Постанова

від 19.02.2008 по справі 22/350-07-8216

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

22/350-07-8216

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"19" лютого 2008 р. Справа № 22/350-07-8216

 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:  Бєляновського В.В.,

                     Суддів:   Шевченко В.В.

                                      Мирошниченко М.А.,

при секретарі   -   Волощук О.О.,

за участю представників:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: Кравченко М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державного підприємства „Ізмаїльський морський торговельний порт”

на рішення господарського суду Одеської області

від 14.12.2007 року                    

у справі № 22/350-07-8216                                                                                                                                                                                                                                                                                   

за позовом: Державного підприємства „Ізмаїльський морський торговельний порт”

до відповідача: Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області

про визнання недійсним рішення № 792 від 21.06.2007 року

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2007 року державне підприємство „Ізмаїльський морський торговельний порт” (далі - Порт) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області (далі - Міськвиконком) про визнання недійсним рішення № 792 від 21.06.2007р. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що оспорюваним рішенням міськвиконком оформив право комунальної власності за міською громадою в особі Ізмаїльської міської ради на об'єкт нерухомого майна –дитячі ясла „Гвоздичка” з грубим порушенням вимог Закону України „Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”, оскільки ні Порт, який з 1973 року володів цим об'єктом на праві повного господарського відання, ані Міністерство транспорту та зв'язку України, яке є органом, уповноваженим управляти державним майном, не надавали згоди на передачу дитячих ясел „Гвоздичка” у комунальну власність.

Міськвиконком позов не визнав посилаючись на те, що на підставі рішення Ізмаїльського міськвиконкому № 120 від 16.02.1973 року спірний об'єкт нерухомого майна дійсно був переданий на баланс Порту під дитячі ясла, але знаходження майна на балансі підприємства, організації не є безспірною ознакою його права власності, а згідно з рішенням Одеської обласної ради № 266-ХХІ від 25.11.2007 року у комунальну власність міста Ізмаїл передані як житловий та нежитловий фонд місцевих рад, так і дитячі дошкільні заклади.

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.12.2007 року у справі (суддя –Торчинська Л.О.) у задоволенні позову відмовлено з мотивів необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.

В апеляційній скарзі Порт посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права просить зазначене рішення скасувати і прийняти нове рішення, котрим позов задовольнити.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.          

Як вбачається з матеріалів справи, 21 червня 2007 року Міськвиконкомом на підставі п. п. 10 п. б ст. 30 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” було прийнято рішення № 792 про оформлення права комунальної власності за міською громадою в особі Ізмаїльської міської ради на об'єкт нерухомого майна - дитячі ясла „Гвоздичка”, розташований по вул. Бендерській, 8 ріг вул. Хотинської, 57 та зобов'язання КП „Ізмаїльське міське бюро технічної інвентаризації” зареєструвати право комунальної власності за міською громадою в особі Ізмаїльської міської ради на зазначений об'єкт нерухомого майна.

Підпунктом 10 пункту б статті 30 вказаного Закону передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, щодо обліку та реєстрації відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

За загальним правилом підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації –позивача у справі.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову господарський суд першої інстанції виходив із того, що на виконання спірного рішення міськвиконкомом 27.06.2007 р. було видано свідоцтво про право власності на будівлю загальною площею 135,9 кв. м. та надвірні споруди, розташовані в м. Ізмаїлі, вул. Бендерська, 8 ріг вул. Хотинської, 57. Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право  власності вважається набутим правомірно,  якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Знаходження майна на балансі Порту не означає, що останній є його власником. Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними та такими, що не базуються на законних підставах.

Проте, погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить фактичним обставинам і вимогам закону.

Наявні у справі матеріали свідчать про те, що рішенням виконкому Ізмаїльської міської ради № 120 від 16.02.1973 року спірний об'єкт нерухомості загальною площею 130.3 кв. м. та житловою площею 72,1 кв. м. був переданий з балансу ЖЕК № 1 на баланс Порту для переобладнання під дитячі ясла.

Виконком Одеської обласної ради погодився з вказаним рішенням Ізмаїльського міськвиконкому та своїм розпорядженням № 107-р від 20.03.1973 року дозволив, як виключення, передати у встановленому порядку цей об'єкт нерухомості з балансу місцевих рад на баланс Порту.

Зазначене нерухоме майно разом з генпланом присадибної ділянки та  поповерховим планом житлового будинку було передано від ЖЕКу № 1 до Порту за актом передачі від 05.02.1973 року. З цього часу і на момент вирішення даного спору спірний об'єкт нерухомого майна, переобладнаний Портом під дитячі ясла „Гвоздичка”, знаходиться на балансі останнього, що ніким не заперечується.

Відповідно до ст. 87 ЦК УРСР, в редакції від 18.07.1963 р., на момент прийняття міськвиконкомом рішення № 120 від 16.02.1973 р. соціалістична власність існувала у трьох формах: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.  

Стаття 90 ЦК УРСР визначала об'єкти права державної власності, згідно з якою земля, її надра, води і ліси є у виключній власності держави і надаються тільки в користування. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Але держава не може самостійно здійснювати правомочності власника і для цього держава закріплювала визначене своє майно за окремими державними підприємствами та державними установами відповідно спочатку на праві оперативного управління майном (ст. ст. 89, 871 ЦК УРСР), а потім, після прийняття Закону СРСР „Про власність в СРСР” від 06.03.1990 р. та Закону України „Про власність” від 07.02.1991р., також і на праві повного господарського відання.

З юридичної точки зору повне господарське відання і оперативне управління є правовими формами реалізації права державної власності спеціально створеними суб'єктами  різних організаційно –правових норм, які у встановленому порядку набувають статусу юридичної особи.

Таким чином, в результаті безоплатної передачі спірного об'єкту нерухомого майна від однієї державної організації – ЖЕК № 1 до другого державного підприємства – Порту, яка відбулася на підставі адміністративних актів компетентних органів державної влади, а саме: рішення міськвиконкому  № 120 від 16.02.1973р. та розпорядження Одеського облвиконкому № 107-р від 20.03.1973р., суб'єкт права власності не змінився, ним залишилася держава.

Належні докази, які б свідчили про те, що у послідуючому спірне нерухоме майно вибуло із державної власності у справі відсутні.

Посилання відповідача в обґрунтування своїх заперечень проти позову на рішення Одеської обласної ради № 266-ХХІ від 25.11.2007 року не заслуговує на увагу. По –перше, зазначене рішення у справі відсутнє. По –друге, у затверджених рішенням Одеської обласної ради № 266-ХХІ від 25.11.1991 року переліках державного майна, що передається у власність обласної ради, міст обласного підпорядкування  і районів області, спірний об'єкт нерухомого майна не міститься, отже, за цим рішенням у комунальну власність не передавався.

          Відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. № 311 „Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць” переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно –територіальних одиниць (комунальної власності), у власність областей передавалися дошкільні виховні та позашкільні навчально-виховні заклади, середні загальноосвітні навчально-виховні заклади, педагогічні училища, школи-інтернати, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, будинки учителя, інститути удосконалення вчителів, методичні кабінети, фільмотеки, підрозділи по господарському обслуговуванню установ і закладів народної освіти, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.

          Оскільки спірний об'єкт нерухомого майна –дитячі ясла „Гвоздичка” знаходився у відомчому підпорядкуванні Міністерства транспорту та зв'язку України, то Одеська обласна рада, приймаючи своє рішення № 266-ХХІ від 25.11.1991р. відповідно до вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.199р. № 311, не могла цим об'єктом розпоряджатися.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що починаючи з лютого 1973 року і до прийняття міськвиконкомом оспорюваного рішення Порт постійно утримував спірне нерухоме майно на своєму балансі та володів ним на праві повного господарського відання, що закріплено статутом останнього.

Наведене підтверджується також і тим, що 29.01.1996 року, тобто вже після прийняття Одеською обласною радою рішення № 266 –ХХІ від 25.11.1991 р., Ізмаїльською міською радою було видано Порту Державний акт на право постійного користування 248647 га землі в межах згідно з планом землекористування для розміщення і експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд, адміністративно –побутових приміщень, у тому числі ділянкою землі, на якій розташовані дитячі ясла „Гвоздичка”.

