного акту перевірки, податковою інспекцією 11.03.2014р. було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р»№0000821500 за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 124617,50 грн., в т.ч. за основним платежем - 99694 грн., за штрафними санкціями - 24923,50 грн. (а.с.4).

Позивач оспорює вищевказане податкове повідомлення-рішення, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийняте на припущеннях, які наведені в акті перевірки від 17.02.2014р.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що видами діяльності позивача у перевіряємому періоді є, зокрема, рекламні агентства, виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг (а.с.10).

Позивач використовує у своїй діяльності приміщення загальною площею 200 кв.м. розташоване по вул. Макарова, 18Б у м. Дніпропетровську для використання в якості офісних приміщень згідно умов договору оренди нежитлового приміщення №010911 від 01.09.2011р. (а.с.221-222).

Судом встановлено, що у період - 2012-2013р.р. позивач мав взаємовідносини з наступними контрагентами, а саме: ТОВ «Альянс-Іст», ТОВ «Імпекс Буд», ТОВ «Ланкорн».

Так, між ТОВ «Альянс-Іст» (продавцем) та ТОВ «АЛЬТА-ДОМ» ( покупцем) були укладені договори купівлі-продажу від 16.11.2012р., від 30.11.2012р., від 16.01.2013р., від 29.01.2013р., від 28.02.2013р. за умовами яких продавець зобов'язувався поставити матеріали, а покупець забезпечити приймання та оплату продукції. При цьому, умовами вказаних договорів також було передбачено, що обов'язок щодо забезпечення транспортом покладався на позивача та визначено перевезення продукції за рахунок позивача.

Факт реального здійснення господарської операції за вказаними договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями відповідних договорів купівлі-продажу, копіями рахунків-фактур, копіями виписаних видаткових накладних, копіями податкових накладних, копіями податкових декларацій за спірний період, копіями реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, копіями платіжних доручень про сплату позивачем до бюджету ПДВ у спірний період (а.с.13-16, 29-34,150-220).

Також, позивачем були укладені аналогічного змісту договори купівлі-продажу з ТОВ «Інпексбуд», ТОВ «Ланкорн» 25.03.2013р., 13.06.2013р., 21.06.2013р., 23.07.2013р., 25.07.2013р., 31.07.2013р.(а.с.17-28).

Факт реальності здійснення господарської операції за вказаними договорами купівлі-продажу підтверджується копією відповідних договорів, копіями рахунків-фактур, копіями виписаних видаткових накладних, копіями податкових накладних, копіями податкових декларацій за спірний період, копіями реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, копіями платіжних доручень про сплату позивачем до бюджету ПДВ у спірний період (а.с.17-28, 188-220).

У ході судового розгляду справи було встановлено, що у відповідності до умов договорів позивач здійснював перевезення вищевказаної продукції, придбаної у вказаних контрагентів за умовами договорів купівлі-продажу своїм автотранспортом, який належить директору підприємства, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу (а.с.139-140,226).

Перевіркою було встановлено, що придбана позивачем продукція була використана позивачем для виготовлення засобів зовнішньої реклами, а саме: фасадних вивісок, об'ємних букв, інтер'єрних вивісок, підставок, цінників та ін.., що не оспорювалося відповідачем.

Зазначені вище первинні бухгалтерські документи були досліджені судом у ході судового розгляду справи, відповідають вимогам ст.ст.1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарських операцій за вищенаведеними договорами та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Незважаючи на те, що вищевказані первинні бухгалтерські документи були досліджені у ході перевірки і посадовою особою органу державної податкової служби, у акті від 17.02.2014р. зроблено висновки про те, що до податкової інспекції надійшли акти перевірок та звірок контрагентів позивача - ТОВ «Альянс-Іст», ТОВ «Імпекс Буд», ТОВ «Ланкорн» за якими не пітверджено реальність здійснення господарських операцій контрагентами позивача у спірний період, окрім того, позивачем не надано до перевірки будь-які документи, що підтверджують транспортування товарів (товарно-транспортні накладні, дорожні листи та інші); сертифікати походження цього товару; документи, які б підтверджували присутність посадових осіб в містах прийому/передачі товару) у зв'язку з чим податковим інспектором зроблені висновки про те, що позивачем отримано від ТОВ «Альянс-Іст», ТОВ «Імпекс Буд», ТОВ «Ланкорн» паперові носії за формою первинних документів, в яких наведені відомості, що не відповідають фактичним (реальним) обставинам справи, оскільки вони складені на підставі недійсності господарських операцій та відповідно не можуть бути підставою для відображення в бухгалтерському та податковому обліку витрат, внаслідок чого формування позивачем податкового кредиту ПДВ за рахунок зазначених податкових накладних суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства; правочин не вчинений за формою і порядком, встановленими законом; правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та є способом незаконного заволодіння майном держави за рахунок не сплати податку на додану вартість, що порушує публічний порядок (а.с.46,51).

Однак, такі висновками органу державної податкової служби є помилковими та не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства України, суперечать дослідженим податковою інспекцією первинним бухгалтерським документам, виходячи з наступного.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З аналізу наведених норм видно, що датою виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, при цьому, передбачено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Водночас, судом встановлено факт наявності у позивача податкових накладних, оформлених належним чином, що підтверджено як змістом акту перевірки від 17.02.2014р., так і наявними в матеріалах справи копіями наданих податкових накладних.

Таким чином, отримання позивачем податкової накладної є підставою для включення її до податкового кредиту з податку на додану вартість протягом звітного періоду згідно до вимог ст.198 ПК України.

