Рішення

від 11.08.2014 по справі 910/12266/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12266/14 11.08.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.С.К.»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКБ «Українське

машинобудівництво»

Про стягнення 96049,32 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача: Гребеник Ю.В. - по дов. №б/н від 08.08.2014р.

Від відповідача: Чернявський С.В. - по дов. №б/н від 26.11.2013р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.С.К.» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю №ПКБ «Українське машинобудівництво» 72 000грн. заборгованості по договору суборенди, 1525, 48 грн. пеня за прострочку платежу, 256,43 грн. - 3% річних, 792,00 грн. - інфляційні, штраф в сумі 4 800 грн., 21 474, 76 грн. заборгованість по сплаті за комунальні послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2014 порушено провадження у справі №910/12266/13 та призначено її до розгляду на 11.08.2014.

08.08.2014р. від позивача надійшла заява про зміну предмету позову та збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до даної заяви позивач просить стягнути з відповідача 144 000грн.зпаборгованості по договору суборенди, 7612,93 грн.- пені, 1155,95 грн. - 3% річних, 5955,921 грн. - інфляційні та 14 400 грн. штраф.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином, суд приймає заяву про зміну предмету позову та збільшення розміру позовних вимог та розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача 144 000грн.зпаборгованості по договору суборенди, 7612,93 грн. - пені, 1155,95 грн. - 3% річних, 5955,921 грн. - інфляційні та 14 400 грн. штраф.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що з березня 2014 року він приміщення не використовував, а тому не повинен сплачувати суборендні платежі. .

В судовому засіданні 11.08.2014р, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

01.12.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Р.С.К. СЕРВІС " (далі по тексту - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектно - конструкторське бюро «Українське машинобудівництво» (далі по тексту - відповідач) було укладено Договір №08С суборенди о (далі по тексту - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору позивач зобов»язується передати, а відповідач зобов»язується прийняти у тимчасове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 150 кв.м., що розташовані на другому поверсі нежитлової будівлі за адресою:м. Київ, вул.. Сурикова, 3.

01.01.2014р. між сторонами був підписаний акт приймання - передачі нежитлового приміщення загальною площею 150 кв.м., що розташовані на другому поверсі нежитлової будівлі за адресою:м. Київ, вул.. Сурикова, 3.

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення їх печатками і діє до 30.10.2014р. включно, а в частині виконання сторонами своїх зобов»язань за договором - до моменту їх повного виконання (п. 11.1 договору).

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Відповідно до 3.1. договору, за користування майном відповідач сплачує позивачу орендну плату. Нарахування орендної плати розпочинається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі майна. Орендна плата нараховується та сплачується в наступному порядку:

3.1.1. з дати підписання акту приймання-передачі майна, протягом всього строку дії цього договору, орендна плата сплачується відповідачем позивачу щомісячно у строки, встановлені пунктом 3.2. цього Договору, у розмірі - 160 (сто шістдесят) гривень 00 копійок, в тому числі ПДВ - 27 (двадцять сім) грн. 00 коп., на місяць за 1 (один) кв.м площі.

Загальна сума орендної плати за орендоване майно за місяць становить - 24 000 (двадцять чотири тисячі) гривень 00 копійок (у тому числі ПДВ - 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок).

Орендна плата за наступний місяць орендного користування сплачується відповідачем на підставі виставленого позивачем рахунку, на розрахунковий рахунок позивача у строк не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця. Не отримання відповідачем рахунку на сплату орендної плати за поточний місяць не звільняє його від обов'язку оплати у вищезазначений строк. У такому випадку, відповідач самостійно розраховує суму орендної плати та сплачує її безпосередньо на підставі договору.

Днем оплати вважається день зарахування суми грошових коштів на поточний рахунок Суборендодавця.

Спір по справі виник внаслідок того, що на думку позивача відповідачем в порушення умов договору не сплачено суборендні платежі за березень - серпень 2014 року у зв'язку з чим вини борг в сумі 144 000,00 грн.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пункт 3 статті 774 Цивільного кодексу України визначає, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до ст. 284 Господарського кодексу України однією із істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації.

Згідно з п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі приміщення (площею 150,00кв.м) в суборенду, користування ним відповідачем, а також існування у відповідача заборгованості по сплаті суборендних платежів в сумі 144 000,00 грн.