Відповідач ці обставини не спростував.

Спірні правовідносини між сторонами у справі підпадають під правове регулювання Закону України „Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”, який визначає основні засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну.

Приписами статей 2 та 4 вказаного Закону передбачено, що передача об'єктів окремого індивідуально визначеного майна підприємств, а також житлового фонду та інших об'єктів соціальної інфраструктури, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій, з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням органів, уповноважених управляти державним майном.

Частиною 3 ст. 41 цього Закону прямо встановлено, що рішення щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст –за згодою районних або обласних рад.

Відповідно до свого статуту Порт є державним унітарним підприємством, що засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України (орган управління майном). Майно Порту є державною власністю і належить йому на праві господарського відання.

Належні докази, які б свідчили про те, що Міністерством транспорту та зв'язку України приймалося відповідне рішення щодо передачі спірного об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність, у справі відсутні.

За таких обставин, оспорюване рішення міськвиконкому не відповідає вимогам Закону України „Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності” та порушує у зв'язку з його прийняттям права та охоронювані законом інтереси держави, як власника спірного об'єкту нерухомого майна, а також Порту, як законного володільця цього майна.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд не розібрався у виниклих між сторонами правовідносинах, надав невірну юридичну оцінку обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим зазначене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення  позову.

          На закінчення колегія суддів вважає за необхідне відзначити слідуюче. Згідно з рекомендаціями президії Вищого господарського суду України „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” від 27.06.2007 р. № 04-5/120, що містяться у п. 5, у визначенні критеріїв поділу спорів на адміністративні та господарські слід враховувати таке: справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

          Якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій (щодо іншої особи, яка є учасником спору), то такий суб'єкт не перебуває "при здійсненні управлінських функцій" і не має встановлених нормами КАС України ознак суб'єкта владних повноважень і, отже, спір за участю останнього повинен вирішуватися господарським судом.

          Таким чином, від справ господарської юрисдикції за участю суб'єктів господарської діяльності і суб'єктів владних повноважень адміністративні справи відрізняються особливим змістом правовідносин між сторонами та предметом позовних вимог.

          З огляду на викладене до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах, зокрема, про оскарження лише таких рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність, за умови, що оскаржуваний акт згідно із законодавством України є обов'язковим до виконання.          

          Інші справи за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства.

          Оскільки у даному випадку відсутній публічно –правовий спір, так як між сторонами у справі існує спір про право власності на конкретний об'єкт нерухомого майна –дитячі ясла „Гвоздичка”, що виник з відносин врегульованих актами господарського і цивільного законодавства, то даний спір щодо законності оформлення права комунальної власності на цей об'єкт не підпадає під юрисдикцію адміністративного судочинства і повинен розглядатися господарськими судами на загальних підставах.  

Згідно зі ст. ст. 44, 49 ГПК України за рахунок Міськвиконкому позивачеві підлягають відшкодуванню витрати зі сплати державного мита в сумі 127 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

Керуючись  ст.ст.  99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства „Ізмаїльський морський торговельний порт” задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 14 грудня 2007 року у справі № 22/350-07-8216 скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області № 792 від 21.06.2007 р. „Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна по вул. Бендерська, 8 ріг вул. Хотинська, 57”.

Стягнути з виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області (68600, м. Ізмаїл, пр. Суворова, 62, р/р 35421044000590 в УДК Одеської області, код ОКПО 04056983, МФО 828011) на користь державного підприємства „Ізмаїльський морський торговельний порт” (68600, м. Ізмаїл, вул. Портова, 7, р/р 260020153192 в Ізмаїльській філії ОАО „Укрексімбанк”, МФО 328629, ОКПО 1125815) судові витрати в сумі 245 грн. 50 коп.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.   

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.    

Головуючий  суддя:                                                   Бєляновський В.В.          

 Судді:                                                                          Мирошниченко М.А.

                                                                                                     Шевченко В. В.