Рішення

від 22.06.2009 по справі 60/74-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

60/74-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2009 р.                                                            Справа № 60/74-09

вх. № 2918/4-60

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Хардін О.О. - довіреність № 353 від 12.05.2009 року;

 відповідача - не з`явився

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "ІНТЕКС", м. Полтава  

до  Приватної промислово-торговельної фірми "ЮСІ", м. Харків  

про стягнення 41844,25 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "ІНТЕКС" (позивач)  звернулося до господарського суду з позовом  щодо стягнення з відповідача - Приватної промислово-торговельної фірми "ЮСІ" основної заборгованості в сумі 45129,37 грн.; пені в сумі 801,20 грн. та 3% річних в сумі 99,92 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 13 вересня 2006 року між сторонами був укладений договір постачання товару № 7, згідно з умовами якого позивачем було здійснено відповідачу  поставку товару, проте, відповідач свої зобов'язання по оплаті поставленого товару виконував неналежним чином, оплата проведена лише частково. На підставі п.4.2. договору та статті 625 Цивільного кодексу України позивачем були заявлені до стягнення пеня та 3% річних, відповідно.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 квітня 2009 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її  розгляд на 13 травня 2009 року о 11:40 годині.

У судовому засіданні призначеному на 13 травня 2009 року було оголошено перерву до 03 червня 2009 року о 11:00, з метою надання сторонам можливості надати докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень по суті спору.

29 травня 2009 року позивач надав через канцелярію суду за супровідним листом (вих. №373 від 28.05.2009р.) документи, на виконання ухвали господарського суду Харківської області від 13 квітня 2009 року.

02 червня 2009 року позивач надав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог (вих. №371 від 26.05.2009р.) до 41844,25 грн., у зв'язку з частковою сплатою відповідачем заборгованості, а саме 7190,81 грн. В заяві позивач просить суд стягнути з відповідача основну заборгованість в сумі 37938,44 грн.; пеню в сумі 2549,85 грн.; 3% річних в сумі 317,99 грн., інфляційні витрати у розмірі 1037,97 грн., яка судом ухвалою господарського суду Харківської області від 03 червня 2009 року була прийнята до розгляду.

          Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 червня 2009 року розгляд справи було відкладено до 17 червня 2009 року о 11:40.

          Позивач в судовому засіданні просив суд задовольнити позовні вимоги на підставах, викладених у позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідач  в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином. Відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.

В судовому засіданні 17 червня 2009 року позивач пояснив, що будь-яких інших договірних зобов`язань між позивачем та відповідачем не існувало, крім договору поставки № 7 від 13 вересня 2006 р.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

В судовому засіданні 17 червня 2009 року судом було оголошено перерву до 22 червня 2009 року о 12:30, для виготовлення повного тексту рішення.

18 червня 2009 року через канцелярію господарського суду за вх. № 6798 позивач надав письмові пояснення з приводу того, що будь-яких інших договірних зобов`язань між позивачем та відповідачем не існувало, надані пояснення були долучені судом до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем 13 вересня 2006 року було укладено договір постачання товару №7.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до умов договору, а саме п.1.1., позивач зобов`язався передати товар у власність відповідачу по найменуванням, у кількості і по цінам, зазначеним в накладних, а відповідач зобов`язується оплатити його.

          Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконував умови договору, а саме поставив товар на загальну суму 47950,88 грн., що підтверджується видатковою накладною № Их-0000761 від 12.05.2008р., № ИХ-0000760 від 12.05.2008р., № ИХ-0000788 від 19.05.2008р., № ИС-0000734 від 21.05.2008р., № Ис -0000749 від 22.05.2008р., № Ис-0000750 від 22.05.2008р., № Их-0000841 від 23.05.2008р., № Их-0000887 від 29.05.2008р., № Их-0000987 від 11.06.2008р., № Их-0001015 від 12.06.2008р., № Ис-0000810 від 19.06.2008р., № Ис-0000843 від 20.06.2008р., № ИН-0001056 від 08.07.2008р., № Их-001053 від 16.07.2008р., № Их-001357 від 04.09.2008р., № Их-001459 від 10.09.2008р., № Их-001460 від 10.09.2008р., № Их-002121 від 17.10.2008р., № Ис-0001446 від 21.10.2008р., № Ис-0001448 від 21.10.2008р., № Их-002208 від 22.10.2008р., № ИН-0001872 від 24.10.2008р., № Их-002306 від 28.10.2008р., № ИХ-002338 від 29.10.2008р. та № Их-002671 від 20.11.2008р.

Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується підписом та печаткою уповноваженого представника відповідача та довіреностями серії НБЛ №362202 від 21.05.2008р., НБЛ №362203 від 22.05.2008р., НБЙ №352358 від 08.07.2008р., НБЛ №362206 від 25.06.2008р., НБЛ №362214 від 23.10.2008р., НБЛ №362212 від 23.10.2008р. та НБЙ №352379 від 24.10.2008р.

          Згідно п.3.2. спірного Договору оплата за постачальний товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів з рахунку відповідача на рахунок позивача протягом 20 банківських днів з моменту одержання товару, за реалізований товар.

У судовому засіданні представник позивача також підтвердив, що строк оплати встановлюється від дня реалізації товару.

Відповідачем було частково оплачено товар, окрім того, позивач 02.06.2009р. наголосив у своїй заяві про зменшення розміру позовних вимог, що відповідачем було здійснено часткову оплату за поставлений товар, з урахуванням чого станом на 25 травня 2009 року відповідачем залишилася несплачена вартість товару в сумі 37938,44 грн.

          Згідно  ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11  Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з  господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог  і заперечень. При цьому, згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того, згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.  

Позивачем під час розгляду справи не було надано суду докази того, що товар, поставлений позивачем за вищезазначеними видатковими накладними було реалізовано відповідачем та недоведено, що строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором щодо сплати отриманого товару настав.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що станом на 09 травня 2009 р. - на момент подачі позивачем позову до господарського суду, відповідачем не було порушено права позивача.

Згідно частини першої ст. 21 Господарського процесуального кодексу України  сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. У ст. 1 ГПК України зазначено, що підприємства, установи,  організації, інші юридичні особи (у тому  числі  іноземні),  громадяни,  які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули   статусу   суб'єкта  підприємницької  діяльності  (далі  - підприємства  та   організації),   мають   право   звертатися   до господарського    суду   згідно   з   встановленою   підвідомчістю господарських справ за захистом своїх  порушених  або  оспорюваних прав   і  охоронюваних  законом  інтересів,  а  також  для  вжиття передбачених  цим  Кодексом  заходів,  спрямованих  на запобігання правопорушенням, а у випадках, передбачених законодавчими  актами  України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

З наведених норм Господарського процесуального кодексу України, випливає, що підприємства та організації мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не було порушено зобов'язання щодо сплати наданого позивачем товару на час звернення позивача з позовом до суду, тобто права та охоронювані законом інтереси позивача не були порушені відповідачем.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь пеню в розмірі 2549,85 грн., 3% річних в розмірі 317,99 грн. та інфляційні витрати в розмірі 1037,97 грн.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні  санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні  санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

          Відповідно до п.4.2. спірного Договору за порушення строків виконання зобов`язання з винної сторони стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставлених або несплачених товарів за кожний день прострочення.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Зважаючи на недоведеність порушення відповідачем зобов`язань по оплаті спірного товару за видатковими накладними та прострочення виконання грошового зобов`язання,  позовні вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 2549,85 грн., 3% річних в розмірі 317,99 грн. та інфляційній витрат в розмірі 1037,97 грн. не підлягають задоволенню.

          Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, сплачене позивачем держмито у розмірі 460,30 грн. згідно Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року за № 1258, що становить 118,00 грн. при відмові позивачу в задоволенні позовних вимог покладається на позивача в повному обсязі.  

Керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 611, 625, 626 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 174, 193, 216, 217, 230 Господарського кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258, ст.ст. 1, 2, 4, 12, 21, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, ст.ст. 85-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -   

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суддя                                                                                            

справа №60/74-09