З огляду на викладені норми, посилання податкового органу у акті перевірки від 17.02.2014р. про те, що позивачем не надано сертифікатів походження товару, товарно-транспортних накладних на перевезення товару, документів, які б підтверджували присутність посадових осіб в містах прийому/передачі товару є безпідставними, оскільки відповідно до приписів ст.198 ПК України право на нарахування податкового кредиту виникає з дати отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Окрім того, відсутність вказаних документів не є безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість за умови надання покупцю продавцем належним чином оформленої податкової накладної у відповідності до вимог ст.198 ПК України.

При цьому, слід зазначити, що норми ст. 198 ПК України не містять заборони на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі відсутності товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання товару, сертифікатів походження продукції за умови наявності інших оформлених у встановленому законодавством порядку первинних бухгалтерських документів, визначених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Зокрема, первинними бухгалтерськими документами щодо отримання товарів є видаткова накладна, податкова накладна, які підтверджують факти передачі товарів та які були надані позивачем до перевірки про що свідчить також і зміст акту перевірки від 17.02.2014р., а також були надані і суду у ході судового розгляду справи, досліджені судом та наявні в матеріалах справи.

Також, слід зазначити, що згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363 товарно-транспортна накладна є лише документом, що підтверджує фізичне переміщення товарно-матеріальних цінностей у просторі під час його транспортування.

В той же час, товарно-транспортна накладна не є обов'язковим та єдиним документом, який може підтверджувати реальність господарської операції за договором поставки, купівлі-продажу та не є обов'язковим первинним документом бухгалтерського обліку з урахуванням того, що жодними нормами чинного законодавства не передбачено обов'язковість складання товарно-транспортної накладної саме за договорами купівлі-продажу.

При цьому, і норми ст.ст.198, 201 Податкового кодексу України не ставлять в залежність право платника податків на формування податкового кредиту та витрат від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної на поставлений товар чи наявності у вказаних ТТН певних недоліків у її оформленні за наявності інших первинних документів, а тому відсутність документів, що підтверджують транспортування товару не може бути безумовною підставою для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ та віднесення вказаних сум до податкового кредиту підприємства у відповідному періоді.

Також, не є первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують реальність здійснення господарської операції сертифікати походження товару, оскільки дані документи не є обов'язковими для формування платником податку податкових зобов'язань з ПДВ та відсутність цих документів згідно до вимог ПК України не позбавляє позивача права на формування податкового кредиту з ПДВ за наявності належно оформленої податкової накладної, виданої продавцем товару покупцю та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановленому податковим законодавством порядку.

Не можуть бути підставами для позбавлення формування податкового кредиту платника податку і недоліки у оформленні товарно-транспортної накладної, оскільки зазначений документ не є тим первинним бухгалтерським документом, який позбавляє права на формування податкового кредиту у відповідності до вимог ст.198 ПК України.

Також не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і доводи податкової інспекції щодо посилання на акти перевірок(звірок) контрагентів позивача, які надійшли до податкової інспекції та за якими не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з урахуванням того, що у відповідності до вимог ст. 61 Конституції України юридична відповідальність носить індивідуальний характер, а отже, позивач не може нести відповідальності за дії, які вчинені його контрагентами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, від 26.11.2012р. № К/9991/54239/12, а також в постанові від 14.11.2012р. №К/9991/50772/12.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Також суд критично ставиться до висновків податкового інспектора про те, що позивачем складені первинні документи на підставі недійсних господарських операцій, оскільки будь-яких доказів на підтвердження того, що господарські операції за договорами купівлі-продажу, здійснені позивачем з вищевказаними контрагентами визнані недійсними суду не надано.

При цьому, слід зазначити, що до повноважень податкової інспекції та її посадових осіб нормами чинного податкового законодавства не віднесено повноваження щодо визнання правочинів недійсними (нікчемними) у ході проведення перевірок суб'єктів господарювання у зв'язку з чим висновки податкового інспектора щодо того, що формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за вказаними вище господарськими операціями суперечать законодавству України, моральним засадам суспільства та є способом незаконного заволодіння майном держави не підтверджені жодними доказами, суперечать порядку оформлення результатів перевірки, є суб'єктивною думкою податкового інспектора, ґрунтуються на припущеннях посадової особи суб'єкта владних повноважень, що є неприпустимим та протиправним.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Представником відповідача у ході судового розгляду справи не доведено належними і допустимими доказами правомірність прийняття оспорюваного рішення з підстав не надання до перевірки сертифікатів походження товару, товарно-транспортних накладних, оскільки жодними нормами чинного законодавства України не передбачено позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту у разі відсутності доказів транспортування товару за договором купівлі-продажу та документів, що підтверджують походження товару за умови надання інших документів, зокрема, за наявності видаткових накладних та податкових накладних, що підтверджують отримання товару.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що викладені в акті перевірки від 17.02.2014р. обставини, що слугували прийняттю оспорюваного рішення є протиправними, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому є такими, що прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі вищевказаних висновків підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Виходячи з норм ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи, що позивачем при поданні позову за платіжним дорученням № 44 від 20.03.2014р., за квитанцією №39544.76.1 від 03.04.2014р. сплачено судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.(а.с.8,58), то зазначені судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу

адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬТА-ДОМ» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000821500 від 11.03.2014р. - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0000821500 від 11.03.2014р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬТА-ДОМ» (49089, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Макарова, буд.18Б, код ЄДРПОУ 33422091) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 487 грн. 20 коп. ( чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 01.07.2014р.

Суддя С.О. Конєва