Рішення

від 10.06.2009 по справі 34/259

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

34/259

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  34/259

10.06.09

За позовом          Акціонерного страхового товариства закритого типу «Дніпроінмед»

до                    Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»

про                    розірвання депозитного договору та стягнення 51 923,62 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача –Івах Є.В., юр-т, дов. б/н від 08.11.2008;

від відповідача –не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне страхове товариство закритого типу «Дніпроінмед»(далі –Позивач, або Вкладник) звернулось до господарського суду з позовом до Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»(далі – Відповідач, або Банк) про розірвання депозитного договору №06/08 з правом поповнення та отримання додатково внесених коштів (далі –Депозитний договір), стягнення суми вкладу у розмірі 50 000 грн., нарахованих процентів в розмірі 1923,62 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням АКБ «Трансбанк»умов передбаченими п.4.1 Депозитного договору, зокрема щодо отримання вкладу раніше строку, зазначеного в п.1.1 договору, тобто раніше 21.09.2009.

13.05.2009, 18.05.2009 представник Позивача подавав суду клопотання про збільшення розміру позовних вимог.

02.06.2009 представник Позивача подав клопотання про збільшення розміру позовних вимог та просив суд розірвати Депозитний договір, стягнути з АКБ «Трансбанк»50 000 грн. вкладу, 3 369,87 грн. нарахованих процентів.

До поданої заяви представник Позивача надав платіжне доручення №8532 від 25.05.2009 в підтвердження сплати державного мита, фіскальний чек та опис вкладення від 27.05.2009, в підтвердження надсилання копії цього клопотання на адресу Відповідача.

Відповідач просив суд відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог, в силу того, що на підставі ст.ст. 75, 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»Національним банком України було прийнято постанову №97 від 28.02.2009, якою строком на 1 рік призначено в Банку тимчасову адміністрацію, з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану Банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 02.03.2009 до 01.09.2009.

Відповідач пояснив, що дія мораторію поширюється і на його зобов'язання, що виникли з умов договору.

Крім цього, пунктом 2 постанови Правління Національного банку України від 04.12.2008 №413 «Про окремі питання діяльності банків»зобов'язано банки уживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення позитивної динаміки зростання обсягів депозитів (передусім у національній валюті України) з метою недопущення дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками.

Тому, листом від 06.12.2008 №22-310/946-17250 Національний банк України зазначив, що постановою Правління Національного банку України №413 від 04.12.2008 банкам заборонено робити дострокове повернення депозитів, та як вони вкладені у довгострокові кредити та інші активи.

За таких обставин відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України), справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19.09.2008 між Позивачем та Відповідачем укладено Депозитний договір, відповідно до п.1.1 якого, Вкладний вносить (перераховує), а Банк приймає грошові кошти (вклад) в сумі 50 000 грн. на вкладний (депозитний) рахунок на строк до 21 вересня 2009 зі сплатою процентів згідно умов цього договору та з правом поповнення депозитного рахунку на узгоджених з банком умовах.

Пунктом 2.1 Депозитного договору передбачено, що Вкладник зобов'язаний перерахувати суму, зазначену в п.1.1 цього договору, на рахунок №26520303000132.980 в ФАКБ Трансбанк в м. Дніпропетровську, МФО 307253 не пізніше 3 (трьох) банківських днів з дати укладення цього договору.

На виконання умов Депозитного договору, Позивач 19.09.2008 перерахував грошові кошти в сумі 50 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1060 від цієї ж дати.

Відповідно до п.3.1 Депозитного договору Банк зобов'язується  щомісячно, в останній робочий день місяця і по закінченню строку, на який внесений вклад (депозит), нараховувати плату за користування вкладом із розрахунку 20,5% річних та перерахувати її на рахунок №26505000056752 в АБ «Факторіал-Банк», МФО 351715. Розрахунок виконується з урахуванням фактичного залишку коштів на депозитному рахунку. При розрахунку процентів на вклад приймається, що рік має 365 (366 –високосний) днів, місяць –фактичну кількість днів. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу (депозиту) у Банк, до дня, який передує його поверненню Вкладникові або списанню з рахунка Вкладника з інших підстав.

Згідно з п.4.1 Депозитного договору Вкладник має право отримати вклад раніше строку, зазначеного в п.1.1 цього Договору, за умов відсутності зобов'язань перед Банком за іншими договорами, пов'язаними з цим договором, повідомивши про це Банк письмово в день повернення до 11 годин ранку, у порядку, передбаченому п.3.3 цього договору. Якщо Вкладник повідомив Банк письмово після 11 години ранку, гроші повертаються наступного банківського дня.

20.03.2009 Позивач звернувся до Відповідача з листом про дострокове розірвання договору та повернення грошових коштів за №711, та зазначив, що листом від 13.01.2009 №75 він звертався з пропозицією дострокового розірвання договору та повернення депозитних коштів у розмірі 50 000 грн., проте згідно листа Відповідача від 22.01.2009 отримав відмову із посиланням на постанову Правління Національного банку України від 04.12.2008 №413 «Про окремі питання діяльності банків»та постанови Правління Національного банку України від 11.10.2009 №319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків».

Позивач вважає зазначену відмову такою, що суперечить умовам укладеного між сторонами Депозитного договору та положенням чинного законодавства, зокрема ст.ст. 319, 526, 629, 1060 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), ст. 56 Закону України «Про Національний банк України»та інших актів цивільного законодавства.

Відтак, Позивач просив достроково розірвати Депозитний договір та сплатити за ним грошові кошти.

Даний лист був отриманий Відповідачем 24.03.2009, про зокрема свідчить відтиск печатки Відповідача на ньому, та зареєстрований за №381.

Відповідач у свою чергу направив на адресу Позивача лист та пояснив, що з 02.03.2009 в АКБ «Трансбанк»призначено тимчасову адміністрацію та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком до 1 вересня 2009 року. На період дії мораторію, депозитні вклади, строк розміщення яких не закінчився, або закінчився до дня введення мораторію не видаються.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.  Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відтак, позовна вимога Позивача в частині розірвання Депозитного договору є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.  

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1. ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини 3 статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

При розгляді справи судом було встановлено, що Банк повинен був виконати свої зобов'язання з повернення депозиту не пізніше 25.03.2009. Ці зобов'язання Відповідач не виконав без поважних на те причин, тим самим порушивши права та законні інтереси Позивача, як власника вкладу.

Відтак, факт наявності у Банку заборгованості за депозитом у сумі 53 369,87 грн., в т.ч. 50 000 грн. вкладу, 3 369,87 грн. процентів Позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і Відповідачем не спростований.

Що ж стосується посилань Відповідача на Постанову №413 суд не приймає її до уваги в силу наступного.

Відносини, які виникли між сторонами у справі є цивільно-правовими, а відтак, регулюються нормативними актами цивільного законодавства, зокрема Цивільним кодексом України.

Частинами 2, 5 статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Таким чином, враховуючи вимоги ч.5 ст. 4 ЦК України, акти НБУ стають актами цивільного законодавства лише за умов, якщо вони прийняті у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Частиною 1 статті 56 Закону України «Про Національний банк України»передбачено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Частиною 2 статті 1060 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно п.2 Указу Президента України «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів»до Державного реєстру включаються  чинні, опубліковані та неопубліковані, у тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані в Міністерства юстиції України, нормативні акти Національного банку України, міжнародні договори України.

У відповідності до п.5.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації (затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 12.04.2005 №381/10661), нормативно-правові акти, які занесені до Державного реєстру, набирають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку набрання ними чинності.  

Крім того, Постанова №413 не зареєстрована у Міністерстві юстиції України.

Посилання Відповідача на введений у нього мораторій на задоволення вимог кредиторів суд не буре до уваги виходячи з нижчевикладеного.

Відповідно до частини 2 статті 85 Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Стаття 2 Закону України містить визначення поняття мораторій, в якому відображена його суть, і під яким розуміється зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 2 статті 58 Закону передбачено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Враховуючи дані норми, при введені у банку мораторію на задоволення вимог кредиторів, останній звільняється від відповідальності за невиконання тих зобов'язань на які поширюється дія мораторію, позаяк вина банку у невиконанні або несвоєчасному виконанні цих зобов'язань відсутня.

Частинами 1 та 4 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конституцією України закріплений обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов'язаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.

Так, пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.

Аналогічне положення міститься і у частині 2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі.

Судом також враховано, що частиною 3, пунктом 1 частини 4 статті 80 Закону України передбачено, що з дня свого призначення тимчасовий адміністратор має повне та виняткове право управляти банком та контролювати його, вживати будь-яких заходів щодо відновлення належного фінансового стану банку, зокрема, тимчасовий адміністратор має право продовжувати або припиняти будь-які операції банку.

Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, порушені права та інтереси позивача підлягають захисту, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку відповідача за Депозитним договором щодо повернення Позивачу суми депозиту та нарахованих на нього відсотків.

При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань у разі оголошення мораторію, не звільняють ці банки від обов'язку виконувати зазначені зобов'язання.

Системний аналіз змісту положень частини 2 статті 58, пункту 2 частини 3 та частини 5 статті 85 Закону дає підстави для висновку про те, що відповідно до положень частини 2 статті 58 та пункту 2 частини 3 статті 85 вказаного Закону банк звільняється від відповідальності, яка виникає у зв'язку із невиконанням зобов'язань на які поширюється дія мораторію, саме під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Відносно відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання цих зобов'язань, яка настала до моменту введення мораторію, чи настане після його зняття або закінчення строку його дії, то до банку така відповідальність може бути застосована.

Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобов'язань на час дії мораторію без застосування до банків відповідних санкцій, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб'єктів (клієнтів чи інших контрагентів банку) шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів (інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України).

Таким чином, зважаючи на положення пункту 1 частини 3 статті 85 Закону примусове виконання рішення суду про звернення стягнення на підставі виконавчих документів можливе лише після закінчення строку дії або зняття введеного у відповідача мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати позивача підлягають відшкодуванню за рахунок Відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Розірвати депозитний договір №06/08 з правом поповнення та отримання додатково внесених коштів укладеного між Акціонерним страховим товариством закритого типу «Дніпроінмед»та Акціонерним комерційний банком «Трансбанк»19 вересня 2008 року.

Стягнути з Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»(03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9, рах. №1200190101 в Головному управління НБУ по м. Києву і Київській області, МФО 30089, ідентифікаційний код 16293211) на користь Акціонерного страхового товариства закритого типу «Дніпроінмед»(49000, м. Дніпропетровськ, вул. Сімферопольська, 21, к.307, ідентифікаційний код 21870998, п/р 26505300419601, ВАТ «Сведбанк»ДФ у м. Дніпропетровську, МФО 300164) 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. вкладу, 3 369 (три тисячі триста шістдесят дев'ять) грн. 87 коп. процентів, 533 (п'ятсот тридцять три) грн. 69 коп. витрат на оплату державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржено протягом десяти днів до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя                                         Сташків Р.Б.

Повний текст рішення підписано 22.06.2009