Рішення

від 13.08.2014 по справі 910/13456/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13456/14 13.08.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Аміго и С», м.Донецьк, ЄДРПОУ 37670844

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Читай місто групп», м.Київ, ЄДРПОУ 38870613

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Логос Транс», м.Київ, ЄДРПОУ 35523916

про стягнення 71 539,63 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Бочарова О.Д. - по дов.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аміго и С», м.Донецьк звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Читай місто груп», м.Київ про стягнення 71 539,63 грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Аміго и С», посилається на порушення відповідачем умов договору поставки №124 від 01.08.2011р. в частині оплати поставленого товару, право вимоги до відповідача за яким перейшло на підставі договору №ПБ/49 від 30.04.2014р. про переведення боргу, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Логос Транс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Читай місто Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аміго и С». Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у відзиві б/н від 08.08.2014р. з позовними вимогами погодився частково, оскільки з поставленого товару було реалізовано лише книжкову продукцію на загальну 35 553,12 грн., решта продукції до кінцевого споживача доведена не була, а отже, на думку відповідача, строк оплати товару за договором №124 від 01.08.2011р. на суму 35 986,51 грн. не настав.

Ухвалою від 07.07.2014р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Логос Транс».

Третя особа пояснень по суті спору не надала, своєї правової позиції з приводу позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Аміго и С» не висловила.

Відповідач та третя особа у судові засідання 23.07.2014р. та 13.08.2014р. не з'явились, представників не направили, проте, за висноками суду, Товариства з обмеженою відповідальністю «Читай місто групп» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Логос Транс» були належним чином повідомлені про час та місце розгляду спору. При цьому, господарський суд виходив з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявних у матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на даний час є: 04053, м.Київ, Шевченківський район, вул.Кудрявська, вуд.23, оф.109, а третьої особи: 04074, м.Київ, Оболонський район, вул.Лугова, буд.9. Крім того, в матеріалах справи, а саме у договорі №ПБ/49 від 30.04.2014р. наявна ще одна адреса відповідача: 01001, м.Київ-1, а/с 439.

На вказані адреси судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України були направлені ухвали від 07.07.2014р. та від 23.07.2014р. з метою повідомлення відповідача та третьої особи про час та місце розгляду справи.

Судову кореспонденцію було отримано представниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Читай місто груп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Логос Транс», що підтверджується поштовими повідомленнями №0103028815305, №0103028815291, №0103030389313, №0103030389305, №0103028815313 та №0103030389321.

На підставі вищезазначеного, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресами відповідача та третьої особи, які зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, витяги з якого містяться в матеріалах справи, та інших документах, представлених сторонами, враховуючи наявність доказів отримання ними такої кореспонденції, суд дійшов висновку про належне повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Логос Транс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Читай місто Груп» про дату, час і місце розгляду справи.

Разом з тим, з огляду на неявку відповідача та третьої особи у судове засідання, господарським судом враховано приписи ст.22 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Норма вказаної статті зобов'язує сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Аналогічні положення містяться у ст.27 Господарського процесуального кодексу України та стосуються третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

З урахуванням зазначеного, незважаючи на те, що відповідачі у судові засідання 23.07.2014р. та 13.08.2014р. не з'явились і не скористались правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, дослідивши всі представлені заявником докази, господарський суд встановив:

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 520 Цивільного кодексу України передбачена можливість заміни боржника іншою особою (переведення боргу) за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

У ст.521 Цивільного кодексу України зазначено, що форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Зі ст.513 цього Кодексу вбачається, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.04.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Логос Транс» (первісний боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю «Читай місто Груп» (новий боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аміго и С» (кредитор) було укладено договір №ПБ/49 від 30.04.2014р. про переведення боргу, відповідно до п.2 якого первісний боржник переводить на нового боржника зобов'язання по оплаті за поставлений по основному договору товар у розмірі, узгодженому між первісним боржником та кредитором в акті звірки взаємних розрахунків станом на дату укладення даного договору, а новий боржник погоджується виконати зазначене зобов'язання на умовах, визначених основним договором.

У пункті 1 договору №ПБ/49 від 30.04.2014р. контрагенти визначили, що вказаний правочин регулює відносини з заміни боржника у зобов'язанні, що виникло з договору №124 від 01.08.2011р., укладеного між кредитором та первісним боржником.

Сторони визначили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками господарських товариств (п.7 договору №ПБ/49 від 30.04.2014р.).

За таких обставин, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №ПБ/49 від 30.04.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого К?одексу України, для виникненн?я у позивача права в?имоги до відповідача.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (ст.530 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як вже зазначалось, на нового боржника було переведено зобов'язання по оплаті за поставлений за договором №124 від 01.08.2011р. товар у розмірі, узгодженому між первісним боржником та кредитором в акті звірки взаємних розрахунків станом на дату укладення угоди про переведення боргу.

