Ухвала

від 13.08.2014 по справі 308/16202/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

Іменем України

13 серпня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Боднар О.В. і Готри Т.Ю.,

при секретарі: Гаврилко В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 березня 2014 р. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 і товариства з обмеженою відповідальністю «Полюс Закарпаття» про визнання права власності на спільне сумісне майно подружжя, поділ майна та витребування майна із чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до відповідачів у вересні 2013 р.

Просила:

- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_6 і ОСОБА_4 автомобіль марки Lexus EC350 Luxury AT, чорного кольору, 2008 р. випуску, теперішній реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, та земельну ділянку площею 0.33 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер 2110100000:72:001:0015, із цільовим призначення - для іншої комерційної діяльності, поділивши між ними це майно;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 вказаний автомобіль;

- витребувати із незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю «Полюс Закарпаття» указану земельну ділянку;

- стягнути солідарно з відповідачів судовий збір.

На обґрунтування зазначала, що автомобіль і земельна ділянка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки набуті в період шлюбу, а згоди на їх відчуження не давала.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 21.03.14 р. у позові відмовлено (а.с.57-61).

Апелянт просить скасувати це рішення та ухвалити нове по суті позовних вимог. Доводить про невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Указує на неналежну оцінку доказів.

Суд першої інстанції виходив із того, що автомобіль на момент пред'явлення позову не належав відповідачу, не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і поділу не підлягає, а земельна ділянка з моменту її внесення до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «Полюс» (22.03.08 р.) стала власністю останнього, в зв'язку з чим утратила ознаки об'єкта спільної сумісної власності подружжя.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення - залишенню без змін, із таких мотивів.

Спірні правовідносини зумовлені правом спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з положеннями ст.ст. 60, 61 ч.3, 63, 65 ч.1, ч.4, 68 ч.1, 69 ч.1, 71 ч.1 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Пленум Верховного Суду України роз'яснив (постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 р.) роз'яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.

Установлено та не заперечується, що ОСОБА_4 і ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 21.10.2004 р. до 19.04.2011 р. (а.с.33, 36). Мають одну дитину - доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.34-35).

Згідно з довідками управління Державтоінспекції від 06.02.12 р. і від 16.03.2012 р. автомобіль марки Lexus ES350, 2008 р. виготовлення, номер кузова НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_3, був зареєстрований за ОСОБА_4 20.02.2008 р., 08.12.2011 р. - знятий з обліку для реалізації у межах України (а.с.37), а 13.03.2012 р. зареєстрований на ОСОБА_5 з видачею державного номера НОМЕР_1 (а.с.38). Відповідно до звіту № 2011-06-25-02 від 25.06.2011 р. ринкова вартість указаного автомобіля на дату оцінки складала 317670.50 грн. (а.с.39-42).

Як видно з державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 534302 від 21.09.2007 р., спірна земельна ділянка площею 0.33 га придбана на підставі договору купівлі-продажу № 3462 ВЕТ № 695683 від 08.08.07 р. (а.с.45, 46), а згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 452931 від 21.08.08 р. власником земельної ділянки площею 0.33 га для комерційної діяльності по АДРЕСА_2 є ТОВ «Полюс Закарпаття» на підставі додатку до протоколу № 1 від 22.03.08 р. (а.с.31, 46, 47). Відповідно до звіту про експертну грошову оцінку ринкова вартість цієї ділянки станом на дату оцінки склала 721452 грн. (а.с.48-51).

Отже, з урахуванням часу придбання спірного майна та за умов відсутності спору щодо джерела його набуття і доказів належності такого до приватної власності одного з подружжя указані автомобіль і земельну ділянку можна було б віднести до об'єктів спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4. Проте, на час розгляду справи це майно останньому вже не належало, у третіх осіб не знаходилося, а спірний автомобіль був відчужений після розірвання шлюбу.

За змістом ст.ст. 63, 65 СК у разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, учасником якого є один із подружжя, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства чи половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Відповідно до ст. 65 ч.2, ч.3 СК України та ст. 369 ч.4 ЦК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Пленум Верховного Суду України також роз'яснив (постанова № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»), що в разі, коли предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної сумісної власності, інші співвласники відповідно до частини другої статті 369 ЦК до участі у справі не залучаються, оскільки правочин щодо розпорядження спільним майном вважається вчиненим за згодою всіх співвласників. За відсутності такої згоди інші співвласники відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК можуть пред'явити позов про визнання такого правочину недійсним.

Тобто, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 ЦК з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

У тих випадках, коли спеціальна норма закону встановила інший, ніж визначений ст. 16 ЦК, спосіб захисту, застосовується спосіб захисту, встановлений спеціальною нормою. Одночасно можуть застосовуватися положення ст. 16 ЦК і положення спеціальної норми щодо способу захисту у випадках, коли ці способи тотожні й на них поширюється дія ЦК (ст. 8 СК України).

Оскільки сімейне законодавство містить спеціальні способи захисту прав, пов'язаних з сімейними відносинами (ст. 65 ч.2, ч.3 СК), а обраний позивачкою відповідно до положень ст. 16 ЦК спосіб захисту (ст.ст. 321, 387, 388, 392) не є тотожним спеціальному (тотожним є спосіб захисту, передбачений ст. 369 ч.4 ЦК), то мав бути застосований спосіб захисту, встановлений спеціальною нормою.

Відповідно ж до ст. 387 ЦК України особа має право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише у разі, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

У контексті наведеного колегія суддів вважає правильною відмову суду першої інстанції у задоволенні позову. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч.2 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування оскарженого рішення як аналогічні доводам позовної заяви та суперечні вказаним нормам матеріального права.

Керуючись ст.ст. 303 ч.1, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -

у х в а л и л а :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 відхилити.

2. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 березня 2014 р. залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: