Рішення

від 07.08.2014 по справі 921/530/14-г/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" серпня 2014 р.Справа № 921/530/14-г/17

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за первісним позовом: Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, м.Тернопіль

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірлів-Агробізнес", с.Вірлів Зборівського району Тернопільської області

про стягнення заборгованості в сумі 180 575,13 грн.

за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірлів-Агробізнес", с.Вірлів Зборівського району Тернопільської області

до відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, м.Тернопіль

про визнання недійсним, з моменту укладення, договору поставки б/н від 22.01.2013р.

за участю представників:

позивача за первісним позовом: ОСОБА_2, адвокат, договір про надання правової допомоги №б/н від 04.06.2014р.;

відповідача за первісним позовом: Шевчик А.Р., уповноважений, довіреність №1/14 від 07.03.2014р.

В судовому засіданні представникам сторін роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Судом в порядку ст. 81 1 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася у зв'язку з відсутністю клопотань.

Позивач - Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1, м.Тернопіль, звернувся 27.05.2014р. до господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірлів-Агробізнес", с.Вірлів Зборівського району Тернопільської області, про стягнення вартості щебеню та піску в сумі 180575,13 грн., постановленого згідно договору поставки без номеру від 22.01.2013р.

Позов обґрунтовується копією договору поставки б/н від 22.01.2013р.; копіями видаткових накладних №РН-0000003 від 23.01.2013р., №РН-0000004 від 25.01.2013р., №РН-0000005 від 25.01.2013р., №РН-0000006 від 01.02.2013р., №РН-0000007 від 04.02.2013р.; іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду від 29.05.2014р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 17.06.2014р., з подальшим відкладенням розгляду справи на 04.08.2014р. та оголошенням перерви в судовому засіданні до 07.08.2014р., згідно ст.77 ГПК України.

17.06.2014р. до початку судового засідання, через канцелярію суду (вх.№616 від 17.06.2014р.), відповідачем подано в порядку ст. 60 ГПК України зустрічну позовну заяву, згідно якої просить суд визнати недійсним з моменту укладення договір поставки б/н від 22.01.2013р., укладений між Суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вірлів-Агробізнес", як такий, що вчинений без наміру створення правові наслідки (фіктивним).

Ухвалою господарського суду від 17.06.2014р. прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірлів-Агробізнес", с.Вірлів Зборівського району Тернопільської області про визнання недійсним з моменту укладення договір поставки б/н від 22.01.2013р., до спільного розгляду з первісним позовом.

Представник позивача за первісним позовом подав витребувані судом документи. В обґрунтування заявленого позову зазначає таке. Позивач на виконання умов договору поставки від 22 січня 2013року поставив відповідачу в січні та лютому 2013 року товар на загальну суму 180576,13грн., що підтверджується видатковими накладними від 23.01.2013р., 25.01.2013р., від 01.02.2013р. та від 04.02.2013р. Проте, відповідач за отриманий товар розрахунку не провів, у зв'язку з чим підприємцем було надіслано на адресу товариства вимогу від 12.05.2014р за №1 про оплату вартості отриманого товару, яку відповідач залишив без оплати. Листом від 29.05.2014р. за №1/29 відповідач повідомив, що у ТОВ "Вірлів-Агробізнес" відсутні документи, які б підтверджували факт отримання у спірний період товару від підприємця, зокрема ті, які б підтверджували здійснення відповідних господарських операцій. Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом у даній справі. Крім того, представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні 07.08.2014р. на підтвердження здійснення господарських операції за видатковими накладними №РН-0000003 від 23.01.2013р., №РН-0000004 від 25.01.2013р., №РН-0000005 від 25.01.2013р., №РН-0000006 від 01.02.2013р., №РН-0000007 від 04.02.2013р. надав суду реєстр прихідних накладних ТОВ "Вірлів-Агробізнес".

Відповідач за первісним позовом стверджує, що товариство не отримувало товар згідно видаткових накладних, оскільки у товариства відсутні будь-які документи на підтвердження отримання даного товару. Стверджує, що при укладенні договору поставки, сторони не мали наміру створити правові наслідки, так, текст договору зі сторони ТОВ "Вірлів-Агробізнес" підписано колишнім керівником, а підпис на видаткових накладних та договорі засвідчено печаткою юридичної особи "№1", з відміткою, котру підприємство використовує для відпуску та засвідчення складських документів. Даний договір є фіктивним, а тому в силу ст.234 ЦК України підлягає визнанню недійсним. Крім того, позивач за зустрічним позовом просить звернути увагу на те, що Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1, згідно умов договору поставки від 22.01.2013р. зобов'язався поставити товариству щебінь та пісок, тоді як спеціального дозволу на видобуток корисних копалин місцевого значення підприємець, в Порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №615 від 30.05.2011р., не отримував, а тому не міг виконати умови договору поставки.

