Постанова

від 18.09.2009 по справі 60/74-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

60/74-09

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2009 р.                                                           Справа № 60/74-09  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді ,  

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю представників сторін:

позивача - Бражник Є.М., Хардін О.О.

відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача вх. № 2144Х/3-7 на рішення господарського суду Харківської області від 22.06.09 р. по справі № 60/74-09

за позовом Приватного підприємства "Інтекс", м. Полтава

до  Приватної промислово-торгівельної фірми "ЮСІ", м. Харків

про стягнення 41844,25 грн. -

встановила:

В квітні 2009 р. позивач - Приватне підприємство "ІНТЕКС", м. Полтава звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій, з урахуванням уточнень та доповнень, просив суд стягнути з відповідача - Приватної промислово-торговельної фірми "ЮСІ", м. Харків 37938 грн. заборгованості; 2549,85 грн. пені,  317,99 грн. річних, 1037,97 грн. інфляційних та судових витрат, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати за отриманий товар за укладеним між сторонами договором № 7 від 13.09.2006 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.06.09 р. (суддя Чистякова І.О.) по справі № 60/74-09 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що позивач при зверненні до суду не надав доказів того, що переданий відповідачу товар був останнім реалізований, тоді як умови п. 3.2 укладеного між сторонами договору № 7 свідчать про те, що строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати починає свій відлік з моменту подальшої реалізації вказаного товару останнім та ін.

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення безпідставно не взяв до уваги той факт що позивач на адресу відповідача направляв вимогу про оплату переданого товару, яка з урахуванням вимог ст. 530 ЦК України є такою, що визначає термін виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару, однак вказаних вимог відповідач не виконав. При цьому, позивач вважає що надсилання відповідної вимоги відповідає умовам укладеного між сторонами договору, оскільки в ньому сторонами не було чітко визначено ні строків та порядку подальшої реалізації товару відповідачем, ні строків оплати цього товару останнім та ін.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, відзиву чи пояснення по скарзі не надав, про причини неприбуття представника не повідомив.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 13.09.06 р. між сторонами укладено договір постачання товару № 7, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність покупця товар, за найменуванням кількістю та цінами, визначеними сторонами у відповідних накладних, а відповідач зобов'язався оплатити вказаний товар.

П. 3.1 договору передбачено, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар виникає після прийому товару по якості, кількості та цінам відповідно до накладної позивача.

Відповідно до п. 3.2 договору, оплата за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів з рахунку відповідача на рахунок позивача протягом 20 банківських днів з моменту одержання товару, за реалізований товар.

Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 47950,88 грн., що підтверджується видатковими накладними № ИХ-0000761 від 12.05.2008р., № ИХ-0000760 від 12.05.2008р., № ИХ-0000788 від 19.05.2008р., № ИС-0000734 від 21.05.2008р., № ИС -0000749 від 22.05.2008р., № Ис-0000750 від 22.05.2008р., № Их-0000841 від 23.05.2008р., № Их-0000887 від 29.05.2008р., № Их-0000987 від 11.06.2008р., № Их-0001015 від 12.06.2008р., № Ис-0000810 від 19.06.2008р., № Ис-0000843 від 20.06.2008р., № ИН-0001056 від 08.07.2008р., № Их-001053 від 16.07.2008р., № Их-001357 від 04.09.2008р., № Их-001459 від 10.09.2008р., № Их-001460 від 10.09.2008р., № Их-002121 від 17.10.2008р., № Ис-0001446 від 21.10.2008р., № Ис-0001448 від 21.10.2008р., № Их-002208 від 22.10.2008р., № ИН-0001872 від 24.10.2008р., № Их-002306 від 28.10.2008р., № ИХ-002338 від 29.10.2008р. та № Их-002671 від 20.11.2008р.

Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується підписом та печаткою уповноваженого представника відповідача на вказаних накладних та довіреностями серії НБЛ № 362202 від 21.05.2008 р., НБЛ № 362203 від 22.05.2008 р., НБЙ № 352358 від 08.07.2008 р., НБЛ № 362206 від 25.06.2008 р., НБЛ № 362214 від 23.10.2008 р., НБЛ № 362212 від 23.10.2008 р. та НБЙ № 352379 від 24.10.2008 р. на підставі яких вказаний товар уповноваженими представниками відповідача приймався.

В зв'язку з несплатою заборгованості за поставлений товар позивач 13.02.09 р. направив на адресу відповідача претензію № 295, в якій просив відповідача сплатити існуючу заборгованість в сумі 52808,58 грн.

Однак, відповідач вказані вимоги виконав лише частково, а саме вже після порушення судом провадження по даній справі сплатив на користь позивача 7190,81 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позивач при зверненні до суду не надав доказів того, що переданий відповідачу товар був останнім реалізований, тоді як умови п. 3.2 укладеного між сторонами договору № 7 свідчать про те, що строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати починає свій відлік з моменту подальшої реалізації вказаного товару останнім та ін.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів,  не відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим, є підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу  господарський суд  оцінює  докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32 ГПК України, Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як свідчить договір № 7 від 13.09.06 р., він за своєю назвою та суттю є договором поставки.