При цьому, умовами договору передбачено, що новий боржник погоджується виконати зазначене зобов'язання на умовах, визначених основним договором.

Відповідно до п.п.1.1, 1.2 договору поставки №124 від 01.08.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Аміго и С» (постачальник) було зобов'язано на умовах та в порядку, визначеному договором, поставити покупцю товар, а саме друковану продукцію, аудіо, відео продукцію, інформаційні носії різних видів, у тому числі, диски, канцелярські та супутні товари, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Логос Транс» (покупець) було зобов'язано приймати товар та оплачувати його.

У п.3.3 позивач та третя особа узгодили, що розрахунки за товар здійснюються в безготівковому порядку не пізніше ніж через 30 календарних днів з моменту продажу товару кінцевому споживачу (з правом повернення та обміну).

Даний договір набрав чинності з моменту його підписання та діяв до 31.12.2012р. (п.9.1 договору №124 від 01.08.2011р.).

Як встановлено судом, з метою визначення розміру грошового зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Читай місто групп» позивачем (кредитор) та відповідачем (новим боржником) було складено та підписано акт звірки взаєморозрахунків за період з січня 2014р. по квітень 2014р., згідно з яким заборгованість первісного божника складала 71 539,63 грн.

Відповідач у відзиві б/н від 08.08.2014р. зазначив, що дійсно прийняв на себе зобов'язання з оплати друкованої продукції на зазначену вище суму.

Отже, враховуючи умови договору №ПБ/49 від 30.04.2014р., господарський суд дійшов висновку, що до Товариства з обмеженою відповідальністю «Читай місто Груп» перейшли обов'язки з оплати товару на загальну суму 71 539,63 грн.

Однак, за твердженнями позивача, які підтверджені відповідачем у відзиві б/н від 08.08.2014р., новий боржник своїх грошових зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Аміго и С» не виконав.

При цьому, новим боржником наголошено, що останнім було продано продукцію лише на суму 35 553,12 грн., а отже в цій частині відповідач вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аміго и С» визнає.

На підтвердження нереалізації товару, отриманого за договором №124 від 01.08.2011р., вартістю 35 986,51 грн., а отже і ненастання строку оплати, відповідачем представлено до матеріалів справи довідку б/н від 08.08.2014р.

Проте, суд не приймає наведену довідку як належний та допустимий у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказ обсягу залишків нереалізованої продукції, враховуючи, що остання не містить жодних ознак первинної бухгалтерської документації, яка б фіксувала облік товарів, та складена в односторонньому порядку.

Крім того, в матеріалах справи наявні документи, що свідчать про наявність між сторонами і на теперішній час відносин з поставки товару, отже, представлені у довідці про залишки нереалізованої продукції дані можуть свідчити про наявність у відповідача продукції, яку останній отримав вже після виникнення спірної заборгованості.

Тобто, за висновками суду, вказана довідка не є беззаперечним доказом нереалізації товару, оплату якого відповідач зобов'язався здійснити згідно умов договору №ПБ/49 від 30.04.2014р.

Одночасно, відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вказувалось вище, ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Зі змісту ст.631 Цивільного кодексу України вбачається, що сторони здійснюють свої права і виконують свої обов'язки відповідно до договору протягом строку його дії.

Як вже було встановлено, термін дії договору №124 від 01.08.2011р. закінчився ще 31.12.2011р., тобто, враховуючи приписи ст.631 Цивільного кодексу України, судом встановлено, що строк оплати товару за вказаним вище правочином настав.

Отже, фактичне невиконання покупцем своїх обов'язків з оплати товару на протязі майже трьох років, фактично призводить до порушення прав та інтересів продавця.

Крім того, суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні № 7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги позицію Конституційного суду України та момент фактичного виникнення у позивача дебіторської заборгованості в заявленому до стягнення розмірі, враховуючи відсутність у відповідача ґрунтовних заперечень з приводу розміру фінансових зобов'язань перед заявником та фактичного закріплення строку дії договору поставки, з огляду на всі фактичні обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати в повному обсязі боргу, який виник у нового боржника на підставі договору №ПБ/49 від 30.04.2014р. про переведення боргу, настав. Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.05.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5011-5/14825-2012.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аміго и С» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Читай місто груп» про стягнення 71 539,63 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аміго и С», м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Читай місто груп», м.Київ про стягнення 71 539,63 грн.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Читай місто груп» (04053, м.Київ, Шевченківський район, вул.Кудрявська, буд.23, офіс 109, ЄДРПОУ 38870613) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аміго и С» (83017, Донецька обл., м.Донецьк, Калінінський район, бул.Шевченка, буд.29, ЄДРПОУ 37670844) основний борг в сумі 71 539,63 грн., а також судовий збір в розмірі 1827 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 13.08.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено 18.08.2014р.

Суддя М.О.Любченко