Проте відповідач свого обов'язку зі спати суборендних платежів належним чином не виконав у зв'язку із чим заборгованість відповідача по суборендній платі та становить 144 000,00 грн.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені за прострочку платежу 7 612,93 грн., штрафу 14400 грн., 5955,81 грн. - інфляційні, та 3% річних за користування грошовими коштами в сумі 1155,95 грн.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 9.2. договору, за несвоєчасне або неповне внесення плати за користування майном, плати за спожиті комунальні послуги, а також інших платежів, передбачених даним договором, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення.

Судом встановлено, що позивачем нараховано пеню відповідно до п. 9.2 договору та з урахування Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Відповідно до п. 9.3. договору, в разі прострочення внесення плати за користування майном та інших платежів, передбачених умовами договору, більш ніж на 20 (двадцять) календарних днів, крім дій передбачених п.п. 7.8, 9.2. договору, відповідач сплачує відповідачу штраф в розмірі 10% (десять відсотків) від місячної плати за користування майном, визначеної згідно пункту 3.1.1. Договору.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені) відповідно до пункту 7.2 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором, позивачем були правомірно нараховані 3 % річних, інфляційні, пеня т а штраф.

Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок 3 % річних у розмірі 1155,95 грн. 16 коп., інфляційних -5955,81 грн., пені у розмірі 7 612,93 грн. та штрафу в сумі 14 400 грн., суд вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства про порядок і строки нарахування, зокрема, умовам договору (п.п. 9.2 та 9.3 ) щодо права позивача на нарахування пені за весь період прострочення та штрафу, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 1155,95 грн. 16 коп., інфляційних -5955,81 грн., пені у розмірі 7 612,93 грн. та штрафу в сумі 14 400 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

З огляду на викладене позовні вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2 140,53 грн. та інфляційні в сумі 1 150, 85 грн. підлягають задоволенню

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищенаведених норм закону, відповідачем належним чином не було надано належних доказів по справі на спростування обставин повідомлених позивачем.

З огляду на викладене позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Заперечення відповідача викладені в письмовому відзиві судом до уваги не приймаються з огляду на нас тупне:

В силу ст.629 ЦК України є обов'язковими для виконання сторонами, суд дійшов висновку про те, що договір оренди є розірваним з 16.01.2012 року. Даний факт не заперечувався сторонами в судовому засіданні.

Відповідно до ч.2 ст.795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

У п. 2.4 договору зазначено, що протягом 5 робочих днів з дня спливу строку дії договору або дострокового розірвання цього договору, відповідач зобов'язаний за актом приймання - передачі повернути майно позивачу, у стані в якому він отримав їх від позивача за катом прийому - передачі (з урахуванням нормального фізичного зносу).

При поверненні майна, сторони зобов»язані підписати акт прийому - передачі (повернення) майна та погасити одна перед одною всі заборгованості, якщо такі виникли протягом суборенди майна. Майно вважається повернутим позивачу з моменту підписання сторонами акту прийому - передачі (повернення). Обов'язок по складанню акта приймання - передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні по договору (п. п. 2.5.2.6,2.7 договору).

Судом встановлено, що строк дії договору суборенди не закінчився, угода про дострокове розірвання договору між сторонами не укладалась, акт приймання-передачі (повернення) приміщення з оренди не підписувався.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється. Орендна плата нараховуються по дату фактичного повернення приміщення за актом прийому-передачі Орендодавцю (п.3.4.3 Договору).

З урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним (пункт 5.7. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 29.05.2013р. №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна.)

Керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКБ «Українське машинобудівництво» (03150, м. Київ,вул.. А. Барбюса, 11/2, код 38105316) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.С.К.» (01103, м. Київ, вул.. Кіквідзе, 5, код ЄДРПОУ 38811961) 144 000 грн. 00 коп. заборгованість по суборенді майна, 7612 грн. 93 коп. - пені, 1155 грн. 95 коп. - 3% річних, 5955 грн. 81 коп. - інфляційні, 14 400 грн. - штраф та 3 462 грн. 49 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 18.08.2013 р.

Суддя Т. Ю. Трофименко