Згідно зі ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчить прийняте по справі рішення, в ньому суд першої інстанції безпідставно посилаючись на недоведеність позивачем факту реалізації спірного товару відповідачем відмовив в задоволенні позову.

Про безпідставність таких висновків свідчить зокрема той факт, що умови згаданого договору не містять обов'язку або будь-яких зобов'язань відповідача реалізовувати товар. Тим більше, вказаний договір взагалі не містять будь-яких умов щодо порядку реалізації товару, про яку йдеться в п. 3.2 договору, а саме хто зі сторін повинен реалізовувати вказаний товар, на користь кого та в який строк, на яких умовах, тощо.

Вказане свідчить про необґрунтованість посилань господарського суду на той факт, що термін оплати товару за спірним договором настає виключно з моменту реалізації відповідачем раніше прийнятого від позивача товару.

Враховуючи характер правовідносин сторін за спірним договором, а так само відсутність в даному договорі будь-яких положень, які б регулювати реалізацію переданого позивачем товару, сам факт наявності в п. 3.2 договору посилань таку  реалізацію (а саме вислову «за реалізований товар») не може бути прийнятий судом до уваги та врахований при визначенні строку виконання відповідачем грошових зобов'язань, який і регулює вказаний пункт договору, оскільки вказані посилання є нелогічними за своєю суттю, та не відповідають суті існуючих між сторонами правовідносин, а сам вислів «за реалізований товар»в контексті вказаного пункту договору не дає змоги однозначно стверджувати, що мали на увазі сторони, вносячи його до п. 3.2 договору.

Таким чином, системний аналіз п. 3.2 договору, з урахуванням звичаю ділового обороту (ст. 7 ЦК України) та характеру правовідносин, які склалися між сторонами при укладанні та виконання ними умов договору № 7 від 13.09.06 р. дає  суду підстави вважати, що вказаним пунктом договору встановлено обов'язок відповідача оплатити отриманий від позивача товар на протязі 20 банківських днів з моменту його отримання (передачі продавцем покупцю).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач свої зобов'язання з оплати товару у встановлений строк не виконав, висновки господарського суду про відмову в задоволенні позову про стягнення 37938,44 грн. заборгованості є безпідставними, рішення в цій частині підлягає скасуванню а позов –задоволенню.

Як свідчать прийняте по справі рішення, суд першої інстанції при його винесенні також не звернув уваги на той факт, що після порушення провадження у справі відповідач частково оплатив спірну заборгованість в сумі 7190.81 грн., про що позивач повідомляв суд в своїй заяві від 02.03.09 р.  (т. 3 а.с. 72-73), однак суд зазначені обставини проігнорував, та фактично розглянув позов без врахування внесених до нього змін.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України провадження у справі підлягає припиненню зокрема в разі відсутності предмету спору.

Враховуючи викладене, рішення про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 7190.81 грн. заборгованості також підлягає скасуванню, а провадження у справі в даній частині позову підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, відповідач є таким, що порушив свої зобов'язання, оскільки не виконав його в строк, визначений змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи факт наявності простроченого відповідачем грошового зобов'язання, також підлягає скасуванню рішення в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 1037,97 грн. інфляційних та 317,99 грн. річних, а позов в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

П. 4.2 договору № 7 передбачена відповідальність відповідача за порушення строків виконання своїх зобов'язань з оплати товару у вигляді сплати на користь позивача пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару за кожен день прострочення.

Як свідчить наданий позивачем розрахунок розміру пені, він відповідає вимогам ст. 549, ст. 230-232 ГК України, та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", в зв'язку з чим, рішення господарського суду про відмову в задоволенні позову про стягнення 2549,85 грн. пені також підлягає скасуванню, а позов в цій частині підлягає задоволенню.

З урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 418,44 грн. держмита, 209,22 грн. держмита по скарзі та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ст. 104,  ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 22.06.09 р. по справі № 60/74-09 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватної промислово-торгівельної фірми «Юсі»(61036, м. Харків, вул. Дизельна, 3/5; МФО 351663; код ЄДРПОУ 21178268; п/р 26003300178 в АКБ «Меркурій») на користь Приватного підприємства «Інтекс»(36039, м. Полтава, вул.. Чапаєва, 25; МФО 331489; код ЄДРПОУ 31034726; п/р 260043173 в АБ «Полтава-банк») 37938,44 грн. заборгованості, 1037,97 грн. інфляційних та 317,99 грн. річних, 2549,85 грн. пені, 418,44 грн. держмита, 209,22 грн. держмита по скарзі та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

В частині позову про стягнення 7190.81 грн. заборгованості провадження у справі припинити.

Повний текст постанови підписано 21.09.09 р.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді