Ухвала

від 19.08.2014 по справі 826/6507/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6507/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шейко Т.І. Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Літвіної Н.М. та Хрімлі О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «Калина» на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Малого приватного підприємства «Калина» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2014 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з МПП «Калина» адміністративно-господарські санкції у розмірі 19557 грн. 45 коп. та пеню у розмірі 117 грн. 40 коп. за невиконання у 2013 році нормативу працевлаштування інвалідів.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2014 року вказаний адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема апелянт вказує на те, що на ПП «Калина» працевлаштовано одного інваліда, що відповідає середньообліковій кількості працівників підприємства, не зайнятих в охоронній діяльності.

Особи, які беруть участь у справі, з клопотаннями про розгляд справи за їх участю - не зверталися. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу МПП «Калина» залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2014 року - без змін виходячи із наступного.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на виконання вимог зазначеного Закону було подано позивачу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2013 рік (форма № 10-ПІ).

У вказаному звіті відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 47 осіб, в зв'язку з чим кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ч. 1 ст. 19 Закону становить 1 особа. Фактично на підприємстві відповідача у 2013 році працював 1 інвалід.

Під час опрацювання вказаного звіту було встановлено, що відповідач невірно розрахував кількість інвалідів, які повинні працювати в МПП «Калина» у 2013 році.

Так, відповідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» при середньообліковій кількості працівників у 47 осіб, кількість інвалідів повинна становити 2 особи.

Відповідач вважає, що вірно розрахував кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, адже МПП «Калина» здійснює охоронну діяльність і при визначенні середньооблікової кількості працівників необхідно враховувати лише тих, які безпосередньо не задіяні у виконанні заходів охорони.

Такий висновок представник МПП «Калина» обґрунтував тим, що у відповідності до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про охоронну діяльність» працевлаштування інвалідів здійснюється суб'єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було зроблено правильний висновок про те, що відповідач зобов'язаний забезпечити працевлаштування інвалідів, кількість яких відповідає середньообліковій кількості всіх штатних працівників, а не лише тих, які безпосередньо не задіяні у виконанні заходів охорони.

Як раніше зазначалося, положеннями ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено визначення кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів із середньооблікової чисельності саме штатних працівників облікового складу за рік.

Висновок про те, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих) був також закріплений у постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2014 року у справі № 21-50а14.

У відповідності до ч. 1 ст. 244 2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Посилання відповідача на ч. 6 ст. 11 Закону України «Про охоронну діяльність» колегія суддів вважає необґрунтованими, адже сферою дії вказаного Закону є регулювання відносин суб'єктів господарювання під час організації та здійснення ними охоронної діяльності.

Натомість Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» є спеціальним законом у сфері захисту інвалідів і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Таким чином, до даних правовідносин слід застосовувати саме Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а не Закон України «Про охоронну діяльність».

Отже, МПП «Калина» необхідно було у 2013 році створити 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 3 ст. 19 вказаного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону.

Також ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Тобто, Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами - безпосереднього звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

При цьому, ч. 3 ст. 18 зазначеного Закону чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування.

Однак, надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, є обов'язком підприємств, установ, організацій, у разі належного виконання якого до них можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів.

З огляду на те, що ПП «Калина» не виконала нормативу працевлаштування інвалідів у 2013 році та не забезпечило щомісячне надання до центру зайнятості у встановленому законом порядку інформації про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, колегія суддів вважає, що відповідач зобов'язаний був самостійно нарахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції, передбачені ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Оскільки такі дії відповідачем вчинені не були, колегія суддів вважає, що адміністративний позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів про їх стягнення в судовому порядку є законним, обґрунтованим та був правомірно задоволений судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги ПП «Калина» спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 29 травня 2014 року, та не можуть бути підставами для її скасування.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу МПП «Калина» залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2014 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

В задоволенні апеляційної скарги Малого приватного підприємства «Калина» - відмовити.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.М. Горяйнов

Судді Н.М. Літвіна

О.Г. Хрімлі

Головуючий суддя Горяйнов А.М.

Судді: Літвіна Н. М.

Хрімлі О.Г.