04.08.2014р. через канцелярію господарського суду (вх.№14403 від 04.08.2014р.) представником відповідача за первісним позовом було подано клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, проведення якої просив доручити Науково-дослідному експертно-криміналістичному центру при УМВС України в Тернопільській області та надав перелік питань, які товариство вважає за необхідне поставити для вирішення експерту. В судовому засіданні представник товариства пояснив, що проаналізувавши підписи керівника товариства, які містяться на видаткових накладних в графі «отримав(ла)» та зразок підпису у паспорті керівника, вбачається що підписи не є ідентичними і дані обставини ставлять під сумнів факт фактичного отримання товариством товару за видатковими накладними, які стали підставою позовних вимог за первісним позовом.

На вимогу суду, викладеній в ухвалі від 17.06.2014р. та оголошеній 04.08.2014р. у судовому засіданні, витребувані документи представник відповідача за первісним позовом не подав. Натомість, через канцелярію господарського суду надав (вх.№14608 07.08.2014р.) письмові пояснення №1/07 від 07.08.2014р. керівника ТОВ "Вірлів-Агробізнес", згідно яких зазначено, що товариство не має можливості надати суду журнал реєстрації господарських операцій за період січень - лютий 2013р. та відповідний витяг із журналу, оскільки облік господарських операцій у згаданий період товариство здійснювало у електронному вигляді за допомогою програмного забезпечення « 1С Бухгалтерія». Щодо печатки юридичної особи «№1», в наданих поясненнях керівник зазначив, що така печатка була виготовлена з метою засвідчення документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей в межах товариства між його складами, а також для засвідчення довідок товариства. Зважаючи на те, що відповідно до наказу МВС України №5 від 11.01.2011р. «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу МВС від 11.01.99 N 17», скасовано процедуру отримання дозволу на виготовлення печатки, то реєстрацію печатки з №1 ТОВ "Вірлів-Агробізнес" не здійснювало.

Представник відповідача за зустрічним позовом надав (вх.№14400 від 04.08.2014р.) заперечення на зустрічний позов та щодо клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Вважає, що такі дії відповідача свідчать про зловживанням Товариством своїми процесуальними правами і є намаганням затягнути розгляд спору та, уникнути обов'язку щодо сплати боргу за отриманий товар, тому просить суд відмовити в задоволенні клопотання відповідача.

Щодо доводів відповідача за первісним позовом про відсутність у підприємця спеціального дозволу на видобуток корисних копалин місцевого значення, представник підприємця пояснив, що підприємець ОСОБА_1 видобуток корисних копалин місцевого значення не здійснює, а лише поставляє товар (пісок та щебінь) відповідно до умов договору поставки від 22.01.2013р.

Розглянувши та дослідивши матеріали первісного позову, заслухавши доводи представників сторін, господарський суд встановив наступне.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

22 січня 2013 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, як Постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вірлів - Агрокомбінат», як Покупцем, укладено договір поставки (далі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця пісок та щебінь (далі - товар), згідно накладних, котрі додаються до цього договору та є його невід'ємною частиною, а останній зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість на умовах даного Договору, шляхом оплати по розрахунковому рахунку (п.п.1.1., 5.1 Договору) .

Розділами 2, 3, 4 сторонами погоджено кількість товару, його вартість та порядок постачання. Так, відповідно до п.п.2.1, 3.1, 3.2 Договору Постачальник зобов'язався поставити товар, в кількості визначеній у видаткових накладних, за свій рахунок та власними силами, при цьому датою поставки вважається дата видаткових накладних на відповідну партію товару.

Згідно п.6.1 Договору партія товару вважається переданою Постачальником та прийнятою Покупцем в день підписання видаткової накладної.

У відповідності до п.п.4.1, 4.2 Договору ціна на товар встановлюється Постачальником в гривні в день підписання накладних; загальна вартість Договору складається з сум, вказаних у накладних.

Як стверджує позивач і це випливає з матеріалів справи, на виконання умов укладеного договору поставки Підприємцем згідно видаткових накладних №РН-0000003 від 23.01.2013р., №РН-0000004 від 25.01.2013р., №РН-0000005 від 25.01.2013р., №РН-0000006 від 01.02.2013р., №РН-0000007 від 04.02.2013р. поставлено, а відповідачем отримано зазначений в накладних товар (щебінь, пісок) на загальну суму 180576,13грн. Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписами відповідальних осіб на накладних, котрі скріплено відтиском печаток сторін.

Умовами договору сторони погодили, що оплата Покупцем отриманого по Договору товару здійснюється на розрахунковий рахунок або за домовленістю сторін, шляхом переведення боргу Продавця, згідно договору переведення боргу (п.5.1 Договору).

На даний час зобов'язання по оплаті вартості товару відповідачем не виконано повністю.

Оцінивши подані докази в сукупності за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку про задоволення первісних позовних вимог, виходячи з такого.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли правовідносини з поставки, що регулюються положеннями статті 712 ЦК України, в силу яких продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України). Загальними положеннями про купівлю-продаж (параграф 1 глави 54 ЦК України) передбачено право продавця вимагати оплати товару.

У відповідності до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а згідно ч. 2 цієї статті передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

В силу приписів ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач свої зобов'язання за договором поставки виконав належним чином; поставив відповідачу товар на загальну суму 180576,13грн. Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано факту неотримання товару за видатковими накладними №РН-0000003 від 23.01.2013р., №РН-0000004 від 25.01.2013р., №РН-0000005 від 25.01.2013р., №РН-0000006 від 01.02.2013р., №РН-0000007 від 04.02.2013р.

Між тим, відповідачем не проведено розрахунків за отриманий товар (пісок, щебінь) внаслідок чого станом на 26.05.2013р. (дата складання позовної заяви) за ним рахується заборгованість згідно Договору поставки від 22 січня 2013 року в сумі 180576,13грн.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару.

Крім того, в силу положень ч.1 ст.122 ГК України учасники господарських правовідносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Отже, якщо інше не встановлено умовами договору або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі - продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

У правовідносинах, що виникли між сторонами, за умовами договору, сторонами не було встановлено строку виконання зобов'язання по оплаті товару, тому з урахуванням приписів ст.ст.691, 692 ЦК України, п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" та п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" відповідач повинен був оплатити позивачу вартість отриманого товару в день його отримання.

Разом з тим, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні», і яка відповідає вимогам, зокрема ст.ст.1, 9 названого Закону та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

З огляду на системний аналіз зазначених правових норм та обставин даної справи, наявність у відповідача за первісним позовом обов'язку щодо проведення платежів за отриманий товар випливає із змісту ч.1 ст.692 ЦК України, і не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ч.2 ст. 530 ЦК України.

Згідно ст. ст. 11, 16, 509 ЦК України та ст.ст. 1, 2 ГПК України кредитору належить право у судовому порядку вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, факт отримання товару підтверджується видатковими накладними на загальну суму 180576,13грн., підписаними сторонами, та додатково актом звірки взаєморозрахунків станом на 11.03.2013р., що підписаний сторонами договору, підписи яких скріплено печатками покупця та постачальника.

Сторони не заперечують наявність боргу та факт неоплати товару, такі докази відсутні в матеріалах справи, тому відповідачем вартість отриманого товару на суму 180576,13грн. не сплачена, що є порушенням ст. 527 ЦК України та ст. 193 ГК України, умов Договору, який підлягає виконанню сторонами, а тому позовні вимоги за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірлів-Агробізнес", 180576,13грн. боргу за отриманий товар підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані документально.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Критично оцінюються судом заперечення відповідача з приводу неотримання товару з причини невідповідності підпису керівника товариства на видаткових накладних в графі «отримав(ла)». Так, відповідачем за первісним позовом, належними та допустимими доказами не доведено факту неотримання Товариством товару за видатковими накладними №РН-0000003 від 23.01.2013р., №РН-0000004 від 25.01.2013р., №РН-0000005 від 25.01.2013р., №РН-0000006 від 01.02.2013р., №РН-0000007 від 04.02.2013р., оскільки не подано журналу реєстрації господарських операцій. Натомість, позивачем за первісним позовом надано електронний реєстр прихідних накладних за січень, лютий та березень 2013р. та акт звірки розрахунків станом на 11.03.2013р., якими підтверджено факт здійснення господарських операцій щодо поставки та отримання Покупцем товару за згаданими накладними.

Доказів про відмову від прийняття товару, його повернення позивачу, тобто про відмову від прийняття спірного договору до виконання, відповідач за первісним позовом суду не надав, як і не надав доказів щодо відсутності даної господарської операції, у зв'язку з чим заперечення товариства з цього приводу відхиляються судом в силу вимог ст.33 ГПК України, як недоведені.

Також, критично оцінюються судом пояснення керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірлів-Агробізнес" щодо причини неможливості надання на вимогу суду журналу реєстрації господарських операцій за січень - лютий 2013р. та витяг з цього журналу, із зазначених у поясненнях підстав, з огляду на наступне.

Згідно Закону України "Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні", зокрема ст.ст.1, 9 названого Закону, видаткова накладна є первинним бухгалтерським документом.

Видаткові накладні, котрі стали підставою позовних вимог позивача оформлені згідно вимог п.п.2.4, 25 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. (далі - Положення), яким визначено обов'язкові реквізити первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій, зокрема, у зазначених видаткових накладних вказано: назву документа, дату його складання, найменування суб'єктів господарювання, від імені яких складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю товару, його кількість та вартість, а також накладні підписані представниками суб'єктів господарювання, а їх підписи скріплені відтисками печаток.

Нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку здійснюється в облікових регістрах. Підприємства й установи, що складають облікові регістри на електронних носіях, зобов'язані забезпечити технічні засоби для їх відтворення у зручному для читання вигляді (п.п.3.1, 3.3 Положення).

Первинні документи та облікові регістри, що пройшли обробку, бухгалтерські звіти і баланси підлягають обов'язковій передачі до архіву, при цьому, з метою упорядкування руху та своєчасного одержання для записів бухгалтерського обліку первинних документів наказом керівника підприємства, установи встановлюється графік документообороту, в якому вказується дата створення або одержання від інших підприємств та установ документів, прийняття їх до обліку, передача в обробку та до архіву (п.п.5.1, 6.1 Положення).

Зважаючи на наведені правила ведення бухгалтерського обліку господарських операцій, суд звертає увагу ТОВ "Вірлів-Агробізнес" на обов'язок забезпечити технічні засоби для відтворення журналу реєстрації господарських операцій, відтак, пояснення керівника щодо неможливості надання на вимогу суду таких документів у зв'язку з веденням бухгалтерського обліку у електронному вигляді за допомогою програмного забезпечення « 1С Бухгалтерія», судом відхиляються, як неспроможні.

Судом також критично оцінюються заперечення відповідача за первісним позовом про те, що підпис особи, яка отримала товар за видатковими накладними, засвідчений не основною печаткою юридичної особи ТОВ "Вірлів-Агробізнес", а печаткою за номером "1".

Суд враховує, що відповідно до п. 64 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1893 від 27.11.1998р., яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки (п.65 Інструкції). Облік печаток і штампів ведеться у журналі за формою 11. Печатки зберігаються у сейфах. А згідно п.73 Інструкції у разі порушення правил обліку зберігання і використання печаток, штампів і бланків, спеціально призначена комісія повинна провести службове розслідування, про що скласти відповідний акт, тобто відповідальність за порушення чи зловживання службовим становищем під час використання печатки несе підприємство в особі відповідального працівника.

Однак, як свідчать матеріали справи, відповідачем не було зафіксовано порушень правил обліку, зберігання та використання печаток у 2013 році, про що свідчить відсутність акту підприємства та підтверджено в судовому засіданні представниками згідно усних пояснень.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за первісним позовом не заперечує проти автентичності відтиску печатки №1 товариства, здійсненого на видаткових накладних №РН-0000003 від 23.01.2013р., №РН-0000004 від 25.01.2013р., №РН-0000005 від 25.01.2013р., №РН-0000006 від 01.02.2013р., №РН-0000007 від 04.02.2013р. Також, матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі ТОВ "Вірлів-Агробізнес".

Згідно зі ст.62 ГК України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органами місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Таким чином, відтиск печатки №1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірлів-Агробізнес", що проставлений, зокрема, на первинних документах, дає змогу ідентифікувати суб'єкта господарювання, який отримав товар та є свідченням участі такого товариства, як юридичної особи, у здійсненні відповідної господарської операції (у даному випадку - прийнятті від підприємця товару).

Що стосується доводів ТОВ "Вірлів-Агробізнес" щодо відсутності у Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 дозволу на видобуток корисних копалин місцевого значення, то такі не заслуговують на увагу, оскільки з наданих сторонами документів судом не встановлено здійснення підприємцем такого виду діяльності, як видобуток корисних копалин місцевого значення, а натомість згідно даних витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АД за №252754, сформованого станом на 16.06.2014р. суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа у графі «види діяльності», серед іншого здійснює «неспеціалізована оптова торгівля» (КВЕД 46.90). Отже, встановлені обставини справи спростовують доводи ТОВ "Вірлів-Агробізнес" щодо необхідності отримання підприємцем дозволу на видобуток копалин, оскільки за умовами договору підприємець взяв на себе зобов'язання поставити на передати Товариству обумовлений у договорі товар (щебінь, пісок) згідно видаткових накладних.

Щодо клопотання представника відповідача за первісним позовом про призначення судової почеркознавчої експертизи, то таке судом відхиляється з таких міркувань. За нормами ст.42 ГПК України, висновок судового експерта не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами ст. 43 ГПК України нарівні з іншими доказами. Підставою визнання договору поставки недійсним відповідачем вказано, що такий вчинено без наміру створити правових наслідків. Тобто, з інших правових підстав. Наявні в матеріалах справи первинні документи є належним доказом на підтвердження факту отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Вірлів-Агробізнес" товару, згідно договору поставки від 21.01.2013р., оскільки містять всі необхідні реквізити. Підпис особи, що міститься на накладних скріплено печаткою юридичної особи, хоча із відміткою "№1", що законом не заборонено.

ТОВ "Вірлів-Агробізнес" не надало суду доказів звернення у встановленому КПК України порядку щодо факту підробки документів чи зловживання відповідальною особою службовим становищем та, відповідно, про проведення розслідування за даним фактом правоохоронними органами.

Отже, зібраними у справі доказами підтверджується факт здійснення господарських операцій. Доказів протилежного ТОВ "Вірлів-Агробізнес" не подано. А судом не здобуто

Розглянувши зустрічний позов та додані в обґрунтування документи, суд не знаходить підстав для його задоволення. При цьому, суд виходив з наступного.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадку та порядку, визначеному цивільним законодавством (ст.16 ЦК України).

Згідно ч.ч.1, 2 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Приписами ч.1 ст.628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

За твердженнями позивача за зустрічним позовом даний договір поставки є фіктивним, а тому підлягає визнанню недійсним.

Слід відмітити, що характерною ознакою фіктивного правочину є його вчинення сторонами лише для виду, тобто, укладаючи його сторони знають заздалегідь, що він не буде виконаний. При фіктивному правочині внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву. Укладення фіктивного правочину завжди відбувається з певною метою і умисно . При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину . Якщо одна сторона діяла без наміру створення правових наслідків, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину.

Така правова позиція викладена у п.3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Крім того, у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно (що в даному випадку мало місце), такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, на виконання фіктивного правочину не передаються майно або інші права.

Між тим, матеріалами справи встановлено, що на підставі спірного договору поставки від 22 січня 2013 року, згідно видаткових накладних №РН-0000003 від 23.01.2013р., №РН-0000004 від 25.01.2013р., №РН-0000005 від 25.01.2013р., №РН-0000006 від 01.02.2013р., №РН-0000007 від 04.02.2013р. Постачальник поставив, а Покупець отримав товар.

Даного висновку суд дійшов під час розгляду первісних позовних вимог.

Позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами, в силу вимог ст.33 ГПК України, що обидві сторони договору поставки від 22 січня 2013 року не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Навпаки, Постачальник за спірним договором вчинив дії, котрі свідчать про здійснення поставки Покупцю товару на умовах, обумовлених договором.

Таким чином, судом встановлено, що на виконання спірного правочину відповідачем було вчинено дії з поставки товару (щебеню та піску), відтак підстави вважати даний правочин фіктивним, - відсутні. Водночас, той факт, що покупець не виконав договірного зобов`язання з оплати вартості товару, не може свідчити про фіктивність правочину. Тобто, позивачем за зустрічним позовом не доведено що спірний правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, оскільки матеріали справи свідчать про протилежне.

За таких обставин, дослідивши обставини, пов'язані з укладенням та виконанням спірного договору поставки від 22 січня 2013 року, суд дійшов висновку, що даний договір відповідає вимогам чинного законодавства, містить істотні умови, укладений з дотриманням положень ст.203 ЦК України та направлений на настання реальних наслідків, у зв'язку з чим в задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірлів-Агробізнес" про визнання недійсним, з моменту укладення, договору поставки б/н від 22.01.2013р. слід відмовити.

Судові витрати за зустрічним позовом, в силу ст.49 ГПК України, покладаються на позивача.

В судовому засіданні 07.08.2014р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду відповідно до ст. 85 ГПК України.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 202, 207, 215, 234, 509, 525-526, 626-629, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 1, 2, 4 2 -4 7 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 81 1 , 82-85, 116, 117 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги за первісним позовом задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірлів-Агробізнес", с.Вірлів Зборівського району Тернопільської області, ідентифікаційний код 37345613 - 180576 (сто вісімдесят тисяч п'ятсот сімдесят шість)грн. 13коп. боргу та 3611 (три тисячі шістсот одинадцять)грн. 52коп. в повернення сплаченого судового збору на користь Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

3. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення, через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено "15" серпня 2014р.

Суддя Н.О. Андрусик