Ухвала

від 29.07.2014 по справі 2а-9616/11/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2014 р. м. Київ К/800/27528/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Островича С.Е., Ланченко Л.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року

у справі №2а-9616/11/1370 (23117/12/9104)

за позовом Приватного підприємства МОСВІНБУД (надалі - ПП МОСВІНБУД )

до Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області (надалі - ДПІ у Мостиському районі Львівської області)

про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У серпні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому поставлено питання про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення позапланової перевірки та складання акту від 18.04.2011 року №35/23-34903739; про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05 травня 2011 року №0000172321.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області щодо проведення позапланової перевірки ПП МОСВІНБУД (згідно витягу ЄДРПОУ т.1 а.с.31) та складання акта перевірки №35/23-34903739 від 18.04.2011 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області №0000172321 від 05.05.2011 року.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позову про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення позапланової перевірки та складання акту від 18.04.2011 року №35/23-34903739 та в цій частині прийнято нове, яким відмовлено у позові. В решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Городоцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській області звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.220КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладений позивачем договір не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, контролюючим органом на адресу позивача був направлений запит №2303/8/23-4 від 29.03.2011 року, відповідно до якого, позивачу потрібно було надати ДПІ у Мостиському районі письмове пояснення та копії приходних первинних документів за липень, серпень та вересень 2010 року (на підставі яких сформовано податковий кредит включений в декларацію за вересень місць 2010 року).

На виконання отриманого запиту, позивачем було надано податковому органу письмові пояснення №04/05-2011/01 від 05.04.2011 року із копіями первинних документів, що були отримані відповідачем 05.04.2011 року.

Разом з тим, відповідно до наказу №119 від 12.04.2011 року на підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 , п. 79.1 ст. 79 ПК України, податковим органом була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань формування податкового кредиту декларації з ПДВ за вересень 2010 року, про що складено акт №35/23-34903739 від 18.04.2011 року.

Під час проведення перевірки, на думку податкового органу, було встановлено порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість , що призвело до заниження суми ПДВ за вересень 2010 року на загальну суму 39467,00грн.

За наслідками проведеної перевірки та апеляційного оскарження податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000172321 від 05.05.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 49324,00грн., в т.ч. 39467,00грн. за основним платежем та 9867,00грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та (покупець) та ТОВ БаКумПостач (постачальник) був укладений договір № 02/08-2010 від 02.08.2010 року, згідно якого постачальник зобов'язався передати у визначені строки покупцеві у власність товар, а покупець прийняв на себе зобов'язання прийняти товар, що постачається в рахунок цього договору і оплатити його за погодженими цінами; предметом поставки є будівельні матеріали.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі зазначеного договору ТОВ БаКумПостач поставив протягом вересня 2010 року на користь позивача будівельні матеріали на загальну суму 236803,64грн. (в т.ч. ПДВ 39467,27грн.).

Належне виконання договору позивачем та його контрагентом підтверджується дослідженими під час судового розгляду первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковими та податковими накладними, банківськими документами про оплату поставлених товарів, копії яких долучені до матеріалів справи.

Також судами попередніх інстанцій було доведено використання позивачем придбаних у ТОВ БаКумПостач будівельних матеріалів у власній господарській діяльності (діяльність, пов'язана із створенням об'єктів архітектури - ліцензія серії АВ №513581), зокрема, під час надання послуг з поточного та капітальних ремонтів об'єктів нерухомості, на підтвердження наведеного позивачем надані накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, акти їх списання, матеріальні звіти.

Крім того, у справі наявна копія податкової декларації з ПДВ за вересень 2010 року, з якої вбачається, що ТОВ БаКумПостач задекларовано свої податкові зобов'язання щодо ПП МОСВІНБУД на підставі виданих податкових накладних.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що між позивачем та його контрагентом в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість (надалі - Закон) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Статтею 1, частиною 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. В той час, як первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, аналізуючи вищенаведені норми законодавства, можливо зробити висновок, що право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов:

- фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції, оскільки податковий кредит складається з сум податку, сплачених у зв'язку з придбанням або виготовленням товару, умова придбання або виготовлення товару є обов'язковою та підлягає доказуванню;

- наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми податку на додану вартість;

- подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Отже, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, підставами для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту є оплата товарів/послуг та отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Однак, як вбачається з акту перевірки, податковий орган дійшов висновку, що договір між позивачем та його контрагентом був укладений без мети настання реальних наслідків, оскільки ТОВ БаКумПостач не перебуває за своїм місцезнаходженням, направлено запит на встановлення дійсного місцезнаходження цього підприємства, згідно бази даних автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлені стосунки ТОВ БаКумПостач з підприємствами-банкрутами, що фактично унеможливлює поставку будівельних матеріалів на користь позивача.

Разом з тим, слід зазначити, що статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Отже, доводи податкового органу про нікчемність укладеного правочину обґрунтовано не взято судами попередніх інстанції до уваги, оскільки відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Самі по собі згадані угоди не є такими, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів, а також не передбачено обов'язку здійснювати перевірку місцезнаходження контрагентів або сплати податків контрагентами тощо. При невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлені обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року в нескасованій частині та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.